Постанова № 13401142, 21.12.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 319

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.12.2010Справа №2-12/1783-2008А За позовом : Відкритого акціонерного товариства «Кримхліб» (м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 51а)

до відповідача : Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі (м.Сімферополь, вул.М.Залкі,1/9).

про скасування податкових повідомлень - рішень

          Суддя Іллічов М.М.

Представники:

Від позивача: Потапенко Б. П., начальник юридичного відділу, довіреність № 01-06/09 від 05.01.2009р.

Від відповідача: Вітченко В. В., головний державний податковий інспектор юридичного відділу, довіреність № 42/10-0 від 04.10.10р.

          Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Кримхліб» звернулоя до господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – ДПІ в м. Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р.

          Заявою від 05.05.2008 р. позивач змінив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р.

Згідно заяви від 23.02.09 р. позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині щодо виключення з валових витрат суми 2635.00 грн. з придбання телефонних карток та виключення з валових витрат суми 496173.00 грн. з придбання векселів.

В судовому засіданні 21 грудня 2010 року позивач надав суду пояснення щодо сутності спору та просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині :

-          виключення з валових витрат суми 2635.00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 1317.50 грн., у тому числі 658.75 грн. за основним платежем та 658.75 грн. за штрафними санкціями;

-          виключення з валових витрат суми 496173.00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086.50 грн., у тому числі 124043.25 грн. за основним платежем та 124043.25 грн. за штрафними санкціями.

Позивач свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що висновки, які викладені в акті перевірки щодо того, що картки поповнення рахунків мобільних телефонів для водіїв та телефонні картки для продавців, придбані за рахунок підприємства, є такими, що їм продані (передані безоплатно), є помилковими, оскільки перевіряючи не взмозі були довести, що водії та продавці використовували телефонні картки та картки поповнення рахунків не для вирішення виробничих питань, а з особистою метою. Отже, як стверджує позивач у позовній заяві, твердження перевіряючих щодо отримання працівниками позивача грошових коштів на загальну суму 2635,00 грн. на отримання карток поповнення рахунків мобільного зв'язку є недоведеним. Крім того, як стверджує позивач, вищезазначеними висновками акту перевірки, на підставі яких й було прийнято оспорюване у даній справі податкове повідомлення-рішення, був проігнорований факт укладення між позивачем 03.01.2006 та фізичними особами договору позички, за яким позивачем були прийняті мобільні телефони, а наказами підприємства зазначені телефони були передані водіям.

Відповідач позов не визнав, за мотивами, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду АР Крим віл 22 липня 2008 року провадження у справі було зупинено та призначено по справі судово-економічну (бухгалтерську) експертизу, проведення якої було доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 19 лютого 2009 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили постановою господарського суду АР Крим у справі № 2-31/2434-2008А та постановою Окружного адміністративного суду АР Крим у справі № 22-а-1102/08.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 01 листопада 2010 року провадження у справі було поновлено та призначено судове засідання.

Згідно ухвали від 15.11.2010 р. судом здійснено заміну відповідача – Державної податкової інспекції у м. Сімферополі на правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків в місті Сімферополі.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, а також заслухавши представників сторін, суд –

В С Т А Н О В И В:

Працівниками Державної податкової інспекції у м. Сімферополі було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ВАТ «Кримхліб» , за результатами якої складений акт перевірки № 2890/23-6/00381580 від 17 травня 2007 року, на підставі якого було винесено податкове повідомлення-рішення № 0008302301/0 від 31 травня 2007 року.

В подальшому, позивачем неодноразово зазначене повідомлення-рішення було оскаржене в порядку апеляційного узгодження, передбаченого статтею 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Рішенням Державної податкової адміністрації України № 11630/6/25-0115 від 21.11.2007р. зазначене повідомлення-рішення було частково скасоване та 04.12.2007р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008302301/3.

За результатами виїзної планової перевірки складений Акт від 26.04.2007 року № 547/23/00381663 на підставі якого, виключена з валових витрат сума 2635.00 грн., що була витрачена на покупку карточок поповнення рахунку мобільних телефонів для водіїв та продавців, що були куплені за рахунок підприємства ( лист 96 акту перевірки № 2890-23-6/00381580).

