Ухвала суду № 133884302, 05.02.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7929/25

Провадження № 1-кп/752/1295/26

УХВАЛА

05 лютого 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023170500000367 від 08 лютого 2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 306, ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 209 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 317, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255 КК України, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255, ч. 1 ст. 209 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_10 ,

обвинувачених: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,

встановив:

Голосіївським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд вищевказаного кримінального провадження.

Захисник ОСОБА_13 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 звернувся з клопотанням про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2024 року на належне обвинуваченому майно, а саме: мобільний телефон «iPhone 12» та грошові кошти, які були вилучені під час обшуку за місцем проживання обвинуваченого за адресою: АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що органом досудового розслідування не встановлено та не доведено, що вказане майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди, набуте злочинним шляхом та містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Підстави для подальшого зберігання вказаного майна в якості речових доказів відсутні.

В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали клопотання.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, мотивуючи тим, що належне обвинуваченому майно, на яке було накладено арешт, може бути предметом конфіскації як виду покарання у випадку доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень за результатами судового розгляду. Крім того, телефон обвинуваченого містить інформацію, яка буде використана як доказ обставин вчинення обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання захисника, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Відповідно до ст. 173 КПК України При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При вирішенні питання про арешт майна має враховуватись розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваних, обвинувачених та третіх осіб.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини обмеження у володінні майном повинно бути законним. Вимога щодо законності вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципів верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою яку прагнуть досягти.

Як убачається з матеріалів справи, телефон та грошові кошти, про які йде мова в клопотанні захисника, належать обвинуваченому ОСОБА_5 , визнані речовими доказами та ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2024 року на них накладено арешт.

Відповідно до обвинувального акта обвинуваченому ОСОБА_5 ставиться в провину вчинення кримінальних правопорушень, передбачених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 305, ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 306, ч. 2 ст. 255 КК України, санкціями яких передбачено обов`язкове додаткове покарання у виді конфіскації майна.

Також у судовому засіданні прокурор наполягав на тому, що у телефоні обвинуваченого наявна інформація, яка буде використана під час судового розгляду як доказ обставин вчинення обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Вказані доводи прокурора стороною захисту не спростовано та не доведено, що у подальшому застосуванні заходу забезпечення у вигляді арешту майна обвинуваченого відпала потреба.

За таких обставин, у зв`язку з необхідністю належного збереження майна, яке сторона обвинувачення просить дослідити під час судового розгляду, та щодо якого за результатами судового розгляду може бути прийняте рішення про конфіскацію, суд не вбачає підстав для його повернення обвинуваченому на даній стадії судового провадження, оскільки це може становити шкоду для кримінального провадження.

У даному випадку, подальше застосування арешту є співмірним із завданнями кримінального провадження та не порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства в частині можливої конфіскації майна і вимогами захисту прав обвинуваченого.

Враховуючи викладене, у задоволенні клопотання захисника слід відмовити.

Керуючись статтями 98, 100, 170, 174, 369-372, 376 КПК України, суд

постановив:

Відмовити у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_13 про скасування арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду міста Полтави від 10 грудня 2024 року на належне обвинуваченому ОСОБА_5 майно.

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_1