Рішення № 133924932, 03.02.2026, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/6878/25

Провадження 2-а-14/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2026 року Обухівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Висоцької Г.В., за участю представника позивача Ковальова А. І., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -

ВСТАНОВИВ

У грудні 2025 року позивач ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 21.11.2025 року за № б/н про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. за вчинення правопорушення; провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального центру надання соціальних послуг Обухівської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 витрати, які були понесені на оплату судового збору в розмірі, що становить 484,48 грн. та витрати, які були понесені на оплату послуг за надання професійної правничої допомоги в розмірі, що становить 6000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 21.11.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № б/н від 21.11.2025 року за справою про адміністративне правопорушення, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17 000,00 грн. У даній постанові вказано, що ОСОБА_1 не прибув вчасно за мобілізаційним розпорядженням до ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно даних ІКТС «Оберіг» порушник військового обліку з 05.08.2025 року), чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». З постановою позивач не згоден, вважає її протиправною, та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що відсутні докази щодо вручення повістки або відеозапису доведення акта відмови від отримання повістки позивачем, покази свідків, тощо. А також строки притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 закінчились.

03.12.2025 ухвалою судді прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомлення (виклику) учасників справи, копії документів направлено сторонам, визначено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 09.01.2026 року замінено первісного відповідача - Територіальний центр надання соціальних послуг Обухівської міської ради Київської області на належного - ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано строк для подання відзиву на позов.

28.01.2026 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив позовні вимоги залишити без задоволення. Зазначив, що не з`явившись до ІНФОРМАЦІЯ_2 за мобілізаційним розпорядженням позивач порушив абз. 3 ч. 10 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», абз. 2 ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», пп.2 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів. 19.11.2025 року уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 було складено протокол про адміністративне правопорушення №1339 відносно ОСОБА_3 . Позивач з протоколом ознайомлений під особистий підпис. Датою, часом та місцем розгляду справи останній ознайомлений також під особистий підпис. Протокол про адміністративне правопорушення №1339 від 19.11.2025 року був складений відповідно до наказу МОУ від 01.01.2024 року №3 «Про затвердження Інструкції зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення», постанова №5687/1 від 21.11.2025 року винесена з урахуванням норм ст. 235 КУпАП.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, заяв, клопотань до суду не подав.

Заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

21.11.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковником ОСОБА_2 було винесено постанову № б/н від 21.11.2025 року за справою про адміністративне правопорушення, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності громадянина ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 17000,00 грн.

В оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення № б/н від 21.11.2025 року вказано, що ОСОБА_1 не прибув вчасно за мобілізаційним розпорядженням до ІНФОРМАЦІЯ_2 (згідно даних ІКТС «Оберіг» порушник військового обліку з 05.08.2025 року), чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

З постановою позивач не згоден, вважає її протиправною, та такою, що підлягає скасуванню з тих підстав, що відсутні докази щодо вручення повістки або відеозапису доведення акта відмови від отримання повістки позивачем, покази свідків, тощо, та моменту вчинення правопорушення пройшло більше 3-х місяців, а у відповідності до ч.9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачене статтею 210-1 КУпАП цього Кодексу, може бути накладено протягом 3-х місяців з дня його виявлення, але не пізніше року з дня його вчинення.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно зі ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, відповідно до ст. 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі №607/7987/17.

Згідно із ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП України передбачена адміністративна відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період, що тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян".

Відповідно частиною першою цієї ж статті передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Згідно зі ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положеннями ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до пункту 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 року, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; - день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Тобто, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до ТЦК необхідна сукупність обставин: 1) направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов`язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов`язаного, та 2) відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.

В оскаржуваній постанові б/н від 21.11.2025 року відсутні докази винності ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, зокрема відсутні докази щодо вручення повістки або відеозапису доведення акта відмови від отримання повістки позивачем, покази свідків, тощо.

Незважаючи на те, що згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами по справі є поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речові докази, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у оскаржуваній постанові не зазначено жодних допустимих доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

За змістом постанови від 08.07.2020 року у справі 463/1352/16-а Верховного Суду вбачається, що в силу принципу презумції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Щодо строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Виходячи з наведеного, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт неявки позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 за мобілізаційним розпорядженням, як це вказано в постанові 05.08.2025 року.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Дата неявки особи - є датою вчинення адміністративного правопорушення.

Варто зазначити те, що з моменту вчинення правопорушення пройшло більше 3-х місяців, а у відповідності до ч.9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачене статтею 210-1 КУпАП цього Кодексу, може бути накладено протягом 3-х місяців з дня його виявлення, але не пізніше року з дня його вчинення.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як вже зазначав суд вище, позивач зобов`язаний був з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 (05.08.2025 року, але не зробив цього без поважних причин.

Протокол уповноваженою особою стосовно цього правопорушення складено лише 19.11.2025, при цьому причин такої значної затримки у часі відповідачем суду не доведено та необґрунтовано. Посилання відповідача на те, що строк накладення адміністративного стягнення слід відраховувати від дати протоколу, яким виявлено правопорушення, суд вважає хибними та такими, що не відповідають положенням чинного законодавства.

Приписами ст.38 КУпАП встановлено строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень.

Як вбачається зі змісту ст.38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення. Вказана стаття не передбачає інших умов відліку цього строку, крім як для триваючих правопорушень.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд приходить до висновку, що факт вчинення позивачем правопорушення настав 05.08.2025, коли позивач не з`явився у визначену дату та час до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена 21.11.2025, тобто поза межами тримісячного строку, встановленого ч. 9 ст. 38 КУпАП.

Згідно з п.7 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю, якщо на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчилися строки, передбачені ст.38 КУпАП.

З огляду на те, що на час винесення оскаржуваної постанови закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у ч.9 ст. 38 КУпАП, відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу поза межами строку, передбаченого ст.38 КУпАП, суд приходить до висновку, що така постанова підлягає скасуванню.

Слід зауважити, що вимоги ч.3 ст. 286 КАС України передбачають, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання протиправною та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 від 21.11.2025 року за № б/н про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП. за вчинення правопорушення, та закриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу, які необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, посадова особа якого виступала відповідачем у справі, на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статей 9, 19, 77, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Скасувати постанову № від 21.11.2025, постановлену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 за справою про адміністративне правопорушення про накладення на ОСОБА_1 , 1973 р. н., адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн; провадження по справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 484,48 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 6000 грн., а всього 6 484,48 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 09.02.2026

Суддя Г.В.Висоцька