Ухвала суду № 133943063, 09.02.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/372/26

провадження № 2-с/753/5/26

У Х В А Л А

"09" лютого 2026 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Трусова Т. О., розглянувши заяву боржника ОСОБА_1 , представник: ОСОБА_2 , про скасування судового наказу,

В С Т А Н О В И В:

28.01.2026 суддя Дарницького районного суду м. Києва Сирбул О. Ф. видала судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 (далі також - боржник) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер» заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг та судового збору.

02.02.2026 боржник, від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , в електронній формі через електронний кабінет подав до суду заяву про скасування судового наказу та стягнення з ТОВ «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер» судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн.

Вимоги заяви про скасування судового наказу мотивовані тим, що в період виникнення стягнутої судовим наказом заборгованості ОСОБА_1 не був власником, співвласником, користувачем чи наймачем нерухомого майна, яке обслуговується ТОВ «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер».

За імперативним приписом частини третьої статті 171 ЦПК України суд постановляє ухвалу про скасування судового наказу у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу.

Дослідженням розглядуваної заяви установлено, що її подано адвокатом, який на виконання вимог частини шостої статті 14 ЦПК України зареєстрував електронний кабінет, у строк, встановлений частиною першою статті 170 ЦПК України та з додержанням вимог, викладених у частинах другій - п`ятій цієї норми.

Наведене свідчить про відсутність підстав для повернення заяви, що зумовлює обов`язок суду постановити ухвалу про скасування судового наказу.

Вирішуючи вимоги заяви про розподіл судових витрат, суд застосовує такі процесуальні норми та виходить з таких мотивів.

Частина перша статті 4 ЦПК України передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.

Згідно з частиною третьою цієї норми наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Умови, за яких суд має право розглядати вимоги про стягнення грошових сум у наказному провадженні, а справи - у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом (частина п`ята статті 19 ЦПК України).

Сторонами у справах позовного провадження є позивач та відповідач (частина перша статті 42, частина перша статті 48 ЦПК України), а при розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник (частина друга статті 42 ЦПК України).

За загальним принципом цивільного судочинства кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).

За змістом положень норм Розділу ІІ ЦПК України «Наказне провадження» (статті 160-173) наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику заявника (стягувача) та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Вичерпний перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ, міститься у частині першій статті 161 ЦПК України, по інших вимогах судовий наказ не може бути виданий.

Відповідно до частини другої статті 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд може прийняти лише два рішення - видати судовий наказ або постановити ухвалу про відмову у його видачі.

Оскільки судовий наказ є немотивованим судовим рішенням, процедура його видачі обмежується перевіркою дотримання правил предметної, суб`єктної та територіальної юрисдикції (підсудності), відповідності вимог передбаченому законом переліку (частина перша статті 161 ЦПК), наявності у заяві про видачу судового наказу визначених законом реквізитів (стаття 163 ЦПК) та оцінкою сукупності доданих до неї документів на предмет відсутності інших підстав для відмову у видачі судового наказу (стаття 165 ЦПК), у тому числі з точки зору їх достатності для підтвердження виникнення або порушення права грошової вимоги.

Відтак у наказному провадженні на відміну від позовного не застосовується принцип змагальності сторін, а судовий наказ ґрунтується на поданих заявником документах, покликаних переконати суд у безспірності вимог.

Безспірні вимоги заявника у наказному провадженні - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

За приписами частини третьої статті 171 ЦПК України наслідком скасування судового наказу є виникнення у заявника (стягувача) права звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому сума судового збору, сплачена за видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви (частина друга статті 164 ЦПК).

Наведене означає, що постановленням ухвали про скасування судового наказу суд фактично припиняє наказне провадження і одночасно засвідчує наявність між заявником та боржником спору про право, вирішення якого є завданням позовного провадження.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами другою, третьою статті 137 цього Кодексу встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою цієї норми розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статі суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

За правилами, установленими частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої цієї норми при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо); такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).

З аналізу наведених процесуальних норм у їх системній сукупності можна дійти висновку, що питання розподілу судових витрат за своєю суттю не є безспірним та може бути вирішене лише у справах позовного провадження за результатами розгляду справи по суті.

Зважаючи на викладене та ураховуючи, що ні стаття 171, ні інші норми Розділу ІІ ЦПК України, не передбачають розподіл судових витрат у разі скасування судового наказу, суд не вбачає підстав для покладення на ТОВ «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер» суми сплаченого ОСОБА_1 судового збору та його витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись частиною третьою статті 171, статтями 258-261 ЦПК України, суддя

У Х В А Л И В:

Заяву боржника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати судовий наказ у цивільній справі № 753/372/26, виданий 28 січня 2026 року суддею Дарницького районного суду м. Києва Сирбул О. Ф. за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг та судового збору.

У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Роз`яснити товариству з обмеженою відповідальністю «Експлуатаційна компанія «Комфорт-Майстер» право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя:

Ухвала підписана суддею 09.02.2026.