Рішення № 133959711, 29.01.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 357/4029/25 Провадження № 2/358/78/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Тітова М.Б.,

за участю секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,

В С Т А Н О В И В:

Представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») Грибанов Д.В. звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 79769224 від 21.02.2024 у розмірі 21084 грн., з яких 6000 грн. основна сума боргу та 15084 грн. заборгованість за відсотками; за кредитним договором №28097-02/2024 від 17.02.2024 у розмірі 35750 грн., з яких 11000 грн. основна сума боргу та 24750 грн. заборгованість за відсотками; за кредитним договором №27763-03/2024 від 17.03.2024 у розмірі 12000 грн., з яких 3000 грн. основна сума боргу та 9000 грн. заборгованість за відсотками. Також просив стягнути судові витрати по справі.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що 21.02.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №79769224, за умовами якого відповідачці було передано у власність грошові кошти шляхом перерахування на картковий рахунок, вона у свою чергу зобов`язалася повернути кошти у день закінчення строку позики або достроково та сплатити проценти. Однак відповідачка порушила свої зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 21084 грн., з яких 6000 грн. основна сума боргу та 15084 грн. заборгованість за відсотками.

Зазначив, що 14.06.2021 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до відповідача у межах суми заборгованості у розмірі 21084 грн.

Крім того, 17.02.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 у електронному виді було укладено кредитний договір №28097-02/2024, за умовами якого відповідачці у безготівковій формі шляхом перерахування за реквізитами платіжної картки, які були нею ж надані, надано кредитні кошти. Однак відповідачка порушила свої зобов`язання по договору, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 35750 грн., з яких 11000 грн. основна сума боргу та 24750 грн. заборгованість за відсотками.

Зазначив, що 20.08.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20082024, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до відповідачки у межах суми кредитної заборгованості у розмірі 35750 грн.

Також 17.03.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 у електронному виді укладено кредитний договір №27763-03/2024, за умовами якого відповідачці шляхом безготівкового перерахування за реквізитами платіжної картки , наданої нею ж, надано кредитні кошти, а відповідачка у свою чергу зобов`язувалася повернути кредит у строк, визначений договором, та сплатити проценти за користування коштами. Однак відповідачка порушила свої зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 12000,00 грн., що складається із 3 000,00 грн. заборгованості за основною сумою боргу, 6000,00 грн. заборгованості за відсотками, яку просить стягнути на користь позивача у судовому порядку.

Зазначив, що 25.07.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №25072024, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до відповідачки у межах суми кредитної заборгованості у розмірі 12000,00 грн.

Представник відповідачки ОСОБА_1 - Кірюшин А.А. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволені позову. В обгрунтування своїх заперечень вказав, що позивачем жодним доказом не доведено укладення зазначених представником позивача договорів, передання первісними кредитодавцем відповідачці коштів у кредит з цими договорами, відступлення права вимоги до відповідача на користь позивача за договорами факторингу, наявність будь-яких заборгованостей відповідача перед позивачем. Усі твердження позивача є бездоказовими та такими, що грунтуються виключно на припущеннях, та не підтвердженні документально. Позивач, як кредитор та особа, вимагає повернення кредитних коштів, повинен був надати докази перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, але надані ним документи, що містяться у матеріалах справи, не є належними та допустимими доказами щодо укладення кредитних договорів, відступлення права вимоги за ними та виконання кредитором обов`язку з надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на рахунок відповідача за вказаними договорами. Позивачем не надано до суду первинних бухгалтерських та платіжних документів, а також доказів щодо наявності у відповідача на момент пред`явлення позову непогашеної заборгованості перед кредитором. Наголосив, що позивач як учасник судового процесу несе ризики, пов`язані із реалізацією або нереалізацією наданих йому прав і обов`язків.

Представник позивача ОСОБА_3 подала до суду відповідь на відзив, у якому вказала, що заперечення відповідача є безпідставними, оскільки під час укладення договору клієнт здійснює оформлення кредиту шляхом заповнення Заявки на отримання кредиту на Сайті Товариства, обов`язково вказуючи всі дані, зазначені у заявці та обов`язкові до заповнення: ПІБ, ІНН, адресу, суму бажану до отримання, реквізити банківських карток, номера мобільних телефонів. У випадку погодження суми кредиту кредитодавець надсилає відповідачу оферту на укладення договору і клієнт приймає рішення акцептувати чи ні її, і в подальшому у випадку згоди клієнту надсилається одноразовий ідентифікатор на вказаний ним же номер мобільного телефону, після вводу цього коду договір вважається підписаним. Відтак зазначає, що без вчинення усіх вищевказаних дій з боку відповідача договір укласти неможливо.

Також вказала, що ТОВ «ФК «ЕАПБ» не володіє та не може надати відомості про отримання одноразового ідентифікаційного коду саме відповідачкою, оскільки ці відомості є лише у первісного кредитора, а їх передача договором факторингу не передбачена. Щодо заперечення відповідача про укладення електронного договору вказала, що тягар доведення заперечуваних обставин покладається у розумінні ст. 81 ЦПК України саме на відповідача, однак нею не надано жодних доказів на підтвердження факту несанкціонованого втручання у роботу особистого кабінету, використання її персональних даних третіми особами, чи інших обставин, які б свідчили про відсутність її волевиявлення на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Щодо перерахування кредитних коштів та розрахунку заборгованості вказала, що відповідачкою власних розрахунків заборгованості не подано, хоча вона заперечує проти поданого позивачем розрахунку. Надати виписки по рахунку позивач не має можливості, так як не є банківською установою, на яку не розповсюджується дія Положення про організацію операційної діяльності в банках України, на положення якої посилається у своєму відгуці відповідачка.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Кірюшин А.А. подав заперечення на відповідь на відзив, у яких зазначив, що представник позивача пропустив строк для подачі доказів, а відтак ті докази, які долучені до відповіді на відзив суд не може брати до уваги. Крім того, відповідач ставить під сумнів відповідність поданих копій їх оригіналам, і просить подані представником позивача докази не брати до уваги під час ухвалення рішення.

Ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2025 року Бондаренко О.В. позовну заяву передано за підсудністю на розгляд до Богуславського районного суду Київської області.

Ухвалою судді Богуславського районного суду Київської області Тітова М.Б. від 5 травня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням учасників справи.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» Ясницька Н.О. не з`явилася, про час, день та місце розгляду повідомлена належним чином, у позовній заяві та відповіді на відзив просила розгляд справи проводити за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання також не з`явилася, про час, день та місце розгляду повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

За таких обставин, суд вважає за можливе розгляд справи проводити за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 21.02.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №79769224 у вигляді електронного документу шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням ІКС із застосуванням електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором (35318, надісланий на номер телефону НОМЕР_1 ) позичальника згідно ЗУ «Про електронну комерцію», за умовами якого відповідачці було передано у власність грошові кошти у розмірі 6000 грн. шляхом перерахування на банківську картку НОМЕР_2 , строком на 30 днів, з процентною ставкою 2,5% (а.с. 8-11).

Згідно договору, дата надання позики 21.02.2024, дата повернення 21.03.2024, денна процентна ставка 0,88% в день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70% в день, орієнтовна реальна річна процентна ставка 1808,14%, орієнтовна загальна вартість позики 7584,00 грн.

У Додатку №1 до Договору позики сторони погодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту, реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 10 зі з/б).

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку, внаслідок невиконання своїх зобов`язань за договором у відповідачки утворилася заборгованість у розмірі 21 084 грн. (а.с. 20)

Згідно наданих представником позивача доказів, 14.06.2021 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №14/06/21, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до відповідача у межах суми заборгованості у розмірі 21 084 грн.

Так, відповідно до п. 1.1 договору факторингу №14/06/21, за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п.3.2 договору фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу протягом 7 робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта, вказаний у розділі 10 договору.

До договору додано додаткові угоди №2 від 28.07.2021, №7 від 13.06.2022, №34 від 19.08.2024, якими було внесено зміни у договір факторингу (а.с. 15-17), акт прийому-передачі реєстру боржників від 19.08.2024 (а.с. 18), витяг з Реєстру боржників від 19.08.2024, із якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за договором позики № 79769224 становить 21 084 грн., з яких основна сума боргу 6000 грн., заборгованість за відсотками 15084,00 грн. (а.с. 19) та розрахунок заборгованості станом на 31.01.2025 (а.с. 20).

Із аналізу наявного у справі договору факторингу, а також положень Цивільного кодексу України про договір факторингу вбачається, що предметом такого договору може бути як майбутня, так і вже існуюча вимога, при цьому права вимоги передаються фактору в межах умов, визначених договором. У даному випадку дата укладення договору факторингу вже раніше, ніж укладення договору позики, та передбачає лише право вимоги за зобов`язаннями, строк яких настав. Також договором встановлено обов`язок оплати права відступлення протягом семи днів з моменту передачі Реєстру боржників, а саме з 19.08.2024.

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які підтверджувальні документи, які б свідчили про оплату або реалізацію права відступлення фактором, зокрема квитанції, виписки чи інші належні докази фактичного отримання коштів. Суд зазначає, що представник позивача вищевказані документи надавав до суду разом із відповіддю на відзив на позовну заяву, однак при цьому не звертався із клопотанням про поновлення строків на подання доказів із обгрунтуванням причин пропуску строку для подачі доказів, а відтак суд не бере подані докази до уваги як такі, що подані поза межами строків, встановлених ЦПК України. Посилання представника позивача на пролонгацію та на чинність договору факторингу від 14.06.2021 станом на 14.06.2025 саме по собі не свідчить про перехід до позивача права вимоги за конкретним зобов`язанням, оскільки умовами договору передбачено, що таке право переходить після передачі реєстру боржників та здійснення оплати. Належних та допустимих доказів виконання цих умов у матеріалах справи не міститься. Таким чином, із наданих представником позивача доказів не вбачається наявності підстав для врахування переуступлення права вимоги позивачу у межах позики.

Крім того, 17.02.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №28097-02/2024, за умовами якого відповідачці у безготівковій формі шляхом перерахування за реквізитами платіжної картки НОМЕР_3 надано кредитні кошти у розмірі 11000 грн. строком на 120 днів, процентна ставка 2,5% в день, що становить 912,50 % річних, та застосовується в межах строку кредитування, дата погашення кредиту 15.06.2024. загальні витрати за кредитом 33000 грн. (а.с. 26-28,30-31).

Договір укладено онлайн, з використанням мережі «Інтернет», через веб-сайт товариства шляхом створення відповідачем особистого кабінету, відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію». Для отримання кредиту, відповідно до розділу 2 договору, клієнт заповняє Заявку-анкету та надає всі потрібні дані. Договір підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора W396, надісланого на номер телефону відповідача: НОМЕР_1 . Підписавши договір, сторонами погоджено всі істотні умови, а саме: строк та розмір кредитування, порядок нарахування платежів та сплати заборгованості за договором, визначено права та обов`язки сторін, відповідальність сторін тощо.

У Додатку №1 до договору визначено графік платежів за кредитом (а.с. 29 зі з/б).

Згідно наданого представником позивача розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за договором становить 35750 грн., з яких 24750 грн. основна сума боргу, 3267 грн. заборгованість за відсотками.

20.08.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №20082024, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до осіб, вказаних у реєстрі боржників, у тому числі до відповідачки у межах суми кредитної заборгованості у розмірі 35 750 грн.(а.с. 33-35).

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу 20082024, за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п.3.4 договору фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу протягом 6 робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта.

До договору додано акт прийому-передачі реєстру боржників від 20.08.2024 (а.с. 36), витяг з Реєстру боржників від 20.08.2024, із якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 35750 грн., з яких основна сума боргу 11000 грн., заборгованість за відсотками 24750 грн. (а.с. 37) та розрахунок заборгованості (а.с. 38-39).

Із аналізу наявного у справі договору факторингу, а також положень Цивільного кодексу України про договір факторингу випливає, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Тобто обов`язковою умовою договору факторингу є саме здійснення оплати за відступлення права вимоги. Крім того, п.1.3 договору факторингу передбачено, що клієнт зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію, передбачену чинним законодавством, про фактора.

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які підтверджувальні документи, які б свідчили про оплату або реалізацію права відступлення фактором, зокрема квитанції, виписки чи інші належні докази фактичного отримання коштів, та відсутні докази, що позивач направляв на адресу відповідачки повідомлення про відступлення права вимоги. У той же час суд зазначає, що представник позивача вищевказані документи надавав до суду разом із відповіддю на відзив на позовну заяву, однак при цьому не звертався із клопотанням про поновлення строків на подання доказів із обгрунтуванням причин пропуску строку для подачі доказів, а відтак суд не бере подані докази до уваги як такі, що подані поза межами строків, встановлених ЦПК України. Таким чином, із наданих представником позивача доказів не вбачається наявності підстав для врахування переуступлення права вимоги позивачу у межах кредиту.

Також 17.03.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №27763-03/2024, за умовами якого відповідачці шляхом безготівкового перерахування за реквізитами платіжної картки НОМЕР_3 надано кредитні кошти у розмірі 3000 грн., строком на 120 днів, процентна ставка 2,50 % в день, що становить 912,50% річних, та застосовується у межах строку кредитування, дата погашення кредиту 14.07.2024. Загальні витрати за кредитом 9000 грн. (а.с. 41-43, 45-46).

Договір укладено онлайн, з використанням мережі «Інтернет», через веб-сайт товариства шляхом створення відповідачем особистого кабінету, відповідно до вимог ЗУ «Про електронну комерцію». Для отримання кредиту, відповідно до розділу 2 договору, клієнт заповняє Заявку-анкету та надає всі потрібні дані. Договір підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора W1538, надісланого на номер телефону відповідачки: НОМЕР_1 . Підписавши договір, сторонами погоджено всі істотні умови, а саме: строк та розмір кредитування, порядок нарахування платежів та сплати заборгованості за договором, визначено права та обов`язки сторін, відповідальність сторін тощо.

У Додатку №1 до договору визначено графік платежів за кредитом (а.с. 44).

Згідно наданого представником позивача розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним договором становить 12000 грн., з яких основна сума боргу 3000 грн. та заборгованість за відсотками 9000 грн. (а.с. 53).

25 липня 2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №25072024, відповідно до якого первісний кредитор відступає позивачу право вимоги до осіб, зазначених у реєстрі боржників, зокрема і відповідачки у межах суми кредитної заборгованості у розмірі 12000,00 грн. (а.с.48-50).

Відповідно до п. 1.1 договору факторингу 25072024, за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне у майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов`язань, право на одержання яких належить клієнту.

Відповідно до п.3.4 договору фактор сплачує клієнту 100% ціни продажу протягом 6 робочих днів з моменту передачі по акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок клієнта.

До договору додано акт прийому-передачі реєстру боржників від 25.07.2024 (а.с. 51), витяг з Реєстру боржників від 25.07.2024, із якого вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 12000 грн., з яких основна сума боргу 3000 грн., заборгованість за відсотками 6000 грн. (а.с. 52) та розрахунок заборгованості (а.с. 53).

Із аналізу наявного у справі договору факторингу, а також положень Цивільного кодексу України про договір факторингу випливає, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Тобто обов`язковою умовою договору факторингу є саме здійснення оплати за відступлення права вимоги.

Крім того, п.1.3 договору факторингу передбачено, що клієнт зобов`язується протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги повідомити боржників про відступлення права вимоги та про передачу їх персональних даних фактору, надати інформацію, передбачену чинним законодавством, про фактора. Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які підтверджувальні документи, які б свідчили про оплату або реалізацію права відступлення фактором, зокрема квитанції, виписки чи інші належні докази фактичного отримання коштів, та відсутні докази, що позивач направляв на адресу відповідачки повідомлення про відступлення права вимоги. У той же час суд зазначає, що представник позивача вищевказані документи надавав до суду разом із відповіддю на відзив на позовну заяву, однак при цьому не звертався із клопотанням про поновлення строків на подання доказів із обгрунтуванням причин пропуску строку для подачі доказів, а відтак суд не бере подані докази до уваги як такі, що подані поза межами строків, встановлених ЦПК України. Таким чином, із наданих представником позивача доказів не вбачається наявності підстав для врахування переуступлення права вимоги позивачу у межах кредиту.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь який передбачений договором спосіб),а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржник).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як регламентовано в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч. 1 ст. 84 цього Кодексу учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між відповідачкою ОСОБА_1 та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» 21.02.2024 було укладено договір позики. Також 17.02.2024 та 17.03.2024 між нею та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» було укладено кредитні договори №28097-02/2024 та №27763-03/2024 відповідно. На підтвердження факту укладення зазначених договорів представником позивача надано копії самих договорів, графіки платежів, копії споживчих паспортів, довідки сервісу онлайн платежів iPay.ua, розрахунки заборгованості, які досліджені судом.

У той же час позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того факту, що відповідачка ОСОБА_1 отримала грошові кошти за договорами, про які заявляє позивач. Розрахунки заборгованості, на які посилається представник позивача у позові, не є первинним документом, який би підтверджував отримання коштів, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Розрахунки заборгованості є документами, що складені самими первісними кредиторами, а, відтак, інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких розрахунки були складені, не може бути доказом наявності заборгованості за договорами, на якій наполягає позивач.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України). Між тим, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75 передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками є належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором і ці докази мають знаходитися у кредитора, в тому числі нового, до якого перейшли права та обов`язки попередника. В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 № 6-16цс15.

Верховний Суд відзначає, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).

Отже, виписки з особових рахунків є документом, який суду необхідно оцінити відповідно до вимог процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору, позики або надання фінансової допомоги тощо.

Суд зазначає, що надані довідки сервісу онлайн платежів iPay.ua не є беззаперечним та достатнім доказом отримання грошових коштів саме відповідачкою, з огляду на таке. По-перше, у довідці зазначено неповний номер платіжної картки (маску), що унеможливлює ідентифікацію конкретного платіжного інструменту та його належність відповідачці. По-друге, матеріали справи не містять жодних доказів того, що вказана платіжна картка емітована на ім`я відповідачки або перебуває у її користуванні, зокрема відомостей банківської установи чи відповідних договорів. По-третє, позивачем не надано виписку про рух коштів по рахунку (картці), яка б підтверджувала факт фактичного зарахування спірної суми на рахунок відповідачки.

Суд звертає увагу, що у подібних правовідносинах сторони мають можливість підтвердити факт отримання коштів шляхом витребування у банківської установи доказів щодо належності платіжної картки конкретній особі та руху коштів по рахунку, що забезпечує повну та достовірну перевірку обставин справи. Однак клопотання про витребування таких доказів представником позивача не заявлялося, а обов`язок доказування відповідно до вимог процесуального закону покладається саме на сторону, яка посилається на відповідні обставини. За таких умов суд доходить висновку, що надана довідка платіжного сервісу підтверджує лише факт ініціювання та обробки платіжної операції, але не доводить належними та допустимими доказами факту отримання коштів відповідачкою.

Окрім того, представником позивача не доведено набуття права грошової вимоги за вищевказаними договорами, оскільки належні докази оплати відступлення права вимоги за договорами факторингу подані поза межами строку, встановленого судом для подання доказів, клопотань про поновлення такого строку представник позивача не заявляла, у зв`язку із цим вказані докази судом не беруться до уваги.

За таких обставин суд доходить висновку, що представником позивача не доведено ані наявності права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 , ані факту отримання відповідачкою грошових коштів за укладеними договорами, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76-82, 89, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов