Рішення № 134009803, 12.02.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/12196/25

2/212/908/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого судді Борис О.Н., за участю секретаря судового засідання Годунової В.Г., за участі позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Маленко Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького державного університету внутрішніх справ про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

встановив:

В жовтні 2025 року до Покровського районного суду міста Кривого Рогу надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представник ОСОБА_2 , до Донецького державного університету внутрішніх справ про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 з 06 березня 2019 року по 23 липня 2025 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем Донецьким юридичним інститутом Міністерства внутрішніх справ (з 12 квітня 2021 року, відповідно до наказу МВС України №260 - Донецький державний університет внутрішніх справ) на умовах контракту, який неодноразово переукладався. Впродовж роботи на посадах, що відносяться до науково-педагогічних, при наданні щорічної відпустки у січні 2020 року за період роботи з 06.03.2019 по 31.01.2020 роки відповідач не нарахував та не виплатив позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу старшого викладача 6999,66 грн, при наданні щорічної відпустки у червні - липні 2021 року за період роботи з 01.09.2020 по 31.08.2021 роки не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 10135,41 грн, при наданні щорічної відпустки у червні - липні 2025 року за період роботи з 01.09.2024 по 31.08.2025 роки не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 12128,97 грн, чим порушив вимоги ст. 57 Закону України «Про освіту», п. 4.1.4 колективного договору в частині виплати науково - педагогічним працівникам гарантованої державою допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі посадового окладу (ставки заробітної плати). При звільненні повного розрахунку з позивачем здійснено не було.

На підставі викладеного, позивач просила суд стягнути з відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ на свою користь заробітну плату у вигляді допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в сумі 29264,04 грн, без урахування податків і зборів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 липня 2025 року по день фактичного розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, але не більш як за шість місяців, виходячи із середньоденної заробітної плати 935,55 грн, без урахування податків і зборів; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача заробітної плати за один місяць в сумі 12629,93 грн, без урахування податків і зборів. Також просила суд стягнути з відповідача понесені судові витрати у справі зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Ухвалою суду від 22 жовтня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи. Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов.

Не погодившись із позовними вимогами, 03 листопада 2025 року представник відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ надала до суду, через систему «Електронний суд», відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вважає позов незаконним, доводи викладені в ньому, безпідставними, необґрунтованими та не визнає його в повному обсязі. Так, ОСОБА_1 дійсно працювала у Донецькому державному університеті внутрішніх справ з 06.03.2019 по 23.07.2025 на різних посадах. За період роботи з 01.09.2020 по 31.08.2021 позивач була у відпустці з 28.12.2020 по 06.01.2021 (наказ від 24.12.2020 № 588 о/с), з 11.01.2021 по 15.01.2021 (наказ від 12.01.2021 № 10 о/с), з 05.07.2021 по 15.08.2021 (наказ від 01.07.2021 № 327 о/с) та в грудні 2020 року позивачу була виплачена матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ) в сумі 8 447,10 грн. Отже, за період роботи з 01.09.2020 по 31.08.2021 позивачу було нарахована то виплачена одноразова матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Також позивач була у відпустці з 08.01.2025 по 19.01.2025 (наказ від 25.12.2024 № 949 о/с), з 09.06.2025 по 22.07.2025 (наказ від 28.05.2025 № 272 о/с) та в листопаді 2024 року позивачу була виплачена матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ) в сумі 9096,73 грн. Отже, за період роботи з 01.09.2024 по 23.07.2025 позивачу було нарахована то виплачена одноразова матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Що стосується періоду роботи позивача з 06.03.2019 по 31.08.2020 (звільнена за п. 2 ст. 36 КЗпП України, закінчення строку трудового договору, наказ про звільнення від 31.08.2020 № 320 о/с), то одноразова матеріальна допомога на оздоровлення за 2020 рік позивачу була сплачена в грудні 2020 року, що стосується 2019 року, то в цей період позивач не перебувала у відпустці, відповідно їй і не могла бути виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, так як вона надається під час щорічної відпустки (п. 4.1.4. Колективного договору на 2023 2025 роки). Просила суд відмовити у задоволені позовних вимог повністю.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду через систему «Електронний суд» 10 листопада 2025 року, представник позивача зазначила, що допомога на оздоровлення працівнику за відповідний робочий рік, право на виплату якої надано керівнику державного закладу на умовах, визначених постановою КМУ від 30.08.2002 №1298 та колективним договором і допомога на оздоровлення науково-педагогічному працівнику, виплата якої гарантована державою спеціальним законом «Про освіту» при наданні щорічної відпустки, є різними за підставами її надання. За період роботи в Університеті з 06 березня 2019 року по 23 липня 2025 року допомога на оздоровлення, гарантована державною згідно абз. 7 ч. 1 Закону України «Про освіту» при наданні щорічної відпустки позивачу, як науково-педагогічному працівнику, не виплачувалась жодного разу. Також за період роботи з 06 березня 2019 року по 06 березня 2020 року позивачу надавалась щорічна відпустка терміном 21 календарний день з 26 грудня 2019 року по 17 січня 2020 року (наказ від 14.01.2020 року №11 о/с), однак допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки не була виплачена. Окрім того, позивач не заперечує факт виплати їй матеріальної допомоги за 2020 календарний рік в сумі 8447,10 грн, однак матеріальна допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки науково-педагогічному працівнику відповідно до абз. 7 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» в грудні 2020 року ОСОБА_1 також не виплачувалась. Просила суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

