Вирок № 133878066, 06.02.2026, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/3928/25

Провадження по справі 1-кп/305/469/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2026 Рахівський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 , ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5

захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Рахів обвинувальний акт у кримінальному провадженні,відомості про яке внесено 08.08.2025 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120250711400000342 щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, працюючого на посаді начальника пересувного відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта», раніше не судимого, на утриманні осіб не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_5 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26.12.2014 року.

Так, 27.01.2025, ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 пройшов військово-лікарську комісію, яка на час проведення загальної мобілізації засідає за вищевказаною адресою, на предмет визначення ступеня придатності призовників до військової служби.

Згідно довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 №27/08 від 27.01.2025, виданої відповідно до наказу МОУ «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України» №402 від 14.08.2008, ОСОБА_5 визнано, придатним до військової служби, за результатами якої підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

В подальшому, ОСОБА_5 , з метою призову на військову службу, ІНФОРМАЦІЯ_4 був зарахований в команду № НОМЕР_1 та згідно повістки про відправку йому було наказано з`явитися о 09 год. 00 хв., 11.07.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу.

Однак ОСОБА_5 будучи належним чином попереджений про кримінальну відповідальність, за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, перебуваючи в приміщенні пункту постійного збору військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_2 , 10.07.2025 о 12.30 год. відмовився від отримання повістки, про що головним сержантом адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 складено акт №7 про відмову від отримання та підписання повістки на відправку.

Таким чином, ОСОБА_5 будучи військовозобов`язаним, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи умисно, ухилився від виконання свого конституційного обов`язку по захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а саме призову на військову службу під час мобілізації, тим самим порушивши вимоги ст. 65 Конституції України, положення Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не маючи на це законних підстав передбачених ст. 23 цього ж Закону.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину не визнав та показав суду. З 20 квітня 2013 року він є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, бере участь у богослужіннях, з дитинства навчався біблійним вченням. Не заперечує того, що 10 липня 2025 з релігійних міркувань відмовився від отримання повістки, згідно якої йому було наказано з`явитися о 09 год. 00 хв. 11 липня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою АДРЕСА_2 для подальшого призову військовозобов`язаного під час мобілізації на військову службу.

Разом з тим, обвинувачений зазначив, що повідомляв працівників РТЦК та СП про те, що його релігією заборонено брати до рук зброю. Проте завжди вчасно з`являвся до РТЦК та СП, пояснював їм, що може бути корисним для держави, звертався з заявою про заміну виконання військового обов`язку цивільною невійськовою альтернативною службою. З початком війни допомагав переселенцям, оскільки не хотів бути пасивним. В ЗС України не служив, оскільки за станом здоров`я був обмежено придатним.

Прокурор ОСОБА_4 у судових дебатах підтримав висунуте ОСОБА_5 обвинувачення за ст. 336 КК України, посилаючись на обставини викладені в обвинувальному акті, та просив суд обрати обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі строком на (4) чотири роки.

Захисник ОСОБА_6 у судових дебатах зазначила, що ОСОБА_5 є активним учасником релігійної організації Свідки Єгови, відмовлявся від виконання військового обов`язку не через причини особистої вигоди, а на підставі своїх щирих релігійних переконань, а тому відносно вказаної особи просила ухвалити виправдувальний вирок.

Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що ОСОБА_5 10 липня 2025 відмовився від отримання повістки, для явки його до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 09 год. 00 хв. 11 липня 2025 року для відправки в команду НОМЕР_1 через релігійні переконання, у зв`язку з чим було складено відповідний акт.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні підтвердив суду, що обвинувачений ОСОБА_5 є свідком Єгови, бере активну участь в зібраннях організації, вивчає Біблію, проповідує вчення з Біблії, дотримується правил.

Свідок ОСОБА_10 показала суду, що вона є головою ВЛК. Так, ОСОБА_5 проходив медкомісію та скаржився на висипи на шкірі, стоїть на обліку у відповідного лікаря. Разом з тим згідно висновку медкомісії придатний для проходження військової служби у ЗС України.

Під час судового розгляду прокурор відмовився від допиту свідка ОСОБА_11 .

Попри те, що ОСОБА_5 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні заперечив, його вина у скоєнні кримінального правопорушення є доведена в повному об`ємі наступними перевіреними в ході судового слідства доказами:

- згідно з витягом з ЄРДР №120250711400000342 від 08.08.2025 року внесено відомості про те, що 07.08.2025 до Рахівського РВП надійшло повідомлення з ІНФОРМАЦІЯ_3 про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 ухиляється від проходження військової служби під час мобілізації;

- згідно з повідомленням про кримінальне правопорушення в порядку ст. 214 КПК України ІНФОРМАЦІЯ_4 повідомило Рахівський РВП ГУНВ в Закарпатській області про те, що ОСОБА_5 , будучи включеним в команду НОМЕР_1 на відправку на 09 год. 00 хв. 11 липня 2025, відмовився від отримання повістки на відправку, про що було складено відповідний акт №7 від 10.07.2025;

- з розписки до повістки слідує, що ОСОБА_5 відмовився отримати повістку 10 липня 2025 року на 09 год. 00 хв. 11 липня 2025 року для відправки в складі команди НОМЕР_1 до ЗСУ,

- актом №7 про відмову від отримання і підписування повістки на відправку від 10.07.2025 року зафіксовано відмову ОСОБА_5 від отримання повістки на 09 год. 00 хв. 11 липня 2025 року;

- довідкою військово-лікарської комісії від 27.01.2025 року № 27/08, карткою обстеження та медичного огляду ОСОБА_5 визнано придатним до військової служби;

- довідками № 16597 від 17 жовтня 2024 року та № 9161 від 14 серпня 2025 року РО «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» стверджено, що ОСОБА_5 з 20 квітня 2013 року є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні.

Вказані письмові докази є належними та допустимими, досліджені судом у повному об`ємі, жодна зі сторін їх не оспорювала.

Відповідно Преамбули до Конституції України - Конституція Основний Закон України.

Згідно з розділом ІІ Конституції України, закріплено права, свободи та обов`язки людини та громадянина.

Зокрема, ч.1 ст. 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Частина 4 статті 35 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, проголосивши свободу вибору релігійного або іншого світогляду, держава не відмовляється від принципу рівності всіх перед законом, закріпленою у ст. 24 Конституції України. Будь-які змістовні особливості, вимоги релігійних переконань, сповідуваних громадянином, не можуть бути підставою для ухилення від виконання загальних юридичних обов`язків.

Суб`єктами, згідно з Конституцією України, є держава та людина, громадяни.

Тож держава не повинна встановлювати з такого приводу жодних винятків для якихось категорій віруючих, ані зі свого боку громадянин, якої б релігії він не дотримувався, не має права відмовлятися від виконання загальних юридичних обов`язків.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Зокрема ст. 65 Конституцією України передбачено, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

В умовах воєнного або надзвичайного стану, можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строків цих обмежень, серед статей, які не можуть бути обмежені, ст.ст. 35, 65 Конституції України немає.

Військова служба у Збройних Силах України визначається Законами України від 25.11.1992 року «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», а сам порядок проходження громадянами України військової служби відповідними категоріями затверджується Президентом України та документується іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби і Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби.

Заміна військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період на альтернативну (невійськову) службу, Законом не встановлена.

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 - на всій території України введено воєнний стан.

Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 у зв`язку, з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України - оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України (ухилення від призову за мобілізацією), є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема, комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - із загрозою чи нападу, небезпеці державній незалежності України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним, придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни на невійськову службу, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, отримавши особисто повістку, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для відправки до в/ч НОМЕР_1 , для проходження військової служби в Збройних силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

Враховуючи, що об`єктивна сторона кримінального правопорушення за ст. 336 КК України виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією, проаналізувавши зібрані в справі докази в їх сукупності дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.

Суд дослідив клопотання сторони захисту про дослідження приєднаних рішень ЄСПЛ - «Баятян проти Арменії», «Бухатарян проти Арменії», «Адян проти Арменії», «Цатурян проти Арменії», «Феті Демірташ проти Турції», «Мутфім Мамедов проти Азербайджану» та інші. На переконання суду, посилання в цих рішеннях на судову практику є безпідставним.

Вказані судові рішення приймалися протягом 2011 2019 років стосувалися держав, де не було мобілізації, а приймалися та мотивувалися з приводу ухилення від призову на строкову військову службу у мирний час, та жодним чином не стосувалися таких подій, які мають місце в даний час в Україні, тобто пов`язані з мобілізацією в особливий період.

Суд звертає увагу на той факт, що з 24 лютого 2022 року по даний час, фактично скоєно широкомасштабний віроломний, без оголошення війни напад на миролюбиву державу Україну під вигаданим мотивом «спеціальна операція» з територій суміжних з Україною - російської федерації та республіки білорусь, захопивши та окупувавши ряд територій, періодично захоплюючи такі території у глибину.

З цих підстав в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних, в тому числі і ОСОБА_5 .

Мобілізація є вимушеною мірою з боку держави Україна, яка веде не загарбницьку війну, а перебуває у стані «оборонної війни» та більше трьох років у особливому стані.

Під час мобілізації військовозобов`язаних, можливість проходження альтернативної служби не передбачено з тієї причини, що мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Вітчизни від протиправного військового вторгнення з боку російської федерації.

Держава Україна веде визвольну війну проти військової агресії російської федерації та її сателітів, які значно перевищують її матеріальні, а також людські ресурси, які є обмеженими в силу різних обставин, а тому мобілізаційні заходи за таких умов є виправданими.

Посилання обвинуваченого та його захисника на порушення з боку держави Україна вимог про захист прав людини і основоположних свобод, та висновку «ATCUS CVRIAE» щодо альтернативної служби (невійськової) ухваленої Венеціанською комісією на 142 пленарному засіданні (11-15 березня 2025 року) суд з`ясував таке.

