Вирок № 134039054, 12.02.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/18738/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисників адвокатів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62023140160000447від 09.10.2023 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бабичі Мукачівського району Закарпатської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , без освіти, одруженого, на утримання одна малолітня дитина, військовослужбовця військової служби призваного за мобілізацією, що перебуває на посаді номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, -

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.

04.08.2023 солдат ОСОБА_4 був призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 та, перебуваючи на військовій службі за мобілізацією, обіймаючи посаду номера обслуги 2 кулеметного відділення кулеметного взводу військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, статті 17 Закону України «Про оборону України», частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статей 11, 16, 129, 130, 199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, не бажаючи переносити труднощі військової служби та з метою тимчасового ухилення від її проходження, 12.08.2023 о 20 годині 00 хвилин без поважних причин не з`явився вчасно на службу до місця розташування військової частини НОМЕР_1 , яка на момент вчинення кримінального правопорушення дислокувалася на території військового полігону в населеному пункті АДРЕСА_2 , та без поважних причин був відсутній на військовій службі до 10.11.2025, тобто до моменту його затримання працівниками поліції, проводячи цей час на власний розсуд та не пов`язуючи свою діяльність із проходженням військової служби.

Отже, ОСОБА_4 вчинив злочин, передбачений ч.5 ст.407 КК України, а саме: нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану.

Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.

Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення в судовому засіданні.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме: час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування злочину, викладеного в обвинувальному акті, який відповідає дійсності, він його у повному обсязі підтверджує. У вчиненому щиро кається, засуджує свою поведінку.

Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, а тому просить суд визнати його винуватим та призначити йому покарання за ч.5 ст.407 КК України, у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просив суд урахувати, що обвинувачений визнавав себе винуватим. У зв`язку з чим просив призначити його підзахисному мінімальне покарання.

Підстави, за яких суд не досліджує докази сторони обвинувачення та захисту, а також уважає доведеною винуватість поза розумним сумнівом.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті. При цьому суд роз`яснив обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку.

Тож, беручи до уваги, що прокурор також не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає їх під примусом.

Ураховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризує особу обвинуваченого, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому злочину: за ч.5 ст.407 КК України, а саме: нез`явлення вчасно на службу без поважних причин військовослужбовцем (крім строкової служби), вчинене в умовах воєнного стану.

Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

У судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, у вчиненому щиро каявся, засудив свою протиправну поведінку, у зв`язку з чим, на думку суду, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, що покарання є необхідним у тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до статті 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до статті 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, його характер та ступінь суспільної небезпечності.

Також суд бере до уваги відомості про особу обвинуваченого, який визнав свою винуватість у вчиненні злочину, одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, хоча спільно з сім`єю не проживає, негативно характеризується за місцем проходження військової служби, на обліку у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, висловив намір виправити свою протиправну поведінку.

При цьому в судовому засіданні при дослідженні особистості обвинуваченого відповідно до положень ст. 50 КК України, підстав для призначення покарання в порядку передбаченому статями 69, 69-1 КК України, не встановлено.

Суд також ураховує, що згідно із Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13.12.2022 № 2839-ХІ були внесені зміни до ст. 75 КК України, згідно із яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе лише за умови засудження особи за кримінальне правопорушення не пов`язане із статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Отже, при призначенні покарання суд урахував, що ОСОБА_4 вчинив злочин в періоді з 12.08.2023 до 10.11.2025. Указана обставина виключає застосування до ОСОБА_4 кримінального закону, який діяв до змін, які внесені Законом № 2839-ХІ від 13.12.2022, а отже ОСОБА_4 не може бути звільненим від відбуття призначення покарання з іспитовим строком, а саме в порядку передбаченому ст. 75 КК України.

Ураховуючи наведені особистісні відомості щодо обвинуваченого суд вважає, що ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням статей 65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

В рамках кримінального провадження щодо ОСОБА_4 застосовувався запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з 10.11.2025, у зв`язку з чим слід зарахувати в якості відбутого ОСОБА_4 за цим вироком покарання строк попереднього ув`язнення, починаючи з моменту затримання, а саме з 10.11.2025, виходячи з положень ст. 72 КК України, що 1 (одному) дню попереднього ув`язнення відповідає 1 (один) день позбавлення волі.

Запобіжний захід, обраний щодо ОСОБА_4 у виді тримання під вартою, до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Цивільний позов у рамках даного кримінального провадження не заявлено.

Процесуальні витрати та речові докази відсутні.

Керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 377, 394, 395 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.

Зарахувати в якості відбутого за цим вироком покарання, строк попереднього ув`язнення ОСОБА_4 , починаючи з 10.11.2025 до дня набуття вироком законної сили, виходячи з положень ст. 72 КК України, що 1 (одному) дню попереднього ув`язнення відповідає 1 (один) день позбавлення волі.

Строк покарання рахувати із дня набуття вироком законної сили.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому та його захиснику в порядку, визначеному ст. 376 КПК України. Копію вироку суду не пізніше наступного для після ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_7