Рішення № 133878110, 06.02.2026, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/4813/25

Провадження № 2-а/307/104/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2026 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого судді Стецюк М.Д., секретар судового засідання Мельник Б.В., за участю представника позивача Репало О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тячів адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, третя особа Тячівський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Репало Олексій Олександрович, звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, третя особа Тячівський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29 листопада 2025 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у розмірі 510 гривень. Про винесену постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6244470 позивачу стало відомо із застосунку Дія. Оскільки процедура притягнення особи до адміністративної відповідальності з боку органів Національної поліції була порушена, позивачу не була вручена відповідна постанова, розгляд справи відбувся з явними порушеннями закону, ще й не було взято до уваги той факт, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю III групи, тому вважає, що постанова є протиправною і має бути скасована, а справа підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення з огляду на наступне. Уповноваженою особою не було роз`яснено позивачу його права та обов`язки, визначені ст. 62 Конституції України, ст. ст. 307, 308, 268, 287-289 КУпАП. Крім того, інспектором не було надано ОСОБА_1 можливості користуватись допомогою адвоката та не повідомлено про причини (підстави) неможливості його залучення, що, безперечно, свідчить про неможливість реалізації конституційного права на професійну правничу допомогу, що передбачено статтею 59 Конституції України, яке не підлягає обмеженню навіть в умовах воєнного стану. По суті, положення вищенаведеної статті поліцейським Тячівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, сержантом поліції ОСОБА_2 були проігноровані в повній мірі. Окрім цього, у відповідності до ст. 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення сержант поліції Тяско В.В. грубо порушив порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, оскільки не з`ясував, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винен позивач у його вчиненні, чи підлягає ОСОБА_1 адміністративній відповідальності. Останньому не було роз`яснено уповноваженою особою прав, не повідомлено про те, що буде виноситись постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, як і не вказано, який саме пункт Правил дорожнього руху він порушив, постанова була винесена не в його присутності, йому не надали і не надіслали відповідної копії, у зв`язку з чим представником позивача було надіслано адвокатський запит з необхідністю витребування копії відповідної постанови. Поліцейський не залучив позивача до участі в розгляді цієї справи, а також не встановив інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, характер вчиненого правопорушення, ступінь вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність тощо. Зважаючи на наведене, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності однозначно є незаконним. Крім цього, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості, який в даному випадку був недотриманий, що вкотре підтверджує факт незаконного притягнення до адміністративної відповідальності позивача. Згідно з пунктом 2.3. "в" Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголівники, ремені безпеки), користуватися ними та не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів. На момент зупинення ОСОБА_1 останній рухався в межах населеного пункту, а саме селища Дубове на вулиці Подольського (Гагаріна), Тячівського району, Закарпатської області. Водночас, варто звернути увагу суду на те, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю III групи, що підтверджується доданими до цієї позовної заяви документами, в одному з яких прописано, що в позивача наявне захворювання анкілозуючий спондиліт, множинні відділи хребта. Воно представляє собою запальне захворювання хребта, в результаті якого поступово формується обмеження його рухливості з утворенням анкілозів (зрощень кісток). Одночасно відбувається ущільнення зв`язкового апарату хребта. В результаті відбувається деформація хребта і повністю втрачається його гнучкість. Крім того, інспектором поліції не було надано чи продемонстровано ОСОБА_1 жодних належних та допустимих доказів того, що він порушив п. 2.3 в ПДР України. При цьому варто зазначити, що окремо сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення. Виходячи з інформації із застосунку Дія, постанова датована 29 листопада 2025 року, а відповідно до ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Відтак позивач не пропустив встановлений 10-денний строк для її оскарження. Таким чином, твердження поліцейського про порушення позивачем вимог ПДР України, є лише його суб`єктивною думкою та помилковим припущенням, яке не може бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Враховуючи викладене, просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕНА №6244470 від 29 листопада 2025 року, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 гривень, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 121 КУпАП України. Також просить стягнути понесені судові витрати.

15 грудня 2025 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області, позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

17 грудня 2025 року на виконання вищевказаної ухвали суду, представником позивача усунено недоліки позовної заяви.

18 грудня 2025 року ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи проводити за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ з повідомленням (викликом) сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

22 грудня 2025 року від Головного управління Національної поліції в Закарпатській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначають наступне. 29 листопада 2025 року о 10 год. 05 хв. в с-щі Дубове, вул. Подольського (Гагаріна), водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом обладнаним засобами пасивної та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п.2.3.в ПДР, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 121 КУпАП. Постановою серії ЕНА № 6244470 від 29 листопада 2025 року громадянина ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 гривень. Отже, поліцейським Тячівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області сержантом поліції Тяско В.В. було виявлено правопорушення, вчинене позивачем, внаслідок чого було складено постанову серії ЕНА № 6244470 від 29 листопада 2025 року та притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП. На місці вчинення адміністративного правопорушення, поліцейським Тячівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області сержантом поліції Тяско В.В. було здійснено відеофіксацію події, що в розумінні статті 251 КУпАП є доказом в справі про адміністративне правопорушення (копія додається). Звертає увагу суду, що на відео з бодікамери поліцейського зафіксовано, що позивач визнає вчинення ним адміністративного правопорушення. Враховуючи викладене просять відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

03 лютого 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначає, що ознайомившись зі змістом відзиву, вважає доводи, викладені у ньому, необґрунтованими, безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства з огляду на наступне. Поліцейський Тячівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, сержант поліції Тяско Василь Васильович в порушення вищенаведених приписів не роз`яснив позивачу його права та обов`язки, визначені ст. ст. 62, 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП. Також не були дотримані вимоги ст. 280 КУпАП. У той же час, як вбачається із запису з нагрудної камери, поліцейський Тяско Василь Васильович запитує чи вручати ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення і відповідно притягнення останнього до адміністративної відповідальності, що останній побачить її в застосунку Дія, що є порушенням законодавчих імперативів, які стосуються процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності. Крім того, згідно зі змістом ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, серед іншого, про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався). У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами статті 74 КАС України не може вважатися допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення. Аналізуючи зміст постанови серії ЕНА №6244470 від 29 листопада 2025 року, бачимо, що таких даних в ній не зазначено, а тому даний документ не відповідає встановленим законодавством вимогам. Крім того, згідно з п. 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС № 1026 від 18.12.2018 р., включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Водночас, як видно з доданого відповідачем до відзиву на позовну заяву запису з нагрудної камери поліцейського фіксація здійснювалася менше 2 хвилин, що свідчить про порушення вимог вищезгаданого підзаконного нормативно-правового акта. Отже, поліцейським Тяском В.В. не було текстуально роз`яснено позивачеві права та обов`язки згідно ст. 268 КУпАП та не було запропоновано надати свої пояснення. У постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності серії ЕНА №6244470 поліцейським зазначено, що позивач відмовився від отримання копії постанови, хоча ОСОБА_1 не відмовлявся, а поліцейський не дотримав вимоги ст. 285 КУпАП. Крім того, дана постанова не відповідає всім вимогам, зазначеним у ст. 283 КУпАП. Відеозапис з нагрудної камери поліцейського є недопустимим доказом. Крім постанови по справі про адміністративне правопорушення інших доказів, пояснень, свідчень або інших відомостей до постанови, необхідних для об`єктивного вирішення справи про порушення ПДР працівником зібрано не було. Таким чином, твердження поліцейського про порушення позивачем вимог ПДР України, є лише його суб`єктивною думкою та помилковим припущенням, яке не може бути підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності. Враховуючи наведене просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у заяві та просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, згідно поданого відзиву просив розгляд справи провести без участі їх представника за наявними в справі матеріалами.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 29 листопада 2025 року постановою серія ЕНА № 6244470 поліцейського Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області Тяско В.В., було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 510 грн., за те, що

29 листопада 2025 року, о 10 год. 05 хв., в с-щі Дубове, вул. Подольського (Гагаріна), Тячівського району, Закарпатської області керував транспортним засобом марки «Opel», номерний знак НОМЕР_1 , обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3. "в" ПДР (а.с.36-37).

Із витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №78/25/6011/В від 08 жовтня 2025 року відомо, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, загальне захворювання (а.с.87-90).

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).

Згідно з п. 1.1. ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до п. 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно п. 2.3. в) Правил дорожнього руху, на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів

Так, ч. 5 ст. 121 КУпАП передбачає відповідальність за керування водієм транспортним засобом з порушенням правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Під час розгляду справи встановлено, що інкриміноване ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.5 ст.121 КУпАП, зафіксоване лише в оскаржуваній постанові серії ЕНА № 6244470 від 29 листопада 2025 року, жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у зазначеній постанові, які б безумовно свідчили про порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху та зазначеної статті КУпАП, матеріали справи не містять.

Поряд з цим, на долученому відповідачем в якості доказу відеозаписі, не зафіксовано момент вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення. Зі змісту розмов між позивачем та поліцейським не вбачається, що ОСОБА_1 підтвердив факт керування ним транспортним засобом, будучи не пристебнутим ременем безпеки. Крім того, поліцейським при розгляді справи не було роз`яснено позивачу права визначені Конституцією України та КУпАП.

Крім того, зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що в порушення вимог ст. 283 КУпАП, відповідачем не зазначено вказаний технічний засіб, яким здійснено відеозапис під час розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 121 КУпАП, а саме: пункт 7 «До постанови додаються» - не містить посилання на вказаний доказ.

Водночас, приписами ч. 3 ст. 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами ст. 73-74 КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Суд вважає за необхідне зазначити, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положення по відношенню до суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у своїй постанові від 2 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження своєї позиції, викладеної у постанові про накладення адміністративного стягнення у відповідності до вимог ч.ч. 1, 2ст. 72 КАС України, а також будь-яких доказів на підтвердження дотримання процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та достовірних доказів, які б підтверджували факти викладені у постанові та спростовували доводи позивача.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що відповідачем не надано доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності прийняття постанови про притягнення позивача до відповідальності за ч.5 ст. 121 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

У відповідності до ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Вказані вище обставини та відсутність належних доказів на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, свідчать про недоведеність відповідачем наявності в діях ОСОБА_1 порушення вимог ПДР, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 121 КУпАП, за яке позивача було піддано адміністративному стягненню.

Таким чином, керуючись приписами наведених норм законодавства, оцінивши надані сторонами до матеріалів справи докази, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірність встановлення адміністративного правопорушення, не надано доказів правомірності прийнятого ним рішення, суд, враховуючи положення ст. 286 КАС України, дійшов висновку, що постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.

При цьому, суд не приймає посилання позивача на положення п. 2.3 «в» ПДР України, згідно з якими дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів, з огляду на наступне.

Відповідно до копії витягу із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №78/25/6011/В від 08 жовтня 2025 року, позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи.

Разом з тим, зі змісту п. 2.3 «в» ПДР України слідує, що дозвіл не користуватись засобами пасивної безпеки пов`язаний не із самим фактом встановленої інвалідності, а надається у разі, коли фізіологічні особливості таких осіб унеможливлюють користування ременями безпеки.

Натомість, у ході судового розгляду не встановлено та позивачем та його представником не надано доказів того, що пов`язані зі встановленою інвалідністю ІІІ групи особливості позивача є перешкодою у користуванні засобами пасивної безпеки, зокрема, ременями безпеки.

Відповідно до ст. 139 КАС України, з відповідача, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 484,48 грн.

Керуючись ст. ст. 241-246, 250, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, третя особа Тячівський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності- задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 6244470 від 29 листопада 2025 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.5 ст. 121 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 510 гривень - скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житель: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Головне управління Національної поліції в Закарпатській області, адреса місцезнаходження: 88000, м. Ужгород, вул. Ференца Ракоці, 13, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 40108913.

Третя особа - Тячівський районний відділ поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, адреса місцезнаходження: 90500, м. Тячів, вул. Нересенська, 1, Закарпатської області.

Повний текст рішення суду складено 06 лютого 2026 року.

Суддя М.Д. Стецюк