Україна є підписантом Конвенції, а тому у разі існування реальної загрози внаслідок військової інтервенції, тому з метою послідуючого існування державності, зобов`язана вживати усіх без винятку заходів збереження. Ініціатором надання Висновку «ATCUS CVRIAE» Венеціанської комісії з питань альтернативної (невійськової) служби виступив в.о. голови Конституційного Суду України, оскільки у продовженні цього суду на розгляді перебуває скарга з приводу відповідності Конституції України ч.1 ст. 1 ЗУ «Про альтернативну службу», що само по собі свідчить про намагання держави вирішити це у законодавчому та правовому відношенні.

З показів ОСОБА_5 слідує, що для нього, як для свідка Єгови ключовим є не тільки те, чи буде він тримати у руках зброю чи ні, для нього є неприйнятна військова служба в цілому: військова присяга, виконання військових наказів, військова форма, військова зарплата. Все це суперечить його релігійним поглядам.

Разом з тим, Збройні Сили потребують та мають значну кількість професій та посад, прямо не пов`язаних з безпосередньою участю у бойових діях.

Таким чином перебування у ЗСУ не охоплюється тільки участю у веденні бойових дій, з врахуванням його досвіду.

За таких обставин посилання ОСОБА_5 на те, що релігійні переконання не дозволяють йому одягати військову форму, отримувати команди командирів, отримувати військову платню та брати у руки зброю, не може бути оцінено судом як такі обставини, що настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що само по собі виключає можливість виконання військового обов`язку, військовозобов`язаного ОСОБА_5 як громадянина України по мобілізації під час воєнного стану, незалежно від його віросповідання як Свідка Єгови.

Враховуючи наведене, допитавши обвинуваченого, свідків, дослідивши докази кримінального провадження, суд поза розумним сумнівом встановив винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин викладених у обвинувальному акті та вироку суду, а його вина є доведеною повністю.

Надаючи правову оцінку діям ОСОБА_5 та довідці №18092025/7 від 18.09.2025 року, суд з`ясував, що ОСОБА_5 працевлаштувався в АТ «Укрпошта» саме з 21.08.2025 року (наказ про прийняття на роботу від 19.08.2025 року №6901-02/к), тобто після того, як 08.08.2025 року у відношенні нього було зареєстровано кримінальне провадження за ст. 336 КК України по факту ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Вказані дії ОСОБА_5 суд розцінює як такі, що направлені на ухилення від кримінальної відповідальності, оскільки бронювання ним отримано тільки 09.11.2025 року, тобто на багато пізніше від вчинення ним дій по ухиленню від призову на військову службу. Отже на період відмови від отримання повістки на 11.07.2025, законних підстав бронювання не було.

За таких обставин, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ст. 336 КК України, оскільки він вчинив ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

При призначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є нетяжким, обставини кримінального провадження, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не одружений, на утриманні осіб не має, працюючий на посаді начальника пересувного відділення поштового зв`язку АТ «Укрпошта», участі у громадському житті села не бере, на обліках у лікарів не перебуває.

Пом`якшуючих вину обставин відповідно до ст. 65 КК України у відношенні ОСОБА_5 суд не встановив.

Обставини, що обтяжували би покарання ОСОБА_5 відповідно до ст. 67 КК України відсутні.

Ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення згідно з досудовою доповіддю Рахівського РВ філії ДУ «Центр пробації» є середньою.

Реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи в достатній мірі, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати мету загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого і запобіганню вчинення ним нових кримінальних порушень.

З урахуванням наведених вище всіх обставин і того, що покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності, а також другорядну роль кари, як мети покарання, суд дійшов висновку, що необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання у виді позбавлення волі.

При цьому суд вважає, що звільнення ОСОБА_5 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не буде достатнім та необхідним для виправлення його, оскільки звільнення від відбування покарання з випробуванням військовозобов`язаного, який не маючи передбачених законодавством підстав для відстрочки від призову чи інших поважних причин у період воєнного стану при оголошеній загальній мобілізації, умисно ігноруючи конституційний обов`язок по захисту Вітчизни під час військової агресії ворога, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень, а навпаки, створить впевненість у безкарності за відмову від захисту Батьківщини.

Наведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.

Суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладених в постановах № 641/1067/23 від 15.11.2023, № 573/406/25 від 15.04.2025, відповідно до яких з урахуванням ситуації, яка наразі склалася в країні збройною агресією російською федерацією та конституційним обов`язком кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений умисний нетяжкий злочин, передбачений ст. 336 КК України, представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, особливо під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.

Запобіжний захід ОСОБА_5 не обирався.

Судові витрати відсутні.

Цивільний позов не заявлено.

Речових доказів немає.

Керуючись ст. ст. 373, 374, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ :

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, і призначити покарання - 3 (три) роки позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з часу фактичного затримання після набуття даним вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду через Рахівський районний суд Закарпатської області, протягом 30 днів з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку в канцелярії суду.

Суддя: ОСОБА_1