Рішення № 133822090, 29.01.2026, Таращанський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 379/2245/25

Провадження № 2/379/179/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року м. Тараща

Таращанський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Разгуляєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Мовчан М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тараща в залі суду № 4, в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінпром Маркет" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, свої позовні вимоги мотивує тим, що 24.06.2021 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 75236184. ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» свої зобов`язання перед відповідачем за договором виконало в повному обсязі та надало грошові кошти в позику в розмірі 10255,00грн. шляхом перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , строк позики 30 днів зі сплатою процентів 1.99% в день. Договір позики підписано електронним підписом позичальника відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора nvOGR3XD, що був надісланий на вказану відповідачем електронну адресу, що узгоджується з положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». У свою чергу відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення грошових коштів та нарахованих процентів не виконав. У подальшому 19.11.2021 між первісним кредитором ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» було укладено договір факторингу № 1911, відповідно до умов якого до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 75236184. 03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ "Фінпром Маркет" було укладено договір факторингу № 030423-ФК, відповідно до умов якого, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором позики № 75236184. Станом на день звернення до суду заборгованість відповідача по договору не сплачена.

На підставі вищенаведеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 34411,77 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.12.2025 справу передано для розгляду судді Разгуляєвій О.В.

Ухвалою суду від 10.12.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та одночасно задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів в АТ КБ «ПриватБанк».

25 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника відповідача - Кірюшина А.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує в повному обсязі.

Відзив мотивував тим, що позивачем не надано належних, допустимих і достовірних доказів укладення кредитного договору, надання (перерахування) позивачем відповідачу коштів у кредит за кредитним договором, наявність будь-якої заборгованості відповідача перед позивачем. Стороною позивача не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про укладення між відповідачем та позивачем кредитного договору та виникнення між ними будь-яких правовідносин. Звертає увагу суду на те, що кредитний договір містять відомості, що були внесені кредитодавцем, а не позичальником. Вважає не належним доказом довідку про ідентифікацію, оскільки даний документ створено зацікавленою у справі особою, а саме - представником первісного кредитодавця. Створення таких доказів та внесення в нього змін цілком залежить від волі зацікавленої у справі особи (первісного кредитодавця). Позивач не вказує, яким чином відповідачу була надана (надіслана) пропозиція (оферта), і які істотні умови вона містила. При цьому відповідач категорично заперечує, що він: зареєструвався в інформаційно-телекомунікаційній системі (ІТС) позивача, створив в такій системі особистий кабінет,отримав пропозицію (оферту) та ознайомився із нею; отримав електронне повідомлення від кредитодавця із одноразовим ідентифікатором;ввів одноразовий ідентифікатор в інформаційно-телекомунікаційній системі (сайті) кредитодавця; використав одноразовий ідентифікатор для підписання (укладення) кредитного договору. Зазначає, що позивачем не підтверджено доказами, яким чином був надісланий позивачем та отриманий відповідачем одноразовий ідентифікатор: СМС-повідомлення, певний месенджер тощо. Долучена позивачем електронна копія письмового доказу, а саме довідка ТОВ «Фінекспрес» від 15.01.2025№КД-00006121/ТНПП, згідно якої вказане ТОВ підтвердило прийняття до виконання платіжної інструкції наданої ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та завершення платіжної операції не є належним та допустимим доказом надання грошових коштів відповідачу оскільки, не відповідають вимогам чинного законодавства щодо оформлення первинних бухгалтерських облікових документів. Звертає увагу суду на те, що згідно виписки по банківській картці № НОМЕР_2 на вказану картку 24.06.2021 було зараховано грошові кошти в сумі 10255 грн, проте вказаний документ не містить інформації про призначення даного платежу, особи від якої надійшла вказані грошові кошти. Окрім того, враховуючи узгоджений сторонами строк кредитування 30 днів, а також враховуючи відсутність належних та допустимих доказів щодо пролонгації строку дії кредитного договору, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача процентів за кредитним договором за період після 24.07.2021 задоволенню не підлягають. Також просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу з відповідача, у зв`язку з необґрунтованістю таких витрат.

