Рішення № 133843935, 05.02.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/209/26

Провадження №2-а/442/18/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі: головуючої судді Павлів З.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження, за відсутності сторін, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

встановив:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати постанову серія ЕНА №645626 від 03.01.2026 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену за ч.1 ст.122 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 340 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Заявлені позовні вимоги обгрунтовує тим, що 03.01.2026 його ОСОБА_1 поліцейським Відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Панасом Василем Ігоровичем було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6456426, згідно якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. Згідно фабули вищевказаної постанови 03.01.2026 о 16:56 год. в м.Стебнику водій, керуючи транспортним засобом, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки п.1.1, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушив п.34 ПДР. Вважає зазначену постанову протиправною та такою, яка підлягає скасуванню. Зазначає, що він дійсно рухався по м.Стебнику на транспортному засобі Skoda Oktavia НОМЕР_1 рухаючись по автодорозі помітив пошкодження/дефект дорожнього покриття вибоїну, яка об`єктивно створювала небезпеку та могла спричинити пошкодження його транспортного засобу. Оцінивши дорожню обстановку та впевнившись у відсутності руху автомобілів у зустрічному і попутному напрямках, був змушений здійснити об`їзд нерухомої перешкоди, а саме: частини пошкодженої проїзної частини. Окрім цього, дорожня розмітка на даній ділянці дорожнього покриття була затерта та в неналежному стані, що унеможливлювало її чітке візуальне сприйняття водієм під час руху транспортного засобу. Відтак, вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував. Крім цього, вважає, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження його вини у вчиненні даного адміністративного правопорушення, а сама постанова у справі не є беззаперечним доказом у справі про притягнення до адміністративної відповідальності. Наголошує також й на тому, що поліцейським патрульної поліції не було роз`яснено йому його прав.

Стислий виклад позиції (заперечень) відповідача.

27.01.2026 представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позов заперечує, просить в задоволенні такого відмовити. В обгрунтування заперечень послалась на те, що 03.01.2026 старший сержант поліції Панас В.І. спільно з старшим сержантом поліції Гнатів Ю.В. заступили на добове чергування у складі СРПП з охорони громадського порядку та публічної безпеки, а також забезпечення безпеки дорожнього руху по Трускавецькій ОТГ. Так, під час патрулювання визначеної території, 03.01.2025, рухаючись службовому автомобілі приблизно о 16.56 год. по автодорозі Т-14-02 Східниця-Пісочна на 18 км. Працівники поліції помітили автомобіль Scoda Octavia р.н.з. НОМЕР_1 , водій якого керуючи даним транспортним засобом, здійснив перетин суцільної лінії розмітки. Дана ділянка дороги являється аварійно-небезпечною, на якій встановлено дорожній знак «3.25», «Обгін заборонено». З долученого відеозапису вбачається, що дорожня розмітка чітко видима для учасників дорожнього руху. Жодних транспортних засобів, які би рухалися з низькою швидкістю не проглядається. Жодних недоліків в утриманні вулично-шляхової мережі, зокрема нерухомої перешкоди у вигляді ями чи вибоїни - немає.

Вчинені судом процесуальні дії у справі та постановлені ухвали.

Ухвалою судді від 12.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності залишено без руху, надано позивачу термін для виправлення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, протягом п`яти днів з моменту отримання ухвали.

Ухвалою судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 16.01.2026, після усунення недоліків, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19.01.2026 розгляд даної справи було відкладено на 28.01.2026 про що учасники процесу належним чином були повідомленні.

28.01.2026 розгляд справи відкладено за клопотанням представника позивача на 05.02.2026.

