Рішення № 133988268, 10.02.2026, Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/41/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10 лютого 2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого - судді Сича С.М.,

з участю секретаря Левченко М.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Погребище Вінницького району Вінницької області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,-

установив:

21.01.2026 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаним вище адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якому просив скасувати постанову серії ЕНА №6434070 від 30.12.2025 року в справі про адміністративне правопорушення за ч.5 ст.121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп. та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Позов мотивовано тим, що 30.12.2025 року поліцейським РПП СПД №2 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області Очеретяною О.І. винесено постанову серії ЕНА №6434070 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп.

У вказаній постанові зазначено, що 30.12.2025 року о 10 год. 00 хв. в м.Погребище по вул.Тракторній він керував транспортним засобом марки ВАЗ 2107, при цьому не був пристебнутий ременем безпеки.

Позивач зазначає, що оскаржувана постанова про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, є незаконною та необґрунтованою. Вважає дії інспектора, які полягали у розгляді справи та винесенні оскаржуваної постанови, неправомірними.

Висловлюючи свою незгоду з вказаною вище постановою, позивач аргументує це відсутністю фактичного вчинення ним правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.

Також позивач зауважив, що він не вчиняв адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, про яке зазначено в оскаржуваній постанові (а.с.1-3).

Ухвалою судді від 22.01.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.13 - 15).

27.01.2026 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача ГУНП Вінницькій області Орленка В.В. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить залишити оскаржувану постанову без змін, а позовну заяву про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення без задоволення.

В обґрунтування заперечення проти позову представник відповідача посилається на те, що стягнення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП, було накладено поліцейським під час виконання службових обов`язків в межах повноважень, у відповідності до вимог чинного законодавства України, та вчинені позивачем правопорушення, передбачені ч.1 ст.122, ч.5 ст.121 КУпАП, належним чином зафіксовані у постанові про накладення адміністративного стягнення.

Зауважує, що доказом того, що позивач скоїв адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких посадова особа, особисто спостерігаючи порушення ПДР, встановлює наявність адміністративного правопорушення.

Представник відповідача зазначає, що оскаржувана постанова відповідає вимогам ст.283 КУпАП у повному обсязі, при цьому положення вказаної норми не встановлюють обов`язку зазначення доказів у постанові у справі про адміністративне правопорушення, а також їх долучення до примірника, який вручається особі, щодо якої розглянуто справу, а також зобов`язують лише зазначення опису встановлених обставин та нормативного акта, що передбачає відповідальність (а.с.25-28).

Водночас від представника відповідача 27.01.2026 року до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів, в якому він просить приєднати до матеріалів справи докази в електронній формі - один відеофайл із портативного відеореєстратора поліцейського (а.с.19).

Позивач в судове засідання не з`явився, проте подав до суду заяву, в якій просить судовий розгляд провести без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити (а.с.36).

Представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи із наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Судом встановлено, що 30.12.2025 року поліцейським РПП СПД №2 ВП №4 ВРУП ГУНП у Вінницькій області Очеретяною О.І. винесено постанову серії ЕНА №6434070 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.1 ст.122 КУпАП та накладення на нього штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп.

Згідно із цією постановою 30.12.2025 року о 10 год. 00 хв. в м.Погребище по вул.Тракторній водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки ВАЗ 2107, при цьому не користувався ременем пасивної безпеки, чим порушив підпункт «в» п.2.3 ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП. Також водій здійснив зупинку транспортного засобу ближче ніж 10 метрів від виїзду з прилеглої території, чим порушив підпункт «и» п.15.9 ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП. (а.с.8).

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить із того, що за приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Згідно із п. 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Приписами п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» та ст. 222 КУпАП передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі та розглядає справи, зокрема про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови позивачеві ставиться у вину не виконання вимог пунктів 2.3 та 15.9 ПДР.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до статті 41 Закону України «Про дорожній рух» регулюються Правилами дорожнього руху (далі - ПДР), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Частиною 5 ст.121 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Підпунктом «в» п. 2.3 ПДР визначено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Із дослідженого судом відеозапису із портативного відеореєстратора поліцейського вбачається, що після зупинки поліцейськими транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 він був пристебнутий ременем безпеки. Поліцейська зауважила, що він пристебнувся ременем безпеки лише після зупинки транспортного засобу, однак водій таке твердження категорично заперечив і попросив надати докази керування ним транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки. Однак, поліцейська таких доказів йому не продемонструвала.

Не надано було таких доказів відповідачем і під час розгляду справи в суді.

З огляду на викладене, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП.

Частиною 1 ст. 122 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.

За змістом п.2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.

Згідно із підпунктом «и» п.15.9 ПДР зупинка забороняється ближче 10 м від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Із досліджених судом доказів, а саме відеозапису із портативного відеореєстратора поліцейського, не можна достовірно встановити, що позивач здійснив зупинку ближче 10 м від виїзду з прилеглої території.

Більше того, належним доказом даного правопорушення, виходячи з його природи, є виключно замір відстані на місці вчинення правопорушення під час його вчинення, що і підтверджувало б факт зупинки автомобіля менш ніж за 10 метрів від виїзду з прилеглої території. Проте, таких доказів відповідачем надано не було.

З огляду на викладене, в матеріалах справи також відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

Такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції, сформульованої в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 року у справі №216/5226/16-а (2-а/216/33/17).

Відповідно до статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КУпАП якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. До основного стягнення в цьому разі може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

У відповідності з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Таким чином, відповідач, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не надав доказів про порушення позивачем вимог ПДР, що, в свою чергу, свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірності прийнятої поліцейським оскаржуваної постанови.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Відтак, суд вважає, що постановою про притягнення до адміністративної відповідальності не підтверджується факт порушення позивачем вимог ПДР, оскільки відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. 251, 252, 280 КУпАП, які свідчать про вчинення позивачем таких порушень та наявність в його діях складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.5 ст.121, ч.1 ст.122 КУпАП.

За змістом п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За такого правового регулювання та обставин справи суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Такий висновок суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.05.2020 року у справі №240/12/17.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем був сплачений судовий збір в сумі 665 грн. 60 коп. (а.с. 4).

Відтак, за наслідками розгляду справи необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 665 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 19, 20, 77, 122, 139, 241-246, 250, 286 КАС України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА №6434070 від 30.12.2025 року в справі про адміністративні правопорушення за ч.5 ст.121, ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. 00 коп.

Закрити справу про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.5 ст.121, ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності складу адміністративних правопорушень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Сторони по справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 40108672, місце знаходження: вул. Театральна, буд. 10, м. Вінниця, 21050.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя