Ухвала суду № 134028178, 12.02.2026, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Справа №552/9898/25

Провадження № 2-з/552/8/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2026 Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Кузіної Ж.В.

секретар судового засідання Безугла А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засідання заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-

ВСТАНОВИВ:

Представник ОСОБА_2 ОСОБА_1 звернулася в суд з заявою про забезпечення зустрічного позову посилаючись на те, що у провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Семенівської селищної ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю, стягнення аліментів на утримання дитини. Відповідач звернувся з зустрічною позовною завою про визначення місця проживання дитини з ним. Дана категорія справ розглядається у загальному позовному провадженні і прийняття остаточного рішення суду може затягнутися у часі. Як наслідок, протягом усього часу розгляду справи дитина не бачить одного з батьків та втрачає емоційний зв`язок з ним. З метою зберегти емоційний контакт між позивачем за зустрічним позовом та дитиною, не допустити розірвання такого контакту подав до суду заяву про забезпечення позову. З 18.11.2025 року ОСОБА_1 не відоме місце проживання своєї дитини, спілкування в повній мірі відсутнє, ОСОБА_3 не повідомляє про стан дитини, умови її проживання. Він звертався до різних компетентних органів з приводу усунення йому з боку ОСОБА_3 перешкод у спілкуванні з дитиною протягом 2,5 місяців, проте остання всіляко перешкоджає ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_4 . Просив зобов`язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 можливість безперешкодно спілкуватися, бачитися та спільно проводити час з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без присутності матері за місцем проживання батька ОСОБА_1 АДРЕСА_1 ,у період часу з 12 год. 00 хв. неділі до 17 год. 00 хв. середи, щотижня, до набрання рішенням у справі законної сили.

Згідно ч.1 ст. 153 ЦПК України сторони в судове засідання не викликались.

Суд, дослідивши докази по справі, дійшов до наступного висновку.

Судом установлено, що в провадженні суду перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Семенівської селищної ради про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини разом з матір`ю та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особи Служба у справах дітей Семенівської селищної ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у місті Полтаві ради про визначення місця проживання дитини з батьком.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти чи заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав, посилалася на те, що ОСОБА_3 свідомо перешкоджає йому у спілкуванні з донькою, що на переконання позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 може призвести до втрати безпосередніх емоційних контактів з дитиною та, як наслідок, до неможливості виконання рішення суду у справі.

Судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на час розгляду справи проживає з матір`ю ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною третьою статті 9 Конвенції про права дитини визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У рішенні від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) у справі «М.С. проти України» йдеться про визначення «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що «при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення».

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

Суд враховує, що у таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із нею.

Таким чином, з метою запобігання втрати емоційного контакту батька з малолітньою донькою, погіршення між ними психоемоційного характеру відносин на період розгляду справи у суді, який може бути тривалим, та остаточного вирішення питання про визначення місця проживання дитини, суд вважає за необхідне застосування заходу забезпечення позову у спірних правовідносинах із дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано правовий механізм забезпечення позову.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від:25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19 (провадження№ 61-9164св20), 17 травня 2021 року в справі № 761/25101/20 (провадження № 61-1092св21), 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20 (провадження № 61-13598св20), 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 (провадження № 61-12931св21), 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21 (провадження № 61-6056св22).

При вирішенні заяви про забезпечення позову, суд також враховує предмет позову, обраний ОСОБА_1 вид його забезпечення в частині зобов`язання ОСОБА_3 надавати батькові можливість спілкування з малолітньою дитиною.

При визначенні часу у який повинно відбуватися спілкування та місця зустрічей, суд враховує вік дитини, її потреби, психо-емоційний стан дитини відповідного віку, суд вважає необхідним забезпечити позов шляхом зобов`язання ОСОБА_3 забезпечити спілкування дитини з ОСОБА_1 шляхом визначення часу для спілкування, спільного проведення часу без присутності матері ОСОБА_3 за місцем проживання дитини, щомісячно: кожної другої та четвертої суботи з 12.00 години до 17.00 години, кожної другої та четвертої неділі з 12.00 години до 17.00 години. Зобов`язати ОСОБА_3 завчасно повідомляти ОСОБА_1 щодо місця проживання дитини.

Даний вид забезпечення позову не вирішує спір по суті, а спрямований на забезпечення збереження відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її батьком.

Керуючись ст. 153 ЦПК України,суд,-

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Забезпечити зустрічний позов ОСОБА_1 шляхом визначення часу спілкування, спільного проведення часу малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щомісячно: кожної другої та четвертої суботи з 12.00 години до 17.00 години, кожної другої та четвертої неділі з 12.00 години до 17.00 години , без присутності матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зобов`язавши мати ОСОБА_3 завчасно повідомляти батька ОСОБА_1 щодо місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з моменту постановлення даної ухвали та до набрання рішенням у справі законної сили.

Ухвалу може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів.

Суддя Ж.В.Кузіна