03.02.2026 представник позивача адвокат Коцан Р.М. подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначає, що із зазначеним відзивом він категорично не погоджується. Зазначає, що із наданого відповідачем відеозапису, здійсненого на невідомий пристрій, встановлено, що назустріч автомобіля патрульної поліції їхав автомобіль і на відстані близько 100 м. від патрульного автомобіля не ідентифікований жодним чином, автомобіль перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків. Через декілька секунд патрульний автомобіль розвернувся і наздогнав автомобіль чорного кольору марки Skoda Octavia, який їхав йому назустріч і яким керував позивач, і який одразу ж зупинився на вимогу працівників патрульної поліції. Під час спілкування з поліцейськими його довіритель пояснив, що він перетинав суцільну лінію дорожньої розмітки з метою обгону транспортного засобу, що рухався зі швидкістю менше ніж 30 км/год і таку швидкість автомобіля, що рухався попереду, визначив з показників спідометра власного авто. У відповідь на це поліцейський повідомив, що «у нього теж є спідометр» і теж може сказати … яка різниця?». Відповідно до п.34.1 Правил дорожнього руху лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється. Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1. для об`їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об`їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поодиноких транспортних засобів, що рухаються зі швидкістю менше ніж 30 км/год. Однак, жодних доказів того факту, що транспортний засіб, здійснюючи обгін якого, позивач перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1, рухався в колоні транспортних засобів, а не рухався як поодинокий транспортний засіб зі швидкістю більшою ніж 30 км/год., відповідачем не надано. Окрім цього, на даній ділянці дороги було наявне пошкодження/дефект дорожнього покриття дороги вибоїну, яка об`єктивно створювала небезпеку, внаслідок чого транспортний засіб, який рухався попереду рухався з об`єктивно низькою швидкістю. Вимоги до руху в колоні транспортних засобів, визначені у п.25.1. Правил дорожнього руху, відповідно до якого, рух транспортних засобів в колонах передбачає, що на кожному транспортному засобі, що рухається в складі колони встановлюється розпізнавальний знак «Колона». Розпізнавальний знак може не встановлюватися, якщо колону супроводжують оперативні засоби з увімкненими червоним, синів і червоним, зеленим або синім і зеленим проблисковими маячками та (або) спеціальними звуковими сигналами. З долученого відповідачем відеоматеріалу до відзиву на позовну заяву, дотримання вимог, щодо встановлення розпізнавальних знаків «Колона» всіма учасниками дорожнього руху, які рухались назустріч автомобілю патрульної поліції, не вбачається, відтак вважає, що транспортний засіб, здійснюючи обгін якого, позивач перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1 рухався, як поодинокий транспортний засіб. Окрім цього, із наданого відеоматеріалу взагалі немає змоги встановити, який автомобіль та з яким державним номерним знаком перетнув суцільну лінію розмітки, а також, що ця лінія дійсно є суцільною і її суцільність, в цій ділянці дороги, була видимою учасникам дорожнього руху, зокрема позивачу, а також той факт, що автомобіль, обгін якого здійснив позивач, що рухався назустріч поліцейському авто, рухався зі швидкістю більше ніж 30 км/год, що забороняло позивачу перетинати суцільну лінію дорожньої розмітки 1.1 для його обгону. Зазначає, що в оскаржуваній постанові не вказується про те, що до неї долучається відеозапис, а отже долучений відповідачем відеозапис не є встановленим та, відповідно, не є належним та допустимим доказом. Вважає, що відповідачем не дотримано обов`язку надання суду необхідних переконливих доказів у справі про адміністративне правопорушення, на підставі яких винесено оскаржувану постанову.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

03.01.2026 поліцейським Відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького районного відділу поліції ГУНП у Львівській області старшим сержантом поліції Панасом Василем Ігоровичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №6456426, на підставі якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

Зі змісту постанови вбачається, що 03.01.2026 о 16:56 год. в м.Стебнику ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, перетнув суцільну лінію дорожньої розмітки п.1.1, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушив п.34 ПДР.

Відповідачем до відзиву долучено відеозапис, на якому зафіксовано керування позивачем транспортним засобом.

Будь-яких інших доказів, які мають значення для правильного вирішення цієї справи та котрі б відповідали критеріям їх належності та допустимості, як і матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно позивача у цілому, для їх безпосереднього дослідження, відповідачами суду не надано, а судом не здобуто.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з вищенаведеного, однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема й при притягненні особи до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення.

Статтями 72-90 глави 5 «Докази та доказування» чинного КАС України наведені основні положення про докази, котрими в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і ці дані встановлюються вичерпними засобами. Докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Тобто докази - це урегульована процесуальним законодавством, існуюча у певній процесуальній формі інформація (фактичні дані), яка надає можливість адміністративному суду, що розглядає справу, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням їхньої якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного судового рішення.

Так, докази мають бути: належними (стаття 73 КАС України); допустимими (стаття 74 КАС України); достовірними (стаття 75 КАС України); достатніми (стаття 76 КАС України).

Згідно зі статтею 74 КАС України (допустимість доказів) суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

До таких висновків щодо сутності доказів та, зокрема, визначення критеріїв їх допустимості дійшов Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2022 року у справі №280/8987/20.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Важливим є той аспект, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Дотримуючись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а також виходячи із наведених вище норм національного процесуального законодавства, суд, перевіряючи порушення прав ОСОБА_1 за пред`явленими позовними вимогами, пов`язаними із притягненням його до адміністративної відповідальності та накладенням на нього адміністративного стягнення, встановив наступне.

Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року за №1306 «Про правила дорожнього руху».

Пунктами 1.3 та 1.9. Правил дорожнього руху України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством.

В пункті 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Пункт 34 ПДР України визначає, що лінію горизонтальної розмітки 1.1., (вузька суцільна лінія) (вузька суцільна лінія), яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків (осьова розмітка) на дорогах з двома чи трьома (2 + 1) смугами руху в обох напрямках, позначає межі смуг руху у попутному напрямку (розділювальна розмітка), позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено (напрямні острівці та острівці безпеки); розділяє пішохідний і велосипедний рух на суміжних пішохідних та велосипедних доріжках, позначених знаком 4.18 4.18 "Суміжні пішохідна та велосипедна доріжки"; розділяє смуги на велосипедних доріжках з двостороннім рухом у разі наближення до велосипедного переїзду, позначеного розміткою 1.15 Розмітка 1.15 (велосипедний переїзд), - перетинати забороняється.

Положеннями частини першої статті 122 КпАП України встановлена адміністративна відповідальність за порушення низки правил дорожнього руху, в тому числі і за порушення розмітки проїзної частини доріг.

Санкція цієї норми передбачає штраф у розмірі від п`ятнадцяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в даному випадку становить 340 грн.

Відповідно до статті 222 КпАП України розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачених, зокрема, частиною 1 статті 122 цього Кодексу, віднесено до компетенції органів Національної поліції, діяти від імені яких мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з приписами частин 2, 4 статті 258 КпАП України у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, протокол не складається, а постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення.

Оскаржувана постанова винесена поліцейським Відділення поліції №2 (м.Трускавець) Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Панасом В.І., який має спеціальне звання «старший сержант поліції», а відтак він є особою, уповноваженою на розгляд вказаної справи.

Стаття 251 КпАП України визначає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частини другої та третьої статті 283 КпАП України постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Дослідженням змісту оскаржуваної постанови установлено, що така винесена у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі.

Оскаржувана позивачем постанова не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.

В матеріалах справи відсутні відомості про технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний запис, в оскаржуваній постанові відсутні посилання на відеозапис як на доказ, що не дає підстав використати відеозапис, як доказ.

Згідно з вимогами ст.ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію», наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них» та наказу Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 року № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису та відео реєстраторів патрульних» чітко регламентують, що кожному патрульному поліцейському видається нагрудна відеокамера, а також вказується коли поліцейський повинен її обов`язково вмикати.

Відповідно до ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.

У ст.40 вищевказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Згідно п.3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затв.наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016 №100 після активації нагрудної відеокамери все спілкування повинно бути записане безперервно.

У п.1 ч.1 ст.2 Розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка була затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 №1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 №28/32999 передбаченого, що застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Відповідно до ст.5 Розділу ІІІ цієї Інструкції включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ цієї Інструкції передбаченого, що відео реєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.

Включення відео реєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, такий є неналежним.

Суд вважає, що сама лише постанова, складена інспектором, не може бути об`єктивним доказом правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконував функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

Це відповідає позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 липня 2020 року в справі №177/525/17 / провадження №К/9901/34580/18/.

Висновок суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до вимог ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідачів, якщо вони заперечують проти адміністративного позову. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Сама по собі постанова про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративного правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП, не дає підстав стверджувати про порушення позивачем Правил дорожнього руху України в той день та час, оскільки зазначені твердження не знайшли обґрунтування під час розгляду справи.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 338/1/17 від 26.04.2018, зокрема, що посилання в оскаржуваній постанові як на беззаперечний доказ вчинення позивачем правопорушення є недопустимим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням недоведеності вчинення позивачем порушення Правил дорожнього руху України і недоведеності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, оскаржувана позивачем постанова є протиправною, підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю складу та події адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 229, 241-246, 250, 257-258, 262, 286 КАС України,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову серія ЕНА №645626 від 03.01.2026 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену за ч.1 ст.122 КУпАП, у виді штрафу в розмірі 340 грн. та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КУпАП закрити.

Копії рішення надіслати для відома сторонам.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Павлів З.С.