Крім того, перевіркою встановлене, що ВАТ «Кримхліб», в порушення вимог п.п. 7.6.3 Закону України «Про податок на прибуток підприємств» відобразило по рядку 3.2 додатку К 3 до Декларації по податку на прибуток за 2006 рік у витратах звітного періоду суму 496173.00 грн., яка документами, наданими до перевірки за період, що перевіряється, не підтверджується.

Не погоджуючись з зазначеними висновками податкової інспекції, позивач звернувся до суду, та просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині :

-          виключення з валових витрат суми 2635.00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 1317.50 грн., у тому числі 658.75 грн. за основним платежем та 658.75 грн. за штрафними санкціями;

-          виключення з валових витрат суми 496173.00 грн., що з’явилося підставою донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086.50 грн., у тому числі 124043.25 грн. за основним платежем та 124043.25 грн. за штрафними санкціями.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані суду докази, доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог. При цьому суд виходить з наступного.

Як вбачається з представлених доказів в матеріалах справи та було встановлено судом, 24.06.2007 Державною податковою інспекцією в місті Алушті була проведена виїзна планова перевірка Алуштинського хлібокомбінату відкритого акціонерного товариства «Кримхліб» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006, за результатами якої, було складено акт № 547/23/00381663.

Відповідно до зазначеного акту, перевіркою було встановлено, що Алуштинський хлібокомбінат відкрите акціонерне товариство «Кримхліб» відповідно до наказів від 20.04.2006 № 38, від 15.05.2006 р. № 43, 13.03.2006р. № 111/2 працівники підприємства позивача отримували грошові кошти на придбання карток поповнення рахунків мобільного зв'язку та телефонних карток на загальну суму 2635,00 грн. за період з 05.07.2005 р. по 18.12.2006 р.

Згідно з бухгалтерським обліком, мобільні телефони на балансі підприємства не числяться, що встановлено в результаті перевірки, вказано в акті перевірки, не оскаржується позивачем.

Крім того, у зв'язку з тим, що Алуштинським хлібокомбінатом відкритим акціонерним товариством «Кримхліб» не було надано належних доказів зі здійснення переговорів в межах господарської діяльності, акти введення в експлуатацію мобільних телефонів, накази на закріплення мобільних телефонів за робітниками, накази про встановлення ліміту витрат на розмови по мобільним телефонам, перевіркою був зроблений висновок щодо порушення позивачем підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, абзацу "г" підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003, у порушенні яких до сукупного оподатковуваного місячного доходу не були включені суми грошових коштів, отриманих працівниками на придбання карток поповнення рахунків мобільного зв'язку, на загальну суму 2635,00 грн., в результаті чого, було донараховане податкове зобов’язання на прибуток в сумі 1317.50 грн., у тому числі 658.75 грн. за основним платежем та 658.75 грн. штрафних санкцій.

Так, розглянувши надані позивачем договори позички, укладені між позивачем у даній справі та фізичними особами, за якими фізичні особи (позикодавці) передають відкритому акціонерному товариству «Кримхліб» (користувачу) у безоплатне користування на строк, що обумовлений договорами позички (відповідно до пункту 4.2 договору остаточною датою користування об'єктом позички вважається 31.12.2007), суд має зауважити наступне.

Згідно з частиною 1 статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним та неупередженим судом.

Згідно з частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справи в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, на підставі вищенаведених норм права, позивач, звертаючись до адміністративного суду з позовом, у разі порушення його прав, свобод чи інтересів в сфері публічно-правових відносин, має довести ті обставини, на які він посилається як на факт такого порушення із урахуванням принципів належності та допустимості доказів, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи та акту перевірки неможливо визначити конкретний розмір додаткових благ (карток поповнення телефонних рахунків та телефонних карток), які могли бути спожиті саме співробітниками Алуштинського хлібокомбінату відкритого акціонерного товариства «Кримхліб» в процесі виконання ними саме трудових обов'язків, оскільки вони не підтверджуються порядком їх використання, не мають лімітів, позивачем, зокрема, не додано роздрукованого переліку телефонних абонентів, яким здійснювалися дзвінки з телефонів, які поповнювалися картками поповнення рахунків та з телефонних карток.

