Рішення № 134007681, 11.02.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4386/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді - Пилип`юк Г. М.

з участю секретаря судового засідання - Байдали М. Б.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Кравчука П. І.

представника відповідача - Байтали Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про відшкодування шкоди завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури,

встановив:

уповноважений представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кравчук П. І. 19.06.2025 року звернувся до Залізничного районного суду м. Львова, через систему «Електронний суд», з позовною заяву у якій просить стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти за завдану їй моральну шкоду у розмірі 2 670 933,32 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 28.05.2009 року відносно ОСОБА_1 порушено кримінальну справу, а 20.06.2009 року пред`явлено обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. 14.01.2010 року відносно позивача затверджено обвинувальний висновок, відповідно до якого ОСОБА_1 , працюючи на посаді головного бухгалтера ДАП «Львівські авіалінії», являючись службовою особою, в період з квітня 2005 року по червень 2006 року неналежно виконувала свої службові обов`язки, через несумлінне ставлення до них, що причинило державним інтересам тяжкі наслідки, у вигляді несплати в Державний бюджет податку на додану вартість за жовтень 2005 року в сумі 42 190,00 грн. та завищення суми податку на додану вартість, що була відшкодована з бюджету за травень-червень 2005 року, серпень-листопад 2005 року, січень-квітень 2006 року у розмірі 576 783 грн. Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 05.04.2013 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України та призначено їй покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік зі сплатою штрафу у дохід держави у розмірі 1 700,00 грн. На підставі ч. 5 ст. 74, 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності. Не погоджуючись з даним вироком, стороною захисту та прокурором подано апеляційні скарги. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14.01.2014 року вказані апеляційні скарги задоволено частково. Вирок Залізничного районного суду м. Львова від 05.04.2013 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд в той же суд. Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13.04.2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.05.2023 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13.04.2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін. В результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури позивач в період з 20.06.2009 року по 18.05.2023 року незаконно перебувала під слідством і судом, що в загальному становить 166 місяців та 28 днів. Таким чином, незаконними діями та рішеннями посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури позивачу було завдано значної моральної шкоди. Виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент звернення з даною позовною заявою, розмір відшкодування не може бути меншим 1 335 466,66 грн. = 8 000,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на день пред`явлення позову) х 166 (кількість місяців перебування під слідством і судом) + 7466,66 грн. (сума моральної шкоди за 28 днів перебування під слідством і судом понад 166 місяців, що розрахована за формулою 8 000: 30 х 28). Вина органу прокуратури на стадії досудового слідства та судового розгляду у заподіянні позивачу моральної шкоди через незаконні дії у формі неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, скерування справи за необґрунтованими звинуваченнями до суду та небажання визнати неправомірність своїх дій уже на стадії судового розгляду, наслідком чого став довготривалий період обмеження її прав та особистих свобод гарантованих ст. 28, 29, 32 Конституції України права на повагу до гідності, невтручання у особисте та сімейне життя, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, тощо, є доведеною належними та допустимими доказами. Враховуючи вказані обставини, стягненню на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а подвійна, тобто 2 670 933,32 грн., що відповідає особі позивача та моральним стражданням, які були завдані позивачу протягом періоду перебування під слідством і судом.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29.07.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження.

