Рішення № 133942673, 09.02.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/12364/25

Номер провадження2/711/881/26

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

09 лютого 2026 року Придніпровський районний суд м.Черкаси в складі: головуючого - судді Демчика Р.В., при секретарі Кобилки Є.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Черкаси цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до Придніпровського районного суду м.Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.03.2024 року між ТОВ «Віва Капітал» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №1406454543807, на підставі ТОВ «Віва Капітал» перерахувало кредитні кошти на картковий рахунок ОСОБА_1 в сумі 5400.00 грн. Проте, відповідачем не виконанні належним чином кредитні зобов`язання, що є груби м порушенням чинного законодавства України.

18.10.2024 між ТОВ «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений Договір факторингу №18102024, відповідно до якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право вимоги в тому числі і до відповідача.

Відповідно до витягу з Додатку до Договору факторингу №18102024 від 18.10.2024 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 21276.00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 5400 грн.; сума заборгованості за відсотками 15876 грн.; сума заборгованості за комісією та пенею 0 грн.

З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1406454543807 від 04.03.2024 у сумі 21276.00 грн., судовий збір в розмірі 2422.42 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000.00 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 08 січня 2026 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, письмово просив суд провести розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, не повідомивши суд про причину неявки, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в установленому законом порядку - шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання.

09.01.2026 року через автоматизовану систему документообігу створено оголошення, яке відображається на сайті Придніпровського районного суду м.Черкаси, про виклик в судове засідання, яке призначено на 09.02.2026 року о 11:00 год., в якості відповідача ОСОБА_1 .

У відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу відповідно до вимог ст. 281 ЦПК України.

Враховуючи вище викладене, та той факт що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час і місце судового засідання, але не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 04.03.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Віва Капітал» укладено кредитний договір №1406454543807, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5400.00 грн.

Пунктом 1.3. Договору встановлено, що строк кредитування 120 днів з 04.03.2024 по 02.07.2024.

Тип процентної ставки фіксована. (п.1.4 Договору). Дисконтна процентна ставка становить 2,45% (Дві цілі сорок п`ять сотих) від суми Кредиту за кожен день користування кредитом, застосовується в межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, але не більше перших 20 днів користування кредитом, тобто з 1 по 20 день включно. Базова процентна ставка складає 2,45% (Дві цілі сорок п`ять сотих) від суми Кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку надання Кредиту, зазначеного в пункті 1.3 цього Договору, після 20 дня користування кредитом, починаючи з 21 дня користування кредитом, по день повернення Кредиту. (п.1.4.1, 1.4.2. Договору).

Також сторонами підписаний графік платежів та розрахунок загальної заборгованості за споживним кредитом, паспорт споживчого кредиту та анкет заява на кредит. Вказані документи засвідчені електронним підписом відповідача.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов кредитного договору.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що позивач в повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором, оскільки надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором.

Частини 1, 2 ст. 509 ЦК України визначають, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.ч.1,3,4,7 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну корупцію).

Статтею 12 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення ЗУ «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис» так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду , а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд встановив, що відносини, які виникли між сторонами цього спору, є правовідносинами, пов`язаними з виконанням кредитного договору і договору факторингу, та регулюються главами 71,73 ЦК України

Згідно з умовами Кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Поряд з цим згідно з абз. 1 ч. 1ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Так, суд встановив, що 18 жовтня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений Договір факторингу №18102024, відповідно до умов якого ТОВ «Віва Капіталт» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні ТОВ «Віва Капітал» права вимоги до боржників, які вказані у Реєстрі боржників.

Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу №18102024 від 18.10.2024 ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 1406454543807 від 04.03.2024 у сумі 21276.00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 5400.00 грн.; сума заборгованості за відсотками 15876.00 грн.

Докази того, що такий договір визнаний недійсним чи його дійсність оскаржується у судовому порядку, суду не надані.

За таких підстав суд доходить висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № 1406454543807 від 04.03.2024.

Так, ст. 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексуу строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

При цьому відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1)припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2)зміна умов зобов`язання; 3)сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Доказами, які можуть підтверджувати наявність кредитної заборгованості боржника перед банком та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаними положеннями закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Так, з розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що відповідач не належним чином виконував свої зобов`язання за Договором, унаслідок чого виникла прострочена заборгованість, яка станом на 18.10.2024 року складає 21276.00 грн., з яких: сума заборгованості за тілом кредиту 5400.00 грн.; сума заборгованості за відсотками 15876.00 грн..

Беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості, як і не надав доказів належного виконання ним умов кредитного договору, суд, перевіривши зазначений розрахунок, вважає його підставним.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку, що сума заборгованості в розмірі 21276.00 грн. підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Так, в позовній заяві позивача зазначив про те, що він поніс витрати на правничу допомогу у зв`язку із розглядом даної справи у розмірі 6000 грн..

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.3 ст. ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу під час розгляду даної справи, представником позивача надано Договір про надання правової допомоги №42649746 від 01 січня 2025 року, Додаткову угоду №1406454543807 від 17 листопада 2025 року та детальний опис робіт виконаних адвокатом, загальна сума яких складає 6000.00 грн.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує також позицію Верховного суду, який неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, значення спору для сторони, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.10.2019 № 211/3113/16-ц, від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 06.11.2020 у справі № 760/11145/18, від 12.05.2021 у справі № 873/79/20 та від 23.01.2023 у справі № 755/2587/17).

Враховуючи викладене, проаналізувавши детальний опис наданих адвокатом позивачу послуг, час, витрачений на їх надання, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, враховуючи складність справи, що така розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, наявність сталої судової практики в такій категорії справ, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу в даній справі, однак в сумі 3000.00 грн.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 2422.40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 274, 275, 279, 264, 265, 268, 280-287 ЦПК України, суддя -

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, місце знаходження м.Київ вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8) заборгованість за Кредитним договором №1406454543807 від 04.03.2024 року у розмірі 21276.00 грн..

Позовні вимоги щодо стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (ЄДРПОУ 42649746, місце знаходження м.Київ вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8) суму сплаченого судового збору в розмірі 2422.40 грн та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, а відповідачем - в той же строк з дня залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий: Р.В.Демчик