Рішення № 13402554, 28.12.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" грудня 2010 р. Справа № 37/95-10 (н.р. 29/157-09)

вх. № вх. № 3750/5-37 (н.р. 2557/5-29)

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Хотенець П.В.

суддя Жигалкін І.П.

суддя Буракова А.М.

при секретарі судовогозасідання Гаврильєв О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з*явився

відповідача - Болоховцев Є.О. довіреність б/н від 18.03.10 р.;

3-й особи - на стороні відповідача - ОСОБА_2;

треті особи - не з'явилися;

розглянувши справу за позовом ФО ОСОБА_3, м. Харків

до ЗАТ "Сюрприз", м. Харків 3-я особа на стороні відповідача за первісним позовом, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_4, м. Харків; ОСОБА_5, м. Харків; ОСОБА_6, м. Харків; ОСОБА_7, м. Харків; ОСОБА_8, м. Харків; ОСОБА_9, м. Харків; ОСОБА_10, м. Харків; ОСОБА_11, м. Харків

про припинення юридичної особи

3-я особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору за первісним позовом - ОСОБА_7, м. Харків

про припинення юридичної особи

та зустрічним позовом АТ "Сюрприз", м. Харків

до ФО ОСОБА_3,

про стягнення 27000,00 грн.

3-і особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору за зустрічним позовом - ОСОБА_9, м. Харків; ОСОБА_10, м. Харків; ОСОБА_11, м. Харків; ОСОБА_6, м. Харків та ОСОБА_8, м. Харків

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про припинення шляхом ліквідації юридичної особи Акціонерного товариства «Сюрприз» (надалі - Відповідач) та призначення його ліквідатором (код за ЄДРПОУ 21227512, місцезнаходження: 61023, м. Харків, вул. Тринклера, буд. 24) ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: 61002, АДРЕСА_1) надалі Позивач.

Позовні вимоги мотивовані тим, що статутний фонд та розмір чистих активів Відповідача не відповідають вимогам закону щодо мінімального розміру статутного фонду.

Відповідно до ст. 24, ч. 6 ст. 39 Закону України «Про господарські товариства» (надалі - Закон), ч. 3 ст. 155 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), за думкою Позивача це є підставою для прийняття рішення про припинення Відповідача шляхом ліквідації згідно з ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Крім того, Позивач просить суд призначити себе ліквідатором товариства, а судові витрати покласти на Відповідача.

Позивач є акціонером Відповідача та на момент подання позовної заяви має у власності 20869 штук простих іменних акцій, що складає 24,77 % від його статутного фонду.

Також, Позивач зазначає на тому, що слід взяти до уваги той факт, що Відповідач протягом останніх п'яти років не проводить загальні збори та не подає публічної інформації про свою діяльність. Це вказує на недобросовісність виконавчого органу та неспроможність проведення повної та своєчасної процедури з припинення юридичної особи. Натомість, позивач має тривалий досвід управлінської діяльності та отримав Ліцензію на право провадження діяльності арбітражного керуючого, що дозволяє стверджувати про його здатність забезпечити законність, повноту та своєчасності проведення процедури ліквідації відповідача та врахування інтересів всіх його кредиторів.

09 квітня 2009 року за справою № 29/157-09 (суддя Тихий П.В.) Господарським судом Харківської області позов задоволено повністю. Припинено відповідача шляхом ліквідації та призначено ліквідатором Відповідача Позивача. Видано наказ 27 квітня 2009 року.

Постановою Вищого господарського суду України 25 листопада 2009 року рішення господарського суду Харківської області за справою № 29/157-09 скасовано, а справа передана на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Під час нового розгляду справи Відповідачем у вказаній справі подано зустрічний позов до Позивача за первісним позовом та третіми особами які заявляють самоствйні позовні вимоги на предмет спору акціонерами: ОСОБА_10, ОСОБА_11, - про стягнення матеріальних збитків (упущеної вигоди) у розмірі 25000 грн. та відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2010 року зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Відповідно до якого Відповідач за первісним позовом просить стягнути з Позивача за первісним позовом на користь Відповідача за первісним позовом завдані матеріальні збитки (упущену вигоду) у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. та спричинену моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. і судові витрати покласти на останнього.

