Рішення № 134025556, 06.02.2026, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2026 року справа № 580/13015/25 м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення №232730023744 від 13.11.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком по причині відсутності необхідного страхового стажу та не зарахування до страхового стажу періоду роботи в Монгольській Народній Республіке з 25.07.1985 по 02.08.1990,згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.04.1984, та довідки №23-48 від 14.08.1990, оскільки в ній повністю не зазначено підстави видачі, а саме наказ про початок роботи;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, врахувати до страхового стажу період роботи в Монгольській Народній Республіці з 25.07.1985 по 02.08.1990, згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 28.04.1984, та довідки №23-48 від 14.08.1990.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.11.2025 позивач через веб. портал ПФУ звернувся із заявою №20137 для призначення пенсії за віком. За принципом екстериторіальності заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Відповідачем прийнято рішення №232730023744 від 13.11.2025року про відмову у призначенні пенсії за віком за відсутності необхідного страхового стажу. Відповідач відмовляючи позивачу у призначенні пенсії дійшов до висновку про те, що: « за документами до страхового стажу не зараховано період роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990 згідно довідки від 14.08.1990 №23-48, оскільки в ній повністю не зазначено підстави видачі, а саме наказ про початок роботи».

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав до суду відзив в якому вказав, що право на отримання пенсії визначено у ст. 8 Закону №1058, яким користуються громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. До страхового стажу Позивача не зараховано: період роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990 відповідно до довідки від 14.08.1990 №23-48, оскільки в ній повністю не зазначено підстави видачі, а саме наказ про початок роботи.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.

З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач звернувся органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зазначену заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, яке рішенням від 13 листопада 2025 року №232730023744 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990 відповідно до довідки від 14.08.1990 №23-48, оскільки в ній повністю не зазначено підстави видачі, а саме наказ про початок роботи.

Не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Згідно ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно положеност. 1 Закону № 1058 пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Абзацом 2 ст 56 Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (даліЗакон № 1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак таке право не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено п. 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1(далі Порядок № 22-1). Наявність же таких сумнівів може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.

У даній справі, не встановлено, що відповідачем було ініційовано перевірку, в ході якої могли бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу.

У пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі Порядок № 637) визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (п. 2 Порядку).

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи (п. 3 Порядку № 637).

З 29.07.1993 року діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (даліІнструкція № 58).

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (п. 1.1 Інструкції № 58).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (п. 2.3 Інструкції № 58).

Пунктом 2.4. Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 2.9. Інструкції № 58 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

Відповідно до пункту 2.11 інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціали) і дата народження вказується на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

При цьому, суд зазначає, що на час заповнення трудової книжки позивача, діяла також Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 року № 162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 року № 252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 року № 412; далі Інструкція № 162).

Згідно п. 2.2, 2.3 Інструкції № 162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до п. 2.12 Інструкції № 162 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 162 (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Щодо незарахування періоду роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990 відповідно до довідки від 14.08.1990 №23-48, оскільки в ній повністю не зазначено підстави видачі, а саме наказ про початок роботи, суд звертає увагу на наступне.

Підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналогічні норми містяться у п. 18 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦРПС від 15.08.1990 року № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців», відповідно до якого відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, та це не може бути самостійною підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці, які в решті, виконані у відповідності до вимог Інструкції.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 року у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача, їх співставлення між собою, не містять протиріч, та у своїй сукупності, підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.

Законодавець визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Щодо незарахування періоду роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990 відповідно до довідки від 14.08.1990 №23-48, суд зазначає.

Як вже вище зазначаось, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3, 20 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 рокуза відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто з наведеного вбачається, що уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу необхідно надавати лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач у період з 25.07.1985 по 02.08.1990 перебував у службовому відрядженні в Монгольській Народній Республіці. Вказане також підтверджується довідкою від 14.08.1990 №23-48.

Так, у відносинах між Україною та Монголією і на даний час дійсна Угода між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Монгольською Народною Республікою про співробітництво у галузі соціального забезпечення підписана 06.04.1981 року (набула чинності з 28.01.1982 року).

Ця Угода поширюється на всі види соціального забезпечення громадян, які встановлено або буде встановлено законодавством Договірних Сторін. Під соціальним забезпеченням у галузі пенсійного забезпечення за даною Угодою маються на увазі всі види забезпечення, які надаються громадянам державними органами обох держав у разі призначення пенсії за віком, по інвалідності, а також у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 1 Угоди передбачено, що під час здійснення соціального забезпечення застосовується законодавство договірної сторони, на території якої проживає громадянин, якщо Угодою не передбачено інше.

Стаття 4 Угоди передбачає, що при призначенні пенсії зараховується повністю трудовий стаж, в тому числі і стаж, який дає право для призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах, набутий на території обох договірних сторін і підтверджений компетентними органами тієї договірної сторони, на території якої був набутий стаж. Обчислення стажу роботи в кожній з договірних сторін провадиться за законодавством тієї договірної сторони, на території якої протікала робота або прирівняна до неї діяльність.

