Рішення № 133925908, 06.02.2026, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №949/1657/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2026 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого - судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» Дараган Ю.О. звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з нього на користь позивача заборгованість за договором позики № 73567691 від 16 серпня 2024 року у загальному розмірі 17447,60 грн. Одночасно просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 16 серпня 2024 року між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (торгова марка MyCredit) та ОСОБА_1 (надалі відповідач) було укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 73567691, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти у розмірі 5 300,00 грн. та зобов`язався повернути отримані грошові кошти, сплатити проценти за користування позикою, а також виконати інші зобов`язання у строки та на умовах, визначених зазначеним договором.

Вказаний договір позики укладено в електронній формі шляхом приєднання відповідача до умов публічної оферти первісного кредитора та підписано ним із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Перед укладенням договору відповідач самостійно заповнив заявку на отримання грошових коштів у позику, у якій зазначив свої персональні дані, реквізити банківської картки та підтвердив ознайомлення і згоду з істотними умовами надання позики.

Первісний кредитор свої зобов`язання за договором позики виконав належним чином та в повному обсязі, шляхом безготівкового перерахування на банківську картку, зазначену відповідачем у заявці на отримання грошових коштів у позику.

У подальшому, на підставі договору факторингу, право грошової вимоги за вказаним договором позики було відступлено первісним кредитором на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (надалі позивач ТОВ «ФК «ЄАПБ»), яке набуло статусу нового кредитора та, відповідно, права грошової вимоги до відповідача за вказаним зобов`язанням у повному обсязі.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором позики, що виразилося у порушенні обов`язку щодо своєчасного та повного повернення грошових коштів і сплати процентів за користування позикою, станом на дату звернення до суду утворилася заборгованість у загальному розмірі 17447,60 грн., яка складається з: 5 300,00 грн. заборгованості за основною сумою боргу; 1558,20 грн. суми заборгованості за відсотками; 10 589,40 грн. заборгованості за пенею.

У позовній заяві представник позивача просить розглянути справу без її участі. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Від представника відповідача адвоката Гусарук М.І. надійшли заперечення на позовну заяву, у яких вона просить відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи заперечення, зазначила, що позивач не набув права грошової вимоги за договором позики № 73567691 від 16 серпня 2024 року, оскільки договір факторингу № 14/06/21 між первісним кредитором та позивачем укладено 14 червня 2021 року, тобто до виникнення спірного зобов`язання, у зв`язку з чим, як зазначає представник відповідача, позивач не є належним кредитором у спірних правовідносинах.

Крім того, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі та участі відповідача. Позовні вимоги стороною відповідача не визнаються та у їх задоволенні просить відмовити.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 серпня 2024 року між первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики № 73567691 (на умовах повернення позики в кінці строку позики). Вказаний договір укладено в електронній формі шляхом приєднання відповідача до умов публічної оферти первісного кредитора та підписано відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пункту 1 договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти, шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу, зазначеного ним під час укладення договору, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити проценти від суми позики.

Згідно з пунктом 2.1 договору сума позики становить 5 300,00 грн, а відповідно до пункту 2.2 договору строк позики складає 30 календарних днів, при цьому датою надання позики визначено 16.08.2024, а датою її повернення (останній день строку позики) 14.09.2024.

Відповідно до пункту 2.3 договору користування позикою є платним, а проценти за користування грошовими коштами нараховуються за фіксованою денною процентною ставкою у розмірі 0,98 % від суми позики. Нарахування процентів за понадстрокове користування позикою у розмірі 2,70 % за день, у випадках та в межах, визначених договором та законом.

Згідно з пунктом 4 договору проценти нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення позики, на залишок суми позики, виходячи із строку фактичного користування позикою, до повного погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 5.5 договору позичальник був попереджений про право позикодавця без згоди позичальника відступити право вимоги за договором, у тому числі шляхом передачі прав новому кредитору, а також про можливість залучення колекторської компанії для врегулювання простроченої заборгованості. При цьому договором передбачено обов`язок позикодавця повідомити позичальника про відступлення права вимоги у спосіб та строки, визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пунктів 1214 договору позичальник надав згоду на передачу інформації про наявність простроченої заборгованості третім особам, взаємодія з якими передбачена договором, а також визначено, що позикодавець, новий кредитор (у разі відступлення права вимоги) та/або колекторська компанія здійснюють взаємодію з позичальником з дотриманням вимог договору та чинного законодавства.

