Рішення № 133978119, 03.02.2026, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/3461/25

Провадження №2/713/79/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

03.02.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Кибич І.А., з участю секретаря судових засідань Троценко Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вижниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третіми особами є Орган опіки та піклування виконавчого комітету Берегометської селищної ради, Вижницького району Чернівецької області, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей, -

ВСТАНОВИВ :

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовною заявою про встановлення факту що має юридичне значення, до відповідачки ОСОБА_2 , де третіми особами є виконавчий комітет Берегометської селищної ради, як орган опіки та піклування, Військова частина НОМЕР_1 .

Просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт самостійного виховання та утримання ним, ОСОБА_1 неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої вимоги обґрунтував наступним.

З ОСОБА_2 уклав шлюб 20.09.2013 року. У шлюбі народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 03.12.2019 року у справі №713/1935/19 шлюб розірвано. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 29.04.2025 року у справі №713/653/25 з ОСОБА_2 на його користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходів) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27.02.2025 року і до досягнення найстраршою дитиною повноліття.

14.07.2025 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_7. Однак аліменти ОСОБА_2 не сплачуються, у зв`язку з чим станом утворилася заборгованість у розмірі 30762,58 грн. Неповнолітні діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 фактично проживають разом з ним та повністю перебувають на його утриманні. Він самостійно здійснює їх виховання. ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні дітей не бере. У зв`язку з викладеним виникла необхідність встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт самостійного виховання та утримання ним, неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Заяви (клопотання) учасників справи.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилався на обставини викладені в позові, просив задовольнити.

В судове засідання відповідачка ОСОБА_2 не з`явилась, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, про що є відомості в матеріалах справи, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності суду не надано, відзив не надано, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за її відсутності.

В судове засідання представник третьої особи органу опіки та піклування Берегометської селищної ради, Вижницького району Чернівецької області не з`явився, до початку розгляду справи скерував відзив в якому просив справу розглянути у його відсутність, при вирішенні даного питання врахувати найкращі інтереси малолітніх дітей.

В судове засідання представник третьої особи Військової частини НОМЕР_1 не з`явився, до початку розгляду справи скерував пояснення в якому зазначив, що ОСОБА_1 , звернувся в суд із даною позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітніх дітей. Рішення по справі дає позивачу право звільнитися з військової служби як військовослужбовцю, який самостійно виховує та утримує дитину з (дітей) віком до 18 років за рішенням суду, відповідно до абзацу 11 підпункту «Г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ.

Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в Сімейному кодексі України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 Сімейного кодексу України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Мати неповнолітніх дітей не позбавлена батьківських прав та, відповідно, має права приймати участь у його вихованні. Водночас утримання, виховання дітей та догляд за ними є її обов`язком відповідно до зазначених вище положень СК України. У протилежному випадку, якщо ОСОБА_2 не приймає участь вихованні малолітніх дітей, то це є підставою для позбавлення її батьківських прав згідно норм статті 164 СК України. Заперечують проти встановлення юридичного факту, самостійного виховання і утримання неповнолітніх дітей батьком, без позбавлення батьківських прав матері.

Процесуальні дії у справі.

На підставі ст. 280 ЦПК України, враховуючи думку позивача, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

Суд, заслухавши позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, врахувавши думку позивача щодо заочного порядку розгляду справи, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим В силу ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів .

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням жовтня 2010 року - розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_2 , виданого 05.08.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вижницького районного управління юстиції Чернівецької області, актовий запис №114.

У сторін є двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.

Заочним рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 24 січня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа: виконком Берегометської селищної ради, Вижницького району як орган опіки та піклування - відмовлено, що підтверджується копією рішення.

З довідки Вижницького відділу ДВС у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України №29.1-20/42302 від 03.11.2025 року вбачається, що у відділі ДВС у Вижницькому районі Чернівецької області перебуває на примусовому виконанні виконавче провадження НОМЕР_7, відкрите 14 липня 2025 року, з виконання виконавчого листа № 713/653/25 від 07 липня 2025 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 27 лютого 2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Станом на 03 листопада 2025 року заборгованість зі сплати аліментів перевищує суму відповідних платежів за три місяці з дня пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання та становить 30762,58 грн.

На підтвердження обставин викладених в позовній заяві позивач ОСОБА_1 надав наступні докази:

Копія заяви ОСОБА_2 від 14.08.2024 року, адресована Берегометській селищній раді з даних якої вбачається, що остання не заперечує щодо позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Копія акту обстеження матеріально-побутових умов Берегометської селищної ради ОСОБА_1 №02-74 від 09.07.2025 року з даних якого вбачається, що комісія у складі: адміністратора ЦНАП Шутак Н.П., касира ОСОБА_5 , члена виконкому Берегометської селищної ради Фоки К.Ю. Цього числа обстежили матеріально-побутові умови у ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 в присутності сусідів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . При обстеженні із слів сусідів станом на 09.07.2025 року встановлено: Майновий стан ОСОБА_1 проживає разом із дітьми у житловому будинку матері за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 станом на 09.07.2025 року виховує та утримує двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , розлучений.

Довідка про склад сім`ї, виданої Берегометської селищної ради №794 від 03.07.2025 року - ОСОБА_1 з даних якої вбачається, що за адресою в АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_3 - син, ОСОБА_3 - дочка, ОСОБА_8 - мати.

Копію посвідчення Серія НОМЕР_3 з даних якого вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій.

Довідка КНП «Берегометський центр первинної медико-санітарної допомоги» Берегометської селищної ради Мигівська амбулаторія загальної практики сімейної медицини від 29.10.2025 року з даних якої вбачається, що ОСОБА_1 постійно приходить в Мигівську АЗПСМ з дітьми на профілактичні огляди батько дітей.

Копію висновку органу опіки та піклування Берегометської селищної ради и№1631 від 23.12.2024 року з даних якого вбачається, що з метою захисту прав та інтересів дітей, враховуючи рекомендації комісії з захисту прав дитини, орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Копії декларації №0001-Р1МО-2310 та №0001-Е540-2310 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Законний представник пацієнтів - ОСОБА_1 .

При вирішенні справи судом застосовано наступні норми права.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини 2 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин 1- 4 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною 5 цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої-третьої статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Водночас у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частинах 1, 3 статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 червня 2023 року в справі №916/3027/21 зазначила, що «обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав або об`єктивно не здатна їх здійснювати.

Матеріали справи, у тому числі докази, подані позивачем, а також дані органу опіки та піклування, підтверджують, що неповнолітні діти проживають разом із батьком, який забезпечив належні умови для їх проживання та виховання. Разом з тим, сам факт окремого проживання матері не впливає на обсяг її батьківських прав та обов`язків і не свідчить про самостійне виховання дитини батьком чи позбавлення матері можливості брати участь у вихованні.

Позивачем також не доведено, що саме він одноосібно несе витрати на утримання дітей, як і не надано доказів невиконання матір`ю обов`язку щодо їх утримання. Самі по собі посилання на такі обставини не є належним доказом.

Отже, підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітніх дітей відсутні.

Утримання та виховання дитини батьком є законним його обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, суд повинен з`ясувати та встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду.

За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких здійснюється звільнення від виконання військового обов`язку.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 5, 150, 144, 157, 164 СК України, ст.ст.4, 13, ст.76, 77, 200, 206, 247, 258-265, 280-282, 315, 354 ЦПК України, Суд, -

УХВАЛИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення - з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_2 .

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Берегометської селищної ради, Вижницького району Чернівецької області, місцезнаходження смт.Берегомет, вул.Центральна, 20, Вижницький район Чернівецька область, код ЄДРПОУ 04416996.

Третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 .

Суддя Іван КИБИЧ