Ухвала суду № 133855846, 04.02.2026, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Подільський районний суд міста Полтави

Справа № 553/1408/22

Провадження № 4-с/553/5/2026

У Х В А Л А

Іменем України

04.02.2026м. Полтава

Cуддя Подільського районного суду м. Полтави Ткачук Ю.А., вивчивши матеріали скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Мороз Вікторії Юріївни щодо винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження,

у с т а н о в и в:

29.01.2026 адвокат Коваленко Вікторія Вікторівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Подільського районного суду м. Полтави із скаргою на дії органу примусового виконання, у якій просить визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Мороз Вікторії Юріївни та скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні 79248521, відкритому 02.10.2025.

Вивчивши матеріали скарги суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у скарзі за заявленими вимогами виходячи з такого.

Згідно з положеннями ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Юрисдикція спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця залежить від типу виконавчого документа, на підставі якого було відкрите виконавче провадження, а також суб`єктів їх видання.

За загальним правилом, встановленим ч.1 ст. 448 ЦПК України, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

У цій справі заявниця просить визнати протиправними дії приватного виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та скасувати цю постанову.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Згідно з абзацом першим пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом (зареєстровано 2 квітня 2012 року за № 489/20802), витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

У пунктах 7.40, 7.46 постанови від 11.09.2024 у справі № 310/2210/21, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об`єктом оскарження. Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання саме судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті). У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб), спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (фрагмент частини другої цієї статті). Постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) - виконавця, а не судового рішення.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Тож Велика Палата Верховного Суду має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.

Згідно з положеннями ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного, скарга ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Мороз Вікторії Юріївни щодо винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та скасування вказаної постанови, підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У разі відмови у відкритті провадження в справі з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи (ч. 5 ст. 186 ЦПК України).

З огляду на викладене, у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання слід відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 186, 447 ЦПК України, суд -

постановив:

Відмовити у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Мороз Вікторії Юріївни щодо винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, скасування постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Роз`яснити заявнику, що розгляд справи віднесений до юрисдикції адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Подільського районного суду міста Полтави Ю. А. Ткачук