Крім того на підставі ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального Кодексу України Позивач за зустрічним позовом збільшив розмір позовних вимог, шляхом заявлення додаткової вимоги та просив зобов'язати Позивача за первісним позовом, розмістити в спеціальному друкованому ЗМІ «Бюлетень державної реєстрації» повідомлення про скасування Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 року рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2009 року по справі №29/157-09 про припинення АТ «Сюрприз» шляхом ліквідації, призначення ліквідатором АТ «Сюрприз» ОСОБА_3, та про відновлення ведення господарської діяльності Товариством.

Відповідач за первісним позовом також вказує на те, що в результаті безпідставних вимог Позивача Відповідач перестав працювати та отримувати прибуток від своєї діяльності, оскільки подачею позову було порушено право останього здійснювати господарську діяльність. Тобто діями Позивача, вважає відповідач за первісним позовом спричинено матеріальні збитки підприємству у розмірі 25000 грн. та завдано моральних збитків. А в результаті протиправних вимог Позивача відповідачу також було завдано значну моральну шкоду, яка полягає у приниженні його ділової репутації, зниженні престижу та підриві довіри до нього. Замість здійснення Відповідачем своє діяльності, отримання прибутку, він змушений протягом року відстоювати свої порушені законні права та інтереси в різних судових інстанціях та правоохоронних органах. Відповідач вимушений звертатися до юристів, адвокатів за правовою допомогою. Поданням безпідставної позовної заяви з боку Позивача, ділова репутація Відповідача повністю зруйнована.

Треті особи які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, звернулась з позовними заявами до позивача про стягнення з останього моральної шкоди.

23.12.2010 року представником третьої особи яка заявляє самостійні позовні вимоги на предмет спору була подана заява про проведення перевірки відносно вказаних у поданій заяві питань та притягнення винних осіб до відповідальності.

24.12.2010 року через канцелярію господарського суду Відповідач за первісним позовом подав відзив на позовну заяву про припинення юридичної особи у якій просив в задоволенні позову Позивачу відмовити.

Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом ) в судове засідання не з*явився.

Представник відповідача за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) в судовому засіданні проти первісного позову заперечує, та наполягає на задоволенні зустрічного позову.

Представники третіх осіб на стороні відповідача за первісним позовом у судове засідання не з*явились.

Представник третьої особи яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_7, м. Харків у судове засідання не з*явився.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ОСОБА_9, м. Харків у судовому засіданні підтримує позов, та просить його задовольнити.

Представники третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_10, м. Харків; ОСОБА_11, м. Харків; ОСОБА_6, м. Харків та ОСОБА_8, м. Харків у судове засідання не з*явились.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Харківської області Бровченко І.О. сформована колегія суддів для розгляду справи у складі: головуючого судді Хотенця П.В., судді Буракової А.М. та судді Жигалкіна І.П.

Учасниками судового процесу неодноразово подавались заяви про вжиття запобіжних заходів та заяви про відвід суддів.

Розгляд справи неодноразово відкладався, а строк розгляду справи передбачений ст. 69 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) був збільшений за відповідним клопотанням учасників судового процесу.

Дослідивши наявні у справі докази, вислухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів вважає, що позовні вимоги за первісним та зустрічним позовами не підлягають задоволенню, а також не підлягають задоволенню позовні вимоги третіх осіб які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, виходячи з таких фактичних обставин справи і положень діючого законодавства України.

Так, відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 4 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів підвідомчі господарським судам.

При цьому, справи у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що повязані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ч. 6 ст. 16 ГПК України).

