Рішення № 133969650, 04.02.2026, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/411/2026

130/3424/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2026 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Грушковської Л.Ю.,

за участі секретаря Шутої О.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача АТ «Українська залізниця» Кудлая О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін в режимі відеоконференції з представником відповідача АТ «Українська залізниця» Кудлаєм О.Б. цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до АТ «Українська залізниця» про стягнення виплат, що належить при звільненні, недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході з чергової відпустки та середнього заробітку за час затримки невиплаченої заробітної плати,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з даною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на його користь на його зарплатну картку (АТ Ощадбанк №5167 8030 5042 4774) 80472,65 грн. одноразової матеріальної допомоги, що належало виплатити йому при звільненні, 14653,60 грн. недоплаченої суми щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у щорічну відпустку; 22156,20 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2025 по 07.11.2025; допустити до негайного виконання рішення в частині стягнення за один місяць затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 14.03.2002 року по 26.09.2025 року позивач ОСОБА_1 працював на посаді юрисконсульта виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця». 26.09.2025 року за наказом від 11.09.2025 №238/ос позивач був звільнений за власним бажанням в зв`язку з виходом вперше на пенсію. У цьому наказі зазначено, що виплати передбачені Колективним договором при звільненні та виході у відпустку призупинені відповідно до наказу по дільниці від 29.03.2022 №273, який видано на виконання рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022. Також ненарахування та невиплата належних позивачу по Колективному договору сум зазначена і у повідомленні про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 24.09.2025 №810, який видано позивачу при звільненні. Чинним на момент звільнення позивача Колективним договором передбачено: пунктом 8.23 Колдоговору виплата при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію одноразової матеріальної допомоги в розмірі п`яти середньомісячних заробітків. Станом на вересень 2025 року середньомісячний заробіток позивача складав 16094,53 грн. Таким чином відповідач при звільненні зобов`язаний був нарахувати та виплатити позивачу 80472,65 грн. (16094,35х5=80472,65 грн.). Вищезазначений розмір одноразової матеріальної допомоги відповідачем позивачу не сплачений. Пунктом 3.10 Колективного договору виплата щорічно матеріальної допомоги на оздоровлення при виході працівника у щорічну чергову відпустку у розмірі не менше 50% посадового окладу (місячної тарифної ставки) чинних на момент надання допомоги. Вказана матеріальна допомога на оздоровлення позивачу нараховувалась в наступних розмірах: за 2023 рік нараховано у розмірі 100% посадового окладу 10176 грн. Не сплачено 10176 грн. За 2024 рік нараховано та виплачено в липні 2024 матеріальна допомога в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. Недонараховано та не сплачено 20% посадового окладу 2238,80 грн. За 2025 рік нараховано та виплачено в липні 2025 матеріальна допомога в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. Недонараховано та не сплачено 20% посадового окладу 2238,80 грн. Загальна заборгованість відповідача по виплаті позивачу щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у щорічні чергові відпустки у 2023, 2024 та 2025 роках складає 14653,60 грн. Ненарахування у повному розмірі та невиплату відповідач мотивував наявністю рішення правління АТ «Українська залізниця», яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (витягу з протоколу NoЦ-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022). На виконання цього Протоколу по вагонній дільниці видавалися відповідні виплат додаткових виплат, що передбачені накази щодо призупинення ОСОБА_2 і при цьому відповідних змін до ОСОБА_3 не вносилось. Вважає такі дії відповідача незаконними і такими, що порушують його права як працівника, так і громадянина вцілому.