Згідно з умовами договорів позички від 03.01.2005, які були додані позивачем до адміністративного позову, користувач має право передавати об'єкт позички (мобільні телефони) третім особам лише за письмовим дозволом позикодавців.

Відповідно до пункту 3.2 договорів, об'єкти позички вважаються переданими користувачу з моменту підписання актів прийому-передачі об'єкту позички уповноваженими представниками сторін та скріплення таких актів їхніми печатками.

Суд вважає, що вказані угоди не містять інформації щодо того, які саме телефоні були надані позивачу, відсутні докази підписання між ним та позикодавцями актів прийому-передачі, з часу складення яких мобільні телефоні відповідно до договорів позички від 03.01.2005 вважаються переданими, як не надано позивачем й доказів з надання позикодавцями письмових дозволів на передачу таких телефонів працівникам позивача - відкритого акціонерного товариства «Кримхліб». Відсутні докази надання телефонів працівникам.

Також, оцінюючи зазначені договори позички з урахуванням принципів належності та допустимості доказів, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України, суд дійшов висновків, що зазначені договори взагалі не відповідають принципам належності та допустимості доказів, оскільки не містять будь-яких ознак, за якими можливо провести ідентифікацію мобільних телефонів, якими користувалися працівники позивача та витрати з використання якими були включені до бази оподаткування позивача у розмірі 2635,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем додані до матеріалів позовної заяви лише накази, за якими проводилося придбання таксофонних карток для продавців за 2005 рік, у той час, як перевіркою були встановлені відповідні порушення й з 2006 рік.

Згідно з підпунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий доход не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку.

Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», доходом є сума будь-яких коштів, вартість матеріального чи нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, а відповідно до пункту 1.15 статті 1 зазначеного закону, податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та які зобов'язані розраховувати, утримувати цей сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього закону.

Згідно з підпунктом «г» та «є» підпунктом 4.2.9 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи, отримані платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема, у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом; вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), і також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті. При цьому, якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно з пунктом 22.3 статті 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» починаючи з 1 січня 2004 року та до 31 грудня 2006 року ставка оподаткування, визначена пунктом 7.1 статті 7 цього Закону, встановлюється на рівні 13 відсотків від об'єкта оподаткування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не додано жодного документу, якій свідчив би про здійснення переговорів саме в межах господарської діяльності підприємства, якою є відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» будь-яка діяльність особи, направлена на отримання прибутку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною і суттєвою.

Пунктом «а» пункту 17.2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, для оподаткування доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 згаданого Закону у разі, коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента. При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або податкового боргу.

Згідно з пунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, до фонду оплати праці включаються виплати працівникам соціального характеру у грошовій і натуральній формі, зокрема виплати, що мають індивідуальний характер.

Стосовно застосованих оспорюваним податковим повідомленням-рішенням штрафних санкцій, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу).

Отже, враховуючи викладене суд дійшов висновку, про те, що штрафні санкції в розмірі 658,75 грн., нараховані позивачу оспорюваним рішенням у зв'язку зі сплатою своїм працівникам 2635,00 грн. та не проведенням на них нарахування та сплати податку на доходи відповідно до статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» у розмірі 658.75 грн. були застосовані правомірно відповідно до положень чинного законодавства, а отже, позовні вимоги в цієї частині не підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086.50 грн., у тому числі 124043.25 грн. за основним платежем та 124043.25 грн. за штрафними санкціями, через виключення з валових витрат суми 496173.00 грн. такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для виключення зі складу валових витрат суми 496173.00 грн. витрачених позивачем на придбання векселів, емітованих третім особам, з’явилася відсутність підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У своєму відзиві на позов, відповідач зазначає, що проведеною перевіркою встановлене, що ВАТ «Кримхліб» здійснює операції з векселями: емісію та погашення особистих векселів, приймання векселів від емітентів та пред'явлення їх до погашення, купівлю-продаж векселів як цінних паперів У Додатку К3 до Декларації по податку на прибуток за 2006 рік, передбачено відображення лише операцій по купівлі-продажу векселів як цінних паперів, на які поширюються вимоги п.п. 7.6.1, 7.6.2, 7.6.3, 7.6.4 п. 7.6 ст. 7 Закону України «Про податок на прибуток підприємств», однак, позивачем у порушення зазначеного положення Закону, відображено по рядку 3.2 суму 496173.00 грн., яка документами, наданими до перевірки за період, що перевіряється, не підтверджується.