Закон також наголошує на тому, що являють собою корпоративні права. Так, стаття 167 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року N 436-IV (надалі ГК України) містить легальне визначення корпоративних прав, відповідно до якої останні це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Таке визначення корпоративних прав знаходить своє відбиття й у ч. 1 п. 8 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI (надалі Закон про АТ).

Згідно до п. 6 Постанови пленуму Верховоного суду України від 24.10.2008 N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» усі спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, повязані зі здійсненням ними корпоративних прав та виконанням обовязків учасника господарського товариства, на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК підвідомчі (підсудні) господарським судам незалежно від субєктного складу учасників спору. А за п. 10 цієї ж постанови судам при вирішенні корпоративних спорів необхідно звернути увагу на неможливість застосування таких способів захисту прав та законних інтересів осіб, не передбачених чинним законодавством, зокрема статтею 16 ЦК та статтею 20 ГК, та не випливають із положень законодавства.

Відповідно до п. 1.4. Рекомендацій вищого господарського суду України від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» зазначено, що як випливає зі змісту пункту 1 частини четвертої статті 12 ГПК, до корпоративних спорів належать спори між учасниками (акціонерами) господарського товариства з приводу створення, припинення товариства та управління його діяльністю. Оскільки установчі документи господарського товариства затверджуються під час створення товариства, подаються для державної реєстрації товариства та в подальшому регулюють відносини з приводу управління господарським товариством, спори за позовами учасників товариства про визнання недійсними установчих документів товариства або їх частини, змін до них належать до корпоративних і вирішуються господарськими судами за місцезнаходженням відповідних господарських товариств. Спори про ліквідацію чи скасування державної реєстрації господарських товариств за позовами акціонерів або учасників до товариств є корпоративними спорами як такі, що виникають між учасниками господарського товариства та господарським товариством з приводу припинення останнього.

Статтею 15 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року N 435-IV (надалі- ЦК України) закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також права на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством (ч. 1 ст. 16 ЦК України). В свою чергу відповідно до ст. 20 ГК України, як спеціального закону по відношенню до ЦК України, кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом відшкодування збитків.

У відповідності до статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, серед іншого, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України). Стаття 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. Так, моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовуються особою, яка 'її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом обєднання осіб та (або) майна (ст. 80 ЦК України). Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом обєднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (ст. 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність (ст. 84 ЦК України) з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. Кореспондуючі норми з цього приводу також визначені ст. 55 та іншими нормами ГК України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до моложень діючого цивільного та господарського законодавства господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства (ст. 113 ЦК України). Зазначені положення також знаходять своє відбиття й у ст.ст. 79 та 80 ГК України і ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року N 1576-XII (надалі- Закон) та ст. 25 Закону про АТ.

Нормою закону, сьогодні чітко визначено те, що господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ст. 115 ЦК України).

Учасники господарського товариства мають право, за ст. 116 ЦК України, у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом: 1) брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; 2) брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); 3) вийти у встановленому порядку з товариства; 4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом; 5) одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом. Майже тотожніми за змістом є й положення ст. 88 ГК України і ст 10 Закону та ст. 25 Закону про АТ відносно прав акціонерів власників акцій.

Відповідно до ст. 117 ЦК України учасники господарського товариства зобовязані: 1) додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів; 2) виконувати свої зобовязання перед товариством, у тому числі ті, що повязані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом; 3) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства. Учасники господарського товариства можуть також мати інші обовязки, встановлені установчим документом товариства та законом.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу (ст. 94 ЦК України).

За ст. 104 ЦК Украхни юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. При цьому, припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції (ст. 19 Закону). Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства. Реорганізація товариства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватися також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Товариство ліквідується: а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні; б) за рішенням вищого органу товариства; в) на підставі рішення суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства; на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; г) з інших підстав, передбачених установчими документами. Майже тотожні приписи законодавства із зазначеного питання визначені ст. 59 ГК України, ст.ст. 79 та 88 Закону про АТ.

