Рішення № 133844214, 05.02.2026, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/99/26 Справа №447/1934/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

05.02.2026 Миколаївський районний суд Львівської області в складі судді Головатого А.П., за участю секретаря судового засідання Кісіль А.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні у м. Миколаїв Львівської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Процесуальні дії у справі.

01.07.2025 ОСОБА_1 пред`явив позов до ТОВ «Енергія-Новий Розділ» про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 31.12.2024 його відповідно до наказу №105к звільнено з посади електромонтера з оперативних перемикань у розподільчих мережах (черговий) ТОВ «Енергія-Новий Розділ». При звільненні відповідач не виплатив усіх сум, що належать позивачу, зокрема, заробітну плату. Вказує, що станом на 01.06.2025 у відповідача існує заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 55 000,00 грн., що підтверджується розрахунковим листком за травень 2025 року. Таким чином, просить суд стягнути з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» заборгованість з невиплаченої заробітної плати у розмірі 55 000,00 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89 169,96 грн. При цьому посилається на те, що суд на підставі ст. 117 КЗпП України повинен стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за 6 місяців, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо відповідач не доведе відсутності в цьому своєї вини, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Вказує, що заходи досудового врегулювання спору не проводилися. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати: судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.

Ухвалою від 04.07.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Позивач ОСОБА_1 отримав копію вищевказаної ухвали суду 12.07.2025, що стверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду та міститься у матеріалах справи (а.с. 18).

15.07.2025 позивач ОСОБА_1 подав заяву про усунення недоліків (а.с. 19-20).

Ухвалою суду від 17.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання. Відповідачу надано строк для подання відзиву, заперечень на позовну заяву.

31.07.2025 засобами системи «Електронний Суд» представник відповідача Коза Є.Б. подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову у частині стягнення 19 672,63 грн., оскільки ТОВ «Енергія-Новий Розділ» за період з 01.06.2025 по 31.07.2025 позивачу було виплачено 15 000,00 грн. і згідно поданої заяви утримано у липні 2025 року із заборгованої заробітної плати 4 672,63 грн. Крім цього, просить відстрочити ТОВ «Енергія-Новий Розділ» виплату непогашеної перед позивачем заборгованості по заробітні платі в розмірі 35 327,37 грн. строком на три місяці. А також просить відмовити у стягненні з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування відзиву вказує, що відповідач перебував з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» у трудових відносинах по 31.12.2024. Електромонтер з оперативних перемикань у розподільчих мережах (черговий), 6 р. міських електромереж ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 31 грудня 2024 року в зв`язку з скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (наказ по Товариству №105к від 31 грудня 2024 року). При звільненні ОСОБА_1 з роботи ТОВ «Енергія-Новий Розділ» були нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Борг ТОВ перед позивачем на час звільнення з роботи станом на 01 січня 2025 року по заробітній платі з врахуванням усіх нарахувань (компенсація за відпустки та ін.) становив 134 413,47 грн. Після звільнення з роботи за період з 01.01.2025 по 31.05.2025 відповідачем виплачено 79 413,47 грн., в т.ч.: у січні 2025 року 40 413,47 грн.; у лютому 2025 року 8 000,00 грн.; у березні 2025 року 9 000,00 грн.; у квітні 2025 року 8 000,00 грн.; у травні 2025 року -14 000,00 грн. Станом на 01.06.2025 заборгованість перед позивачем із невиплаченої заробітної плати становила 55 000,00 грн. (134 413,47 грн. - 79 413,47 грн. = 55 000,00 грн.). Товариством за період з 01.06.2025 по 31.07.2025 виплачено 15 000,00 грн. у т.ч.: у червні 2025 року 8 000,00 грн.; у липні 2025 року 7 000,00 грн. Також згідно з поданою 10.07.2025 ОСОБА_1 заяви Товариством у липні 2025 року утримано із заборгованої заробітної плати борг за комунальні послуги в сумі 4 672,63 грн. Таким чином, борг ТОВ «Енергія-Новий Розділ» перед позивачем ОСОБА_1 станом на 31.07.2025 становить 35 327,37 грн. (55 000,00 грн. - 15 000,00 грн. - 4 672,63 грн. = 35 327,37 грн.). Представник відповідача також звертає увагу на те, що ТОВ «Енергія-Новий Розділ» не спроможне було своєчасно розрахуватися з позивачем з незалежних від товариства причин, зокрема, внаслідок накладення арешту на рахунки товариства, на яких знаходяться грошові кошти, що і спричинило часткову невиплату належних позивачу сум при звільненні з роботи, відсутності обігових коштів та збитковістю Товариства. Просить взяти до уваги, що станом на 01.07.2025 на арештованих вказаними у відзиві ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва рахунках Товариства знаходяться грошові кошти у сумі 3 318 657,86 грн., якими можна погасити значну частину боргу заявника перед позивачем. Стягнення з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 89 169,96 грн. є невиправдано обтяжливим, непосильним тягарем для Товариства, є несправедливим як щодо роботодавця так і третіх осіб, оскільки унеможливить виплату заробітної плати працівникам, проведення розрахунку із звільненими працівниками і негативно відобразиться на наданні комунальних послуг споживачам. Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, вказав, що такі є неспівмірними із складністю справи, з розміром невиплачених позивачу коштів та не відповідають критерію реальності таких витрат (а.с. 23-58).