Крім того, у матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію про загальну вартість позики для споживача, розмір та тип процентної ставки, порядок її нарахування, строк користування позикою та інші істотні умови кредитування, що свідчить про доведення відповідачу до моменту укладення договору повної та вичерпної інформації щодо фінансових умов позики.

Таким чином, судом встановлено, що договір позики № 73567691 від 16 серпня 2024 року було укладено в електронному вигляді відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови надання позики, її загальну вартість, розмір процентної ставки, строки та порядок виконання грошових зобов`язань, а також погодився на укладення договору саме такого змісту.

Судом також встановлено, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання за договором позики, що підтверджується наданими у матеріалах справи платіжними документами, відповідно до яких грошові кошти у сумі 5 300,00 грн були перераховані відповідачу шляхом безготівкового зарахування на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення заявки на отримання позики.

Разом із тим матеріалами справи встановлено, що відповідач належним чином умови договору позики не виконав, у передбачений договором строк грошові кошти та нараховані проценти за користування позикою у повному обсязі не повернув, у зв`язку з чим допустив порушення строків виконання грошових зобов`язань, передбачених умовами договору.

Як убачається з поданого представником позивача розрахунку заборгованості, станом на дату звернення до суду за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 17 447,60 грн, яка складається з: 5 300,00 грн. заборгованості за тілом позики; 1 558,20 грн. заборгованості за процентами за користування грошовими коштами; 10 589,40 грн. заборгованості за пенею.

Поданий розрахунок заборгованості відповідачем не спростований, альтернативного розрахунку суду не надано, а доказів неправильності визначення розміру заборгованості матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав сумніватися у достовірності та обґрунтованості заявленої до стягнення суми.

При цьому, відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення заборгованості за договором позики, припинення зобов`язання з інших передбачених законом підстав або спростовували факт отримання грошових коштів.

Таким чином, встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, у визначений договором строк грошові кошти та нараховані проценти за користування грошовими коштами не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, що є підставою для її стягнення у судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Одним із передбачених законом випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторингом є придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу як з метою фінансування, так і з метою забезпечення виконання власного зобов`язання перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові додаткових послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він набуває.

Відповідно до статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт, при цьому фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Судом встановлено, що 14 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як клієнтом та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» як фактором укладено договір факторингу № 14/06/21.

Відповідно до умов зазначеного договору клієнт зобов`язався відступати фактору права грошової вимоги до боржників за договорами позики (кредиту), а фактор набувати такі права та здійснювати фінансування клієнта на умовах, визначених договором.

Матеріалами справи підтверджується, що договір факторингу № 14/06/21 укладено у письмовій формі, підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками, що відповідає вимогам частини першої статті 513 Цивільного кодексу України щодо форми правочину про заміну кредитора у зобов`язанні.

Після укладення договору факторингу сторони вносили до нього зміни та доповнення шляхом укладення додаткових угод, якими уточнювалися окремі умови виконання договору, порядок відступлення прав грошової вимоги, а також підтверджувалася дія договору в частині реалізації механізму передачі прав вимоги.

Зокрема, 28 липня 2021 року сторонами укладено додаткову угоду № 2, 13 червня 2022 року додаткову угоду № 7, а 23 грудня 2024 року додаткову угоду № 45 до договору факторингу № 14/06/21.

Вказаними додатковими угодами сторони підтвердили чинність договору факторингу, погодили поетапний порядок його виконання, зокрема шляхом формування та підписання реєстрів прав вимоги (реєстрів боржників), а також уточнили умови фінансування та переходу прав грошової вимоги до фактора.

Наведені обставини свідчать про те, що договір факторингу виконувався не одноразово, а протягом тривалого періоду часу, а відступлення прав грошової вимоги здійснювалося у межах строку дії договору та на умовах, визначених договором факторингу і додатковими угодами до нього.

