Постанова № 13400949, 22.12.2010, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" грудня 2010 р. Справа № 2-а-4083/10/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кравченко К.В.,

при секретарі: Михайленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю "Південмлин"

до Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка Херсонської області

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення,

встановив:

В серпні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "Південмлин" (надалі-позивач) звернулось до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка (надалі – ДПІ, відповідач), в якому просило визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ від 27.07.2010р. №0011912301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2008р. на 22029 грн., за вересень 2008 р. на 8842 грн. та за жовтень 2008р. на 24473 грн., а всього на суму 55344 грн..

Дане рішення винесено на підставі акту від 19.07.10р. №960/230-22751273 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень, вересень та жовтень 2008 року.

За висновками акту перевірки, позивачем в порушення п.1.8 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР віднесено до складу податкового кредиту у травні 2008р. ПДВ в сумі 22029 грн., у липні 2008р. – 8842 грн. та у серпні 2008р. - 24473 грн., оскільки по постачальникам позивача не можливо підтвердити сплату ПДВ до бюджету. У зв’язку з цим ДПІ спірним рішенням зменшила позивачу бюджетне відшкодування з ПДВ у червні, вересні та жовтні 2008р. на вказані суми.

Згідно позовної заяви та пояснень представників позивача в судовому засіданні, позивач не погоджується з висновками акту перевірки та спірним рішенням з тих підстав, що Законом України «Про податок на додану вартість» та іншими законодавчими актами не передбачена відповідальність платника податків за дії інших платників, у тому числі і підприємств, з якими він не мав господарських операцій. Позивач стверджує, що в його діях відсутні порушення податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та визначені сум бюджетного відшкодування у вказаних періодах, всі суми податкового кредиту підтверджені необхідними податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, а заявлені до відшкодування суми ПДВ були повністю сплачені позивачем у складі ціни товарів та послуг у попередніх податкових періодах. Посилання ДПІ на неможливість підтвердження сплати ПДВ до бюджету по постачальникам позивач вважає безпідставними з тих підстав, що для віднесення ПДВ, сплаченого у складі ціни товару або послуги, до податкового кредиту не передбачено умов про сплату цього ПДВ до бюджету.

Відповідач надав суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких вказує на те, що по ланцюгам поставок позивачу товарів до виробника не вдалось встановити факту надмірної сплати ПДВ по постачальникам позивача в четвертому та п’ятому ланцюгах на загальну суму 55344 грн., а тому спірне повідомлення-рішення про зменшення бюджетного відшкодування на цю суму є правомірними, оскільки право на бюджетне відшкодування ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті цього податку до бюджету, а не з самого факту існування зобов’язання по сплаті ПДВ в ціні товару, яка оплачена платником.

Позиції сторін були підтримані їх представниками під час судового розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного.

В акті перевірки від 19.07.10р. №960/230-22751273 зазначено, що позивач у період з травня 2008рр по жовтень 2008р. експортував за межі митної території України борошно, макаронні вироби, висівку власного виробництва, для виготовлення яких позивач придбавав пшеницю у основного постачальника – ПП «Гілея Інвест». Згідно податкових декларацій позивача з ПДВ, останній у 2008 році щомісячно заявляв до відшкодування з бюджету ПДВ. Зокрема, в червні 2008 року позивачем заявлено до відшкодування з бюджету на розрахунковий рахунок у банку 346 937 грн., у вересні 2008р. – 252 783 грн., у жовтні 2008р. – 198 263 грн..

Наведені в акті перевірки суми бюджетного відшкодування за червень, вересень та жовтень 2008р. підтверджуються наданими позивачем податковими деклараціями з ПДВ за ці періоди.

З наведеного вбачається, що відповідачем не заперечується право позивача на отримання бюджетного відшкодування за червень, вересень та жовтень 2008р., а спірним є факт підтвердження частині цього відшкодування за червень в сумі 22029 грн., за вересень в сумі 8842 грн. та за жовтень в сумі 24473 грн..