22.08.2025, 25.09.2025 засобами системи «Електронний Суд» представник відповідача Коза Є.Б. подав клопотання про відкладення розгляду справи та копію довідки про проведення часткового розрахунку з позивачем (а.с. 59-63, 66-68).

03.11.2025 на електронну пошту суду та 04.12.2025 засобами системи «Електронний Суд» представник відповідача Шайнога О.І. подав письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що на час звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами, станом на 01.06.2025 залишок невиплачених відповідачем грошових коштів позивачу становив 55 000,00 грн. Станом на 31.10.2025 у ТОВ «Енергія-Новий Розділ» відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 (а.с. 71-73, 76-86).

Крім цього, представник позивача у клопотанні від 03.11.2025 просив відкласти судове засідання, а у клопотанні від 04.12.2025 просив долучити докази у справі, а саме копії постанов про відкриття та постанови про закінчення виконавчого провадження.

Проте, відповідно до ч. 1 ст. 191 ЦПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам копію відзиву та доданих до нього документів.

Згідно з ч. 3, 4, 5, 8 ст. 83 ЦПК України, відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частинами 1, 4 статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Натомість, представник відповідача у відзиві та у клопотанні про долучення доказів не навів жодних з перелічених обставин, на підставі яких суд міг би взяти подані докази до уваги, не виконав вимоги ст. 191 ЦПК України. Таким чином, суд не бере до уваги докази, подані з пропущенням процесуального строку.

04.12.2025 судове засідання не відбулося у зв`язку з несправністю роботи підсистеми ВКЗ (а.с. 87).

У судове засідання 12.01.2026 не з`явився позивач ОСОБА_1 , відтак, судове засідання було відкладено на 05.02.2026.

04.02.2026 засобами системи «Електронний Суд» представник відповідача Шайнога О.І. подав клопотання про відкладення судового засідання, оскільки представник відповідача Денькович М.І. тимчасово непрацездатна, долучив копію листка непрацездатності.

Проте, суд звертає увагу на те, що позов стосується виплати заробітної плати, був пред`явлений 01.07.2025, судові засідання були призначені на 25.08.2025, 25.09.2025, 03.11.2025, 18.11.2025, 04.12.2025, 12.01.2026 та 05.02.2026, а також зважаючи на те, що справа за клопотаннями представників відповідача була неодноразово відкладена, відповідач є юридичною особою, у штаті якого передбачено юридичний відділ, що стверджується копією довіреності, виданої на ім`я Денькович М.І. (начальника юридичного відділу), яка була представником відповідача лише в судовому засіданні 12.01.2026, наведене свідчить про зловживання відповідачем своїми процесуальними правами та затягуванням судового розгляду справи.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі», Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні ЄСПЛ від 06.09.2007 у справі «Цихановський проти України», суд констатував, що національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Частинами 1, 2 та 5 ст. 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Отже, зважаючи на можливість проведення судового засідання у режимі відеоконференції із застосуванням власних технічних засобів, у порядку передбаченому ст. 212 ЦПК України у разі об`єктивної неможливості прибуття у судове засідання, тривалість розгляду справи, те, що у матеріалах справи міститься відзив, поданий у встановлений строк, а також письмові пояснення щодо суті спору, суд вважає за можливе ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною ВС у постанові від 01.10.2020 у справі №361/8331/18, провадження №61-22682св19.

05.02.2026 позивач ОСОБА_1 подав заяву, у якій просив проводити розгляд справи за його відсутності.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд встановив:

Відповідно до копії наказу ТОВ «Енергія-Новий Розділ» №105к від 31.12.2024, згідно наказу товариства №30 від 28.10.2024 виведено з штатного розпису структурного підрозділу міські електромережі професія електромонтера з оперативних перемикань у розподільчих мережах (черговий) 6р, яку обіймає ОСОБА_1 . Іншу професію запропонувати йому немає можливості у зв`язку з відсутністю вакантних місць. На основі наведеного, з 31.12.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади електромонтера з оперативних перемикань у розподільчих мережах (черговий), 6р міських електромереж у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 10).

Згідно з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-7, у жовтні 2024 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 15 657,27 гривень, а у листопаді 2024 року 14 757,48 гривень (а.с. 12-13).

З копії розрахункового листка за травень 2025 рік, борг за підприємством складає 55 000,00грн. Виплачено 14 000,00 грн. (а.с. 11).

Відповідно до копії довідки ТОВ «Енергія-Новий Розділ» від 31.07.205 №1906 про стан розрахунків по заробітній платі ОСОБА_1 , борг ТОВ на час звільнення з роботи станом на 01.01.2025 з врахуванням усіх нарахувань становив 134 413,47 грн. Після звільнення з роботи ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 по 31.05.2025 виплачено 79 413,47 грн. Станом на 01.06.2025 залишок невиплачених коштів складає 55 000,00грн. За період з 01.06.2025 по 31.07.2025 ОСОБА_1 виплачено 15 000,00 грн. У липні 2025 року згідно з поданою заявою ОСОБА_1 утримано заборгованість за комунальні послуги у сумі 4 672,63 грн. Станом на 31.07.2025 борг ТОВ перед позивачем складає 35 327,37 грн. (а.с. 38).

Згідно з копією заяви ОСОБА_1 від 10.07.2025, позивач просив ТОВ «Енергія-Новий Розділ» утримати із заборгованості по заробітній платі у сумі 4 672,63 грн. (а.с. 39).

Рішенням №367 виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області, ЗАТ «Енергія-Новий Розділ» визначено виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання холодної та гарячої води, централізованого водовідведення з 01.08.2006 (а.с. 40).

Листом Міністерства розвитку громад та територій України повідомлено, що ТОВ «Енергія-Новий Розділ» включено до Переліку підприємств, що обслуговують системи життєзабезпечення, які є операторами об`єктів критичної інфраструктури сектору системи життєзабезпечення, згідно з Секторальним переліком об`єктів (а.с. 41).

Відповідно до копій ухвал слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2018 у справі №760/32373/18 та від 30.08.2019 у справі №760/24817/19, на визначені в ухвалах рахунки відповідача накладено арешт у вигляді заборони розпорядження та здійснення видаткових операцій в межах суми 804 892 343,78 гривень (а.с. 42-43, 44).

Копією довідки ТОВ «Енергії-Новий Розділ» №1197 від 31.07.2025 стверджується про те, що на арештованих рахунках згідно з ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва у справах №760/32373/18 від 17.12.2018 та №760/24817/19 від 30.08.2019 станом на 01.07.2025 залишок коштів становить 3 318 657,86 грн. (а.с. 45).

Представником відповідача також долучено звіт про фінансовий стан станом на 31.12.2024 (а.с. 46-47) звіт про сукупний дохід (а.с. 48-49), копію довідки вих. №1908 від 31.07.2025 про те, що станом на 01.07.2025 дебіторська заборгованість населення за послуг з водопостачання та водовідведення становить 23 140,1 грн. (а.с. 50), оборотно-сальдову відомість за червень 2025 року (а.с. 51).

Протягом розгляду справи представник відповідача просив долучити копії довідки про сплату ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі (а.с. 61, а.с. 68 (зворот)) та довідки про здійснення розрахунку (а.с. 72).

Таким чином, відповідач здійснив фактичний розрахунок із позивачем, що підтвердив позивач (а.с. 72).

Оцінка суду.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Нормами статті 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення безробіття з незалежних від них обставин.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

При цьому, визначальним для доведення позову є такі юридично значимі обставини: невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З огляду на систематичне тлумачення положень КЗпП України та ЗУ «Про оплату праці», середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, заохочувальною чи компенсаційною виплатою, відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Викладене узгоджується із правовим висновком, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18.

Відповідач провів повний розрахунок з позивачем з виплати заробітної плати 31.10.2025, що визнають сторони.

Таким чином, на день ухвалення рішення заборгованість з виплати заробітної плати відсутня, а отже позовна вимога про стягнення заборгованості з невиплаченої заробітної плати у розмірі 55 000,00 грн. не підлягає до задоволення.

Представник відповідача у відзиві стверджує, що відповідач не здійснив повний розрахунок із позивачем у день звільнення, оскільки на момент звільнення позивача ТОВ не спроможне було своєчасно розрахуватися з позивачем з незалежних від товариства причин, зокрема, внаслідок накладення арешту на рахунки товариства, на яких знаходяться грошові кошти, що і спричинило часткову невиплату належних позивачу сум при звільненні з роботи, відсутності обігових коштів та збитковістю ТОВ «Енергія-Новий Розділ». Просить взяти до уваги, що станом на 01.07.2025 на арештованих вказаними у відзиві ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва рахунках Товариства знаходяться грошові кошти у сумі 3 318 657,86 грн., якими можна погасити значну частину боргу заявника перед позивачем. Стягнення з ТОВ «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 89 169,96 грн. є невиправдано обтяжливим, непосильним тягарем для Товариства, є несправедливим як щодо роботодавця так і третіх осіб, оскільки унеможливить виплату заробітної плати працівникам, проведення розрахунку із звільненими працівниками і негативно відобразиться на наданні комунальних послуг споживачам.

На підтвердження цього надав копії ухвал слідчого судді щодо накладення арешту (а.с. 42-43, 44), звіт про фінансовий стан станом на 31.12.2024 (а.с. 46-47) звіт про сукупний дохід (а.с. 48-49), копію довідки вих. №1908 від 31.07.2025 про те, що станом на 01.07.2025 дебіторська заборгованість населення за послуг з водопостачання та водовідведення становить 23 140,1 грн. (а.с. 50), оборотно-сальдову відомість за червень 2025 року (а.с. 51).

Отже, відповідач визнає затримку у виплаті заробітної плати, однак, не визнає, що така мала місце з вини відповідача.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, провадження №14-323цс19, розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц прийшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Вказане міститься у постанові ВП ВС від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, провадження №14-85цс25.

Крім цього, у п. 106 вищевказаної постанови вказано, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач протягом перебування справи у суді провів повний розрахунок заборгованості з невиплаченої заробітної плати перед позивачем, тобто, відповідач вживав заходів для усунення порушень строків проведення розрахунків з позивачем при його звільненні. Суд бере до уваги також те, що згідно з ухвалами слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 17.12.2018 у справі №760/32373/18 та від 30.08.2019 у справі №760/24817/19 на рахунки відповідача накладено арешт у виді заборони розпорядження та здійснення видаткових операцій в межах суми 804 892 343,78 грн., від чого залежала своєчасність проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Відтак, з огляду на наведене, беручи до уваги правові висновки ВС, викладені у вищевказаних постановах, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, те, що право працівника на оплату праці гарантується державою першочергово й законом передбачено відповідальність за невиплату заробітної плати у визначені строки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на те, що відповідач вжив заходів щодо розрахунку суд вважає, що позов у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає до часткового задоволення, а саме у розмірі 55 000,00 грн.

Щодо позовної вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, суд зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов?язаних із розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів, тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Вказане міститься у постанові ВС від 31.01.2025 у справі №758/5917/21, провадження №61-1515св24.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність й розумність.

У постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №211/3113/16-ц, від 06.11.2020 у справі №760/11145/18 зауважено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Згідно з договором про надання правової допомоги від 27.06.2025, у п. 2.3. договору вказано, що загальна вартість послуг адвоката Ратича Т.М. за цим договором становить 10 000,00 грн. (а.с. 14).

На підтвердження факту отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат, позивачем долучено лише копію цього договору (а.с. 14).

У постанові ВП ВС у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020, сформовано правову позицію, згідно якої при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування таких витрат одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Щодо стягнення витрат на професійну правову допомогу, представник відповідача у відзиві вказав, що такі є неспівмірними із складністю справи, з розміром невиплачених позивачу коштів та не відповідають критерію реальності таких витрат.

Так, у постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц та в постанові ВС від 03.10.2019 у справі №922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також у постановах ВС від 12.02.2020 у справі №648/1102/19 та від 11.11.2020 у справі №673/1123/15-ц.

За результатами дослідження та оцінки долучених до матеріалів справи доказів щодо понесення витрат на правову допомогу, беручи до уваги те, що відповідач подав заперечення щодо стягнення витрат на правову допомогу у заявленому позивачем розмірі, з огляду на критерій реальності понесення таких витрат, а саме те, що позивач у судових засіданнях не користувався правничою допомогою адвоката Ратича Т.М., вимоги з приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката є частково обґрунтованими та підлягають до задоволення у розмірі 1 000,00 грн. за написання позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов підлягає до задоволення частково, судовий збір слід стягнути з відповідача у розмірі 747,07 грн. на користь позивача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, виходячи з розрахунку: 55 000,00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 1 211,20 грн. (сума сплаченого судового збору) / 89 169,96 грн. (розмір заявлених позовних вимог).

Керуючись ст. 43, 46 Конституції України, ст. 4, 47, 97, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. 4, 12, 13, 81, 89, 133, 134, 141, 223, 247, 259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» судовий збір у розмірі 747 (сімсот сорок сім) гривень 07 копійок на користь ОСОБА_1 .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ» на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергія-Новий Розділ», місцезнаходження: вул. Грушевського, 37, м. Новий Розділ, Стрийський район, Львівська область, 81652, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 33525073.

Повний текст рішення складено 05.02.2026.

Суддя Головатий А.П.