Рішення № 134031185, 12.02.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/11754/25

Провадження № 2/752/3716/26

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Слободянюк А.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" (далі - ТОВ "Українські фінансові операції") звернулось до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 175 747,71 грн, а також 2422,40 грн. витрат з оплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784, відповідно до якого відповідач отримала кредит у розмірі 14 000,00 грн. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача.

13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4286784, та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.

Всупереч умовам договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 175 747,71 грн, яка складається з: 18 999,99 грн - заборгованість по кредиту, 108 297,72 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, нараховані первісним кредитором, 48 450,00 грн -відсотки нараховані після відступлення права вимоги.

23.09.2024 ТОВ «Лінеура Україна» на підставі договору факторингу № 23/09/2024 відступило ТОВ "Українські фінансові операції" право вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою.

Оскільки відповідач не погасила заборгованість, позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання. Витребувано від АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності відповідачці картки та зарахування на неї первісним кредитором коштів за кредитним договором.

23 червня 2025 року представником відповідача - адвокатом Вожакіною Т.В., подано відзив на позовну заяву, в якій остання просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Посилається на те, що матеріали справи не містять доказів від банківської установи про рух коштів (отримання) по картках, які зазначені в платіжних документах.

Крім того, вказує на те, що позивачем не надано доказів того, що саме відповідачка була зареєстрована в інформаційно-телекомунікаційній системі, що відповідачем було подано заявку на отримання кредиту, а також те, що відповідач була ознайомлена з усіма умовами договору.

Також посилається на те, що позивачем не надано оригіналів електронних доказів.

Разом з цим зазначає, що розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема такий розрахунок заборгованості здійснено без урахування щодо максимально можливого розміру денної процентної ставки, визначеної Законом України «Про споживче кредитування».

Окрім цього, представник відповідача не погоджується з розміром витрат позивача на професійну правничу допомогу та вважає такий розмір явно завищеним. Також зазначає, що орієнтовний розмір витрат відповідача на правничу допомогу становить 5 000,00 грн.

У відповіді на відзив від 25 червня 2025 року представник позивача повідомляє, що відповідач, висловлюючи загальні заперечення проти позову, не надає власних контррозрахунків. У свою чергу, позивач надав розрахунок заборгованості по кредитному договору, який оформлений належним чином як документ товариства, що підписаний директором ТОВ «Лінеура Україна» та скріплений печаткою товариства. Чинним законодавством не визначено обов`язкову форму розрахунку, і тому, позивачем надано до суду з позовною заявою розрахунок заборгованості, який позивач вважав надати за потрібне, і який зроблений відповідно до умов кредитного договору та з урахуванням усіх коштів, які надійшли на погашення заборгованості по цьому договору, зворотного відповідачем не доведено.

Нарахування відсотків здійснювалось протягом періоду, зазначеного у договорі (360 днів) та є правомірним. Крім того, позивач не здійснював нарахувань неустойки, штрафу та пені.

У запереченні на відповідь на відзив від 08 липня 2025 року представник відповідача наводить доводи відзиву на позовну заяву, акцентуючи увагу на тому, що позивач не надав до позову первинні бухгалтерські документи на підтвердження надання кредиту відповідачу та проведення відповідачем часткових сплат по договору. Розрахунок заборгованості не може бути таким документом.

Звертає увагу, що відповідачку не було повідомлено про відступлення прав вимоги від первісного кредитора до позивача, оскільки позивач не надав докази належного направлення та вручення відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача 98468.

Відповідно до умов договору №4286784 сума кредиту складає 14 000,00 грн, строк кредитування - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п.1.2, п.1.3).

Відповідно до п. 1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка складає 2,50% за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п.1.3 договору.

Відповідно до п.1.4.2 кредитного договору знижена ставка становить 1% за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт до 08.02.2024 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, клієнт як учасник програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну процентну ставку, в зв`язку з чим розмір процентів, що повинен сплатити клієнт за стандартною процентною ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою процентною ставкою. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом для клієнта здійснюється за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що передбачені цим договором та доступні для інших клієнтів, які не мають окремих індивідуальних знижок стандартної процентної ставки.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору товариство зобов`язується надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з п. 2.1 кредитного договору надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .

Згідно з п.3.1, п.3.2 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод факт/факт. До періоду розрахунку процентів включається день надання кредиту та день фактичного повернення кредиту. У випадку, якщо день надання та день повернення кредиту співпадають, нарахування процентів здійснюється за один день.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів.

Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «98468», він містить її реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону.

Вищевказані умови кредитування визначені і в паспорті споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)», який підписано між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором.

13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4286784, та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до наданої АТ Універсал Банк інформації на вимогу суду, 10.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 14 000,00 грн, 13.01.2024 на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 , було зараховано кошти в розмірі 5 000,00 грн.

23.09.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ "Українські фінансові операції" укладено договір факторингу № 23/09/2024, на підставі якого ТОВ «Лінеура Україна» відступило ТОВ "Українські фінансові операції" право вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, сформованої ТОВ «Лінеура Україна», станом на 23.09.2024 відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 127 297,71 грн, яка складається з: 18 999,99 грн - заборгованість по кредиту, 108 297,72 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Крім того, позивач ТОВ "Українські фінансові операції" після укладення договору факторингу, відповідно до розрахунку заборгованості, сформованої ТОВ Українські фінансові операції", у період з 24.09.2024 по 03.01.2025 додатково нарахував за користування кредитом проценти у розмірі 48 450,00 грн.

Таким чином, відповідно до розрахунків позивача, відповідачка ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 175 747,71 грн, яка складається з: 18 999,99 грн - заборгованість по кредиту, 108 297,72 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, нараховані первісним кредитором, 48 450,00 грн - відсотки нараховані після відступлення права вимоги.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).

За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.

Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.

Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.

Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.

Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі Закон № 675-VIII)

Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка розглядається, встановлено, що 10.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4286784. Договір укладено в електронній формі з використання електронного підпису відповідача.

13.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору №4286784, та надано відповідачці кредит в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до умов договору№4286784 сума кредиту складає 14 000,00 грн, строк кредитування - 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів (п.1.2, п.1.3).

Договір підписано в електронному вигляді електронним підписом з одноразовим ідентифікатором «98468», він містить її реквізити електронного платіжного засобу (платіжної картки), податковий номер, адресу, електронну адресу та номер мобільного телефону.

Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та ОСОБА_1 підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Такі висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).

Отже, відповідачка уклала з ТОВ «Лінеура Україна» електронний договір та підписала такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором), а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Щодо виконання кредитодавцем обов`язку щодо переказу (надання) кредитних коштів, слід зазначити наступне.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17, провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідач, заперечуючи щодо наявності правових підстав для задоволення позову, заперечує факт отримання нею будь-яких грошових коштів за даними договорами та посилається, зокрема, на те що позивачем не доведено факт перерахунку кредитних коштів останній.

Разом з тим, матеріалами справи такі доводи відповідачки спростовуються, так як факт перерахування кредитних коштів підтверджено листом АТ «Універсал Банк» на вимогу суду про витребування доказів.

Виходячи з наведеного, позивачем надано належні та допустимі докази про отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 19 000,00 грн.

За встановленої судом обставини перерахування на банківську картку відповідача коштів на суму 19 000,00 грн, та водночас заперечення факту надання їй кредитних коштів є суперечливими.

У такий спосіб відповідач намагається уникнути належного виконання зобов`язання.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає доведеним факт переказу (надання) кредитних коштів відповідачці.

Щодо підстав набуття позивачем права вимоги відповідно до умов договору факторингу, суд враховує, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги по суті це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1082 ЦК України зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За обставин цієї справи 23.09.2024 ТОВ «Лінеура Україна», на підставі договору факторингу № 23/09/2024, відступило ТОВ "Українські фінансові операції" право вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою.

Суд враховує, що договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована.

Встановивши, що надані позивачем докази підтверджують дійсне волевиявлення сторін на реальне настання правових наслідків, а саме на передачу прав вимоги за договорами, укладеними з відповідачкою, а також врахувавши відсутність доказів, які підтверджують недійсність договору факторингу та з огляду на невстановлення обставин, які зумовлюють нікчемність цього договору, суд доходить висновку про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт переходу до нього права вимоги до боржника (позичальника) ОСОБА_1 .

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 2-634/2011.

Щодо розміру заборгованості, слід зазначити наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, матеріалами справи встановлено, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4286784 від 10.01.2024, який підписаний сторонами ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , містить узгоджені ними положення щодо встановлення розміру, порядку нарахування процентів за стандартною процентною ставкою 2,5 відсотка (п.1.4.1).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що кредитний договір укладено 10.01.2024, тобто після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина п`ята статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з цим, пунктом 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів 1,5%.

Отже, на підставі частини п`ятої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» починаючи з 241 дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», тобто з 20 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої статті 8 не може перевищувати 1%.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99, в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Отже, в даному випадку законодавцем використана ультраактивна форма регулювання суспільно-правових відносин та визначений перехідний період, який передує безпосередньому застосуванню нової правової норми.

Оскільки Закон України № 3498-ІХ набрав чинності 24 грудня 2023 року та застосовано визначений законодавством перехідний період до запровадження обмеження максимального розміру денної процентної ставки, в період з 24 грудня 2023 року до 22 квітня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки складає 2,5 %, в період з 22 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року 1,5 %, а з 20 серпня 2024 року 1 %.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що умови щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки застосовуються автоматично і не вимагають внесення змін до договору, так як характер цих правових норм є імперативним і не передбачає можливості відхилення від них при укладенні чи зміні договорів про надання споживчого кредиту.

А тому розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.01.2024 в частині нарахування процентів за користування кредитом повинен бути здійснений наступним чином:

за період з 10.01.2024 по 13.01.2024 року за відсотковою ставкою 1% (п.1.4.2) 14 000,00 грн х 1% х 4 дні = 560,00 грн;

за період з 14.01.2024 по 08.02.2024 (26 днів) 19 000 х 1% х 26 = 4 940,00 грн;

за період з 09.02.2024 по 21.04.2024 (73 дні) 19 000 х 2.5% х 73= 34 675,00 грн;

за період з 22.04.2024 по 19.08.2024 (120 днів) 19 000 х 1,5% х 120 = 34 200,00 грн;

за період з 20.08.2024 по 03.01.2025 (137 днів) 19 000 х 1% х 137 = 26 030,00 грн.

Всього нараховано відсотків на суму 100 405,00 грн.

А всього розмір заборгованості ОСОБА_1 у частині нарахування процентів за користування кредитом, з урахуванням сплачених 06.02.2024 та 08.02.2024 відповідачем 5 500,00 грн та зарахованих первісним кредитором як процентів за користування кредитом, становить 94 905,00 грн (100 405,00 грн - 5 500,00 грн).

З урахуванням вищевикладеного, заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 за кредитним договором від 10.01.2024 складає 113 904,99 грн, з яких: 18 999,99 грн - тіло кредиту; 94 905,00 грн - проценти за користування кредитом.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позовної заяви ТОВ "Українські фінансові операції" сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задвооелння позовних вимог (64,81 %), з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 569,72 грн.

Також позивач просив стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування в справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року в справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо, на її думку, є недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19.

Сторона відповідача скористалася правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем.

З урахуванням заявлення відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, часткове задоволення позову та неспівмірність заявлених позивачем витрат наданими адвокатськими послугами, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн.

Що стосується заявлених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.

У постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Верховний Суд у Постанові від 20 липня 2021 року (справа № 922/2604/20) навів позицію, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу не підтвердженні достатніми, належними та допустимими доказами, зокрема, відповідачем не надано договору про надання правової допомоги, акта прийому-передачі виконаних робіт, або інших доказів, які б могли підтвердити розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд приходить до висновку, що підстави для стягнення цих витрат на користь відповідача, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 207, 526, 546, 549, 553, 610, 612, 626, 628, 629, 639, 634, 1054 ЦК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" заборгованість за договором споживчого кредиту № 4286784 від 10 січня 2024 року в розмірі 113 904 (сто тринадцять тисяч дев`ятсот чотири) грн 99 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські фінансові операції" судовий збір у розмірі 1 569 (одна тисяча п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 72 коп та 3 000 (три тисячі) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повний текст рішення не був вручений у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», місцезнаходження: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, приміщення 2, код ЄДРПОУ 40966896.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складений 12 лютого 2026 року.

Суддя А.В. Слободянюк