Рішення № 13402282, 08.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 17/43708.12.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» До відповідачаКомунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва

Простягнення 481553,42 грн.

Суддя Удалова О.Г.

Представники сторін:

Від позивачаПівень Д.О. (за дов.)

Від відповідача Серьогін С.Ю. (за дов.)

Обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернулась акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»з позовом про стягнення з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району міста Києва 481553,42 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.12.2000 р. № 710281, а саме: 341791,64 грн. основного боргу за спожиту з 01.10.2007 р. по 01.10.2010р. теплову енергію, 108 919,49 грн. - інфляційних втрат, 24424,76 грн. трьох процентів річних та 6417,53грн.- пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобовязання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2010р. порушено провадження у справі № 17/437 та призначено її до розгляду на 22.11.2010 р..

У зв'язку з неявкою представників відповідача та неподанням витребуваних документів ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.11.2010 р. розгляд справи було відкладено на 08.12.2010 р..

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив про невизнання позовних вимог в частині стягнення пені та вказав, що спірний договір не містить санкцій за несвоєчасну оплату коштів. Крім того, відповідач звернув увагу, що в договорі відсутнє положення про неустойку, при прийнятті рішення суд має враховувати відсутність вини відповідача.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи та матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

01.12.2000р. між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»(постачальником) та житлово-експлуатаційною конторою Державного комунального підприємства житлового господарства Ленінградського району, правонаступником якого є відповідач (споживачем) було укладено договір № 710281 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору (п. 1.1.) постачальник зобовязується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб з опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобовязується отримати її та оплатити.

Згідно з пунктом 2.2.1. Договору енергопостачальна організація зобовязується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності з відповідачем (додатки № 3, № 4) для потреб опалення в період опалювального сезону; гарячого водопостачання протягом року згідно з заявленими відповідачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в Додатку № 1 до Договору.

Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що споживач зобовязався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.

Згідно з Додатком № 2 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію здійснюються на підставі тарифів, встановлених та затверджених Київською міською державною адміністрацією.

Пунктом 8 додатку № 2 до договору передбачено, що відповідач щомісяця забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок позивача згідно з його розрахунком.

Відповідно до умов вказаного Договору позивач поставив, а відповідач спожив теплової енергії за період з 01.10.2007 р. по 01.10.2010 р. на загальну суму 588804,00 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу.

Відповідно до наданої позивачем довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію з жовтня 2007 року по вересень 2010 року за договором № 720281 від 01.12.2000 року на рахунок позивача надійшло 247012,36 грн.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, відповідач не виконав належним чином зобовязання за договором №710281 від 01.12.2000 р., внаслідок чого заборгованість за спожиту теплову енергію з 01.10.2007р. по 01.10.2010р. становить 341791,64грн., що підтверджується матеріалами справи.

Отже, вимога про стягнення 341791,64 грн. основного боргу є законною та обґрунтованою.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, боржник на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобовязання повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних з простроченої суми, що передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Інфляційна складова боргу відповідача за прострочення вищезазначеного зобовязання становить 108919,49 грн., а три проценти річних 24424,76 грн.

Суд приймає розрахунок інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, наданий позивачем, як вірний.

Крім стягнення з відповідача основного боргу, інфляційних, трьох процентів річних, позивач просить суд стягнути з відповідача 6417,53 грн. пені на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Позовні вимоги про стягнення пені за несвоєчасну оплату теплової енергії суд визнає такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Отже, штрафні санкції у вигляді пені можуть бути застосовані за наявності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

- якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

З огляду на вказане, при розгляді вимог про стягнення штрафних санкцій на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України слід встановити чи наявні всі перелічені вище обставини.

Слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України зазначена в ній пеня застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобовязання, що унеможливлює їх застосування до спірних правовідносин.

Крім того, відповідно до п. 5 Прикінцевих положень ГК України, положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобовязань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобовязань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог чи їх підстав на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 року N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати підставу позову, в тому числі й щодо підстав стягнення пені.

Також, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Позивачем не надано доказів укладення сторонами письмового правочину щодо відповідальності відповідача у вигляді пені за несвоєчасне оплату поставленої теплової енергії, що також є підставою для відмови у задоволенні вказаних позовних вимог.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до вимог підп. 4 п. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України на Кабінет Міністрів України покладено обовязок визначити субєктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього кодексу.

Позивачем не надано суду доказів прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про надання сторонам у справі статусу субєкта господарювання, що належить до державного сектору економіки а отже норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України не розповсюджуються на правовідносини сторін щодо відповідальності у вигляді стягнення штрафних санкцій.

Отже, з заявлених підстав (ст. 231 ГК України) позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Позивачем належним чином не доведене обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог про стягнення 6417,53 грн.

Всі інші доводи та заперечення сторін не беруться судом до уваги як необґрунтовані.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення боргу, інфляційних та трьох процентів річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Зокрема, з відповідача підлягає стягненню 4751,36 грн. витрат по сплаті державного мита та 232,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства по утриманню житлового господарства Святошинського району м. Києва (03179, м.Київ, вул. Прилужна, 6, рахунок 26000300100497 у Святошинському відділені Ощадбанку, м. Київ, МФО 320218, код 3366552) на користь акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»(01001, м.Київ, пл. І. Франка, 5, рахунок 26000306201 у ВАТ «Ощадбанк»у м. Києві та Київський області, МФО 322669, код 00131305) 341791 (триста сорок одну тисячу сімсот девяносто одну) грн. 64 грн. боргу, 108919 (сто вісім тисяч девятсот девятнадцять) грн.. 49 коп. інфляційних збитків, 24424 (двадцять чотири тисячі чотириста двадцять чотири) грн. 76 коп. три проценти річних, 4751 (чотири тисячі сімсот пятдесят одну) грн.. 36 коп. витрат по оплаті державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 86 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

СуддяО.Г. Удалова

Рішення підписано 04.01.2011 р.