17 листопада 2025 року на адресу суду, через систему «Електронний суд», від представника відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена п. 6 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» та матеріальна допомога, надання якої обумовлена Постановою №1298 від 30.08.2002 «Про оплату паці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», за своєю природою є одним й тим самим видом заохочувальних та компенсаційних виплат, які належать до структури заробітної плати працівника. Постанова №1298 не встановлює відносно Закону України «Про освіту», понад гарантії виплати матеріальної допомоги на оздоровлення педагогічним та науково-педагогічним працівникам, ще й обов`язку надання такої допомоги за ініціативою роботодавця відповідно до умов колективного договору, а лише розширює для керівника бюджетної установи та організації (закладу освіти) правову можливість її виплати іншим категоріям працівників. Таким чином, виплати проведені на користь позивача зазначені у довідці про заробітну плату від 01 вересня 2020 року по 31 грудня 2020 року №67-1550 та у довідці про заробітну плату з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року №67-1550 в розмірах 8447,10 грн в грудні 2020 року та 9096,73 грн в листопаді 2024 року за назвою «Матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ)» є саме видом матеріальної допомоги на оздоровлення, яка сплачується педагогічним та науково-педагогічним працівникам в силу п. 6 ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» при наданні основної щорічної відпустки чи її частини, оскільки виплати окремої (додаткової) матеріальної допомоги на оздоровлення зазначених категоріям працівників чинне законодавство України, насамперед Постанова №1298, не визначає. Просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано з Донецького державного університету внутрішніх справ докази у справі.

21 листопада 2025 року на адресу суду, через систему «Електронний суд», у справі від представника відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ надійшла заява, в якій остання зазначила, що окрім витягу з наказу Донецького державного університету внутрішніх справ від 26.11.2024 №898 о/с, інші витребувані судом документи на підставі ухвали суду від 19 листопада 2025 року надати неможливо, оскільки через військову агресію та обстріли м. Маріуполя Донецької області, будівлю Університету разом зі службовою та архівною документацією було пошкоджено та захоплено, зокрема накази про надання відпусток, накази по особовому складу про призначення, переведення або звільнення працівників та інші кадрові документи. За даним фактом триває досудове розслідування у кримінальному провадженні.

16 січня 2026 року від представника позивача Зуєнко О.Ф. у справі, через систему «Електронний суд», надійшло клопотання про визнання неподаних стороною відповідача доказів у справі, витребуваних ухвалою суду від 19 листопада 2025 року таким, що відбулось з неповажних причин, у зв`язку з тим, що відсутні докази знищення кадрової документації Донецького державного університету внутрішніх справ.

20 січня 2026 року на адресу суду від представника відповідача, через систему «Електронний суд», надійшли письмові заперечення, в яких зазначено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у відпустці: - 28.12.2020 по 06.01.2021, з 11.01.2021 по 15.01.2021 та з 05.07.2021 по 15.08.2021, а в грудні 2020 позивачу була нарахована та виплачена матеріальна допомога в сумі 8447,10 грн; - з 18.11.2024 по 31.12.2024, з 08.01.2025 по 19.01.2025 та 09.06.2025 по 22.07.2025, а в листопаді 2024 позивачу була виплачена матеріальна допомога в сумі 9096,73 грн. Окрім того, виплачена матеріальна допомога в листопаді 2024 року позивачу не була передчасною, а була проведена під час надання частини щорічної відпустки, незалежно від періоду за який надавалась відпустка, так як чинним законодавством не встановлено даного обмеження, лише існує вказівка, що вказана допомога надається під час надання щорічної відпустки та один раз на рік.

Також до суду надійшли додаткові пояснення представника відповідача, в яких зазначено, що ОСОБА_1 , як науково-педагогічний працівник, використала в повному обсязі основну щорічну відпустку строком у 56 календарних днів за період її роботи з 06 березня 2019 року до 06 березня 2020 року включно. Ненадання ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за її перший період роботи з 06 березня 2019 року (прийняття на роботу до Донецького юридичного інституту МВС) до 31 серпня 2020 року (звільнення з Донецького юридичного інституту МВС у зв?язку із закінченням строку трудового договору) було обумовлено відсутністю волевиявлення працівника на надання матеріальної допомоги на оздоровлення у формі заяви на ім?я ректора закладу вищої освіти, оскільки протягом вказаного періоду вона двічі перебувала у основній щорічній відпустці, що позбавило об?єктивної можливості для відповідача здійснити виплату через невизначеність періоду, за який мала би бути реалізована така виплата.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, зазначили, що відповідачем матеріальна допомога на оздоровлення позивачу не була виплачена, у зв`язку із чим позов просили задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, оскільки позивачу були виплачені усі належні їй виплати, просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем Донецьким державним університетом внутрішніх справ (до перейменування - Донецький юридичний інститут Міністерства внутрішніх справ України), з 06.03.2019 по 23.07.2025 на різних посадах, на умовах контракту, який неодноразово переукладався. Так, 06.03.2019 позивач була прийнята на посаду старшим викладачем кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України за контрактом (наказ про прийняття від 04.03.2019 № 70 о/с). З 01.02.2020 призначена доцентом кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України за контрактом (наказ від 31.01.2020 № 56 о/с). 31.08.2020 звільнена із займаної посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору, наказ про звільнення від 31.08.2020 № 320 о/с). У період з 01.09.2020 по 30.09.2020 ОСОБА_1 працювала виконувачем обов`язків доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ про прийняття від 31.08.2020 № 321 о/с). З 01.10.2020 призначена доцентом кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету № 1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 28.09.2020 № 437 о/с та наказ від 03.02.2021 № 43 о/с). У період з 01.07.2021 по 30.09.2024 перепризначалась доцентом кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету № 1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державний університет внутрішніх справ (наказ від 01.07.2021 № 326 о/с, наказ від 01.09.2022 № 460 о/с, наказ від 30.08.2023 № 617 о/с). З 01.10.2024 призначена на 0,75 ставки (з неповним робочим днем) доцентом кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету № 2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державний університет внутрішніх справ (утримується за рахунок коштів спеціального фонду) (наказ від 30.09.2024 № 794 о/с). З 23.07.2025 звільнена з займаної посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (наказ про звільнення від 18.07.2025 № 362 о/с). Вказане підтверджується копією Трудової книжки позивача, що міститься в матеріалах справи. (а.с. 19-22)

Згідно з копією Контракту №60/2024 з науково-педагогічним працівником від 29.10.2024, між Донецьким державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладено контракт про призначення позивача на посаду доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту університету як обрану за конкурсом на строк з 29.10.2024 року по 31.08.2025 року із навантаженням та з посадовим окладом згідно зі штатним розписом. Так, вказаним контрактом передбачено права та обов`язки сторін, зокрема обов`язок Університету виплачувати заробітну плату відповідно до умов цього Контракту та чинного законодавства України (пункт 3.2.2. Контракту). (а.с. 23-26)

Відповідно до копії Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ по особовому складу від 18.07.2025 за №362 о/с, ОСОБА_1 , що працює на 0,75 ставки (з неповним робочим днем) доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту (утримується за рахунок коштів спеціального фонду), 23.07.2025 було звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). (а.с. 27)

Згідно з копією листа за №4484/7-2025 від 05.08.2025 Донецького державного університету внутрішніх справ, адресованого на адресу позивача, у відповідь на звернення останньої, відповідно до п. 4.1.4. Колективного договору на 2023-2025 роки Університет зобов`язується виплачувати працівникам допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) під час надання щорічної відпустки. Наказом Університету від 28.05.2025 №272 о/с «По особовому складу» на підставі заяви ОСОБА_1 від 16.05.2025 про надання залишку щорічної відпустки, останній було надано залишок щорічної відпустки за 2024-2025 рік без виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у зв`язку із відпусткою, так як ОСОБА_1 не було подано відповідної заяви. Наказом Університету від 18.07.2025 №362 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП (за угодою сторін) із займаної посади на факультеті №2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ 3 липня 2025 року. Отже, матеріальна допомога на оздоровлення надається працівнику лише при щорічній відпустці за його письмовою заявою та не виплачується після звільнення. (а.с. 28)