В силу ч. 1 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Перелік таких випадків встановлений ч. 2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 року N 755-IV «Порядок державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, що не повязане з банкрутством юридичної особи». Так підставами для прийняття судового рішення щодо припинення юридичної особи, що не повязано з банкрутством юридичної особи, зокрема є: визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації через порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути; провадження нею діяльності, що суперечить установчим документам, або такої, що заборонена законом; невідповідність мінімального розміру статутного фонду юридичної особи вимогам закону; неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону; наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЦК України статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією з функцій статутного капіталу є гарантійна функція. Призначення статутного капіталу - гарантувати зобов'язання товариства перед третіми особами та контрагентами за зобовязаннями. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, що гарантує інтереси його кредиторів.

Гарантійна функція мінімального розміру статутного капіталу товариства полягає в тому, що вартість чистих активів товариства не може бути менше його розміру. При цьому, чисті активи акціонерного товариства - це величина, обумовлена шляхом вирахування із суми активів товариства, прийнятих до розрахунку, суми її зобов'язань (пасивів), прийнятих до розрахунку. Активи товариства складаються з коштів і майна товариства, а пасиви являють собою зобов'язання товариства перед третіми особами.

Відповідно до ч. З ст. 155 ЦК України, якщо по закінченні другого або кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства встановленого законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство повинне ухвалити рішення щодо своєї ліквідації. У цьому випадку товариство може бути ліквідоване примусово в судовому порядку на вимогу його акціонерів, кредиторів або уповноважених державних органів.

Відповідно до ст. 24 Закону, загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний (складений) капітал акціонерного товариства, легальне визначення якого міститься у ст. 152 ЦК України, який не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати діючої на момент створення акціонерного товариства. Ця норма Закону кореспондуєтся зі ст. 14 Закону про АТ який визначає порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обовязки акціонерів.

Натомість, чинне законодавство не встановлює мінімальний розмір статутного капіталу для цілей, визначених ч. 3 ст. 14 Закону про АТ та ч. З ст. 155 Цивільного кодексу України. Правило визначення мінімального розміру статутного капіталу з використанням розміру мінімального статутного капіталу на дату реєстрації товариства, встановлене ч. 4 ст. 24 Закону, може бути використане лише на дату реєстрації товариства і не може бути використане в процесі діяльності товариства з метою актуалізації відповідності правового статусу товариства вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 6 ст. 39 Закону та ч. З ст. 155 ЦК України, якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації. Ці норми законодавства знаходять також своє відбиття й у ст. 14 Закону про АТ.

Проте, виходячи зі змісту установчих документів відповідача, розмір його статутного фонду та загальна номінальна вартість випущених товариством акцій, на момент звернення до суду, складає 84 230, 00 грн., а на момент створення відповідача як юридичної особи, відповідно до п. 6.7. його статуту, розмір статутного фонду останнього складав 4730, 00 грн., який у наступному був збільшений згідно до змін № 2 та № 4 22.06.00 року та 30.04.02 року відповідно.

Ставка мінімальної заробітної плати, яка діяла на момент створення відповідача (28.02.1996р.) визначається згідно з постановою Верховної Ради України від 25.11.1993 року № 3653-Х1І «Про підвищення мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком», відповідно до п.1 якої складала 60 тис. крб. За п. З Указу Президента України від 25.08.1996р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні» встановлено, що українські карбованці підлягають обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню. Таким чином мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства на момент створення відповідача як юридичної особи становить 75000000 карбованців, що, з урахуванням обмінного курсу українських карбованців на гривню становить 750 грн.