Ухвалою суду від 17.11.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено судове засідання.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Кудлай О.Б. подав заяву про застосування строків позовної давності в якій просив застосувати строки позовної давності та зазначив, що Позивач подав позов з пропуском термінів визначених чинним законодавством України. Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України «із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Позивачем, при подачі позову у листопаді 2025, строки вказані вищенаведеною нормою закону, порушені. Позивач звернувся до суду із позовом до Відповідача 07.11.2025 року, в обґрунтування якого посилається на невиплату йому при звільненні недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході в чергової відпустки та середнього заробітку за час затримки невиплаченої заробітної плати. Як було зазначено вище та підтверджується Позивачем у своєму позові, у відповідності до наказу №324 від 06.07.2023 було надано щорічну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 17.07.2023 по 04.08.2023 за 2023 з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення, виплату якої наказано провести після окремого рішення правління. З даним наказом про щорічну відпустку Позивач був ознайомлений від особистий підпис 06.07.2023. Дана матеріальна допомога на оздоровлення не була виплачена на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 (яким призупинено виплати за колективними договорами). За 2024, на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №224/в від 04.07.2024 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 17 календарних днів з 15.07.2024 по 31.07.2024 за період роботи з 14.03.2023 по 13.03.2024 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. З даним наказом про щорічну відпустку Позивач був ознайомлений від особистий підпис 04.07.2024. За 2025, на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №269/в від 01.07.2025 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 14.07.2025 по 01.08.2025 за період роботи з 14.03.2024 по 13.03.2025 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. З даним наказом про щорічну відпустку Позивач був ознайомлений від особистий підпис 01.07.2025. Отже, про те, що виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 не будуть здійснені при виході Позивача у щорічну відпустку у зазначений періоди часу, а будуть проводитись після окремого рішення правління Позивач дізнався з наказу №324 від 06.07.2023, що підтверджується підписом Позивача в даному наказі, проставленим останнім при ознайомленні з ними. Також, про те що виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025 будуть проводитися у відповідності до протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 позивачу стало відомо на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №224/в від 04.07.2024 та на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №269/в від 01.07.2025. Таким чином, Позивач дізнався про нібито порушення своїх права, про які він стверджує у своєму позові, відповідно, 06.07.2023; 04.07.2024 та 01.07.2025 при ознайомленні з зазначеним наказами про надання. З прийняттям Закону від 20.12.2005 № 3248-IV усунуто такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній на момент звернення позивачки до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Таким чином, Позивач, подавши позов 07.11.2025 року, звернувся до суду з вимогами до Відповідача поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору до суду, 06.07.2023; 04.07.2024 та 01.07.2025, тобто у дні ознайомлення Позивача з зазначеними наказами про відпустку. Також зазначив, що Позивач не порушував питання про поновлення строку на звернення до суду із даним позовом та не надав суду доказів поважності причин його пропуску. Відповідач вважає позов безпідставним, таким що не підлягає задоволенню і судом мають бути застосовані строки позовної давності.