Також у відповіді Донецького державного університету внутрішніх справ від 24.09.2025 за № 163-2025 на заяву ОСОБА_1 , відповідачем зазначено, що матеріальна допомога на оздоровлення не підлягає компенсації при звільненні працівника, так як чинним законодавством України це не передбачено. (а.с. 29-30)

Як вбачається з довідки про заробітну плату ОСОБА_1 , як старшого викладача кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій, з 06 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року за № 67-943, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація. Будь-які інші нарахування відсутні. (а.с. 32)

Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як старшого викладача; з 01.02.2020 - доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій, за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року за № 67-943, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні. (а.с. 33)

Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 січня 2021 року по 31 серпня 2021 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні. (а.с. 34)

Згідно з довідкою про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, з 01 січня 2025 року по 23 липня 2025 року за № 67-1550, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, індексація, відпустка щорічна. Будь-які інші нарахування відсутні. (а.с. 35)

Відповідно до копії повідомлення начальника Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку - головного бухгалтера Гай Н. про нараховані та виплачені суми за липень 2025 року відносно ОСОБА_1 , табл. Н. 67-1268453447, позивачу, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності всього було нараховано 313,82 грн, враховуючи посадовий оклад, виплати за вислугу років, за науковий ступні, премію, вчене звання, надбавку СНР, індексацію, та за вирахуванням 4169,22 грн за 6 днів відпустки позивача. Будь-які інші нарахування відсутні. (а.с. 31)

Також довідкою Донецького державного університету внутрішніх справ підтверджується, що ОСОБА_1 дійсно працювала у відповідача, займаючи посаду доцента. Сума нарахованої заробітної плати за травень 2025 року склала 20402,13 грн, за червень 2025 року 4857,65 грн, а всього 25259,78 грн. (а.с. 37)

Згідно з копією Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ «Про особовий склад» від 25.12.2024 №949 о/с, за заявами ОСОБА_1 , останній, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту, було надано залишок щорічної відпустки за 2023-2024 з 01.01.2025 по 07.01.2025, на 07 календарних днів; частину щорічної відпустки за 2024-2025, з 08.01.2025 по 19.01.2025, на 12 календарних днів, за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025. (а.с. 38)

Також згідно з копією Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ «Про особовий склад» від 28.05.2025 №272 о/с, за заявою ОСОБА_1 , останній, як доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту, було надано залишок щорічної відпустки за 2024-2025 з 09.06.2025 по 22.07.2025, на 44 календарних дні, за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025. (а.с. 39)

Трудові відносини між сторонами були розірванні на підставі Наказу відповідача від 18.07.2025 за №362 о/с, за п. 1 ст. 36 КЗпП, що підтверджується копією роздруківки з сайту Пенсійного фонду України, а також записом у Трудовій книжці, копія якої міститься і матеріалах справи. (а.с. 19-22, 36)

Відповідно до довідки за №25/255 від 29 жовтня 2025 року, доданої представником відповідача до відзиву на позов, ОСОБА_1 на день звільнення з Донецького державного університету внутрішніх справ, 23.07.2025 використала такі періоди чергової відпустки: - частина за 2020-2021 рік: 28.12.2020-06.01.2021 (09 календарних днів основної відпустки і 01 календарний день за 01.01.2021), за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 24.12.2020 №588 о/с); 11.01.2021-15.01.2021 (05 календарних днів), за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 12.01.2021 №10 о/с); - залишок за 2020-2021 рік: 05.07.2021-15.08.2021 (42 календарні дні) за період роботи з 01.09.2020 до 01.09.2021 (наказ від 01.07.2021 №327 о/с); Відпустка за 2020-2021 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); - частина за 2021-2022 рік: 27.12.2021-09.01.2022 (12 календарних днів основної відпустки і 02 дні за 01.01.2022 та 07.01.2022) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 06.12.2021 № 727 o/c); - 11.03.2022-28.03.2022 (18 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 21.03.2022 №132 о/с); 15.08.2022-19.08.2022 (05 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 10.08.2022 №352 о/с); 26.12.2022-06.01.2023 (12 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 16.12.2022 №696 о/с); - залишок за 2021-2022 рік: 03.07.2023-11.07.2023 (09 календарних днів) за період роботи з 01.09.2021 до 01.09.2022 (наказ від 14.06.2023 №322 о/с); Відпустка за 2021-2022 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); - частина за 2022-2023 рік: 12.07.2023-15.07.2023 (04 календарні дні) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 14.06.2023 №322 о/с); 17.10.2023-18.10.2023 (02 календарні дні) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 13.10.2023 №796 о/с); 01.01.2024-14.01.2024 (14 календарних днів) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 27.12.2023 №973 о/с); 17.07.2024-06.08.2024 (21 календарний день) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 02.07.2024 №403 о/с); - залишок за 2022-2023 рік: 12.08.2024-26.08.2024 (15 календарних днів) за період роботи з 01.09.2022 до 31.08.2023 (наказ від 07.08.2024 №503 о/с); Відпустка за 2022-2023 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); - частина за 2023-2024 рік: 27.08.2024-31.08.2024 (5 календарних днів) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 07.08.2024 №503 о/с); 18.11.2024-31.12.2024 (44 календарні дні) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 04.11.2024 №868 о/с); - залишок за 2023-2024 рік: 01.01.2025-07.01.2025 (07 календарних днів) за період роботи з 01.09.2023 до 31.08.2024 (наказ від 25.12.2024 № 949 о/с); Відпустка за 2023-2024 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); - частина за 2024-2025 рік: 08.01.2025-19.01.2025 (12 календарних днів) за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (наказ від 25.12.2024 №949 о/с); залишок за 2024-2025 рік 09.06.2025-22.07.2025 (44 календарні дні) за період роботи з 01.09.2024 до 31.08.2025 (наказ від 28.05.2025 №272 о/с); Відпустка за 2024-2025 використана в повному обсязі (56 календарних днів). (а.с. 48)