07.08.2025 року представник відповідача Львівської обласної прокуратури Кульчицький Є. Г., через систему «Електронний суд», подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що заперечує щодо задоволення позову, оскільки такий є необґрунтованим. Право на відшкодування це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію (справедливу сатисфакцію). Проте представником Кінаш О. З. не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги про стягнення моральної шкоди. Наявність моральної шкоди є умовою виникнення обов`язку щодо її відшкодування, тому цей факт має бути встановлено й доведено стороною, яка вимагає відшкодування, у встановленому законом порядку. З метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи з`ясуванню підлягають питання щодо того, якими саме діями та рішеннями прокуратури завдано моральної шкоди позивачу, характер та ступінь його моральних і фізичних страждань, втрат немайнового характеру, які він зазнав внаслідок вказаних дій та рішень, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими діями та фактично завданою шкодою. У своєму позові ОСОБА_1 зазначила, що тривала необхідність доводити свою невинуватість перед судом та близькими людьми, потреба у прилаштуванні до умов життя, викликаних кримінальним переслідуванням, у позбавлення можливості спілкування з родиною, а також труднощі кар`єрного росту, завдавали нестерпного душевного болю та стресу та доводили її до відчаю, чим спричинили її моральну шкоду. Разом з тим, зазначені твердження стосовно заподіяння моральних втрат не доведені позивачем належними та допустимими доказами у відповідності з вимогами ст. 76, 81 ЦПК України, згідно з якими суму морального відшкодування за рахунок держави має бути визначено та обґрунтовано з посиланням на докази та фактичні обставини справи. З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що представник повивача Кравчук П. І., висловлюючи свої доводи щодо відшкодування моральної шкоди, належним чином не обґрунтував та не довів належними та допустимими доказами фактів заподіяння ОСОБА_1 такої шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і діями, а запропоновані ним розрахунки завданої моральної шкоди суперечать вимогам чинного законодавства з цього питання та практиці Верховного Суду щодо їх застосування. Відповідно до ст. 13 Закону, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розрахунковою величиною для відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати є 1 600,00 грн. З огляду на викладене, запропонована позивачем розрахункова величина для обчислення спричиненої йому кримінальним переслідуванням моральної шкоди в сумі 8 000,00 грн. (п`ятикратний розмір мінімальної заробітної плати) не має правових підстав та суперечить вимогам чинного законодавства. Окрім цього, докази про заподіяння позивачу моральних страждань у більшому, ніж встановлений законом розмірі, відсутні. Позовна заява представника позивача в разі підтвердження заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди, підлягає частковому задоволенню за період перебування його під слідством і судом з 20.06.2009 року (пред`явлення обвинувачення) по 18.05.2023 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду) відповідно до визначеної законодавством розрахункової величини (1 600,00 грн).

11.08.2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кравчук П. І., через систему «Електронний суд», подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що в даному випадку наявні всі правові підстави для відшкодування моральної шкоди, яка, відповідно до судової практики, була беззаперечно завдана позивачу, оскільки сам факт незаконного притягнення до кримінальної відповідальності або знаходження під судом та слідством свідчить про наявність у такої особи фізичних та душевних страждань, і, як наслідок, спричиняє моральну шкоду. Прокуратура, всупереч покладених на неї обов`язків здійснювати нагляд за дотримання законності органами досудового розслідування, запобігати випадкам безпідставного та необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності громадян, прийняла рішення про затвердження обвинувачення щодо позивача та скерування вказаної кримінальної справи до суду. Вина органу прокуратури на стадії досудового слідства та судового розгляду у заподіянні позивачу моральної шкоди через незаконні дії у формі неправомірного притягнення до кримінальної відповідальності, скерування справи за необґрунтованими звинуваченнями до суду та небажання визнати неправомірність своїх дій уже на стадії судового розгляду, наслідком чого став довготривалий період обмеження її прав та особистих свобод гарантованих ст. 28, 29, 32 Конституції України права на повагу до гідності, невтручання у особисте та сімейне життя, свободи пересування, вільного вибору місця проживання, тощо, є доведеною належними та допустимими доказами. Враховуючи вказані обставини, стягненню на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а подвійна, тобто 2 670 933,32 грн., що відповідає особі позивача та моральним стражданням, які були завдані позивачу протягом періоду перебування під слідством і судом. Львівська обласна прокуратура здійснювала підтримання публічного обвинувачення у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 . Відтак, Львівська обласна прокуратура є належним відповідачем у справі.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі покликаючись на мотиви позовної заяви, просили такі задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог покликаючись на мотиви викладені у відзиві. Також додав, що ними не подавалася касаційна скарга на дані рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши зібрані у справі докази та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Положеннями ст. 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що постановою про притягнення як обвинуваченого від 20.06.2009 року постановлено порушити кримінальну справу відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Кримінальну справу об`єднати з кримінальною справою № 140-2653 та приступити до розслідування за спільним номером № 140-2653 (а.с. 7).