Неправомірність віднесення цих сум до бюджетного відшкодування ДПІ в акті перевірки обґрунтовує неправомірністю віднесення позивачем цих сум до податкового кредиту відповідно у травні, липні та серпні 2008 року. Підставами для такого висновку стали результати проведеної ДПІ перевірки фактичних обставин здійснення позивачем операцій з придбання пшениці, в ході якої були направлені відповідні запити до податкових інспекцій, в яких на обліку перебували постачальники пшениці. На підставі отриманих від податкових органів відповідей, ДПІ стверджує, що контрагенти основного постачальника позивача – ПП «Гілея-Інвест», за юридичною адресою не знаходяться, у відповідних податкових періодах фактично не здійснювали господарську діяльність, а лише документували останню. Такими контрагентами згідно акту перевірки є ПП «Ресурс-Інвест Гроуп» (м.Миколаїв), ПП «Ліс 2007» (м.Одеса) – постачальники по п’ятому ланцюгу та ТОВ «Галіт» (м.Нова Каховка) – постачальник по четвертому ланцюгу.

В акту перевірки зазначено, що ПП «Ресурс-Інвест Гроуп» та ПП «Ліс 2007» надавали послуги з обробки землі та збору врожаю ТОВ «ВТФ Зернопродукт» (постачальник по четвертому ланцюгу), а наступними постачальниками зерна позивачу по ланцюгам поставок від ТОВ «ВТФ Зернопродукт» були ПП «Інвестагропівдень» (третій ланцюг), «ПП «Агродія» (другий ланцюг), ПП «Гілея Інвест» (перший ланцюг). ДПІ зазначає, що ПП «Ліс 2007» не мало основних засобів, в штаті мало 1 особу та було ліквідовано 28.12.07р., а ПП «Ресурс-Інвест Гроуп» за юридичною адресою не знаходилось, не здійснювало господарську діяльність, не мало основних та оборотних фондів та було ліквідовано 23.08.07р..

Що стосується ТОВ «Галіт», то ДПІ зазначає, що дане підприємство реалізувало зерно ТОВ «Югсангрей» (третій ланцюг), а наступними постачальниками зерна позивачу по ланцюгам поставок були ПП «Інвестагропівдень» (другий ланцюг) та ПП «Гілея Інвест» (перший ланцюг). В акті перевірки зазначається, що у ТОВ «Галіт» відсутні трудові ресурси, земельні ділянки та інші основні фонди, що на думку ДПІ унеможливлює здійснення цим підприємством реальної господарської діяльності і свідчить про намір цього підприємства одержати податкову вигоду виключно чи переважно за рахунок податкового кредиту та валових витрат для інших суб’єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, згідно акту перевірки висновок ДПІ про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та завищення сум бюджетного відшкодування в червні, вересні та жовтні 2008 року ґрунтується виключено на вищеописаних обставинах діяльності ПП «Ресурс-Інвест Гроуп», ПП «Ліс 2007» та ТОВ «Галіт», які не є прямими контрагентами позивача.

Оцінюючи наведені відповідачем доводи неправомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість, а також сум бюджетного відшкодування з цього податку, суд виходить з наступного.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені виключно Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97р. № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97), а саме норма пункту 7.7 статті 7 цього Закону .

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Отже, Закон № 168/97 передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності. При цьому за певних обставин може утворюватися ситуація, коли різниця між податковими зобов'язаннями (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) буде від'ємною. Ця різниця за певних умов підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Враховуючи, що позивач є виробником та експортером виробів із зерна (борошно, макаронні вироби), поставка яких нерезиденту оподатковується за нульовою ставкою ПДВ, то перевищення сплаченого позивачем ПДВ над отриманим, і як наслідок виникнення у позивача щомісячно права на бюджетне відшкодування, є цілком економічно виправданим та узгоджується з таким видом діяльності позивача.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.

Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Виходячи із приписів вищевказаної норми закону, відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум ПДВ у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями податкових накладних, платіжних доручень, видаткових накладних, договорів, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які визначені позивачем у податкових деклараціях з ПДВ за перевіряємий період.

Аналіз наданих позивачем податкових накладних, первинних документів та договорів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за періоди, які були предметом перевірки.

Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 168/97 необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обов’язковими, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість суду необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми ПДВ за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум податку, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;

- встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку;

Ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду ДПІ не посилалось на відсутність реальних господарських операцій, тобто на безтоварність операцій, між позивачем та суб’єктами господарювання, у яких позивач безпосередньо придбавав товари (послуги). Навпаки, ДПІ в акті перевірки вказує та те, що «для виготовлення зазначеної продукції ТОВ «Південьмлин» придбавав пшеницю у основного постачальника ПП «Гілея Інвест».

