Постанова № 133961688, 28.01.2026, Володимирецький районний суд Рівненської області

Справа 556/616/25

Номер провадження 3/556/57/2026

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.01.2026 року Суддя Володимирецького районного суду Рівненської області Котик Л.О., розглянувши матеріали, що надійшли від ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , місце роботи не встановлено, -

За ч.1 ст. 130 КУпАП,-

в с т а н о в и в:

Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення від 01.02.2025 року серії ЕПР1 №235618 ОСОБА_1 01.02.2025 року о 02:53 год. в с. Воронки по вулиці Шевченка, 9, Вараського району, керував транспортним засобом марки «Daewoo Lanos», номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів, порушення мови). Відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі у встановленому законом порядку, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.

Так, справа надійшла до суду 28 лютого 2025 року. Згідно автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючим суддю Котик Л.О.

07 квітня 2025 року ОСОБА_1 надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, так як перебуває за межами України.

Справа була призначена до розгляду на 02 червня 2025 року, 17 липня 2025 року. ОСОБА_1 в судові засідання на вказані дати не з`являвся, подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання.

В подальшому ОСОБА_1 не з`явився в судове засідання, яке було призначено на 5 вересня 2025 року, надіслав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку із необхідністю залучення адвоката та ознайомлення з матеріалами справи. А тому, розгляд справи було відкладено.

Справа повторно призначалася до розгляду на 07.10.2025, 27.10.2025, 19.11.2025 року. ОСОБА_1 на електронну адресу суду надавав клопотання про відкладення розгляду справи, з різних причин, зокрема: за сімейними обставинами; за станом здоров`я; проходженням лікування, в зв`язку з чим розгляд справи відкладався, однак документів, що підтверджують перебування на лікуванні, або інших медичних документів, виданих закладом охорони здоров`я ОСОБА_1 не надавав.

ОСОБА_1 подавав клопотання про відкладення справи 556/616/25 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП з різних причин, в тому числі для залучення захисника, для вивчення матеріалів справи, розгляд якої призначався на 16.12.2025 р., 12.01.2026 р., 28.01.2026 р.

Водночас судом здійснювалися оголошення на офіційному веб-сайті судової влади про виклик ОСОБА_1 до суду.

В протоколі серії ЕПР 1 №235618 зазначена інформація, що справа буде розглядатися у Володимирецькому районному суді, ОСОБА_1 від підпису в протоколі відмовився.

Розглянувши клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи від 27.01.2026 р. суд вважає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності повинна добросовісно використовувати надані процесуальні права, не зловживати ними та зобов`язані демонструвати готовність брати участь у судовому розгляді і утримуватися від використання методів, які пов`язані зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби, передбачені законом для прискорення процедури слухання.

За своєю суттю дії, спрямовані на зловживання процесуальними правами, хоч і виглядають як дії, спрямовані на повне та всебічне дослідження обставин справи або захист порушеного права стороною процесу, однак по суті вони направлені на деструктивність судового розгляду та затягування розгляду справи з метою спливу процесуальних строків з метою уникнення відповідальності, оскільки з моменту вчинення адміністративного правопорушення минуло майже 7 місяців і справа розглядом ще не розпочата.

Під зловживанням правом, як матеріальним, так і процесуальним, Європейський Суд з прав людини у своїй практиці розуміє таке його використання, яке спрямоване на боротьбу із закладеним у ньому ж позитивним регулятивним потенціалом, в тому числі, що суперечить принципу правової визначеності.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у п.6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства. Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою. Як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» від 15.07.2002 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Каракуця проти України" від 16.02.2017 р. Європейський суд прийшов до висновку про те, що права скаржників на справедливий розгляд справи не були порушені у зв`язку з тим, що вони не проявляли належної зацікавленості у результатах розгляду їх справи протягом тривалого строку, не звертаючись до суду за інформацією щодо стану розгляду їх скарги, незважаючи на те, що суд не повідомив їх про винесене рішення, що й унеможливило їх звернення зі скаргою у встановлені законом строки. Неналежна зацікавленість у розгляді справи може бути підставою для процесуальних наслідків.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 року зазначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи вказані рішення ЄСПЛ та вимоги ст. 268 КУпАП, зважаючи на те, що судом вичерпано усі можливі засоби для належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи, з метою недопущення необґрунтованого порушення строків розгляду справи про адміністративне правопорушення, встановлених ст. 277 КУпАП, а також строків накладення адміністративного стягнення, передбачених ст. 38 КУпАП, суд визнає причини неявки ОСОБА_1 у судові засідання неповажними і розцінює його дії як зловживання правом.

Останній належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, про що свідчать його заяви про відкладення розгляду справи з різних причин, які документально не підтверджував.

Норми КУпАП не містять правового регулювання питання зловживання процесуальними правами, однак така заборона є загальноправовим принципом і поширюється на всі галузі права, тому для вирішення таких питань застосуванню підлягають норми КАСУ за аналогією закону.

Кодекс адміністративного судочинства України, наповнений великою кількістю новел. Зокрема, в ньому міститься термін «зловживання процесуальними правами». Проте чинний КАСУ не містить визначення цього поняття, а визначає у ст. 45 лише перелік дій, які можуть трактуватися суддею за суб`єктивною чи об`єктивною думкою в кожному конкретному випадку як зловживання процесуальними правами.

Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 45 КАСУ з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживання процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

В ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 814/218/14 зазначено, що враховуючи конкретні обставини справи, суд може визнати зловживання процесуальними правами вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи або виконання судового рішення.

При цьому, суд враховує, що в рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України» в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції.

За таких обставин суд вважає, що неявка ОСОБА_1 в судові засідання є ніщо інше, як зловживання своїми процесуальними правами та намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, тому розгляд справи відбувся за відсутності особи, яка притягується до адмінвідповідальності, на підставі матеріалів, які надійшли до суду.

Дослідивши письмові матеріали, відеоматеріали на оптичному носії - диску, суд приходить до наступних висновків.

Як зазначено в ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 у справі Кобець проти України (з відсиланням на п. 282 рішення у справі Авшар проти Туреччини (Avsar v. Turkey)), таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.

Однією з підстав притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст.130 КУпАП є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження, відповідно до встановленого порядку, огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2.5. Постанови КМ України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху» із змінами і доповненнями, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак сп`яніння визначається ст.266 КУпАП, Постановою КМУ "Про затвердження порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду" від 17.12.2008 року № 1103 та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11.11.2015 року за № 1413/27858.

Відповідно до цих нормативних актів, оглядові підлягають лише водії транспортних засобів, щодо яких в уповноваженої особи є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного чи іншого сп`яніння, згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.

Згідно ч.2 ст. 266 КУпАП, огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення підтверджується достатніми, належними та допустимими доказами по справі, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення від 01.02.2025 року серії ЕПР1 №235618; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 01.02.2025 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (огляд не проводився); зобов`язанням до протоколу про адміністративне правопорушення від 01.02.2025 серії ЕПР1 №235618; довідкою інспектора САП Вараського РВП; відеоматеріалами, де зафіксовано, що працівниками поліції був зупинений транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Причиною зупинки інспектор ВП №1 ОСОБА_2 вказав, що транспортний засіб було зупинено за порушення правил під час комендантської години. в подальшому поліцейський повідомив про виявлені ознаки алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 , у зв`язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння, на що останній відмовився від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу, та проведення такого огляду у медичному закладі. Крім того, на запитання поліцейського чи вживав спиртні напої, ОСОБА_1 ствердив, що пив пиво.

Сукупність наведених доказів підтверджує факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. (ст.23 КУпАП).

При обранні виду та міри адміністративного покарання суддя враховує характер та обставини правопорушення, дані про особу порушника, що вперше притягується до адміністративної відповідальності і вважає за необхідне, визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього стягнення у виді адміністративного штрафу.

Разом з тим, на думку суду, характер правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема його підвищена суспільна небезпечність, унеможливлює застосування до особи, яка його вчинила, звільнення від адміністративної відповідальності із застосуванням заходів впливу. Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП безальтернативно у виді основного стягнення установлює штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Отже, таке стягнення свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності діяння, а тому законодавець установив, що виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, неможливе в інший спосіб, незалежно від наявності чи відсутності встановлених ст.ст. 34, 35 КУпАП обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства», (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom), рішення від 29.06.2007 р. (заяви № 15809/02 і № 25624/02), зазначив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі», а тому ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, крім передбачених законодавством України прав, має ще й певні обов`язки, установлені ПДР, які мають дотримуватися при експлуатації транспортного засобу за будь-яких обставин.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, його відмова від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і у найближчому медичному закладі на вимогу працівника поліції підтверджена, в тому числі і даними відеозапису з нагрудної камери патрульного поліцейського.

Таким чином, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується наявними в матеріалах провадження доказами.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що відповідно до мети адміністративного стягнення, яке застосовується до особи з метою її виховання в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст. 23 КУпАП) необхідним та достатнім для його виправлення буде застосування до ОСОБА_1 міри адміністративного стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами, згідно санкції ч.1 ст.130 КУпАП.

Сума судового збору на підставі ст. 40-1 КУпАП, підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

Керуючись ч.1 ст. 130, ст.ст. 280, 283, 284 КУпАП, суддя, -

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Реквізити для сплати штрафу: Отримувач коштів: ГУК у Рівн.обл./ Рівнен.обл./ 21081300; Код ЄДРПОУ: 38012494; Банк одержувача: Казначейство України (ЕАП); Рахунок отримувача UА218999980313020149000017001; Код класифікації доходів:21081300.

Стягнути з ОСОБА_1 - 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. судового збору в дохід держави.

Реквізити сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у Рівн.обл/отг Володимир/22030101; Код отримувача (ЄДРПОУ): 38012494; Банк одержувача: Казначейство України (ел.адм.подат.); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача (ІВАN): UА198999980313131206000017503; Код класифікації доходів бюджету: 22030101

Згідно з ч. 1 ст.307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження або внесення на неї подання прокурора такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги або подання без задоволення.

Відповідно до ст.308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч. 1 ст. 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби і у порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, зазначеного у постанові про стягнення штрафу.

Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці з моменту набрання нею законної сили.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови, до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області.

Суддя: