Рішення № 133851281, 04.02.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

04 лютого 2026 року м. РівнеСправа №460/16127/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач), у якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку позивачу пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-p(II)/2021), у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу основної пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021), у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік", щомісячно, починаючи з 01.08.2025.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , який мав статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, та йому була встановлена друга група інвалідності безстроково. У зв`язку з цим він мав право на отримання пенсії по інвалідності ІІ групи відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-p(II)/2021) у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію за статтею 27 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. В липні 2025 року вона звернулася до відповідача із заявою, в якій просила здійснити перерахунок та виплачувати їй в подальшому щомісячно пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком. Проте відповідач не визнав її право на перерахунок та отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до вищевказаної норми, про що повідомив її листом-відмовою від 27.08.2025 №15824-14993/Р-08/8-1700/25. Позивач вважає, що відповідач порушив її право на належне пенсійне забезпечення, що й зумовило звернення за судовим захистом.

Ухвалою від 05.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Встановлено строк для подання відповідачем відзиву.

За змістом довідки про доставку електронного листа вказана ухвала доставлена до електронного кабінету відповідача в підсистемі Електронний суд 09.09.2025.

У встановлений судом строк відповідач відзиву не подав.

Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідача не надходило.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.

Встановлені судом обставини справи.

ОСОБА_1 перебуває на обліку ГУ ПФУ в Рівненській області, де отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Чоловік позивача ОСОБА_2 був особою з інвалідністю ІІ групи; мав статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1); перебував на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області, де отримував пенсію по інвалідності ІI групи відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що підтверджуються свідоцтвом про шлюб від 27.05.1989 серії НОМЕР_1 ; довідкою до акта огляду МСЕК від 28.01.2022 серії 12 ААБ №813955; посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 1) від 24.02.2022 серії НОМЕР_2 ; пенсійним посвідченням від 28.09.2023 серії НОМЕР_3 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 03.01.2025 Березнівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер в м. Рівне Рівненської області.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_5 , виданого 01.05.2025 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина із числа (потерпілих) категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

В липні 2025 року позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії, в якій просила здійснити перерахунок та виплату їй в подальшому щомісячно пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021), у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком.

Листом від 27.08.2025 №15824-14993/Р-08/8-1700/25 ГУ ПФУ в Рівненській області повідомлено позивача, що на дату розгляду звернення вона отримує пенсію за віком, розмір якої обраховано відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Починаючи з 01.03.2025 розмір її пенсії становить 3323,00 грн. Покликаючись до положень Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначив, що матеріали пенсійної справи позивача не містять підстав для перерахунку пенсії та виплати її у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком.

Переведення позивача на пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" органом Пенсійного фонду здійснено не було.

Вважаючи протиправною поведінку органу Пенсійного фонду щодо непереведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІУ).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону №1058-ІV передбачено, що особа, яка має одночасне право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону №1058-IV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 44 Закону № 1058-IV заява про призначення/перерахунок пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (ч. 1).

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію (ч. 3).

Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При цьому, пунктом 13 розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058-IV визначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ).

Метою та завданнями Закону №796-XII є захист громадян, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань; 3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Пенсійне забезпечення осіб, які віднесені до категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та у зв`язку з втратою годувальника врегульовано положеннями статті 54 Закону №796-XII, яка неодноразово зазнавала змін.

Частиною першою статті 54 Закону №796-XII визначено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ОСОБА_2 був особою з інвалідністю ІІ групи, мав статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1) та перебував на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області, де отримував пенсію по інвалідності ІI групи відповідно до статті 54 Закону №796-XII. Помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_5 , виданого 01.05.2025 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина із числа (потерпілих) категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Таким чином, позивач має право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

Відповідно до п. 1.1 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1), зокрема, заява про призначення, перерахунок, поновлення, продовження пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Пункт 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 визначає перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком.

Згідно з п. 2.3 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в підпунктах 2, 3 пункту 2.1 цього розділу.

Також надаються такі документи, зокрема: 3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником; 4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; 10) експертний висновок про встановлення причинного зв`язку смерті годувальника з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (крім дружин (чоловіків), які втратили годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, та звернулися за призначенням пенсії у зв`язку з втратою годувальника).

Згідно з п. 2.8 розділу ІІ Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії (абз. 1).

До заяви про перерахунок пенсії позивач додала копії наступних документів: свідоцтво про одруження; свідоцтво про смерть чоловіка ОСОБА_2 ; довідка МСЕК на ім`я чоловіка ОСОБА_2 ; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи на ім`я ОСОБА_2 ; посвідчення від 01.05.2025 № НОМЕР_5 , згідно з яким ОСОБА_1 є дружиною померлого громадянина із числа (потерпілих) категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Пунктом 11 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 визначено, що посвідчення видаються, зокрема, дружині (чоловіку) померлого (померлої) громадянина (громадянки) з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, віднесеного (віднесеної) до категорій 1 або 2, або з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть якого (якої) пов`язана з Чорнобильською катастрофою, - на підставі документів про підтвердження статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідного посвідчення (за наявності) та експертного висновку щодо встановлення причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою.

Враховуючи, що посвідчення дружини померлого громадянина із числа (потерпілих) категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, видається на підставі експертного висновку щодо встановлення причинного зв`язку смерті з Чорнобильською катастрофою, то це посвідчення в розумінні п. 2.3 Порядку №22-1 є належним документом для переведення позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

Крім того, відповідач в листі від 27.08.2025 №15824-14993/Р-08/8-1700/25 не зазначив про неповноту наданих позивачем до заяви документів, чи про відсутність будь-яких документів для переведення її з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

Натомість покликання відповідача у вищевказаному листі на положення Порядку №22-1 зводяться до неподання позивачем заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, форма якої затверджена додатком №1 до Порядку №22-1, або засобами Порталу Дія електронних послуг Пенсійного фонду України.

З приводу цього суд зауважує, що вирішуючи питання правомірності нерозгляду органом Пенсійного фонду заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком №22-1, Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника. Крім того, вказав, що важливим є також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.

На цій підставі Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність органу Пенсійного фонду і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).

Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30.05.2018 у справі № 537/3480/17, від 27.11.2019 у справі №748/696/17, від 26.02.2020 у справі № 541/543/17-а, від 16.12.2021 у справі №500/1879/20 та від 09.08.2023 у справі №520/5045/2020.

Крім того, у постанові від 23.09.2024 у справі №620/2027/23 Верховний Суд, розглянувши спір щодо можливості подання заяви про призначення пенсії у формі, що передбачена Законом України «Про звернення громадян», наголосив, що доступ до соціальних прав, зокрема права на призначення пенсії, є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян. У цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.

Суд у цій справі також зауважив, що Конституція України містить кілька статей, які прямо або опосередковано тлумачать поняття гідності людини та її важливість для українського суспільства. Зокрема, стаття 3 Основного Закону передбачає, що Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Вказані положення, на думку Суду чітко проголошують, що гідність людини є фундаментальною цінністю, захист якої є одним з основних завдань держави. Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Зазначене підкреслює рівність усіх людей у їхній гідності, незалежно від будь-яких інших ознак. Крім того, статтею 28 Основного Закону прямо заборонено будь-які дії, які можуть принизити людську гідність і встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності.

Таким чином, за усталеною практикою Верховного Суду, ключове значення при вирішенні спорів щодо призначення чи перерахунку пенсії має зміст звернення, що дає змогу об`єктивно встановити волю заявника, а не виключно формальне дотримання затвердженої бланкової форми. Зазначені позиції послідовно наголошують, що надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим та призводить до безпідставного обмеження конституційних прав.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що право особи на звернення за перерахунком пенсії (переведенням на інший вид пенсії) є складовою права на соціальне забезпечення, гарантованого Конституцією України (стаття 46) та законодавством у сфері пенсійного забезпечення. Незважаючи на формальні вимоги до заяви, визначені Порядком № 22-1, її зміст має відігравати ключову роль при оцінці дійсного волевиявлення особи.

Повертаючись до обставин цієї судової справи, суд зазначає, що у заяві про перерахунок пенсії від 22.07.2025 позивач, серед іншого, просить «здійснити перерахунок та виплачувати їй в подальшому щомісячно пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні від 07.04.2021 № 1-p(II)/2021)».

У цій заяві чітко сформульовано прохання про перерахунок пенсії у спосіб переведення її на інший вид пенсії, а з її змісту вбачається очевидне та недвозначне бажання позивача реалізувати своє право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

З огляду на те, що зазначене звернення містить всі істотні елементи, необхідні для розгляду питання про перерахунок пенсії у спосіб переведення позивача на інший вид пенсії, формальне посилання відповідача на невідповідність такої заяви вимогам форми, передбаченої Порядком № 22-1, без надання оцінки її суті, суперечить засадам справедливості, розумності та пропорційності. Такий підхід ставить формальність вище змісту та суті права, що є несумісним із принципом пріоритетності прав і свобод людини у сфері соціального забезпечення над формою відповідного волевиявлення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що навіть за умови подання звернення про переведення з одного виду пенсії на інший вид у формі заяви про перерахунок пенсії довільного змісту, якщо з її змісту вбачається чітке волевиявлення на здійснення переведення особи з одного виду пенсії на інший вид, то таке звернення має розглядатися як належне звернення за змістом, а не формою. Відмова у задоволенні такого звернення лише з формальних підстав без належної оцінки його змісту та встановлення дійсного волевиявлення особи, є проявом надмірного формалізму з боку органу державної влади, яка призводить до фактичного обмеження гарантованого Конституцією України права особи на соціальне забезпечення і суперечить принципам пропорційності, добросовісності та верховенства права у сфері публічно-правових відносин.

Такі дії пенсійного органу також суперечать принципу «належного врядування» (good administration), що є невід`ємною складовою верховенства права. Цей принцип зобов`язує суб`єктів владних повноважень діяти добросовісно, прозоро, ефективно та бути максимально корисними для особи. Створюючи штучну перешкоду замість сприяння у реалізації права, відповідач діяв всупереч сутності належного врядування, що є неприпустимим у соціальній, правовій державі.

Крім того, відповідач своїми діями порушив принцип «правомірних очікувань» (legitimate expectations). Особа, яка має встановлене законом право на перерахунок пенсії, має обґрунтовані та законні очікування, що держава в особі її органів діятиме передбачувано та послідовно для забезпечення реалізації цього права. Відмова відповідача розглянути по суті чітко виражене прохання підриває ці правомірні очікування та руйнує довіру громадянина до держави.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 22.07.2025 у справі № 580/710/24.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що висновки відповідача, викладені в листі від 27.08.2025 №15824-14993/Р-08/8-1700/25 про відсутність підстав для перерахунку пенсії позивача на підставі її заяви від 22.07.2025 ґрунтуються на формальному тлумаченні порядку подання заяви, без належної оцінки змісту звернення, у якому чітко виражено волевиявлення особи на реалізацію права на перерахунок пенсії.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У справі, що розглядається, судом встановлено, що 22.07.2025 з метою реалізувати своє право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР у розмірі 50% від 8-ми мінімальних пенсій за віком, позивач звернулася до відповідача із заявою про перерахунок пенсії.

Проте, всупереч вимогам Закону №796-XII, Закону №1058-IV та Порядку №22-1, органом Пенсійного фонду не було здійснено переведення позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, передбачену статтею 54 Закону №796-XII, що свідчить про протиправну поведінку органу Пенсійного фонду, яка порушує права та законні інтереси позивача на належне пенсійне забезпечення.

При цьому, суд зазначає, що лист органу Пенсійного фонду від 27.08.2025 №15824-14993/Р-08/8-1700/25 не є роз`ясненням відповідно до положень Закону №2262-XII та Порядку №22-1, а за своїм змістом є рішенням про відмову у призначенні позивачу пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії в разі втрати годувальника не відповідає критеріям добросовісності та розсудливості, визначеним статтею 2 КАС України, отже є протиправною.

Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною відмову ГУ ПФУ в Рівненській області у переведенні позивача з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII, та відновленню шляхом зобов`язання відповідача перевести позивача з пенсії по віку відповідно до Закону №1058-IV на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 54 Закону №796-XII, починаючи з 01.08.2025.

При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов`язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.

Що стосується розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону №796-XII, який підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, суд зазначає таке.