Позивач ОСОБА_1 подав заяву, в якій збільшив позовні вимоги з суми 117282,45 грн. до 140177,19 грн. та просив стягнути з відповідача 45050,94 грн. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з наступного дня від звільнення до першого судового засідання, а не 22894,74 грн., як він просив при подачі позовної заяви.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Кудлай О.Б. подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Зазначив, що вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, на підставі нижченаведеного. В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на те, що Відповідач при звільненні Позивача з роботи відповідно до наказу № 238/ос від 11.09.2025 не у повному обсязі виплатив належні Позивачу до виплати суми заробітної плати, а саме: недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході в чергової відпустки за 2023-2025, яку Позивач повинен був отримати під час вибуття в чергові щорічні відпустки у вказані роки відповідно до умов Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» із змінами, внесеними Спільною постановою адміністрації та профсоюзної організації вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» від 11.01.2024 року до пункту 3.10 Колективного договору, згідно з яким працівникам при виході у щорічну відпустку надається матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу. У своєму позові Позивач зазначає, що належна йому до виплати матеріальна допомога на оздоровлення: за 2023 (наказ №324 від 06.07.2023 на щорічну відпустку з 17.07.2023 по 04.08.2023) нараховано у розмірі 100% від посадового окладу 10176 грн.00 коп. Не виплачена 10176 грн. 00 коп.; Дана матеріальна допомога на оздоровлення не була виплачена на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 (яким призупинено виплати за колективними договорами). За 2024, на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №224/в від 04.07.2024 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 17 календарних днів з 15.07.2024 по 31.07.2024 за період роботи з 14.03.2023 по 13.03.2024 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. За 2025, на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №269/в від 01.07.2025 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 14.07.2025 по 01.08.2025 за період роботи з 14.03.2024 по 13.03.2025 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. Крім того, Позивач зазначає, що у відповідності із приписами ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Також, Позивач зазначає у своєму позові, що Відповідач ухвалив рішення від 14.03.2022 , з посиланням на ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в мовах воєнного стану, яким було в односторонньому порядку призупинено виплати передбачені Колективним договором та Галузевою угодою. Зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку в повному обсязі із працівником, що звільняється, в обґрунтування чого посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якою виснувано, що відповідно до ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Мотивуючи свої позовні вимоги, Позивач, посилається на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі № 211/7338/23, залишеним без змін Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 (провадження № 61-8811св24), яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Позивач зазначає, що при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця, й непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Зважаючи на зазначене, Позивач просить стягнути з Відповідача заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2025 по 07.11.2025. Відповідач вважає зазначені доводи Позивача хибними, виходячи з наступного. Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023. Так, Позивач ОСОБА_1 працював у виробничому підрозділі вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» з 14.03.2002 року по 26.09.2025 року на посаді юрисконсульта виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця». Відповідно до наказу (розпорядження) № 238/ос від 11.09.2025 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №324/в від 06.07.2023 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 95 календарних днів з 17.07.2023 по 04.08.2023 за період роботи з 14.03.2022 по 13.03.2023 включно, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення, виплату якої наказано провести після окремого рішення правління. Оскільки у період 2023 діяли обмеження щодо призупинення таких виплат, передбачених рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.), зазначені виплати матеріальної допомоги на оздоровлення Позивачу були призупинені та здійснені не були. Приймаючи 14.03.2022 рішення щодо призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, Відповідач керувався перш за все Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», що був затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022. Поруч з цим, з даного рішення правління чітко вбачається воля роботодавця на призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення, яка передбачена колективним договором, що узгоджується з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Згідно висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.01.2025 у справі №132/926/16-ц, аналіз норм Конституції України дозволяє стверджувати, що: обмеження конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України, допускається тільки у разі, якщо це передбачено Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України); обмеження конституційних прав і свобод, що закріплені в розділі 2 Конституції України, не допускається за жодних умов щодо прав і свобод, передбачених статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України. Тобто, обмеження конституційних прав і свобод можуть мати місце тільки стосовно прав і свобод, що не охоплюються переліком, що закріплений у частині другій статті 64 Конституції України; обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України, може відбуватися: а) в умовах воєнного або надзвичайного стану (частина друга статті 64 Конституції України); б) на підставі закону (наприклад, частина третя статті 30 Конституції України); в) на підставі рішення суду (зокрема, частина друга статті 39 Конституції України); обмеження окремих конституційних прав і свобод, що передбачені в розділі 2 Конституції України та відсутні в переліку у частині другій статті 64 Конституції України мають бути тимчасовими, із зазначенням строку дії. Отже, обмеження права на працю та своєчасне одержання винагороди за неї може бути обмежене як в умовах воєнного стану, так і на підставі закону. Відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Оскільки виплати, які є предметом спору у даній справі, передбачені пунктом 4.15 колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо станції Одеса-Головна» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця», їх призупинення Відповідачем відповідає положенням ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасованим, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, в тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено й у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі № 580/2869/22. Слід звернути увагу на те, що протокольне рішення № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ "Укрзалізниця" від 14.03.2022 року не позбавляло працівників права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення під час дії правового режиму воєнного стану, воно стосувалося відтермінування такої виплати з огляду на фінансовий стан товариства та виклики воєнного стану. Визнання незаконним та скасування рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23, п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, на правильність вирішення судом першої інстанції позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 впливати не може з огляду на наступне. Так, рішення правління АТ «Укрзалізниця» (протокол №Ц-54/31 Ком.т) від 14.03.2022 є локальним актом товариства, який стосується його діяльності та врегульовує питання оплати праці всіх працівників АТ «Укрзалізниця». Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17, відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним), індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Визнаючи незаконним та скасовуючи локальний акт товариства, Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у своєму рішенні від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 не вказав дату, з якої відповідний пункт рішення правління втрачає чинність. З наведеного вбачається, що п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги втрачає чинність з дати набрання рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23, законної сили, тобто з 05.02.2025. Крім того, слід зазначити, що протокольним рішенням №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 правлінням прийнято рішення про втрату чинності з 01.07.2024 року пункту 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022. Отже, зазначене положення колективного договору щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення було чинним станом на момент звернення Позивача щодо здійснення таких виплат за вказаний період часу й його застосування до спірних правовідносин відповідало чинному на той момент законодавству. Таким чином, призупиняючи ОСОБА_1 виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, роботодавець правомірно керувався п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (як вираженням волі роботодавця на зупинення окремих положень колективного договору) та ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (як законною підставою для таких дій). Наголосив, що призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 мало місце після набрання ЗУ «Про організацію трудових відносин умовах воєнного стану» законної сили, оскільки із заявою про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 роки Позивач звертався до роботодавця у липні 2023. Враховуючи наведене, Відповідач застосував до правовідносин з Позивачем у тому числі ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Отже, Відповідач мав право виразити свою ініціативу щодо зупинення дії окремих положень колективного договору та не виплачувати Відповідачу матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 , у зв`язку з чим вимога Позивача про стягнення заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 на підлягає задоволенню. Також, зазначив, що призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення мають тимчасовий характер, питання щодо виплат яких вирішуватиметься Відповідачем після стабілізації фінансово-економічного становища товариства окремим рішенням правління. Оскільки вимога Позивача про стягнення середнього заробітку з моменту звільнення по день ухвалення судового рішення є похідною вимоги про стягнення заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки, то така вимога також не підлягає задоволенню. Щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025. Позивач у своєму позові стверджує, що при проведенні з ним розрахунку при звільненні матеріальна допомога на оздоровлення за 2024-2525 у розмірі 30% посадового окладу. Стосовно даного твердження Позивача зазначив наступне. Як вже було зазначено вище, виплату Позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та 2023 роки було призупинено згідно з п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що узгоджується із положенням ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Водночас, твердження Позивача про те, що йому була не доплачена матеріальна допомога на оздоровлення за 2024-2025 є неправдивими та такими, що вводять суд в оману. В даному аспекті Відповідач вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з протокольним рішенням засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 «Про деякі питання впорядкування виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в період правового режиму воєнного стану», а саме п. 9, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.) в частині призупинення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення втрачає чинність з 01.07.2024. Пунктом 1.2. протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 передбачено: «Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Укрзалізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході працівників у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки. Отже, зазначеним рішенням правління АТ «Укрзалізниця» відновлено з 01.07.2024 року виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу) працівникам АТ «Укрзалізниця» у встановленому цим рішенням порядку. На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №224/в від 04.07.2024 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 17 календарних днів з 15.07.2024 по 31.07.2024 за період роботи з 14.03.2023 по 13.03.2024 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. На підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №269/в від 01.07.2025 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 14.07.2025 по 01.08.2025 за період роботи з 14.03.2024 по 13.03.2025 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. , тобто матеріальна допомога на оздоровлення до щорічних відпусток за 2024 та 2025 були виплачені в повному обсязі у відповідності до протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 у зв`язку з чим твердження Позивача про не доплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025 є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, та спростовується зазначеними доказами. Зважаючи на наведене, вимога Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості по заробітній платі є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Щодо виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні. Так, Позивач ОСОБА_1 працював у виробничому підрозділі вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» з 14.03.2002 року по 26.09.2025 року на посаді юрисконсульта виробничого підрозділу вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця». Відповідно до наказу (розпорядження) № 238/ос від 11.09.2025 ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. У відповідності до наказу (розпорядження) № 238/ос від 11.09.2025, в якому зазначено: виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 5-ти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору, стаж роботи в галузі 23 роки 6 місяців 12 днів, будуть виплачені після відміни наказу від 29.03.2022 №273 «про призупинення інших додаткових виплат передбачених галузевою угодою та колективних договорів». Звернув увагу на те, що Позивач просить стягнути з Відповідача невиплачену одноразову матеріальну допомогу при звільненні в сумі 80 472,65 грн., але з описової частини позову Позивача незрозуміло з яких розрахунків дана сума обчислювалась. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки вимога Позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною вимоги про стягнення заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023- 2025, то така вимога також не підлягає задоволенню. Щодо строку звернення Позивача до суду. Позивач звернувся до суду із позовом до Відповідача 07.11.2025 року, в обґрунтування якого посилається на невиплату йому при звільненні недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення при виході в чергової відпустки та середнього заробітку за час затримки невиплаченої заробітної плати. Як було зазначено вище та підтверджується Позивачем у своєму позові Позивач зазначає, у відповідності до наказу №324 від 06.07.2023 було надано щорічну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 17.07.2023 по 04.08.2023 за 2023 з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення, виплату якої наказано провести після окремого рішення правління. З даним наказом про щорічну відпустку Позивач був ознайомлений від особистий підпис 06.07.2023. Дана матеріальна допомога на оздоровлення не була виплачена на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 (яким призупинено виплати за колективними договорами). За 2024, на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №224/в від 04.07.2024 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 17 календарних днів з 15.07.2024 по 31.07.2024 за період роботи з 14.03.2023 по 13.03.2024 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. З даним наказом про щорічну відпустку Позивач був ознайомлений від особистий підпис 04.07.2024. За 2025, на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №269/в від 01.07.2025 Позивачу було надано щорічну відпустку тривалістю 19 календарних днів з 14.07.2025 по 01.08.2025 за період роботи з 14.03.2024 по 13.03.2025 включно, з нарахуванням та виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. З даним наказом про щорічну відпустку Позивач був ознайомлений від особистий підпис 01.07.2025. Отже, про те, що виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 не будуть здійснені при виході Позивача у щорічну відпустку у зазначений періоди часу, а будуть проводитись після окремого рішення правління Позивач дізнався наказу №324 від 06.07.2023, що підтверджується підписом Позивача на цьому наказі, проставленим останнім при ознайомленні з ними. Також, про те що виплати матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024-2025 будуть проводитися у відповідності до протокольного рішення №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 позивачу стало відомо на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №224/в від 04.07.2024 та на підставі наказу (розпорядження) про надання відпустки №269/в від 01.07.2025. Таким чином, Позивач дізнався про нібито порушення своїх права, про які він стверджує у своєму позові, відповідно, 06.07.2023; 04.07.2024 та 01.07.2025 при ознайомленні з зазначеним наказами про надання . Таким чином, Позивач, подавши позов 07.11.2025 року, звернувся до суду з вимогами до Відповідача поза межами встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення працівника з заявою про вирішення трудового спору до суду, 06.07.2023; 04.07.2024 та 01.07.2025, тобто у дні ознайомлення Позивача з зазначеними наказами про відпустку. Слід зазначити, що Позивач не порушував питання про поновлення строку на звернення до суду із даним позовом та не надав суду доказів поважності причин його пропуску.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Кудлай О.Б. подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що АТ «Укрзалізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави». 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією рф на території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває станом на час розгляду цієї справи. Згідно ст. 7 ЗУ «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період», фінансування заходів щодо підготовки функціонування транспорту в особливий період здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Матеріальнотехнічне забезпечення єдиної транспортної системи України в особливий період здійснюється за рахунок державних резервів, які створюються і утримуються на підприємствах (об`єднаннях), в установах та організаціях, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, а також підприємств (об`єднань), установ і організацій як транспорту, так і тих, діяльність яких пов`язана з будівництвом та експлуатацією транспортних комунікацій незалежно від форм власності. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні. Пунктом 24 зазначеного плану на період воєнного стану визначено такий захід, як забезпечення живучості (інституційної спроможності та фінансової стабільності) АТ Укрзалізниця як головного об`єкта національної економіки у сфері залізничної логістики для безперебійного функціонування в умовах воєнного стану та виконання завдань і замовлень органів державної влади та органів військового управління, зокрема: надання товариству державного фінансування для забезпечення фінансової ліквідності та спроможності виконання завдань і замовлень органів державної влади і органів військового управління. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №193 з метою забезпечення належного функціонування АТ «Укрзалізниця» виділено кошти з резервного фонду державного бюджету. Згідно висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду від 14.05.2025 у справі № 440/14216/23, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету. Отже, в умовах отримання фінансування з резервного фонду державного бюджету, відповідач не може довільно тлумачити норми, застосовувати їх за аналогією, на власний розсуд розширювати перелік підстав для нарахування грошової компенсації щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та спрямовувати кошти державного бюджету на такі виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України, якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Також просимо врахувати, що ч. 1 ст. 117 КЗпП України обмежує стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями, а висновки Верховного Суду вказують на необхідність врахування критеріїв співмірності такого середнього заробітку, який є компенсаційною виплатою, та його зменшення при відповідних обставинах. Позиція Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 КЗпП України, викладена у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, полягає у наступному: «86. Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. 87. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». 90. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». 91. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». 92. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. 93. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. 94. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин». Тож, з наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду вбачається, що стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України має відповідати одночасно двом умовам визначення розміру такого стягнення: 1. дотримання принципів пропорційності і розумності; 2. врахування максимальної межі періоду, за який можливе нарахування компенсації за затримку розрахунку, не більше шести місяців. У постанові від 11.10.2021 у справі № 757/1997/20-ц з врахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановівід 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд дійшов наступного висновку: «… Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків. … суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18 130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги». Отже, у наведених вище постановах, Верховний Суд вважає справедливим зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 10% від несвоєчасно виплаченої суми бо ж до 1% від заявленої позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Зменшення судом середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні до 1% від заявленої суми, що складає 1 930,09 грн, може бути пропорційним наслідкам порушення, враховуючи, що позивач так і не наводить жодних доводів, в чому виразились його втрати від несвоєчасного розрахунку при звільненні, в той час як відповідач наразі несе значні втрати від щоденного руйнування інфраструктури та збитки, а працівники товариства обмежені у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення згідно ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та виплаті премії. Як вказано вище, АТ «Укрзалізниця» має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Інфраструктура АТ «Укрзалізниця» постійно зазнає значних руйнувань від російських обстрілів, а товариство несе значні збитки, продовжуючи виконувати соціально значущі перевезення: рейси до регіонів, де тривають або можливі бойові дії, перевезення поранених військовослужбовців тощо. Наразі гостро стоїть питання підвищення тарифів на перевезення або отримання додаткового фінансування з бюджету для продовження сталої роботи товариства. Загальні фактичні витрати на відновлення об`єктів залізничної транспортної інфраструктури та залізничного рухомого складу на сьогодні склали 1 272 млн. грн. Усього відновлено 2 872 об`єкти, з яких 1 965 об`єктів відновлено повністю (витрати на відновлення становлять 629 млн. грн.) і 907 об`єктів відновлено частково (витрати на відновлення становлять 643 млн. грн.). Слід зазначити, що відновлення пошкоджених об`єктів проводиться за рахунок власних коштів товариства. Відповідно до Методики визначення шкоди та збитків, завданих інфраструктурі транспорту, інфраструктурі електронних комунікаційних мереж та об`єктів поштового зв`язку внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 24.03.2023 № 182, розмір прямих збитків та відповідно орієнтовна вартість відновлення об`єктів залізничної інфраструктури становить 83 067 000 000 грн (наведене підтверджується листом №ЦКМ-13/3084н від 03.11.2025). Згідно зі статтею 252-5 КЗпП України, досягнення і втрати в роботі підприємства безпосередньо позначаються на рівні госпрозрахункового доходу колективу, благополуччі кожного працівника. Передбачена ст. 117 КЗпП України компенсаційна виплата не повинна бути спрямована на збагачення одного працівника. Встановивши допущені роботодавцем порушення у проведенні повного розрахунку при звільненні, суд має право зменшити розмір середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України або відмовити у його стягненні з огляду на форс-мажорні обставини в яких опинилось товариство.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх. Пояснив, що до 26.09.2025 працював у виробничому підрозділі Вагонна дільниця станції Жмеринка АТ «Українська залізниця». 26.09.2025 року був звільнений за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію. Відповідно до Колективного договору, який був чинний на момент звільнення позивача було передбачено п. 3.10 щорічно надавати працівникам дільниці матеріальну допомогу на оздоровлення при виході у щорічну відпустку в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки), чинних на момент надання допомоги та п. 8.23 при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15.05.2017 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті: до 5 років І середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років 2 середньомісячні заробітки; від 10 до 15 років 3 середньомісячні заробітки; більше 15 років 5 середньомісячних заробітків. Ці суми позивач не отримано. Середньомісячний зароюбіток при звільненні не отримав повністю, а матеріальну допомогу за відпустку на оздоровлення отримав частково, так вона нараховувалась частково в розмірі 30% окладу. Відповідачем призупинено дію колективного договору 14.03.2022 року. Враховуючи те, що все, що стосується колективних договорів регулюється спеціальним законом, який набув чинності 22.03.2022, тобто відповідач призупинив дію деяких положень Колективного догоору до набрання чинності спеціальним законом на що відповідно не мав законного права.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Кудлай О.Б. просив відмовити у задоволенні позову повністю, з врахуванням поданих відзиву, додаткових пояснень та заяви про застосування позовної давності. Зазначив, що відповідно до протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 поновлено виплати: «виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника вперше з роботи в зв`язку із виходои на пенсію, включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті, яку було призупинено згідно з п. 1.1.4 п. 1.1 рішення правління від 14.03.2022 відновлювати поступово, відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди працівникам АТ «Українська залізниця», які звільнились в період січня-грудня по черговості згідно з п. 2 цього рішення та з урахуванням п. 3 цього рішення», тобто виплати на даний час здійснюються поетапно. Щодо виплат матеріальної допомоги на оздоровлення на 2025 рік зазначив, що наказом правління від 27.06.2024 було встановлено гранично межу в 30% для виплати матеріальної допомоги працівникам АТ «Українська залізниця» при виході в чергові відпустки. Позивача ніхто не позбавляв права на отримання виплат та він може звернутись до АТ «Українська залізниця» з відповідною заявою. Щодо застосування строків позовної давнності зазначив, що у відповідності до ст. 233 КЗпП України «із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а в справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Позивачем, при подачі позову у листопаді 2025, строки вказані вищенаведеною нормою закону, порушені. Позивач звернувся до суду із позовом до Відповідача 07.11.2025 року.

Заслухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Судом встановлено, що відповідно до наказу (розпорядження) №238/ос від 11.09.2025 про припинення трудового договору звільнено 26.09.2025 ОСОБА_1 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Компенсувати за невикористані 45 днів відпустки в тому числі 15 днів за період 14.03.2021-31.12.2023; 3 дні за період 01.01.2024-13.03.2024; 8 днів за період 14.03.2024-13.03.2025; 19 днів за період 14.03.2025-26.09.2025. З виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі п`яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору в розмірі одного середньомісячного заробітку (стаж роботи галузі 23 роки 06 місяців 12 днів). Виплата одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію виплачується після відміни наказу від 29.03.2022 №273 «Про призупинення інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективних договорів» (а.с. 10).

Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні ОСОБА_1 всього виплачено 36964,33 грн. (оплата почасовиків 10147,54 грн., надбавка за вислугу 3044,26 грн., премія керівникам 1522,13 грн., індексація зарплати 120,78 грн., компенсація звільн. понад 1 рік до 31.12.2023 6659,85 грн., страхування 129,87 грн., компенсація звільн. до 1 року з 01.01.2024 9715,27 грн., компенсація звільн. понад 1 рік з 01.01.2024 5624,63 грн. Виплачено всього 21029,81 грн. (аванс 4310 грн., разові виплати 16719,81 грн.). Належить до виплати в день звільнення 6964,38 грн. (а.с. 11).

Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком 26.09.2025 (а.с. 12-13).

Згідно довідки про розмір середньомісячного заробітку середня зарплата ОСОБА_1 становить 16094,53 грн. (а.с 20).

Згідно розрахунку оплати середньої зарплати середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 738,54 грн. (а.с. 21).

Згідно довідки від 15.09.2025 №744 про розмір нарахованої та фактично виплаченої у 2023, 2024 та 2025 роках матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у чергову відпустку надана ОСОБА_1 : 2023 рік наказ №324 від 06.07.2023 щорічна відпустка з 17.07.2023 по 04.08.2023 заборгованість за липень складає 10176 грн.; 2024 рік наказ №224 від 04.07.2024 щорічна відпустка з 15.07.2024 по 31.07.2024 нараховано та виплачено в липні в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. з окладу 11194 грн.; 2025 рік наказ №269 від 01.07.2025 щорічна відпустка з 14.07.2025 по 01.08.2025 нараховано та виплачено в липні в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. з окладу 11194 грн. (а.с. 22).

Згідно листа від 22.09.2025 №787 на день звільнення ОСОБА_1 його посадовий оклад складає 11194 грн. згідно затвердженого штатного розпису філією «Пасажирська компанія» на 01.01.2025 (а.с. 23).

Відповідно до копії наказу (розпорядження) №324 від 06.07.2023 про надання відпустки ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2022 по 13.03.2023 року включно на 19 календарних днів з 17.07.2023 по 04.03.2023 включно. ОСОБА_1 ознайомлений з наказом, про що свідчить його підпис у відповідній графі (а.с. 24).

Відповідно до копії наказу (розпорядження) №224 від 04.07.2024 про надання відпустки ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2023 по 13.03.2024 на 17 календарних днів з 15.07.2024 по 31.07.2024. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення : так. Виплату провести після окремого рішення правління (а.с. 25).

Відповідно до копії наказу (розпорядження) №269 від 01.07.2025 про надання відпустки ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 14.03.2024 по 13.03.2025 на 19 календарних днів з 14.07.2025 по 01.08.2025 включно. Надання матеріальної допомоги на оздоровлення : так. Відповідно до рішення правління від 27.04.2024 (а.с. 26).

Відповідно до копії рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, яке залишено в силі відповідно до копії постанови Верховного суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 (а.с. 29-30).

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. від 14.03.2022 року на період дії правого режиму воєнного стану в Україні п. 1.1.4 інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги призупинено.

Відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком. т. від 27.06.2024 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виход працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становит не менша 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до цієї норми правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до су¬ду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або дер¬жавні та суспільні інтереси.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на території України запроваджено правовий режим воєнного стану з 24 лютого 2022 року, який у подальшому неодноразово продовжувався.

Згідно з пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», главу XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України доповнено пунктом 2, відповідно до якого під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

З наведеного слідує, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» є спеціальним законом на період дії воєнного стану щодо застосування окремих положень трудового законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої ст. 6 цього Закону в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначений вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

14 березня 2022 року правлінням AT «Українська залізниця» на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, керуючись ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнято рішення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, у пункті 1.1.4 вказано, що додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно з рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплата яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої, сьомої статті 43 Конституції України кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Законом України «Про оплату праці» визначено економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

До структури заробітної плати входять: основна заробітна плата, додаткова та інші заохочувальні та компенсаційні виплати (стаття 2 Закону України «Про оплату праці»).

Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У статті п`ятій Закону України «Про оплату праці» визначено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на національному рівні; галузевих (міжгалузевих), територіальних угод; колективних договорів; трудових договорів; грантів.

Згідно з частиною першою, другою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, роботодавець зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються з урахуванням вимог, передбачених частиною першою цієї статті.

Тобто матеріальна допомога на оздоровлення та доплати передбачені, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.

Відповідно до частини другої ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно з частиною першою ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом частини першої ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Згідно з частиною першою ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Відповідно до частини другої ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Згідно з частиною першою ст. 14 Закону України «Про колективні договори» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Відповідно до п. 1.4., 1.5 Колективного договору укладеного між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на 2002 - 2006 роки, який є чинним по цей час, сторони погодили, що за спільною домовленістю сторін в Договір можуть вноситься зміни та доповнення, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим договором.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП України не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Так, відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Згідно з частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що згідно із положеннями ст. 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Як убачається із вищевикладеного, при звільненні працівника вирішується питання не лише про виплату заробітної плати, а про виплату всіх сум, на які працівник має право, що належать йому від роботодавця. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Суд не приймає заперечення представника відповідача АТ «Українська залізниця» зазначені у відзиві щодо виплат сум вказаних позивачем в позовній заяві, у зв`язку із зупиненням цих виплат рішенням правління, так як зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для не проведення розрахунку у повному обсязі із працівником, що звільняється. При цьому аргументи відповідача про те, що рішення правління є локальним актом, який врегульовує питання оплати праці всіх працівників, включаючи звільнених, на період дії правового режиму воєнного стану, на його думку, є правомірним, а звернення позивача до суду з позовом про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2025 року - передчасним, вважаючи, що позивач у майбутньому, у зв`язку із зміною рішення правління, може звернутися до суду з такими вимогами, у випадку якщо відповідач не проведе з ним відповідний розрахунок, суд оцінює критично і відхиляє як неспроможні.

Крім того судом встановлено, що на день звільнення позивача виплати зазначених вище допомог були відновлені відповідно до протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17.

Таким чином, суд приходить висновку, бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні позивача є протиправною, а позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 821/1226/16).

У день звільнення, на підставі ст. 116 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Встановлено, що позивача було звільнено 26.09.2025 року, а тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 27.09.2025 року, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Положеннями абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 визначено, що середня заробітна плата для визначення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Як вбачаєтся із пояснень представника відповідача АТ «Українська залізниця» відповідно до протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 керівництвом підприємства було прийнято управлінське рішення щодо поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця».

Відповідач станом на час розгляду справи не затвердив такого графіку щодо виплат позивачу, який звільнений у вересні 2025 року, та поставив вирішення питання про нарахування і виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст.116 КЗпП України) в залежності від затвердження графіку таких виплат, тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання відповідачем своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу «легітимних очікувань» у досягненні позивачем бажаного результату - нарахування та виплата всіх належних їй від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України), що з урахуванням доводів відповідача, може за фактом ніколи й не настати та у подальшому зробить неможливим ефективний захист порушених трудових і соціальних прав позивача, зокрема шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

При цьому слід звернути увагу, що виплати, які передбачені колективним договором та були призупиненні, було відновлено до того як позивач звільнилася з роботи та відсутність затвердженого конкретного графіка виплат, які передбачені колективним договором, не може бути підставою для відмови в позові, оскільки на час розгляду справи позивач має право на отримання такої матеріальної допомоги. Правових підстав для не виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, наказу про звільнення не вносилося.

Відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не нарахована та не виплачена одноразова матеріальна допомога у розмірі 5 середньомісячних заробітків 16094,53 грн. на суму 80472,65 грн., з урахуванням рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 року.

Судом встановлено, що відповідно до п. 3.10 Колективного договору працівникам при виході у щорічну відпустку надається матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Відповідно до копії довідки від 15.09.2025 №744 про розмір нарахованої та фактично виплаченої у 2023, 2024 та 2025 роках матеріальної допомоги на оздоровлення при виході у чергову відпустку 2023 рік заборгованість за липень складає 10176 грн.; 2024 рік наказ №224 від 04.07.2024 щорічна відпустка з 15.07.2024 по 31.07.2024 нараховано та виплачено в липні в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. з окладу 11194 грн.; 2025 рік наказ №269 від 01.07.2025 щорічна відпустка з 14.07.2025 по 01.08.2025 нараховано та виплачено в липні в розмірі 30% посадового окладу 3358,20 грн. з окладу 11194 грн.

Згідно з частиною першою ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 824/399/17-а).

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи у межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Судом встановлено, що позивач просить в позовній заяві стягнути матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 14653,60 грн. виходячи, що за 2023 рік не сплачено 100% посадового окладу 10176 грн., за 2024 рік недонараховано та не сплачено 20% посадового окладу 2238,80 грн. За 2025 рік - недонараховано та не сплачено 20% посадового окладу 2238,80 грн., однак судом встановлено, що недораховано та не сплачено 70% посадового окладу за 2024, 2025 роки, що становить в сумі 15671,60 грн., що в загальному з невиплаченою сумою за 2023 рік складає 25847,60 грн.

Тим самим встановлено, що позивач ОСОБА_1 помилився при розрахунку матеріальної допомоги на оздоровлення.

Як винятковий випадок, для повного та ефективного захисту права у заявлений у позивачем розмір матеріальної допомоги на оздоровлення помилковий, у зв`язку з чим неможливий з метою захисту права на отримання невиплаченої в повному розмірі матеріальної допомоги на оздоровлення щодо якої подана позовна заява позивачем, суд вважає можливим вихід за межі позовних вимог в частині розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача у розмірі 25847,60 грн.

Згідно з наданими Відповідачем довідками середньоденний заробіток позивача становить 738,54 грн.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2025 року по день винесення судом рішення, виходячи з розміру 738,54 грн. середньоденного заробітку.

Відповідно з 27.09.2025 року по 04.02.2026 року року час затримки становить 61 день, отже 92 дні х 738,54 грн., що становить суму до стягнення у розмірі 67945,68 грн.

Суд вважає безпідставними посилання представника відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з цим позовом.

Так, статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій вказаної статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16).

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

На підставі ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 80472,65 грн., недоплачену суму щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення при виході на пенсію в сумі 25847,60 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з період з 27.09.2025 по день винесення судом рішення в сумі 67945,68 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя