Рішення № 133989040, 11.02.2026, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/10095/25

Провадження № 2/489/810/26

РІШЕННЯ

Іменем України

11 лютого 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Костюченка Г.С.,

секретаря судового засідання Савкової К.А.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Заводський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання батьківства,

встановив:

В грудні 2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства.

Відповідно до позовних вимог просила суд: визнати ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внести зміни до актового запису від 16 жовтня 2020 року № 848, складеного Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: вказавши в у графі «Батько» - ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в графі прізвище зазначити « ОСОБА_4 », ім`я, по батькові, місце народження та дату народження дитини залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що протягом 2019-2025 років позивач проживала однією сім`єю з відповідачем - ОСОБА_2 .

Від даних стосунків ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_5 .

При реєстрації народження дитини, запис про батька був зроблений зі слів відповідачки, відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України.

Позивач вважає, що її батьківські права відносно сина порушені, у зв`язку із чим звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 22.12.2025 відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 30.01.2026 закрито підготовче судове провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні позивач підтримала заявлені вимоги у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повідомлявся судом про розгляд справи належним чином. До суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності та просив позов задовольнити, тобто позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Представники третіх осіб в судове засідання не з`явилися, надійшли письмові заяви з проханням розглянути справу за відсутності їх представників, не заперечували проти задоволення позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та встановивши фактичні обставини, встановив наступне.

Протягом 2019-2025 років позивач проживала однією сім`єю з відповідачем - ОСОБА_2 .

Від даних стосунків ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача та відповідача народився син ОСОБА_5 . (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ).

При реєстрації народження дитини, запис про батька був зроблений зі слів відповідачки, відповідно до ч.1 ст. 135 Сімейного кодексу України, оскільки на сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі.

Зазначені обставини підтверджуються копією витягу з Державного реєстру цивільного стану громадян, складений на гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 № 00055651041 від 30.12.2025.

Із змісту статті 4 ЦПК України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини другої статті 125 СК України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Частиною першою статті 126 СК України передбачено, що походження дитини від батька визначається за заявою жінки чи чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі сукупності доказів. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

При вирішенні спору про визнання батьківства суд приділяє особливу увагу інтересам дитини, не ігноруючи при цьому інтереси ймовірного біологічного батька.

Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Калачова проти Росії» від 07 травня 2009 року, заява № 3451/05).

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приписами п.1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення

Наслідками визнання відповідачем позовних вимог, якщо таке не суперечить закону та не порушує прав інших осіб, є їх задоволення (частина четверта статті 206 ЦПК України).

Отже оскільки відповідач визнав позовні вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для призначення судової молекулярної генетичної експертизи по цивільній справі № 489/10095/25, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч. 2 ст. 49, ч. 1, 2, 4, ст. 206 ЦПК України подав заяву про визнання позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

У справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Європейський суд з прав людини вказав, що «у цій справі питання полягає не в діях держави, а в стверджуваній неналежності захисту національними судами приватного життя заявника у спорі між приватними сторонами. У справах такого типу має враховуватись справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. До того ж усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення. Стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини. Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи. На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (M. T. v. UKRAINE, № 950/17, § 23 - 24, ЄСПЛ, від 19 березня 2019 року).

19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» («M.T. v. Ukraine», заява № 950/17) (далі також - Рішення), у якому звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (див. рішення від 22 березня 2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» («Kautzor v. Germany», заява № 23338/09), та від 22 березня 2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» («Ahrens v. Germany», заява № 45071/09, § 74)). Суд встановлював порушення статті 8 Конвенції, коли національні органи влади відмовляли у розгляді позову ймовірного біологічного батька про встановлення його батьківства, лише пославшись на визнання батьківства іншим чоловіком та не розглянувши при цьому фактичні обставини справи (див. рішення ЄСПЛ від 18 травня 2006 року у справі «Ружанські проти Польщі» («Rozanski v. Poland», заява № 55339/00, § 78)).

На противагу, стаття 8 Конвенції не була порушена у випадах, коли національні органи влади відмовляли у розгляді такого позову після ретельного вивчення інтересів зацікавлених осіб, приділивши особливу увагу інтересам дитини та не проігнорувавши при цьому інтереси ймовірного біологічного батька (див. рішення ЄСПЛ від 12 лютого 2013 року у справі «Кріштіан Барнабас Тот проти Угорщини».

Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану (ст.121 СК України). Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі ст.128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.

Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Пунктами 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" визначено, що справи про визнання батьківства суд розглядає у позовному провадженні.

У таких справах позови осіб, зазначених у ч.3 ст.128 СК України приймаються до судового розгляду, якщо, зокрема, дитина народжена матір`ю, яка не перебуває у шлюбі, немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду і запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень учинено за прізвищем матері, а ім`я та по батькові дитини записано за вказівкою матері (ч.1 ст.135 СК України).

Спір про походження дитини від осіб, які не перебувають у шлюбі між собою і не подали в державні органи реєстрації актів цивільного стану спільної заяви про реєстрацію їх як батьків, суд може вирішувати за заявою про визнання батьківства, поданою: одним із батьків; особою котра вважає себе батьком; опікуном (піклувальником) дитини; іншою особою, на утриманні якої вона перебуває; самою дитиною, яка досягла повноліття. Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" визначено, що питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це.

Сімейне законодавство України не визначає будь-яких особливостей щодо предмета доказування у даній категорії справ. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі ст.128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Статтею 134 СК України передбачено, що на підставі заяв осіб, зазначених у ст. 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Згідно п. 2.16.4 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених Наказом Мінюсту України від 12.01.2011 р. № 96/5 на підставі рішення суду про визнання батьківства (материнства), в актовому записі про народження змінюються відомості про батька та вносяться пов`язані з цим зміни згідно із зазначеними в рішенні суду. Відповідно до рішення ЄСПЧ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20). Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 201/3963/16-ц).

Визнання позивача батьком малолітньої дитини ОСОБА_3 відповідає інтересам малолітньої дитини. Негативних наслідків для дитини судом не встановлено.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 478/690/18 (провадження № 61-18333св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 277/836/16-ц, (провадження № 61-48029св18). Ця правова позиція є незмінною.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

«Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу(частина четверта статті 128 СК України).

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство (стаття 129 СК України).

вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених чатиною другою статті 72, частиною другою статті 129, частиною третьою статті 138, частиною третьою статті 139 цього Кодексу (частина перша статті 20 СК України).

Тлумачення норм СК України свідчить, що: законодавець передбачив різні підстави для пред`явлення позовної вимоги про визнання батьківства відповідно до статті 128 СК України та статті 129 СК України; у статті 128 СК України регулюється випадок, за яким запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою. Саме в такому разі особа, яка вважає себе батьком дитини, може подати до суду позовну заяву про визнання свого батьківства. При цьому, з врахуванням змісту частини першої статті 20 СК України та статті 128 СК України, позовна вимога про визнання батьківства згідно зі статтею 128 СК України виключена законодавцем із сфери дії позовної давності;

частина перша статті 129 СК України стосується ситуації, за якої оспорити батьківство може чоловік, який вважає себе батьком дитини, а батьком дитини записана інший чоловік. Тобто позивачем є чоловік, який вважає себе батьком дитини, а відповідачем - чоловік, який записаний батьком дитини.

Предметом доказування в цьому разі є відсутність кровної спорідненості між дитиною і чоловіком, записаним як батько в актовому записі про народження дитини, та наявність такої спорідненості між дитиною й особою, яка вважає себе її батьком. До позовної вимоги про визнання батьківства згідно з частиною першою статті 129 СК України застосовується позовна давність в один рік.

Обміркувавши аргументи відповідача у справі суд вважає, що у даному випадку підлягають розмежування вимоги про визнання батьківства на підставі статті 128 СК України, до якої позовна давність не застосовується, та вимоги про визнання батьківства з правових підстав, визначених частиною першою статті 129 СК України, до якої застосовується позовна давність в один рік».

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог, без проведення генетичної експертизи, в повному обсязі, у зв`язку з визнанням позовних вимог відповідачем, а також сукупністю наданих сторонами доказів, які підтверджують вищевказаний факт.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивачем надано достатньо доказів, якими доведено факт батьківства ОСОБА_2 відносноОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, повинні відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи із вищенаведеного, після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, викладені у позові, обґрунтування вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, доводи є достовірними, обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, та сумніву у суду не викликають.

Керуючись статтями 259, 263-265, 315, 317, 319 ЦПК України,суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Заводський відділ Державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання батьківства задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внести зміни до актового запису від 16 жовтня 2020 року № 848, складеного Заводським районним у місті Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме: вказавши у графі про батька « ОСОБА_2 », громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , в графі прізвище дитини « ОСОБА_6 » змінити на « ОСОБА_4 », ім`я, по батькові, місце народження та дату народження дитини залишити без змін.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Миколаївського апеляційного суду.

У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання - в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса в особи відсутня.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, такий строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України

- http://sh.lv.court.gov.ua/sud1328/.

Суддя Г.С.Костюченко

Повний текст судового рішення складено 11.02.2026.