Як вбачається із даних публічної звітності (інформація з офіційного сайту Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку Державної установи "Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України"), чисті активи АТ „Сюрприз" складають 55 900 грн.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що збільшення розміру мінімальної заробітної плати у встановленому чинним законодавством порядку не тягне за собою обов'язку із збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства. Крім того, ані Закон, ані ЦК України, ані ГК України, ані інші нормативно-правові акти, які врегульовують питання створення та діяльності господарських товариств, зокрема, акціонерних товариств, не передбачають обов'язку для акціонерного товариства із збільшення розміру статутного капіталу у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір статутного фонду Відповідача відповідає вимогам законодавства щодо мінімального розміру статутного фонду визначеного ст. 24 Закону та ст. 14 Закону України «Про акціонерні товариства» (надалі Закон про АТ) на момент створення Відповідача.

Отже, колегія суддів вважає, що відносно цих позовних вимог заявлених Позивачем, відсутні правові підстави для прийняття рішення про припинення діяльності Відповідача шляхом ліквідації на підставі рішення суду за вимогою Позивача.

Колегія суддів також вважає безпідставним твердження Позивача стосовно бездіяльності виконавчого органу Товариства щодо скликання загальних зборів акціонерів та обрання ним цього як підстави для припинення Відповідача.

Так, в позовній заяві останній стверджує, що на протязі останніх п'яти років Відповідач не скликав загальні збори акціонерів. Проте серед доказів поданих Позивачем містяться копії оголошень, опублікованих в «Бюлетені «Цінні папери України», випуск №139-140 (2069-2070) за 2007 рік, та в «Слобідському краї», випуск №66 (20960) за 2007 року, що свідчить про скликання Відповідачем загальних зборів акціонерів. Доданий до позову витяг з інформаційного серверу Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку підтверджує опублікування відповідачем щорічної інформації про нього.

Крім того, колегія суддів наголошує на тому, щ сьогодні законодавство України не містить такої підстави для припинення юридичної особи, зокрема АТ як нескликання або не проведення загальних зборів акціонерів, а відтак і неможливості використання такого способу захисту субєктивного права всупереч вимогам ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Стосовно зустрічного позову який ухвалою суду від 21.05.2010 року було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом. Відповідно до якого Відповідач за первісним позовом просить стягнути з Позивача за первісним позовом на користь Відповідача за первісним позовом завдані матеріальні збитки (упущену вигоду) у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. та спричинену моральну шкоду у розмірі 2000 (дві тисячі) грн. і судові витрати покласти на останнього. І зобов'язати Позивача за первісним позовом, розмістити в спеціальному друкованому ЗМІ «Бюлетень державної реєстрації» повідомлення про скасування Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 року рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2009 року по справі №29/157-09 про припинення АТ «Сюрприз» шляхом ліквідації, призначення ліквідатором АТ «Сюрприз» ОСОБА_3, та про відновлення ведення господарської діяльності Товариством.

Колегія суддів зазначає, що Позивачем за зустрічним позовом в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доведено тих обставин на які він посилається в обгрунтування своїх позовних вимог, не доведено завдання матеріальних збитків (упущену вигоду) у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) грн. та спричиненої моральної шкоди у розмірі 2000 (дві тисячі) грн., не доведено те, що в результаті безпідставних вимог Позивача Відповідач перестав працювати та отримувати прибуток від своєї діяльності, оскільки подачею позову було порушено право останього здійснювати господарську діяльність. Не доведено, що в результаті вимог Позивача Відповідачу за первісним позовом було завдано значну моральну шкоду, яка полягає у приниженні його ділової репутації, зниженні престижу та підриві довіри до нього. Не доведено з його боку, що замість здійснення ним своє діяльності, отримання прибутку, він змушений протягом року відстоювати свої порушені законні права та інтереси в різних судових інстанціях та правоохоронних органах, звертатися до юристів, адвокатів за правовою допомогою. Не доведено, що поданням позовної заяви з боку Позивача за первісним позовом, ділова репутація Відповідача, як зазначає останній, повністю зруйнована, а вимога Позивача за зустрічним позовом про зобовязання Відповідача за зустрічним позовом розмістити в спеціальному друкованому ЗМІ «Бюлетень державної реєстрації» повідомлення про скасування Постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 року рішення господарського суду Харківської області від 09.04.2009 року по справі №29/157-09 про припинення АТ «Сюрприз» шляхом ліквідації, призначення ліквідатором АТ «Сюрприз» ОСОБА_3, та про відновлення ведення господарської діяльності Товариством, не відповідає способам захисту субєктивного цивільного права передбаченого законом або договором.