З урахуванням встановлених судом обставин укладення договору факторингу та додаткових угод до нього, суд зазначає, що виконання договору факторингу здійснювалося протягом усього строку його дії, а не обмежувалося моментом його підписання.

Факт укладення кількох додаткових угод до договору факторингу у різні періоди часу підтверджує, що сторони передбачали тривалий та поетапний механізм відступлення прав грошової вимоги, які виникали у клієнта у процесі його господарської діяльності, а не виключно відступлення вимог, що існували на дату укладення договору факторингу.

За таких умов договір факторингу № 14/06/21 охоплював правовідносини щодо відступлення як наявних, так і майбутніх прав грошової вимоги, які могли виникати у клієнта після укладення окремих договорів позики (кредиту), у межах дії договору факторингу.

Таким чином, суд доходить висновку, що сам по собі факт укладення договору факторингу до моменту виникнення конкретного зобов`язання боржника не може свідчити про неможливість відступлення права грошової вимоги, оскільки сторони погодили тривалий механізм виконання договору факторингу, який реалізовувався у часі.

Суд зазначає, що умовами договору факторингу № 14/06/21, а також додатковими угодами до нього, сторони прямо передбачили порядок відступлення прав грошової вимоги шляхом формування та підписання реєстрів прав вимоги (реєстрів боржників), які є невід`ємною частиною договору факторингу та підтверджують конкретний перелік зобов`язань, щодо яких здійснюється відступлення.

За змістом договору факторингу та додаткових угод до нього саме реєстр прав вимоги є документом, що індивідуалізує кожну окрему грошову вимогу, оскільки містить відомості про боржника, номер і дату договору позики (кредиту), розмір заборгованості, склад заборгованості та інші істотні умови відповідного зобов`язання.

Таким чином, момент переходу права грошової вимоги до фактора пов`язується не з датою укладення договору факторингу, не з датою укладення кредитного договору між клієнтом і боржником, а саме з моментом включення відповідної грошової вимоги до реєстру прав вимоги та виконання фактором своїх фінансових зобов`язань за договором факторингу.

Матеріалами справи підтверджується, що реєстр прав вимоги, до якого включено зобов`язання відповідача, складений після виникнення спірного кредитного зобов`язання. Отже, на момент включення такого зобов`язання до реєстру право грошової вимоги вже існувало, було визначеним за суб`єктним складом, предметом та розміром, а відтак було індивідуалізованим.

За таких обставин суд виходить з того, що включення грошової вимоги до реєстру прав вимоги є юридичним фактом, з яким сторони договору факторингу пов`язали перехід права грошової вимоги до нового кредитора, що повністю відповідає положенням частини першої статті 1078 Цивільного кодексу України щодо можливості відступлення як наявної, так і майбутньої грошової вимоги.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням установлених судом обставин укладення та виконання договору факторингу № 14/06/21, додаткових угод до нього, а також реєстрів прав вимоги, суд доходить висновку, що відступлення права грошової вимоги за зобов`язаннями відповідача здійснено у порядку та на умовах, визначених договором факторингу та вимогами цивільного законодавства України.

Суд зазначає, що договір факторингу передбачав можливість відступлення як наявних, так і майбутніх грошових вимог, а фактичний перехід права вимоги до фактора відбувався після виникнення відповідного зобов`язання боржника та його включення до реєстру прав вимоги, що узгоджується з правовою природою договору факторингу та положеннями статті 1078 Цивільного кодексу України.

З урахуванням того, що на момент включення зобов`язання відповідача до реєстру прав вимоги право грошової вимоги вже існувало та було індивідуалізоване, суд приходить до висновку про належний та правомірний перехід такого права до позивача.

Крім того, суд звертає увагу на те, що умовами договору позики (кредиту), укладеного між первісним кредитором та відповідачем, позичальник був належним чином поінформований та заздалегідь погодився з можливістю відступлення права грошової вимоги третій особі без необхідності отримання його додаткової згоди.

