Вирок № 133904219, 09.02.2026, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

09.02.2026

Справа № 639/435/26

Провадження № 1-кп/639/194/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 року м. Харків

Новобаварський районний суд м. Харковау складі:

головуючого судді- ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова обвинувальний акт по кримінальному провадженню, зареєстрованому 29.07.2025 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань під №12025221210000649 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, неодруженого, з середньою-спеціальною освітою, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 у військовому званні солдат, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз:

- 13.12.2023 року Московським районним судом м. Харкова за ч.2 ст. 15, ч.4 ст. 185 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі, 17.04.2025 року звільнений Індустріальним районним судом м. Харкова на підставі ч.2 ст. 74 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Не пізніше 20-х чисел липня 2025 року, більш точні дата та час під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлені, у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на самовільне зайняття земельної ділянки, розташованої в охоронній зоні прибережної захисної смуги середньої річки Уди, яка складає 50 метрів, для здійснення підприємницької діяльності для подальшого отримання прибутку.

Реалізуючи свій злочинний умисел, не пізніше 20-х чисел липня 2025, більш точні дата та час під час досудового розслідування та судового розгляду не встановлені, ОСОБА_4 усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав, діючи всупереч вимогам ст.ст.112, 113, 115, 116, 118, 123, 124, 125, 126 Земельного кодексу України, які регламентують набуття і реалізацію права на землю, за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування та державної реєстрації про передачу йому у власність чи надання у користування земельної ділянки, а також у порушення статей 60, 61 Земельного кодексу України, ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст.ст.88, 89 Водного кодексу України, відповідно до яких у прибережних захисних смугах, які є частиною водоохоронних зон, уздовж річок, навколо водойм та на островах, забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, самовільно зайняв земельну ділянку з координатами: 49°5728.9 N 36°0910.5 E, площею 0,033 га, що належить до земель водного фонду комунальної форми власності та розташована в межах прибережної захисної смуги середньої річки Уди на території Новобаварського району м. Харкова неподалік з адресою: м. Харків, в`їзд Станційний, 14, шляхом встановлення та огородження її парканом, чим обмежив доступ до неї інших осіб.

У результаті вчинення зазначених дій Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради заподіяно матеріальну шкоду на суму 254 гривень 05 копійок

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю та пояснив, що скоїв його при вищезазначених обставинах, не оспорював фактичні обставини кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті. При цьому ОСОБА_4 пояснив, що дійсно приблизно в кінці липня 2025 року він самовільно, за відсутності відповідного рішення уповноваженого органу, зайняв земельну ділянку, розташовану в охоронній зоні прибережної захисної смуги середньої річки Уди неподалік з адресою: м. Харків, в`їзд Станційний, 14, яка складає 50 метрів, для здійснення підприємницької діяльності та облагородження пляжу, з метою подальшого отримання прибутку. Вказану ділянку він огородив парканом та обмежив до неї доступ для інших людей.На теперішній час завдані збитки він відшкодував в повному обсязі, земельну ділянку привів у первісний стан. Кваліфікацію кримінального правопорушення не оспорює, у вчиненому щиро розкаюється. Просив суворо його не карати.

Беручи до уваги повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, а також те, що він не піддає сумніву фактичні обставини справи, відсутність у суду сумніву в правильності розуміння обвинуваченим змісту цих обставин, добровільності та істинності його позиції, суд, заслухавши думку прокурора, який не заперечував проти недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, розглянув дане кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, попередньо роз`яснивши наслідки такого порядку дослідження доказів, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням даних, що характеризують особу обвинуваченого.

Аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 в обсязі пред`явленого обвинувачення, є доведеною.

Відповідно до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 755/7551/18, провадження № 51-2251км23, викладеного в постанові від 05 вересня 2023 року, основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, є право власності на землю (право володіння і користування землею). Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 України, полягає у самовільному зайнятті земельної ділянки

Самовільне зайняття земельної ділянки - це фактичне заволодіння (чи заволодіння і користування) земельною ділянкою або її частиною, вчинене в особистих інтересах або інтересах інших осіб тим, кому ця ділянка у встановленому порядку не надавалась у володіння і користування або не передавалась у власність, або за відсутності вчинення правочину щодо такої земельної ділянки (чи щодо об`єкта, розташованого на земельній ділянці).

Самовільне зайняття земельної ділянки має місце і у випадку, коли власник або законний володілець земельної ділянки самовільно змінює її межі, приєднуючи частину суміжних земель до своєї ділянки.

Самовільне зайняття земельної ділянки є злочином із матеріальним складом, який вважається закінченим з того моменту, коли особа фактично заволоділа земельною ділянкою або розпочала її протиправну експлуатацію (освоєння).

Суб`єктивна сторона самовільного зайняття земельної характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює відсутність у неї права на конкретну земельну ділянку, однак бажає її захопити. Умислом особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, має охоплюватись належність самовільно зайнятої земельної ділянки до вказаних у цій нормі земель з особливим правовим режимом.

Кваліфікуючими ознаками самовільного зайняття земельної ділянки є вчинення цього злочину: 1) особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 197-1 КК України; 2) групою осіб; 3) щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах, зонах санітарної охорони, санітарно-захисних зонах чи зонах особливого режиму використання земель (ч. 2 ст. 197-1 КК України).

Буквальне тлумачення ч. 2 ст. 197-1 КК України дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.

Слід зазначити, що охоронні зони створюються: 1) навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів;2) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

На підставі вищевикладеного, дії ОСОБА_4 суд кваліфікує за ч.2 ст. 197-1 КК України як самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земель в охоронних зонах.

Перевіркою даних про особу обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він неодружений, не має будь-яких осіб на утриманні, є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , має постійне місце проживання та реєстрації, раніше судимий, судимості не зняті та не погашені у встановленому законом порядку, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, особою з інвалідністю не визнавався.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до п.1, п.2 ч.1 ст. 66 КК України, суд вважає щире каяття, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ч.1 ст. 67 КК України, не встановлено.

Відповідно до ст. 65 КК України та п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» під час призначення покарання у кожному конкретному випадку, суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст. ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ч. 5 ст. 12 КК України є нетяжким злочином, наявність двох обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, дані про особу винного, який вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, критично відноситься до скоєного та засуджує свою поведінку, добровільно відшкодував завдану шкоду, позицію сторони обвинувачення, яка просила застосувати відносно ОСОБА_4 положення ст.75 КК України і звільнити його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, у зв`язку з чим суд вважає можливим призначити йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкції, передбаченої ч.2 ст. 197-1 КК України, однак із застосуванням ст.75 КК України, з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки саме таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 , а також, на думку суду, призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які вплинуть на його готовність до самокерованої право слухняної поведінки.

У відповідності до ст.ст.96-1, 96-2 КК України спеціальна конфіскація до ОСОБА_4 не застосовується.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався, підстав для його обрання суд не вбачає.

Цивільний позов не заявлено. Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів належить вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.197-1 КК України та призначити йому покарання у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не скоїть нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 76 КК України нагляд за ОСОБА_4 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира військової частини НОМЕР_1 , у разі зміни місця служби - командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби -контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

У разі звільнення з військової служби до закінчення іспитового строку зобов`язати ОСОБА_4 згідно ч. 1 ст. 76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Після набрання вироком законної сили речові докази по кримінальному провадженню, а саме:

- DVD-R диск із відеозаписом, який зберігається в матеріалах кримінального провадження залишити зберігати там же (к/п том а.с. 117).

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Харківського апеляційного суду через Новобаварський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1