Відповідно до довідки за №25/256 від 29 жовтня 2025 року, доданої представником відповідача до відзиву на позов, ОСОБА_1 дійсно працювала у Донецькому державному університеті внутрішніх справ з 06.03.2019 до 23.07.2025 на таких посадах: - з 06.03.2019 - старший викладач кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ про прийняття від 04.03.2019 №70 о/с); - з 01.02.2020 - доцент кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 31.01.2020 №56 o/c); - 31.08.2020 звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору) (наказ про звільнення від 31.08.2020 №320 о/с). з 01.09.2020 - виконувач обов?язків доцента кафедри спеціальної техніки та інформаційних технологій Донецького юридичного інституту МВС України (наказ про прийняття від 31.08.2020 №321 о/с); - з 01.10.2020 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 28.09.2020 №437 o/c); - з 04.02.2021 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького юридичного інституту МВС України (наказ від 03.02.2021 №43 o/c; - з 01.07.2021 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (наказ від 01.07.2021 № 326 o/c); - з 01.09.2022 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (наказ від 01.09.2022 №460 o/c); - з 01.09.2023 - доцент кафедри спеціальних дисциплін та професійної підготовки факультету №1 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (наказ від 30.08.2023 №617 o/c); з 01.10.2024 - 0,75 ставки (з неповним робочим днем) доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту Донецького державного університету внутрішніх справ (утримується за рахунок коштів спеціального фонду) (наказ від 30.09.2024 №794 о/с); - 23.07.2025 звільнено за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) (наказ про звільнення від 18.07.2025 №362 о/с). Наказом МВС України від 12.04.2021 №260 Донецький юридичний інститут МВС України перейменовано на Донецький державний університет внутрішніх справ.

Відповідно до довідки за №25/254 від 29 жовтня 2025 року, доданої представником відповідача до відзиву на позов, ОСОБА_1 на день звільнення з Донецького юридичного інституту МВС України, 31.08.2020 використала такі періоди чергової відпустки: - частина за 2019-2020 рік: 26.12.2019-17.01.2020 (21 календарний день основної відпустки і 02 календарних дні за 01.01.2020 та 07.01.2020), за період роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020 (наказ від 14.01.2020 №11 о/с); - залишок за 2019-2020 рік: 01.06.2020-07.07.2020 (35 календарних днів основної відпустки і 02 календарних дні за 07.06.2020 та 28.06.2020), за період роботи з 06.03.2019 до 06.03.2020 (наказ від 04.06.2020 №184 о/с); - Відпустка за 2019-2020 рік використана в повному обсязі (56 календарних днів); - частина за 2020-2021 рік: 08.07.2020-03.08.2020 (27 календарних днів), за період роботи з 06.03.2020 до 06.03.2021 (наказ від 04/06.2020 №184 о/с). Відпустка за 2020-2021 рік використана в повному обсязі (27 календарних днів, за період 06.03.2020 до 31.08.2020). (а.с. 50)

Відповідно до довідки №67-1550, про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2020 року, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, надбавка за складність і напруженість в роботі, матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ), виплати за лікарняним листом, відпустка щорічна. (а.с. 51) Будь-які інші нарахування відсутні.