За правилами статті 54 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 згідно з Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу в зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Обчислення і призначення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи із заробітку за межами зони відчуження провадиться на загальних підставах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:

по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;

по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;

по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;

дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

Згодом, мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23.11.2011.

Згідно з п.11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:

1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:

осіб з інвалідністю I групи 180 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю II групи - 160 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;

осіб з інвалідністю III групи - 145 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто раніше визначений статтею 54 Закону №796-XII розмір пенсій було знижено.

01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014, яким текст статті 54 Закону №796-XII, викладено в іншій редакції, зокрема:

"Пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань".

Також, 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" №79-VIII від 28.12.2014, пунктом 63 якого розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення ст. 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру державної пенсії, передбачених Законом №796-ХІІ.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Вказаним рішенням Конституційним Судом України визначено, що частина третя статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до частини першої статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Слід зауважити, що Рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2021 від 07.04.2021 не має ретроспективної дії у часі.

У частині третій резолютивної частини вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що Верховній Раді України протягом трьох місяців необхідно привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням. У разі не приведення нормативного регулювання через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991 у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 6 червня 1996 року: "В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".

На виконання Рішення Конституційного Суду України, Верховною Радою України прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" №1584-ІХ від 29.06.2021.

Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №1584-ІХ передбачено, що він набирає чинності з 1 січня 2022 року, крім пункту 2 розділу І цього Закону та пункту 2 цього розділу, які набирають чинності з 1 липня 2021 року.

У пункті 2 Закону №1584-ІХ статтю 54 Закону №796-ХІІ викладено в такій редакції: "В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими: для І групи інвалідності - 6000 гривень; для II групи інвалідності - 4800 гривень; для III групи інвалідності - 3700 гривень; для дітей з інвалідністю - 3700 гривень".

Таким чином, на виконання Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Верховною Радою України прийнятий Закон №1584-ІХ, який вносить зміни до Закону №796-XII, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону №796-XII послався відповідач, заперечуючи спірний перерахунок пенсії позивача.

Як убачається зі змісту статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону №230/96-ВР".

Аналізуючи норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі №796-XII саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.

У Рішенні №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку №1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Водночас приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв`язку зобов`язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров`ю.

Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України №4-р(І)/2024 від 03.04.2024 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII від 28.02.1991.

Конституційний Суд України у цьому Рішенні дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, яка настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров`я визнано найвищими соціальними цінностями. Частиною третьою статті 54 Закону №796-XII вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов`язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 №1-р(ІІ)/2021 констатував, що Верховна Рада України Законом №1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону №796-XII мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №230/96-ВР від 06.06.1996.

Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.

Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

У пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.

Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону №796-XII у редакції Закону №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону №796-XII в редакції Закону №1584-IX, суд зазначає, що законодавець виконав Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом №796-XII у редакції Закону №230/96-ВР.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що прийняттям Закону №1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у Рішенні №4-р(І)/2024 від 03.04.2024 Конституційним Судом України вказано, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону №230/96-ВР зазначив, що в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком.

За наведеного в сукупності, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Аналогічні правові висновки сформовано Верховним Судом в релевантній щодо цієї справи судовій практиці, зокрема у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23 та від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21.

Також Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24 підтвердив правильність вказаної вище правової позиції.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд звертає увагу на те, що частина четверта статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, встановлює розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, які не можуть бути нижчими: по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком; по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком; по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком; дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком. Водночас розмір пенсії по втраті годувальника в цій статті спеціального закону не встановлений.

Тому суд вважає, що для правильного вирішення цього судового спору слід застосувати положення статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якою регламентовано розмір пенсії по втраті годувальника та встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. Дітям-сиротам пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для виплати позивачу пенсії у розмірі не менше 50% від 8-ми мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 54 Закону № 796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, беручи до уваги неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин, що кваліфіковано судом як визнання позову (ч. 4 ст. 159 КАС України), суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.

Судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішенні від 07.04.2021 № 1-p(II)/2021) у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по віку відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 54 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР від 06.06.1996, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, починаючи з 01.08.2025, здійснивши її нарахування та виплату у розмірі 50% від восьми мінімальних пенсій за віком згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 04 лютого 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.О. Дорошенко