Згідно постанови про порушення кримінальної справи та про об`єднання кримінальних справ від 28.05.2009 року постановлено притягнути в якості обвинуваченої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і пред`явити їй обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (а.с. 8-10).

Як вбачається з обвинувального висновку у кримінальній справі № 140-2653 по обвинуваченні ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, ОСОБА_1 являючись службовою особою, неналежно виконувала свої службові обов`язки, через несумлінне ставлення до них, вчинила службову недбалість, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, у вигляді несплати до Державного бюджету України податку на додану вартість у сумі 42 190 грн., податку з доходів іноземних юридичних осіб в сумі 62 746,60 грн., безпідставного відшкодування податку на додану вартість з Державного бюджету на суму 576 783 грн., а також тяжкі наслідки інтересам юридичної особи у вигляді застосування штрафних санкцій за несплату податку з доходів іноземних юридичної осіб у сумі 140 629,28 грн., тобто вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 367 КК України (а.с. 11-24).

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 05.04.2013 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та призначено їй покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік та зі сплатою штрафу у дохід держави у розмірі 1 700 грн. На підставі ч. 5 ст. 74, 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного їй основного та додаткових покарань за ч. 2 ст. 367 КК України у зв`язку з закінченням строку давності. Запобіжний захід ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередній підписку про невиїзд (а.с. 25-30).

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 14.01.2014 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 05.04.2013 року відносно ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на новий судовий розгляд (а.с. 30 зворот-35).

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 13.04.2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 367 КК України та виправдано за відсутності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України (а.с. 36-41).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.05.2023 року вирок Залізничного районного суду м. Львова від 13.04.2022 року щодо ОСОБА_1 залишено без змін (а.с. 44-49).

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 1994 року працювала бухгалтером. На момент порушення кримінальної справи позивач обіймала посаду начальника відділу аудиту в ПП «Західно-Українська аудиторська компанія» (а.с. 49 зворот-52).

Свідоцтвом про одруження стверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одружились 22.11.1998 року, про що зроблено запис № 2432. Прізвища після одруження: чоловіка ОСОБА_4 , дружини ОСОБА_4 (а.с. 52 зворот).

Свідоцтвом про народження підтверджується, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 53).

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що на базі положень ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод створено самостійне право потерпілого від арешту або затримання на відшкодування шкоди.

Відповідно до ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Положеннями ст. 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У ч. 1, 2 ст. 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Як зазначено у п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до п. 5 ста. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Положеннями ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.

У позовній заяві зазначається про те, що внаслідок таких дій, позивач зазнала глибоких та тривалих моральних страждань, була створена довготривала стресова ситуація в результаті перебування під слідством і судом, обмеження її прав в період дії запобіжних заходів, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, що викликало у неї психологічне напруження, внаслідок чого погіршилася якість її життя та змінило нормальний ритм життя, а тому, з врахуванням всіх обставини, стягненню на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а подвійна, тобто 2 670 933,32 грн., що відповідає особі позивача та моральним стражданням, які були завдані позивачу протягом періоду перебування під слідством і судом.

На підтвердження чого надано розрахунок, згідно якого виходячи з мінімального розміру заробітної плати на момент звернення з даною позовною заявою, розмір відшкодування не може бути меншим 1 335 466,66 грн. (8 000,00 грн. (мінімальна заробітна плата станом на день пред`явлення позову) х 166 (кількість місяців перебування під слідством і судом) + 7 466,66 грн. (сума моральної шкоди за 28 днів перебування під слідством і судом понад 166 місяців, що розрахована за формулою 8 000 : 30 х 28).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначає про те, що для розрахунку розміру шкоди слід застосовувати ч. 2 ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» де вказано, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абз. 9 ст. 7 цього Закону, тобто, у розмірі 1 600,00 грн.

Проте, суд не може погодитися із зазначеним з огляду на наступне.

Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02.12.2015 року у справі № 6-2203цс15, «відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок про те, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».

У п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, «розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження».

У постанові КЦС ВС від 05.03.2025 року у справі № 166/789/24 вказано, що доводи касаційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн, не заслуговують на увагу, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, що узгоджується із нормами ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

КЦС ВС виходив з того, що законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях: від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 27.02.2020 року № 3-р/2020, від 28.08.2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.

КЦС ВС погодився з тим, що відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, не є в розумінні ст. 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600 грн., відсутні.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у редакції, чинній на час розгляду справи, установлено з 01.01.2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01.01.2025 року становить 8 000,00 грн.

З врахуванням наведеного, при визначенні розміру компенсації морального відшкодування суд, ураховуючи обсяг заподіяної шкоди, ступінь, глибину та характер душевних страждань позивача, тривалість перебування позивача під слідством і судом, істотність вимушених змін у її житті, принципи поміркованості, розумності і справедливості, приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 1 335 466,66 грн., яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8 000,00 грн.), встановленої законодавством на момент відшкодування.

Вказаний розмір не менший, ніж передбачений законом, і не більший ніж достатній для розумного задоволення потреб позивача як особи, яка має право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та не призводить до його збагачення. Судом також враховано те, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається із урахуванням встановлених обставин у кожній справі індивідуально. Принципове значення у таких категоріях справ має те, що розмір відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконного перебування під слідством та судом, не може бути меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом, як визначено законом.

Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) позивачу за душевні страждання, яких вона зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконним повідомленням про підозру у вчиненні кримінального правопорушення), внаслідок якої було порушено її нормальні життєві зв`язки, як особи яка має сім`ю, інші соціальні та ділові зв`язки, що вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.

Посилання представника відповідача на те, що позивач не довела завдання їй моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки сам по собі факт постановлення виправдувального вироку є доказом незаконності дій органів досудового розслідування, які додатково не підлягають у судовому порядку визнанню незаконними, та завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25.03.2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22.04.2019 року у справі № 236/893/17).

Враховуючи наведені обставини, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в 2 670 933,32 грн. є завищеним. Суд враховує обставини по справі, глибину і тривалість моральних страждань, доведеності позивачем вимушених змін у її житті, та вважає, що позивачу були спричинені моральні страждання, стресова ситуація внаслідок перебування позивача протягом тривалого часу під слідство і судом, обмеження її прав в період дії запобіжного заходу, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, необхідність затрати часу та вжиття заходів щодо судового захисту свого права, що викликало у неї психологічне напруження, що суттєво погіршило якість її життя та безумовно змінило його нормальний життєвий ритм. Тому суд приходить до висновку, що за вказаних обставин, відшкодування моральної шкоди в сумі 1 335 466,66 грн. є достатнім та обґрунтованим.

Суд зазначає, що вказаний розмір завданої моральної шкоди є мінімальним, таким, який має бути відшкодований за відповідний період у будь-якому випадку і будь-якій особі, внаслідок незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності.

Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо судового збору, то, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони по справі звільнені від сплати судових витрат, такі витрати слід віднести за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 13, 76, 81-83, 89, 95, 141, 263, 265, 267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 335 466 (один мільйон триста тридцять п`ять тисяч чотириста шістдесят шість) грн. 66 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Львівська обласна прокуратура, ЄДРПОУ: 02910031, місцезнаходження: м. Львів, вул. Шевченка, 17/19.

Суддя /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: Пилип`юк Г. М.