Рішення № 133951710, 09.02.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2026 рокусправа № 380/16945/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого-суддіМартинюк Віталій Ярославовичсекретар судового засіданняКлочко Наталія Сергіївназ участю представників сторін:

від позивача - Чоній Р.Ю.

від відповідача - Онущак А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТП Україна" до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛТП Україна" (далі - позивач) звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.07.2025 року за №31020/13-01-07-04.

Позивач у заявах по суті справи наводить такі аргументи. Уважає, що має право на бюджетне відшкодування оскільки суми податку на доадну вартість були сплачені чи то в ціні товару/послуг чи то шляхом поповнення електронного рахунку власними коштами. При цьому, зазначає, що причиною несвоєчасного декларування податкових зобов`язань з операцій придбання послуг нерезидента у листопаді 2017 року були протиправні рішення відповідача, підтвердження чого є судові рішення. В цьому контексті продовжує, що такі дії відповідача порушили правильну синхронність подій згідно Податкового кодексу України і розірвали обов`язок нарахування податкових зобов`язань та права на податковий кредит на різні податкові періоди. Звертає увагу суду на те, що суми податку на додану вартість, які були відображені у складі податкового кредиту попередніх податкових періодів не по факту нарахування, а по факту сплати, і які у попередніх періодах мали статус сплачених, не втрачають цього статусу лише тому, що сформований таким чином податковий кредит раніше не перекривався податковими зобов`язаннями і переноситься у декларації з податку на додану вартість наступних періодів відповідно до правил встановлених Податковим кодексом України та порядком заповнення податкової звітності. Крім того, продовжує позивач, в акті перевірки відповідач не мав зауважень до правомірності формування у р.21 декларації з податку на додану вартість за листопад 2017 року суми від`ємного значення з податку на додану вартість в обсязі 1348469 грн. 00 коп. та не досліджував в якій мірі цей податковий кредит було сформовано за рахунок податку на додану вартість - фактично сплачено постачальникам чи безпосередньо до бюджету, тому немає підстав для висновку про непов`язаність згаданої суми з фактичною сплатою податку у попередніх періодах.

Відповідач у заявах по суті наводить наступні заперечення аргументів відповідача. Фактично ТзОВ «ЛТП Україна» перерахувало до державного бюджету лише 835 000 грн. та 441 110 грн., а решта заявленої суми у розмірі 1 348 469 грн була погашена шляхом зарахування податковим кредитом, що не може розцінюватися як фактична сплата податку до бюджету у розумінні п.200.4 ст.200 ПК України. Таким чином, умови для отримання бюджетного відшкодування у повному обсязі позивачем не виконані, а висновки контролюючого органу про відмову у відшкодуванні є правомірними та обґрунтованими. Відтак, позивач через порушення вимог п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України (внаслідок недостовірного відображення сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування з бюджету в Додатку 2 до Декларації за квітень 2025 року) не має права на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за квітень 2025 року у сумі 2 624 579 грн. У підтвердження своїх заперечень відповідач наводить правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26.03.2020 року, справа №803/979/16; від 13.10.2023 року, справа №822/1451/16; від 05.03.2019 року, справа №807/782/17.

Представник позивача заявлені вимоги підтримав, позов просить задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 08.09.2025 року відкрито загальне позовне проввадження у справі.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 03.11.2025 року, підготовче провадження продовжено на 30 днів.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 19.01.2026 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджуються наступні обставини справи.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2025 року, від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету відповідачем складено акт від 16.06.2025 року №27099/13-01-07-04/41085316.

У висновках цього акта зазначено, що перевіркою достовірності нарахування позивачем від`ємного значення суми, яка приймає участь в бюджетному відшкодуванні податку на додану вартість по декларації за квітень 2025 року, втсановлено порушення п.200.1 та п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого відмовлено в отриманні бюджетного відшкодування зі згаданого податку у сумі 2624579 грн. 00 коп.

На підставі згаданого акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.07.2025 року за №31020/13-01-07-04, яким відмовлено у сумі бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2025 року в розмірі 2624579 грн. 00 коп.

Змістом спірних правовідносин є відповідність податкового повідомлення-рішення від 07.07.2025 року за №31020/13-01-07-04 критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Розглядаючи даний спір по суті, суд застосував наступні норми чинного законодавства та виходив з таких мотивів.

У відповідності до положень ч.1 ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Фундаментальний принцип відносин державних органів та особи закладено у статті 19 Основного Закону України.

Так, у відповідності до частини першої цієї статті, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У частині другій продовжується, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - ПК України).

Як передбачено п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.4 статті 200 ПК України передбачено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Верховний Суд у постанові від 13.10.2023 року, справа №822/1451/16, сформував такий висновок щодо застосування підп. "б" п.200.4 ст.200 ПК України: "Аналіз положень підпункту "б" пункту 200.4 статті 200 ПК України свідчить, що для декларування суми відшкодування ПДВ мають одночасно дотримуватись такі вимоги: сума ПДВ має бути фактично сплаченою отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України; сума ПДВ не повинна перевищувати суму, обчислену за формулою відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 ПК України на момент отримання контролюючим органом податкової декларації з ПДВ.

Отже, для відшкодування ПДВ вимагається від платника саме сплата цієї суми постачальникам (або до державного бюджету), а не покупцями платнику, за рахунок чого останній формує свої податкові зобов`язання.".

Аналогічні за змістом висновки були сформовані у постановах Верховного Суду від 26.03.2020 року, справа №803/979/16 та від 05.03.2019 року, справа №807/782/17

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, такий висновок враховуються судом при вирішенні спріних правовідносин.

Суть зауважень контролюючого органу в акті перевірки про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до завищення бюджетного відшкодування за квітень 2025 року, полягала саме в тому, що платник податків не може декларувати, нараховані за операціями із отримання послуг від нерезидента (ЗАТ "Нова Енергетика-4" (Литва), не зареєстрований як платник податку на додану вартість), місце постаччання яких розташована на митній території України, оскільки такі суми податку на додану вартість підприємством не сплачені нерезиденту. Також, продовжується у акті, позивачем не сплачено до Державного бюджету України податок на додану вартість від імпортованих послуг, отриманих на території України від цього ж нерезидента.

Згідно рядка 20.2.1 податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2025 року позивачем заявлено до бюджетного відшкодування 2624579 грн. 00 коп.

Зміст розрахунку суми бджетного відшкодування та суми від`ємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2) за квітень 2025 року вказує на те, що періодом, в якому сформовано податковий кредит зі згаданої суми бюджетного відшкодування був листопад 2017 року.

Згідно рядка 16.2 податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2017 року податковий кредит попереднього звітного (податкового) періоду становив 1348169 грн. 00 коп.

Крім того, позивачем 15.12.2017 року та 03.04.2018 року було сплачено до Державного бюджету України податок на додану вартість за листопад 2017 року в сумах відповідно 835000 грн. 00 коп. та 441110 грн. 00 коп.

Також, в матеріалах справи наявні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт сплати податку на додану вартість постачальникам до листопада 2017 року.

Відтак, 1348169 грн. 00 коп. податку на додану вартість було сплачено постачальникам в ціні товару/послуги, а суми 835000 грн. 00 коп. та 441110 грн. 00 коп. податку на додану вартість сплачено до Державного бюджету України.

Дані обставини не знайшли свого відображення в акті перевірки. Зокрема, не взявши до уваги показники наведених у додатку да податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2025 року (Д2), зроблено висновок про те, що сума бюджетного відшкодування сформована по господарських операціях ЗАТ "Нова Енергія-4" (Литва).

При цьому, згаданим податковим кредитом за листопад 2017 року та сплаченими сумами податку на додану вартість до Державного бюджету України позивач не міг користуватися належним чином, у зв`язку з неправомірним зупиненням та відмовою у реєстрації податкових накладних, складених Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТП Україна", лише як на погашення податкових зобов`язань, що виникли на підставі господарських операцій із ЗАТ "Нова Енергія-4" (Литва).

В матеріалах справи наявне рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі за №813/1158/18 (набрало законної сили 19.03.2025 року за наслідками перегляду судом апеляційної інстанції), яким, у тому числі, визнано протиправними та скасувати рішення Комісії ДФС у Львівській області від 27.03.2018 р. №618876/41085316 про відмову в реєстрації податкової накладної №2 від 02.11.2017 року та від 27.03.2018 року №618844/41085316 про відмову в реєстрації податкової накладної №3 від 17.11.2017 року; зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛТП Україна» №2 від 02.11.2017 року та №3 від 17.11.2017 pоку.

У цьому контексті слід звернути увагу на дотримання відповідачем у спірних правовідносинах принципу належного урядування.

Так, Верховний суд у постанові від 15.08.2024 року, справа №380/8337/23 зазначив таке:

"39. Верховний Суд також підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15 вересня 2009 року), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia, заява № 55555/08, від 20 травня 2010 року), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia, заява № 35298/04; від 11 червня 2009 року), «East/West Alliance Limited» проти України (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, від 23 січня 2014 року), Краєва проти України від 13 січня 2022 року (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13 січня 2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

40. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати владі виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їх власної недбалості (див. Moskal v. Poland, § 73). Проте потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційно втручатися в нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покладалася на законність дій державного органу (див. Pincova and Pine v. the Czech Republic,). Іншими словами, державним органам, які не дотримуються власних процедур, не можна дозволяти отримувати прибуток від своїх неправомірних дій або уникати своїх зобов`язань (див. Lelas v. Croatia). Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і помилки не повинні виправлятися за рахунок відповідних осіб (див. Pincovб and Pinc v. the Czech Republic, § 58; Gashi v. Croatia, § 40; Trgo v. Croatia, § 67).

41. Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).

42. «У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ».

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків . Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. Rysovskyy v. Ukraine, § 70- 71).

43. „Іншими словами, має існувати розумне співвідношення домірності між засобами, що їх було застосовано, та метою, яку прагнуть досягти" (див. East/West Alliance Limited v. Ukraine, § 168)

44. Таким чином, ЄСПЛ сформував сталу практика щодо розуміння принципу належного урядування з п`яти головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

45. Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

46. Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

47. Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими „держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); „Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).

48. У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаний із ним принцип „добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов`язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.

49. Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

50. Особливо небезпечно допусками відступ суб`єктів владних повноважень від принципу належного урядування у випадку, коли суб`єкт приватного права у правовідносинах з державою діє добросовісно.".

Застосовуючи наведений висновок до спірних правовідносин, суд уважає, що контролюючий орган протиправно незареєструвавши податкові накладні (підтверджено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 року у справі за №813/1158/18) порушив алгоритм формування податкового кредиту та як наслідок бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно норм ПК України і розірвав обов`язок нарахування податкових зобов`язань та право на податковий кредит на різні податкові періоди, а саме: податкові зобов`язання залишились у листопаді 2017 року, а право на податковий кредит за листопад 2017 року було відтерміноване аж до вступу в законну силу рішення суду щодо скасування неправомірних рішень податкового органу і фактичної реєстрації податкових накладних від 02.11.2017 року №2 та від 17.11.2017 року №3, що відбулось аж в квітні 2025 року.

При цьому, ризик будь-якої помилки державного органу (протиправна відмова в реєстрації податкових накладних) повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (відмова у бюджетному відшкодуванні).

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням такого критерію правомірності як пропорційності (п.8 ч.2 ст.2 КАС України), оскільки має на меті покласти надмірний тягар на платника податків, причиною якого є допущення помилки контролюючим органом при реєстрації податкових накладник.

За викладених обставин, суд уважає спірне податкове повідомлення-рішення таким що не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.8 ч.2 ст.2 КАС України, а тому позов є обгрунтованим та підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат, то такі, в силу положень ст.139 КАС України, належить присудити на користь позивача.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Головним управлінням ДПС у Львівській області податкове повідомлення-рішення від 07.07.2025 року за №31020/13-01-07-04.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (адреса: м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 43968090) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТП УКРАЇНА" (адреса: м.Львів, вул.Олени Степанівни, 45, офіс 63, код ЄДРПОУ 41085316) 30280 (тридцять тисяч двісті вісімдесят) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне рішення складено 10 лютого 2026 року.

СуддяМартинюк Віталій Ярославович