Зокрема, відповідно до умов договору позики, позичальник підтвердив свою згоду на те, що позикодавець має право відступити право грошової вимоги за договором будь-якій третій особі, у тому числі шляхом укладення договору факторингу, а також право залучати колекторські та інші уповноважені організації з метою врегулювання простроченої заборгованості.

Укладення договору позики з такими умовами свідчить про те, що відповідач усвідомлював правові наслідки можливого переходу права вимоги до нового кредитора та добровільно погодився з можливістю заміни кредитора у зобов`язанні, що узгоджується з положеннями статей 512, 514 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи доводи представника відповідача адвоката Гусарука М.І. про те, що позивач не набув права вимоги у зв`язку з укладенням договору факторингу до моменту виникнення спірного зобов`язання, суд зазначає, що зазначені доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та ігноруванні правової природи договору факторингу.

Частина перша статті 1078 Цивільного кодексу України прямо передбачає можливість відступлення за договором факторингу не лише наявної, а й майбутньої грошової вимоги, яка виникне в подальшому. При цьому перехід такої вимоги відбувається після її виникнення та в порядку, визначеному договором факторингу, що у даному випадку реалізовано шляхом включення відповідної грошової вимоги до реєстру прав вимоги.

Отже, сама по собі обставина укладення договору факторингу № 14/06/21 до моменту виникнення конкретного зобов`язання боржника не виключає та не обмежує можливість подальшого переходу права вимоги, оскільки сторони договору факторингу погодили тривалий механізм його виконання, який реалізовувався у часі та охоплював майбутні грошові вимоги клієнта.

Суд також бере до уваги, що фактичний перехід права грошової вимоги до позивача відбувся після виникнення зобов`язання відповідача, його включення до реєстру прав вимоги та виконання фактором своїх зобов`язань за договором факторингу, що повністю відповідає вимогам чинного цивільного законодавства.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах, набув право грошової вимоги у порядку та на умовах, визначених договором факторингу, додатковими угодами до нього, реєстрами прав вимоги та нормами цивільного законодавства України, у зв`язку з чим має право на звернення до суду за захистом свого порушеного права шляхом стягнення заборгованості з відповідача. За таких обставин доводи сторони захисту є необґрунтованими, не підтверджені матеріалами справи та підлягають відхиленню, оскільки не спростовують установлених судом фактів правомірного переходу права грошової вимоги до позивача.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтями 525, 629 ЦК України зобов`язання є обов`язковим для виконання сторонами, а одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускається.

Відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, при цьому розмір і порядок сплати процентів визначаються договором.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом, відповідач, отримавши грошові кошти за договором позики № 73567691 від 16 серпня 2024 року, не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, у встановлений договором строк суму позики та нараховані проценти не повернув, у зв`язку з чим допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором позики є законними, обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.

Суд також зазначає, що презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, відповідачем не спростована, договір позики є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, а відтак підлягає виконанню сторонами.

Таким чином, на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини, які відповідач порушив, у зв`язку з чим заявлена до стягнення заборгованість підлягає стягненню у повному обсязі.

Враховуючи, що всупереч умовам договору позики та наведеним нормам закону відповідач порушив строки та порядок погашення заборгованості за кредитним договором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є законними і обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Отже, оскільки при подачі позову позивачем було сплачено 3028,00 грн. судового збору, то понесені ним судові витрати слід стягнути з відповідача.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 15, 525, 526, 530, 611, 612, 1046, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, статтями 4, 13, 81, 133, 141, 247, 258259, 263265, 273, 280284, 287289, 354355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором позики № 73567691 від 16 серпня 2024 року у загальному розмірі 17447,60 грн. (сімнадцять тисяч чотириста сорок сім гривень 60 коп.), яка складається з: 5 300,00 грн. заборгованості за основною сумою боргу; 1558,20 грн. суми заборгованості за відсотками; 10 589,40 грн. заборгованості за пенею.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір в розмірі 3028,00 (три тисяч двадцять вісім) грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», юридична адреса: вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ, код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , паспорт громадянина України ID-картка № НОМЕР_2 від 15 лютого 2022 року, орган, що видав 5617.

Суддя: підпис.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду

Суддя Дубровицького

районного суду

Рівненської області Оборонова І.В.