Такі ж вмотивування колегія суддів покладає і у відмову третім особом які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9, які звернулась з позовними заявами до Позивача за первісним позовом про стягнення з останього моральної шкоди.

Така позиція колегії з цього питання знаходить своє підтвердження у п. 6 Розяснення Вищого арбітражного суду України N 02-5/215 від 01.04.94 (з відповідними змінами) для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України ). При цьому встановлення причинного звязку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного звязку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України вйґ 25.05.2001 №5, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань або інших негативних явищ, заподіяних юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні престижу або ділової репутації, у порушенні права власності, інших цивільних прав, при настанні інших негативних наслідків. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (п. З постанови Пленуму).

Вказані вище обставини позивачем за зустрічним позовом та третіми особами які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору не доведені.

Відносно заяви представника третьої особи яка заявляє самостійні позовні вимоги на предмет спору від 23.12.2010 року про проведення перевірки відносно вказаних у поданій заяві питань та притягнення винних осіб до відповідальності, колегія суддів зазначає, що перевірка відомостей зазначених у заяві не є компетенцією судової колегії та не стосується предмета спору.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення» від 29.12.76 №11 із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.81 № 4, від 25.12.92 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах.

Колегія суддів зазначає, що із вказаних приписів норм права, а також із приписів Закону вбачається, що при вирішенні корпоративного спору господарський суд повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати питання про наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання. При цьому не можна задовольняти позовні вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, чи буде воно порушено. Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року N 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів».

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. За таких обставин, справа розглядається за наявними в ній матеріалами у порядку передбаченому ст. 75 ГПК України.

Відносно заяви представника третьої особи яка заявляє самостійні позовні вимоги на предмет спору від 23.12.2010 року про проведення перевірки відносно вказаних у поданій заяві питань та притягнення винних осіб до відповідальності, колегія суддів зазначає, що перевірка відомостей зазначених у заяві не є компетенцією судової колегії та не стосується предмета спору.

Таким чином колегія вважає, що позивачем, відповідачем за первісним позовом та за позовом зустрічним, а також третіми особами які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору не доведено наявність підстав, з якими Закон пов'язує можливість припинення юридичної особи зокрема відповідача, та можливість стягнення зостанього збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 44 та статті 49 ГПК України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог. Тобто колегія суддів вважає за необхідне покласти витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на позивачів за первісним та зустрічним позовами та третіх осіб які заявляють самостійні позовні вимоги на предмет спору відповідно, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 22, 23, 152, 155 Цивільного кодексу України, ст. 20, 79, 80, 91, 167 Господарського кодексу України, Законами України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44-49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИЛА:

Відмовити в задоволенні позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: 61002, АДРЕСА_1) до Закритого акціонерного товариства «Сюрприз» (код за ЄДРПОУ 21227512, місцезнаходження: 61023, м. Харків, вул. Тринклера, буд. 24) про припинення юридичної особи шляхом ліківдації.

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення 27000 грн. та відшкодування моральної шкоди за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства «Сюрприз» (код за ЄДРПОУ 21227512, місцезнаходження: 61023, м. Харків, вул. Тринклера, буд. 24) до ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце проживання: 61002, АДРЕСА_1).

Відмовити у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди третіх осіб які заявляють самостійні позовні вимоги на пердмет спору ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9

Повний текст рішення підписаний 31.12.2010 року

Головуючий суддя Хотенець П.В.

суддя Жигалкін І.П.

суддя Буракова А.М.