Відповідно до довідки №67-1550, про заробітну плату ОСОБА_1 , як доцента кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності, за період 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, позивачу нараховувались наступні оплати: посадовий оклад, вислуга років, доплата за науковий ступінь, премія, доплата за вчене звання, надбавка за складність і напруженість в роботі, відрядження, індексація, матеріальна допомога (з посадового окладу ВНЗ), виплати за лікарняним листом, відпустка щорічна. (а.с. 52) Будь-які інші нарахування відсутні.

Також згідно з копією Витягу з Наказу Донецького державного університету внутрішніх справ «Про надання матеріальної допомоги на оздоровлення» від 26.11.2024 №898 о/с, Відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ДонДУВС (Н.Гай) наказано здійснити виплату матеріальної допомоги на оздоровлення з а2024 рік в розмірі місячного посадового окладу працівникам, які працюють за вільним наймом, а саме доценту кафедри державно-правових дисциплін та безпеки життєдіяльності факультету №2 Криворізького навчально-наукового інституту ОСОБА_1 (а.с. 112)

Відповідно до копії довідки начальника ВФЗБО-головного бухгалтера Н.Гай, позивачу ОСОБА_1 були встановлені наступні посадові оклади: - 2019 рік 147 тарифний розряд (6396,93); - 2020 рік 17 тарифний розряд (6999,66) з 01.01.2020 по 31.01.2020 р.; 19 тарифний розряд (7979,79) з 01.02.2020 по 31.08.2020; - 2020 рік 19 тарифний розряд (8447,10) з 01.09.2020 по 31.12.2020 р.; - 2024 рік -17 тарифний розряд (10639,35) з 01.01.2024 по 31.05.2024 р.; 19 тарифний розряд (12128,97) з 01.06.2024 по 30.09.2024; 19 тарифний розряд 0,75 ставки (9096,73) з 01.10.2024 по 31.12.2024 р.; - 2025 рік 19 розрядний тариф 0,75 ставки (9096,73) з 01.01.2025 по 23.07.2025 р.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні - добровільність праці, вибір або зміну професії та виду діяльності; захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Отже, право громадян на працю забезпечується державою.

Частиною 1 ст. 3, 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 7, 8 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки відповідно до ст.97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно в колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з`ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами.

При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.

Слід також враховувати, що умови та розмір оплати праці працівників установ і організацій, які фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України. При вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці», в структуру заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава забезпечує педагогічним та науково-педагогічним працівникам, зокрема, надання допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 78 «Про реалізацію окремих положень частини 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» запроваджено з 01.01.2001 року виплату допомоги на оздоровлення.

У постанові Верховного суду України від 23.05.2018 року по справі № 637/42/17 визначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, відсутність чи не передбачення у кошторисі відповідної бюджетної установи коштів на виплату допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки, не звільняє установу від обов`язку по здійсненню відповідних видатків згідно із законодавством та не може свідчити про те, що педагогічний працівник не має права на отримання гарантованої державою допомоги на оздоровлення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 637/42/17.

Така виплата має обов`язковий характер при наданні щорічної відпустки педагогічним і науково-педагогічним працівникам, посади яких передбачено «Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників», затвердженим постановою КМУ від 14.06.2000 року № 963.

Очевидно, що виплата матеріальної допомоги чинним законодавством не ставиться в залежність від наявності у відповідного закладу освіти коштів, має обов`язковий характер та виплачується при наданні працівнику щорічної відпустки.

Суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників, за яким посади доцента та старшого викладача віднесені до науково-педагогічних посад.

Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року було задоволено клопотання представника позивача та витребувано з Донецького державного університету внутрішніх справ докази у справі, а саме: наказ (витяг з наказу) від 14 січня 2020 №11 о/с про надання щорічної відпустки з 26.12.2019 по 17.01.2020; наказ (витяг з наказу) від 24 грудня 2020 №588 о/с про надання щорічної відпустки з 28.12.2020 по 06.01.2021; наказ (витяг з наказу) від 12 січня 2021 №10 о/с про надання щорічної відпустки з 11.01.2021 по 15.01.2021; наказ (витяг з наказу) від 01 липня 2021 №327 о/с про надання щорічної відпустки з 05.07.2021 по 15.08.2021; наказ (витяг з наказу) про надання допомоги на оздоровлення в грудні 2020 року; наказ (витяг з наказу) про надання допомоги на оздоровлення в листопаді 2024 року; наказ від 31.01.2020 №56 о/с про звільнення ОСОБА_1 .

Водночас, на виконання вищевказаної ухвали суду, 21.11.2025 від представника відповідача надійшла заява з копією витягу з наказу Донецького державного університету внутрішніх справ від 26.11.2024 №898 о/с, інші витребувані судом документи надано не було та зазначено, що надати запитувані документи неможливо, оскільки через військову агресію та обстріли м. Маріуполя Донецької області, будівлю Університету разом зі службовою та архівною документацією було пошкоджено та захоплено, зокрема накази про надання відпусток, накази по особовому складу про призначення, переведення або звільнення працівників та інші кадрові документи, на що представником позивача Зуєнко О.Ф. на підставі клопотання від 16.01.2026 було заявлено про визнання неподаних стороною відповідача доказів у справі, що відбулось з неповажних причин, у зв`язку з тим, що відсутні докази знищення кадрової документації Донецького державного університету внутрішніх справ.

Відповідно до ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Суд, враховуючи, що між сторонами склались трудові відносини, факт яких сторонами не оспорюється, а також враховуючи пояснення представника відповідача щодо неможливості надання витребуваних документів з підстав, що не залежать від відповідача, суд, для надання правової оцінки доказам, долученим до матеріалів справи, та спірним правовідносинам сторін, приходить до висновку про відсутність підстав для визнання причин неподання Донецьким державним університетом внутрішніх справ доказів неповажними, та вважає за необхідне здійснювати розгляд справи за наявними в ній доказами, які вважає достатніми для встановлення дійсних обставин справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 дійсно перебувала у трудових відносинах з відповідачем - Донецьким державним університетом внутрішніх справ з 06.03.2019 по 23.07.2025, на підставі контракту, обіймаючи різні посади, які відносяться до науково-педагогічних посад, тобто була працівником освіти.

З наданих до суду довідок про заробітну плату ОСОБА_1 за періоди з 06.03.2019 по 31.12.2019, 01.01.2020 по 31.08.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2025 по 23.07.2025 допомога на оздоровлення позивачу не нараховувалась. (а.с. 32-35)

В долучених представником відповідача до справи копій документів, зокрема довідок про заробітну плату ОСОБА_1 за періоди 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2020 року, 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року вбачається нарахування позивачу матеріальної допомоги (з посадового окладу ВНЗ). (а.с. 51-52) Однак, за період 01 вересня 2020 року по 31 серпня 2020 року відсутнє підтвердження нарахування позивачу матеріальної допомоги (з посадового окладу ВНЗ) у виді матеріальної допомоги на оздоровлення.

Окрім того, будь-яких документів (розрахунково-бухгалтерських документів, копій наказів про нарахування виплат) на підтвердження нарахування та виплати позивачу саме матеріальної допомоги на оздоровлення за вищевказані періоди під час надання позивачу щорічних відпусток до суду не надано.

Водночас представником відповідача у відзиві на позов не заперечується та зазначається, що відповідно до п. 4.1.4 Колективного договору на 2023-2025 роки Донецький державний університет внутрішніх справ зобов`язується виплачувати працівникам допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) під час надання щорічної відпустки. (а.с. 44)

Таким чином, судом встановлено, у відповідача Донецького державного університету внутрішніх справ перед позивачем ОСОБА_1 наявна заборгованість у вигляді невиплати допомоги на оздоровлення, яка склала 29264,04 грн, без урахування податків і зборів, а саме: при наданні щорічної відпустки у січні 2020 року за період роботи з 06.03.2019 по 31.01.2020 роки відповідач не нарахував та не виплатив позивачу допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу старшого викладача 6999,66 грн, при наданні щорічної відпустки у червні - липні 2021 року за період роботи з 01.09.2020 по 31.08.2021 роки не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 10135,41 грн, при наданні щорічної відпустки у червні - липні 2025 року за період роботи з 01.09.2024 по 23.07.2025 роки не нарахував і не виплатив допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу доцента 12128,97 грн, чим порушив вимоги ст. 57 Закону України «Про освіту», п. 4.1.4 колективного договору в частині виплати науково - педагогічним працівникам гарантованої державою допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в розмірі посадового окладу (ставки заробітної плати).

Заявлений до стягнення розмір заборгованості узгоджується з розміром посадових окладів та ставок заробітної плати науково-педагогічним працівникам визначеному в наказі Міністерства освіти і науки України від 26.09.2025 №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» №557 від 26.09.2005, з урахуванням положень постанові Кабінету Міністрів України «Про підвищення посадових окладів науково-педагогічних працівників» №36 від 23.01.2019.

Вказана заборгованість не була виплачена відповідачем при здійсненні розрахунку при звільнені позивача.

Доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та виплати у вказані періоди матеріальної допомоги на оздоровлення суд вважає безпідставними, оскільки чинне законодавство про освіту гарантовано обов`язок відповідача нараховувати допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Розрахунок заборгованості зі сплати матеріальної допомоги на оздоровлення, наданий позивачем, відповідачем не був спростований.

Оскільки матеріальна допомога на оздоровлення, яка відповідно до положень ст.57 Закону України «Про освіту» обов`язково повинна бути виплачена при наданні позивачу щорічних відпусток, тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів в розмірі 29264,04 грн.

Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов Колективного договору. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Як вбачається із роз`яснень, даних в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

При цьому, здійснення роботодавцем усіх виплат, належних позивачу в подальшому після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця виплатити відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, але не більш як за шість місяців.

Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Суд звертаю увагу на те, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов?язана відповідна виплата.

Згідно з абз. 1 п. 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (середньогодинна) заробітна визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Позивач була звільнена 23.07.2025 року на підставі наказу ДонДУВС №362 о/с від 18.07.2025, що підтверджується матеріалами справи.

З довідки про заробітну плату (за вих. №163-2025 від 24.09.2025) вбачається, що ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням (травень - червень 2025 р.) нарахована заробітна плата в сумі 25259,78 грн., відпрацьовано 27 робочих днів, середньоденна заробітна плата становить 935,55 грн (25259,78 грн. : 27 робочих днів).

Згідно довідки ДонДУВС середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 935,55 грн. Враховуючи, що середньомісячне число робочих днів за два місяці складає 13,5 днів (27 роб.дн. 2 місяця), вбачається, що середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за вказаний період перед звільненням складає 12629,93 грн. (935,55 грн. ср. одноденного заробітку х 13,5 ср. робочих днів). Період затримки розрахунку (з 24 липня 2025 року - наступний робочий день після дня звільнення, по день звернення з цією заявою до суду 20 жовтня 2025 року) складає 63 робочих дня за 5-денним робочим тижнем (липень - 6 роб. днів, серпень - 21 роб. день, вересень - 22 роб. дня, жовтень - 14 роб. днів). Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 58939,65 грн, без урахування податків і зборів, виходячи з розрахунку: 63 роб. дня х 935,55 грн. = 58939,65 грн.

Суд, перевіривши розрахунки представника позивача погоджується з тим, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 24 липня 2025 року по день звернення до суду 20 жовтня 2025 року (день подання позову до суду) склала 58939,65 грн, без урахування податків і зборів.

Водночас, представником позивача заявлена вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи.

Так, за період з 21 жовтня 2025 року по 23 січня 2026 року (враховуючи не перевищення шестимісячного строку заявлення таких вимог), сума середнього заробітку за час затримки розрахунку склала 64552,95 грн, без урахування податків і зборів, виходячи з розрахунку: 69 роб. дня х 935,55 грн. = 64552,95 грн.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 123 492,60 грн, без урахування податків і зборів, виходячи з розрахунку: 132 роб. дня х 935,55 грн. = 123 492,60 грн.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічну позицію підтримано й у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, де зазначено, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В даному випадку судом встановлено, що позивач звільнилася 23 липня 2025 року. Розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати становив 29 264,04 грн, без урахування податків та зборів.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який розрахований судом склав 123 492,60, що перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги, що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні колегія суд враховує очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв`язку з чим приходить до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 58939,65 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 6 ст. 81, ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. Середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 на день звільнення 23.07.2025 року складає 12629,93 грн, тому сума у розмірі 12629,93 грн, без урахування податків і зборів, підлягає до негайної виплати за рішенням суду.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним позовним вимогам підлягає стягненню судовий збір у сумі 699,36 грн (88203,69*1211,20/152756,64).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 13, 18, 97, 233 КЗпП України? Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 2, 3, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81,89, 137, 141, 247 ч.2, 258-259, 263-265, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Донецького державного університету внутрішніх справ про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки в сумі 29 264,04 (двадцять дев?ять тисяч двісті шістдесят чотири гривні 04 копійки), без урахування податків і зборів.

Стягнути з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 58 939,65 грн (п`ятдесят вісім тисяч дев`ятсот тридцять дев`ять гривень 65 копійок), без урахування податків і зборів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в сумі 12629,93 грн (дванадцять тисяч шістсот двадцять дев?ять гривень 93 копійки), без урахування податків і зборів.

Стягнути з Донецького державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 699,36 грн (шістсот дев`яносто дев`ять гривень 36 копійок).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Донецький державний університет внутрішніх справ, ЄДРПОУ 08571423, юридична адреса: 25015, Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 1.

Повний текст рішення суду складений та підписаний 12 лютого 2026 року.

Суддя: О. Н. Борис