Також не встановлено судом того факту, і на його наявність не посилається ДПІ, що до складу податкового кредиту позивача були віднесені суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що не підлягають використанню у господарській діяльності позивача.

Що стосується наведених в акті перевірки дефектів статусу контрагентів у четвертому та п’ятому ланцюгах поставок позивачу пшениці, то їх вплив на право позивача на податковий кредит та бюджетне відшкодування слід оцінювати з урахуванням можливої обізнаність позивача щодо таких дефектів.

При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про дефекти статуту постачальників йому пшениці у четвертому та п’ятому ланцюгах поставок, в матеріалах справи відсутні. Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з’ясувати всі обставини діяльності постачальників товарів до виробника на момент придбання цього товару, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

В даному випадку слід звернути увагу на той факт, що згідно наданої ПП «Гілея-Інвест» довідки про кількість придбаного та проданого зерна пшениці, у періоди, які були предметом перевірки, ПП «Гілея-Інвест» придбавало пшеницю також і в інших продавців, ніж ті, які вказані в акті перевірки. Так, в травні 2008р. таких постачальників у ПП «Гілея-Інвест», крім ПП «Агродія», було ще сім підприємств; в липні 2008р., крім ПП «Інвестагропівдень», було ще десять підприємств, а в серпні 2008р. – ще шість підприємств. При цьому обсяг цих поставок у декілька десятків разів перевищує осяг пшениці, яка надійшла до ПП «Гілея-Інвест» від ПП «Агродія» та ТОВ «Інвестагропівдень». Скільки постачальників зерна пшениці було у зазначених в акті перевірки контрагентів у другому, третьому та четвертому ланцюгах невідомо.

За таких обставин, у суду відсутні підстави вважати, що позивач міг знати, або мав реальну можливість з’ясувати наведені в акті перевірки недоліки в діяльності ПП «Ресурс-Інвест Гроуп», ПП «Ліс 2007» та ТОВ «Галіт», на момент придбання товару. Слід також зауважити, що для виявлення недоліків діяльності зазначених підприємств самій ДПІ знадобилось більше року після проведення перших перевірок спірних періодів.

Факт того, що податковий кредит у спірних періодах формувався позивачем виключно на підставі податкових накладних, які виписані суб’єктами господарювання, що мали право на виписку таких накладних і були зареєстровані як платники податку на додану вартість, не оспорювався відповідачем ні в акті перевірки, ні в ході розгляду справи.

Також відсутні і докази того, що позивач систематично проводить свої господарські операції переважно з тими контрагентами, які не дотримуються податкової дисципліни та не сплачують податків.

Що стосується встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, то відповідно до положень Закону № 168/97 під цим фактом розуміється сплата податку на додану вартість у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.

Позивач надав суду копії платіжних документів, які підтверджують той факт, що за червень, вересень та жовтень 2008 року до відшкодування з бюджету позивачем заявлена суму ПДВ, яка не перевищує суму цього податку, фактично сплаченого позивачем у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг), що відповідає пп. 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97.

Твердження ДПІ про те, що позивач має право на віднесення до податкового кредиту та бюджетного відшкодування сум ПДВ лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету усіма постачальниками відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників до виробника, і несплата податку до бюджету бодай одним з учасників ланцюга виключає можливість бюджетного відшкодування, суд вважає такими, що не ґрунтується на Законі № 168/97

З урахуванням встановлених фактичних обставини справи, суд приходить до висновку, що дії позивача при формуванні податкового кредиту та визначенні бюджетного відшкодування з ПДВ за червень, вересень та жовтень 2008 року свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

З’ясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.

Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для зменшення позивачу спірним повідомленням-рішенням сум бюджетного відшкодування, встановивши фактичні обставини проведених позивачем господарських операцій, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту та визначені сум бюджетного відшкодування за червень, вересень та жовтень 2008 року.

Відповідачем не надано суду доказів наявності таких обставин, які б виключали право позивача на податковий кредит.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність зменшення відповідачем спірним рішенням задекларованого позивачем бюджетного відшкодування, та обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0011912301/0 від 27.07.2010р..

Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Нова Каховка від 27.07.2010 року № 0011912301/0.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Південмлин" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп..

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04 січня 2011 р..

Суддя Кравченко К.В.

кат. 2.11.1