Рішення № 134010248, 28.01.2026, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/3901/25

Провадження № 2/191/1764/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

28 січня 2026 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Форощука О.В.

за участю секретаря судового засідання Рибак М.П.

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи вимоги тим, що 08.07.2024 року ОСОБА_1 уклала із Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІФОЮ» договір позики № 7653515.

Відповідно до Договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 року, укладеного між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 7653515 від 08.07.2024.

Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 20 664 гривень, з яких: 8 200 грн. - сума заборгованості за основним боргом; 8 364 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування позикою; 4 100 грн. - сума заборгованості за відсотками на прострочену позику.

Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав своїх зобов`язань. Всі нарахування, що відбувались до дати отримання ТОВ «ФК «ЄАПБ» права грошової вимоги здійснювалися безпосередньо ТОВ «МАНІФОЮ» станом на день відступлення права вимоги. ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалось жодних додаткових нарахувань, умови кредитних договорів в односторонньому порядку не змінювалися.

Після відступлення первісним кредитором прав вимоги позивачу, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунок ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунок попереднього кредитора. Через порушення позичальником своїх зобов`язань за договором утворилась заборгованість у зазначеному розмірі, яку позивач просить стягнути з відповідача, оскільки останній продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість в добровільному порядку.

Ухвалою судді від 01.08.2025 року в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Сторони були повідомлені про місце, дату й час розгляду справи рекомендованою кореспонденцією відповідно до вимог ст. 128 ЦПК України; надано час для подання відзиву та заперечень.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Відповідач будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, у визначений судом строк відзив на позовну заяву суду не надав, у зв`язку з чим відповідно до вимог ч.8 ст. 178, ч.2 ст. 247, ст. 279, ч.1 ст. 280, ст.281 ЦПК України суд вважає за необхідне розглянути справу на підставі наявних у справі матеріалів в порядку заочного провадження та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

В статті 15 Цивільного кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом частини першої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

За визначенням ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст.514ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст.203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Судом установлено, що 08.07.2024 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 7653515.Відповідачу було надано кредит в розмірі 8 200,00 грн. строком на 80 днів.

Відповідно до Договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 року, укладеного між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», до ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором позики № 7653515 від 08.07.2024 року.

Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу №11-01/2024 від 11.01.2024 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 20 664 гривень, з яких: 8 200 грн. - сума заборгованості за основним боргом; 8 364 грн. - сума заборгованості за відсотками за користування позикою; 4 100 грн. - сума заборгованості за відсотками на прострочену позику.

Таким чином, судом встановлено, що кредитний договір між ТОВ «МАНІФОЮ» та відповідачем був укладений 08.07.2024 р., тобто після укладення 11.01.2024 року договору факторингу між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,за умовами якого ТОВ «МАНІФОЮ»передав фактору ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, однак право вимоги на борги за кредитним договором з ОСОБА_1 в даний пакет не могло входити.

Отже, на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 11.01.2024 р. боргові зобов`язання за кредитним договором від 08. 07.2024 р. ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору, на час укладення договору відступлення права вимоги від 11.01.2024 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що в тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 77,78 ЦПК України, на підтвердження тієї обставини, що первісний кредитор ТОВ «МАНІФОЮ»відступило право вимоги за кредитним договором № 7653515 від 08.07.2024 року на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», а тому у суду відсутні підстави вважати, що позивач, як черговий правонаступник кредитора, набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором. За таких обставин, позовні вимоги з приводу стягнення заборгованості за кредитним договором № 7653515 від 08.07.2024 року не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 82, 259, 263, 264, 265, 280 - 282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О. В. Форощук