Таким чином, законодавством передбачена можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи на території Монголії за умови відповідного документального підтвердження.

Пунктом 52 Правил про умови праці радянських працівників за кордоном, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 25.12.1974 року №365 у трудові книжки фахівців, які направляються на роботу за кордон, підприємства (установи, організації) роблять запис про відрядження їх в розпорядження міністерств (відомств) для використання на роботі за кордоном.

Абзацом 2 пункту 53 Правил №365 встановлено, що записи до трудових книжок фахівців проводяться по закінченню їх роботи за кордоном підприємствами (установами, організаціями), в яких вони працювали до виїзду за кордон, на підставі довідок міністерств і відомств. У довідках вказується час роботи за кордоном і займана посада, а також підставу їх видачі (номера та дати відповідних наказів).

Суд зазначає, що записи у трудовій книжці позивача щодо відрядження в Монгольську Народну Республіку здійснено у відповідності до Правил про умови праці радянських працівників за кордоном.

Крім того, пунктом 70 розділу 4 цих же Правил про умови праці радянських працівників за кордоном, визначено, що за працівниками, скерованим в службове відрядження з СРСР за кордон, зберігається робоче місце (посада) і середній заробіток.

Отже, наведені положення Правил про умови праці радянських працівників за кордоном підтверджують висновок про необхідність зарахування до стажу роботу позивача період його відрядження до Монгольської Народної Республіки.

Таким чином, суд вважає що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Монгольській Народній Республіці з 25.07.1985 по 02.08.1990 відповідно до довідки від 14.08.1990 №23-48.

Зважаючи на встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що не зарахувавши до страхового стажу позивача період його роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990 орган пенсійного фонду порушив його законні права та інтереси, що свідчить про протиправність допущеної суб`єктом владних повноважень бездіяльності.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо необхідності для повного відновлення порушеного права позивача визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 13.11.2025 №232730023744, зарахувавши до страхового стажу позивача період його роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990.

При цьому, щодо позовних вимог у частині зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що пенсійним органом при прийнятті оскаржуваного рішення неправильно проведено розрахунок страхового стажу роботи позивача.

В свою чергу, уповноваженим органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов`язати орган Пенсійного фонду призначити, нарахувати та виплатити пенсію, оскільки останнім у оскаржуваному позивачем рішенні не належним чином вирішено питання щодо врахування періодів роботи позивача до загального стажу роботи, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення йому пенсії на підставі ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки вони є дискреційними повноваженнями пенсійних органів.

За таких обставин через неможливість втручання в дискреційні повноваження Пенсійного органу вимоги позивача в частині зобов`язання призначити пенсію за віком задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача від 06.11.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 25.07.1985 по 02.08.1990.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Що стосується вимоги позивача про стягнення витрат на оплату судового збору та правової допомоги, суд зазначає наступне.

В свою чергу, згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, за приписами частини 5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 7 ст.139 КАС України унормовує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000.00 грн представником позивача надано копії наступних документів:

- договір про надання правничої допомоги від 25.10.2025 №25102504;

- договір про надання правничої допомоги від 25.10.2025 №25102503;

- акт приймання - передачі наданих послуг №25102504 від 24.11.2025;

- акт приймання - передачі наданих послуг №25102503 від 24.11.2025;

- квитанції від 25.10.2025 про оплату юридичних послуг, в загальній сумі 12000,00грн.

Відповідач у відзиві заперечив щодо стягнення витрат на правову допомогу та судового збору.

При цьому, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи «Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)» (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

Таким чином, на суд покладаються вимоги не тільки формально дослідити умови виконання договору про надання правової допомоги, а й встановити співмірність визначеної суми з урахуванням індивідуальних обставин кожної справи.

З огляду на вказане, у суду наявні підстави для надання оцінки співмірності заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу, що корелюється з прецедентною практикою ЄСПЛ.

В свою чергу, суд визначає, що компенсація витрат на правничу допомогу за рахунок суб`єкта владних повноважень не повинна розглядатись особою як сатисфакція за порушені права та нести надмірне фінансове навантаження на бюджет.

Суд враховує, що дана справа є типовою, відноситься до справ незначної складності, тому не потребує значних зусиль та обсягу залученого часу з боку адвоката.

Більш того, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, без особистої участі представника.

Враховуючи надані позивачем докази понесених витрат на правничу допомогу, з урахуванням дотримання вимог співмірності та обґрунтованості розміру витрат на оплату послуг адвоката, складності виконаної адвокатом роботи, частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає, що співмірним розміром судових витрат, пов`язаних з витратами на професійну правничу допомогу, є сума 2000 грн (дві тисячі) гривень.

Отже, обґрунтовано визначений розмір судових витрат, які повинен понести позивач у зв`язку з вирішенням даного спору, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, становить 2000 (дві тисячі) грн.

Також, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 13 листопада 2025 року №232730023744 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 06.11.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з з 25.07.1985 по 02.08.1990.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна буд. 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок та витрати за надання правової допомоги в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційного суду за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Справу розглянуто з урахуванням тимчасової непрацездатності судді з 22.01.2026 по 30.01.2026 включно.

Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