Ухвала суду № 133999010, 11.02.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2641/26

Провадження №: 1-кп/752/1713/26

У Х В А Л А

Іменем України

11.02.2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

провівши в приміщенні суду підготовче судове засідання кримінального провадження №12025100010003153 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , на ВКЗ,

встановив:

вказаний обвинувальний акт надійшов до Голосіївського районного суду м. Києва 02.02.2026 року із Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону.

В підготовчому судовому засіданні прокурор вважав, що обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України та заявив клопотання про продовження запобіжного заходу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Клопотання обґрунтував тим, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України існують та наразі не зменшились, оскільки ще не почався судовий розгляд, а тому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які обвинувачуються у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочину, можуть здійснити незаконний вплив на свідків, можуть переховуватись від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому, на думку прокурора, є всі підстави для продовження запобіжного заходу обвинуваченим без визначення розміру застави. Вказав, що підстав для задоволення клопотання захисника немає.

Захисник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечувала щодо продовження запобіжного заходу ОСОБА_3 . Вказала, що останній наміру переховуватись немає, а ризики прокурором жодним чином не доведені. Просила обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту чи визначити розмір застави. Щодо призначення справи не заперечувала.

Захисник ОСОБА_9 - ОСОБА_7 в судовому засіданні також заперечував щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив задовольнити подане клопотання про зміну запобіжного заходу. Вказав, що на даний час прокурором не доведено, що до ОСОБА_9 не може бути застосований більш м`який запобіжний захід. Вказав, що ОСОБА_10 раніше не судима, має місце проживання в м. Києві, молодого віку та має міцні соціальні зв`язки, а тому, на думку захисника, є всі підстави для зміни запобіжного заходу на домашній арешт. Щодо призначення справи не заперечував.

Обвинувачені підтримали думку своїх захисників.

Із врахуванням викладеного, суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового розгляду, дослідивши матеріали справи, вважає що надісланий до суду обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а тому йому необхідно повернути прокурору, виходячи з наступного.

У відповідності до положень ст. 2 КПК України, одним із завдань кримінального провадження - є застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури.

Слід вказати, що відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунутому в порядку, встановленому КПК України.

Згідно вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України, зокрема, обвинувачений повинен знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його обвинувачують.

У рішенні від 25 липня 2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту».

Аналіз норми п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (в теорії кримінального процесу використовується назва «формула обвинувачення»); формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Таким чином, обвинувальний акт - це важливий процесуальний документ досудового розслідування, який оформляє його результати, який містить формулювання вчиненого особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, із зазначенням місця, часу, способу вчинення, наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів його вчинення, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити в діях обвинуваченого склад кримінального правопорушення, з урахуванням, у тому числі, кваліфікуючих ознак.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини, з метою збуту, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб у великих розмірах, особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України; а також у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні особливо небезпечної психотропної речовини, наркотичного засобу та психотропної речовини, з метою збуту, вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах, особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України.

Однак такі кваліфікуючі ознаки як повторність та вчинення злочину особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, є взаємовиключними. Крім того, така кваліфікуюча ознака як вчинення злочину особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України, взагалі не передбачена в диспозиціях частин статті 307 КК України.

Крім того, в обвинувальному акті також вказується про наявність такої обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_3 як рецидив злочину, хоча згідно вступної частини даного ж акту ОСОБА_11 раніше судимий лише вироком Голосіївського районного суду м.Києва від 21.03.2024 року за ч. 2 ст. 307 КК України.

Крім того, при викладі фактичних обставин та у формулюванні обвинувачення відносно ОСОБА_3 в обвинувальному акті взагалі жодного разу не вказані такі кваліфікуючі ознаки як повторність та вчинення злочину особою, яка раніше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України.

Крім того, кваліфікація дій обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 307 КК України містить таку кваліфікуючу ознаку як великі розміри, разом з тим, ні у фактичних обставинах, ні у формулюванні обвинувачення посилання на таку ознаку немає.

Крім того, на переконання суду, істотним недоліком акту є і відсутність розмежування у формулюванні обвинувачення кваліфікації дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у зв"язку з чим з обвинувального акту не можливо встановити за якою частиною статті 307 КК України кваліфікується кожне з діянь (епізодів) як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_9 та неможливо встановити, які саме великі/особливо великі розміри заборонених речовин стосуються ч. 2 ст. 307 КК України та ч. 3 ст. 307 КК України.

Крім того, з обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_4 інкриміновано як злочин за ч.2, так і за ч. 3 ст. 307 КК України, тобто відповідно до ч. 2 ст. 32 КК України два злочини, передбачені тією самою статтею Особливої частини КК України. Проте вказане також жодним чином не відображено в обвинувальному акті і відповідно суперечить обвинуваченню, викладеному відносно ОСОБА_3 , хоча всі дії згідно обвинувального акту вчинялись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно за попередньою змовою між собою.

Норми ст. 348 КПК України покладають на суд обов`язок роз`яснити обвинуваченим суть обвинувачення. Отже, висунуте обвинувачення повинно бути зрозумілим як сторонам кримінального провадження, так і суду.

Таким чином, можна стверджувати, що обвинувачення, яке пред`явлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є незрозумілим та неконкретним, що позбавляє обвинувачених в повній мірі зрозуміти суть обвинувачення по кожному з епізодів та використати своє право на захист.

Крім того, конкретний виклад правової кваліфікації злочинів є надзвичайно важливим для ухвалення законного, обґрунтованого і вмотивованого судового рішення, а також забезпечить реалізацію права на захист від зрозумілого та конкретного обвинувачення.

А отже, не конкретна кваліфікація унеможливлює сприйняття обвинуваченими обсягу та змісту висунутого їм обвинувачення, позбавляє сторону захисту можливості ефективно здійснювати свій захист, позбавляє суд визначити межі судового розгляду з огляду на положення ч. 1 ст. 337 КПК України та в подальшому може призвести до скасування кінцевого рішення суду першої інстанції з підстав незабезпечення гарантій на справедливий суд.

В той же час суд враховує, що надане прокурору ч. 2 ст. 337 КПК України право змінити обвинувачення в ході судового розгляду суттєвості цих недоліків не зменшує, оскільки з огляду на положення ч. 1 ст. 338 КПК України таке право виникає тільки при встановленні в ході судового розгляду нових фактичних обставин злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. Відповідно право на подальшу зміну обвинувачення не має використовуватись для усунення недоліків обвинувального акту, що очевидні в підготовчому судовому засіданні або для більш детального викладу фактів, які повинні були бути встановлені під час досудового розслідування та викладені в обвинувальному акті, при цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК, а тому обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору для усунення недоліків відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Керуючись вимогами ст. 315 КПК України, із врахуванням того, що вказаний обвинувальний акт було повернуто прокурору, а клопотання прокурора та захисника щодо запобіжних заходів повинні бути вирішені у відповідності до вимог розділу ІІ КПК України, суд вважає за доцільне вирішити їх на даній стадії.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, зокрема, ті, що перелічені цією статтею.

На переконання суду, прокурором було доведено, що ризики, які були встановлені раніше, а саме: можливість незаконного впливу на свідків, ризик вчинення нових злочинів, переховування обвинувачених від суду, продовжують існувати та їх ступінь не зменшилась. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у вчиненні, зокрема, тяжкого та особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, за який передбачено покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи невідворотність покарання, яке може бути призначено судом у випадку визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих злочинів, обвинувачені можуть вживати заходи, спрямовані на переховування від суду, із врахуванням, в тому числі і військового стану в Україні, наявності ряду тимчасово окупованих територій, які не підконтрольні органам державної влади.

Крім вказаного, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого суд враховує, молодий вік ОСОБА_3 , а також те, що останній не має офіційного джерела доходів, міцних соціальних зв`язків. Крім того, останній будучи раніше судимим за умисний злочин в сфері обігу наркотичних та психотропних речовин, на шлях виправлення не став та знову обвинувачується у вчиненні аналогічних умисних злочинів.

Також, вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 суд враховує її молодий вік, те, що вона раніше не судима, не має офіційного джерела доходів та міцних соціальних зв`язків.

Інші менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, на даному етапі не зможуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду та забезпечать їх належну поведінку.

Раніше обрані запобіжні заходи є обґрунтованими та співмірними пред`явленим ОСОБА_3 та ОСОБА_9 обвинуваченню, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим є доцільним та необхідним, підстав для зміни запобіжних заходів суд не вбачає, а отже клопотання прокурора слід задовольнити частково, а в задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.

На підставі ст. 182 КПК України суд вважає за можливе визначити кожному з обвинувачених заставу у вигляді 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, яка буде забезпечувати виконання кожним з обвинувачених обов`язків, передбачених КПК України.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 291, 314, 315, КПК України, суд

постановив:

обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100010003153 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 307 КК України, повернути прокурору, у зв?язку з його невідповідністю вимогам КПК України.

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задовольнити частково.

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу - відмовити.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 60 (шістдесят) діб до 10.04.2026 року включно.

Продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 60 (шістдесят) діб до 10.04.2026 року включно.

Строк продовження існуючої міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою кожному з обвинувачених обчислювати з 11.02.2026 року.

Визначити кожному з обвинувачених, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заставу у вигляді 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 266 240 грн 00 коп. (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень у національній грошовій одиниці, яка може бути внесена як кожним з обвинувачених, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок Голосіївського районного суду м. Києва за наступними реквізитами:

Отримувач коштів - ТУДСАУ в м. Києві

ЄДРПОУ: 26268059

МФО: 820172

Банк: Державна казначейська служба України в м. Києві

Рахунок отримувача UA128201720355259002001012089

Призначення платежу - застава.

Кожен з обвинувачених або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою протягом дії ухвали.

На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на кожного з обвинувачених, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у разі внесення застави, наступні обов`язки: не відлучатися із населеного пункту, в кому він (вона) зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу суду, повідомляти суд про зміну місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Роз`яснити кожному з обвинувачених, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави на розрахунковий рахунок Голосіївського районного суду м. Києва, має бути наданий уповноваженій службовій особі ДУ Київський слідчий ізолятор.

Після отримання та перевірки протягом одного дня документа, що підтверджує внесення застави, уповноважена службова особа ДУ Київський слідчий ізолятор негайно має здійснити розпорядження про звільнення особи з-під варти та повідомити усно і письмово Голосіївський районний суд м. Києва.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної в даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави протягом 60 днів.

З моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також якщо обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні застави обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Копію ухвали вручити обвинуваченим, прокурору та направити в СІЗО.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 діб з дня її проголошення в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. В іншій частині ухвала суду може бути оскаржена протягом 7 діб з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_1