Ухвала суду № 133952564, 10.02.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

10 лютого 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/463/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Сич С.С., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якій позивач просить:

1) визнати дії державного виконавця Відділу з примусового виконання рішення суду Управління забезпечення примусового виконання рішень в Полтавській області Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (після перейменування: Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України) Ніколенка С.В., щодо винесення 01.10.2025 постанови про закінчення виконавчого провадження за №79118492 без фактичного виконання судового рішення та постанову незаконними;

2) скасувати постанову державного виконавця відділу з примусового виконання рішень Ніколенка С.В. про закінчення виконавчого провадження №79118492 від 01.10.2025, яке відкрито 16.09.2025 на підставі виконавчого документа, виданого Полтавським окружним адміністративним судом у справі №440/13633/24.

Вказана позовна заява подана до суду 14 січня 2026 року.

19 січня 2026 року головуючим суддею з розгляду цієї справи визначено суддю Сич С.С., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 січня 2026 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Зазначено, що недоліки необхідно усунути шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду: 1) позовної заяви, оформленої відповідно до частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі: із зазначенням повного найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; із зазначенням змісту позовних вимог щодо кожного з відповідачів, а також копій такої позовної заяви відповідно до кількості учасників справи; 2) копій доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи; 3) документа про сплату судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) на номер рахунку - UA078999980313191206084016719, код за ЄДРПОУ - 37959255, отримувач - ГУК у Полт.обл/тг м. Полтава/22030101, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), призначення платежу : Судовий збір, за позовом _(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд) або документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону; 4) засвідченої в порядку, встановленому законом, копії оспорюваної постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ніколенка С.В. про закінчення виконавчого провадження №79118492 від 01 жовтня 2025 року, а також копії такого документу відповідно до кількості учасників справи; 5) заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску. Роз`яснено позивачу, що у разі не усунення недоліків позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачеві. Роз`яснено позивачу, якщо заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Копія ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року надіслана судом до електронного кабінету позивача Передерія Олега Владиславовича та судом отримано повідомлення про доставлення копії ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року до електронного кабінету позивача Передерія Олега Владиславовича 27 січня 2026 року о 00:04.

В силу приписів статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення позивачу ОСОБА_1 копії ухвали від 26 січня 2026 року про залишення позовної заяви без руху є 27 січня 2026 року.

05 лютого 2026 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано позовну заяву (уточнену) від 05 лютого 2026 року до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) з додатками, у тому числі, з копією оспорюваної постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ніколенка С.В. про закінчення виконавчого провадження №79118492 від 01 жовтня 2025 року, копію позовної заяви з додатками, копію документа про сплату судового збору в розмірі 1331 грн. 20 коп., а також заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, що вмотивована тим, що оскаржувана постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження №79118492 від 01.10.2025 позивачу не була надіслана, про не виконання боржником постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 15.08.2025 у справі №440/13633/24 позивач дізнався зі змісту та наявності рішення Київського районного суду в м. Полтава від 19.11.2025 по справі № 552/8427/25, у зв`язку з чим зрозумів, що державним виконавцем передчасно закінчено виконавче провадження. Ним оскаржено дії державного виконавця в порядку статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" до начальника відділу з примусового виконання рішення суду Управління забезпечення примусового виконання рішень в Полтавській області Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції, листом від 05.01.2026, що отриманий 08.01.2026, позивачу відмовлено у задоволенні скарги. Відтак, позивач вважає, що звернувся до суду з позовом з дотриманням десятиденного строку звернення до суду, встановленим законом.

Предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця відділу з примусового виконання рішень Ніколенка С.В. про закінчення виконавчого провадження №79118492 від 01 жовтня 2025 року.

У скарзі ОСОБА_1 від 23.12.2025 зазначено, що про рішення Київського районного суду в м. Полтава від 19.11.2025 по справі № 552/8427/25 він дізнався 20 грудня 2025 року, тобто, за твердженням позивача, про оскаржувану постанову він дізнався 20 грудня 2025 року, докази зворотного у матеріалах позову відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною 5 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).

За приписами частини 2 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України позовну заяву може бути подано до суду: 1) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; 2) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.1998 № 11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

З огляду на встановлений статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України порядок обчислення процесуальних строків, зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм КАС України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Кодекс адміністративного судочинства України регулює порядок оскарження саме до адміністративного суду рішення, дії або бездіяльність органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення із позовною заявою, порядок її розгляду та ухвалення рішення пов`язані з наявністю винесеного за правилами КАС України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі ІV цього Кодексу "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах".

Стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів.

Відповідно до частини 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Також стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів.

Частиною 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 3-1) спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; 10) рішень Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами; 11) рішень Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу.

Таким чином, стаття 74 Закону України "Про виконавче провадження" є загальною нормою по відношенню до статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

Зазначена правова позиція узгоджується із правовою позицією висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі № 920/149/18.

Як вже зазначалося вище, відповідно до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною 3 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Особливості судового провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби визначені статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 3 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

Таким чином, статтею 74 Закону України "Про виконавче провадження" та статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право вибору особи порядку оскарження рішень державного виконавця. При цьому, такі оскарження є альтернативним способом захисту своїх прав.

Скориставшись альтернативним способом захисту своїх прав на оскарження рішень державного виконавця, а саме зверненням з позовною заявою до суду, де відповідачем є відповідний орган ДВС, позивач повинен керуватися статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено десятиденний строк для звернення, від дати отримання таких рішень, який обчислюється календарними днями.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №440/1290/19.

Позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом лише 14 січня 2026 року, тобто з пропуском десятиденного строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, який почав перебіг 21 грудня 2025 року та закінчився 31 грудня 2025 року.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у постанові від 04.10.2019 у справі №820/4188/18.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк, передбачений частиною другою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.

Розумні строки в адміністративному судочинстві це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.12.2022 у справі № 990/102/22.

У постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №640/12324/19 викладено правовий висновок про те, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Закон пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з датою, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення свого права чи законного інтересу, а не з датою, яку особа зазначає як таку, з якої вона усвідомила чи зрозуміла, що її права та інтереси порушуються, тому суд критично оцінює доводи позивача про те, що строк звернення до суду з даним позовом розпочав перебіг 08 січня 2026 року після отримання ним листа №41 від 05.01.2026.

Законом України №2102-IX від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України, якими продовжувався строк дії воєнного стану в Україні. На даний час воєнний стан в Україні триває.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 зазначила, що запровадження на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.

Таким чином, введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" (далі Закон № 389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частинами першою та четвертою статті 26 Закону № 389-VIII встановлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (частина перша статті 10 Закону № 389-VIII).

Полтавський окружний адміністративний суд не припиняв роботи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану та здійснює своє діяльність, а отже, позивач мав можливість реалізувати своє право на звернення до адміністративного суду у строк, встановлений КАС України.

Позивачем не наведено обставин, які були б об`єктивно непереборними, які б не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, та які б були пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду протягом десятиденного строку, встановленого КАС України, а також не надано доказів на підтвердження таких обставин. Натомість, наведені позивачем у заяві обставини носять суб`єктивний характер та не є достатніми для висновку про наявність підстав для поновлення строку звернення до суду, тому суд вважає за необхідне визнати неповажними підстави, вказані позивачем у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду від 05 лютого 2026 року.

Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі Перетяка та Шереметьєв проти України, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі Меньшакова проти України). У рішенні від 18.10.2005 у справі МШ Голуб проти України ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.

Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.

Згідно з частиною 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Частиною 5 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на те, що судом визнано неповажними підстави, вказані позивачем у заяві від 05 лютого 2026 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду, наявні підстави, встановлені частиною 2 статті 123 та пунктом 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України для повернення позовної заяви позивачеві.

Частиною 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 121-123, 169, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Визнати неповажними підстави, вказані позивачем ОСОБА_1 у заяві від 05 лютого 2026 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Полтавській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання дій протиправними та скасування постанови повернути позивачеві.

Копію ухвали направити особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали до Другого апеляційного адміністративного суду, в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.С. Сич