Однак, суд не погоджується з зазначеними висновками відповідача, з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 22 липня 2008 року у справі була призначена судова-економічна (бухгалтерська експертиза), на вирішення якої були поставлені наступні питання:

-          чи підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку ВАТ «Кримхліб» факт придбання ним векселів від третіх осіб?

-          у якому податковому періоді та скільки разів були відображені у бухгалтерському обліку ВАТ «Кримхліб» витрати на придбання ним векселів від третіх осіб?

За результатами проведеної експертизи, експертом надано висновок № 2216 від 31.10.2008р.

По першому питанню експерт дійшов висновку, що відповідно до наданих документів, факт придбання ВАТ «Кримхліб» векселів № 3227115922 від 30.09.20004р. векселедавець ПП «Спартак» номінальної вартості 99603.80 грн., № 3227115923 від 01.11.2004р. векселедавець ПП «Спартак» номінальної вартості 196293.70 грн. № 3227115924 від 30.12.2004р. векселедавець ПП «Спартак» номінальної вартості 200275.00 грн. підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку ВАТ «Кримхліб»;

По другому питанню зазначено, що відповідно до наданих документів, витрати на суму 496173.00 грн. з придбання векселів № 3227115922 від 30.09.2004р. векселедавець - ПП «Спартак» номінальної вартості 99603.80 грн., № 3227115923 від 01.11.2004р. векселедавець - ПП «Спартак» номінальної вартості 196293.70 грн., № 3227115924 від 30.12.2004р. векселедавець - ПП «Спартак» номінальної вартості 200275.00 грн. були відображені у податковому обліку ВАТ «Кримхліб» за 2006 рік один раз.

Суд приймає до уваги те, що витрати, понесені на придбання векселів емітованих третіми особами підтверджується, у тому числі, договором на поставку продукції № 326 від 01.01.2004р. з додатком до нього від 01.06.2004р., в якому зазначено, що за поставлену продукцію покупець розплачується векселем; актами звірення взаєморозрахунків, що підтверджують суму переданої третій особі продукції ( на суму 496173.00 грн.) від 01.01.2004р., від 01.11.204р., та від 01.01.2005р., а також актами приймання-передачі векселів на суму переданій треті особі продукції (496173.00 грн.). від 29.12.2004р. та від 18.01.2005р.

Відповідач не погоджувався з висновками експертизи, посилаючись на неврахування експертом особливостей обігу векселів, адже у певний момент вони є борговими зобов’язаннями, у іншій – цінними паперами, проте заяв щодо призначення додаткової чи повторної експертизи суду не подавалось.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині донарахування податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086.50 грн., у тому числі 124043.25 грн. за основним платежем та 124043.25 грн. за штрафними санкціями, що пов’язано з виключенням з валових витрат суми 496173, 00 грн., є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а податкове повідомлення – рішення в цієї частині підлягає визнанню недійсним.

Підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 3,40грн. зі сплати судового збору та 3753,60грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 160,162,167, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0008302301/3 від 04.12.2007р. в частині донарахування ВАТ «Кримхліб» податкового зобов’язання на прибуток в сумі 218086.50 грн., у тому числі 124043,25 грн. за основним платежем та 124043,25 грн. за штрафними санкціями.

3. В решті частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства „Кримхліб” (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 51а, ОКПО00381580) 3,40грн. витрат зі сплати судового збору та 3753, 60 грн. витрат за проведення судової експертизи.

          Повний текст постанови складено та підписано 27.12.10 р.

Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Господарський суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання повного тексу постанови в порядку передбаченому ч.5 ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іллічов М.М.