29 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник не погоджується із запереченнями відповідача, посилаючись на те, що договір позики №75236184 відповідачем підписано (акцептовано) оферту) одноразовим ідентифікатором (nvOGR3XD), чим засвідчено вивчення умов оферти, повну та безумовну згоду з цими умовами, свідоме прийняття пропозиції укласти договір та згоду на використання одноразового ідентифікатора в якості особистого підпису договору. Між сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладання такого договору, що відповідає ЗУ «Про електронну комерцію». Використання одноразового ідентифікатора - є не можливим без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення позичальником входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісними кредиторами здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані товариствами для укладення договорів від його імені, відповідачем до суду не надані. Щодо доказів отримання відповідачем коштів за договором позики, то посилання останнього зводяться до того, що надані позивачем документи не є належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положенням про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, а отже не підтверджують факт передачі коштів. ОСОБА_1 , будучи стороною вказаного правочину, мав можливість надати до суду відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження того, що відповідні кошти не зараховувались на його карткові рахунки, указані у договорах, у період часу, про який стверджує позивач, або того, що карткові рахунки йому не належать, оскільки лише відповідач має доступ до свого рахунку. Окрім того, відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором позики здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 331,63 грн. (25.07.2021 - 331,63 грн.), що у свою чергу додатково підтверджує отримання відповідачем коштів за договором позики та його укладання. Щодо нарахування процентів за договором позики №75236184 від 24.06.2021 року доводи представника відповідача, є передчасними, оскільки таке нарахування здійснювалось у відповідності до умов договору та додатків до них/правил, й саме через неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань. Вказує, що позивач просить стягнути суму заборгованості за договорами позики лише до моменту відступлення права вимоги первісними кредиторами, інших нарахувань позивачем не заявлялось, зокрема процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2.7 % за кожен день, яка передбачена договором позики, погодженими відповідачем та регламентована правилами надання грошових коштів у позику - не нараховано, оскільки зазначена процента ставка значно фінансово навантажить відповідача. Позивач просить суд позовні вимоги ТОВ «Фінпром Маркет» - задовольнити в повному обсязі та відмовити відповідачу в компенсації витрат на правничу допомогу.

05.01.2026 на виконання вимог ухвали суду від 10.12.2025 з АТ КБ "Приватбанк" надійшла витребувана судом інформація.

Позивач ТОВ «Фінпром Маркет», будучи належним чином повідомленим про час, день та місце судового засідання, в судове засідання не з`явився, повноважного представника до суду не направив. Натомість в позовній заяві представник позивача просить здійснювати розгляд справи у його відсутність.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник будучи належним чином повідомленими про час, день та місце судового засідання, в судове засідання 29.01.2026 не з`явилися. У відзиві на позовну заяву просили суд розгляд справи провести за відсутності відповідача.

Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи та матеріали справи з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 24.06.2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики №75236184 шляхом підписання відповідачем кредитного договору електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора nvOGR3XD, надісланим йому ТОВ «1Безпечне агентство необхідних кредитів» на електронну пошту spike549@mail.ru 24.06.2021 року (а.с.8 та на зв.).

Вказане також стверджується довідкою про ідентифікацію, з якої вбачається, що 24.06.2021 о 17 год 48 хв на електронну пошту spike549@mail.ru ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» надіслало одноразовий ідентифікатор nvOGR3XD (а.с.21).

За умовами договору позики №75236184 відповідачу було надано позику у розмірі 10255,00 грн. (п.п.2.2.1), строком кредитування 30 днів до 24.07.2021 року (п.п.2.2.2), зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 1,99% в день. Знижена процентна ставка 0,60% в день. Процентна ставка за понадстрокове користування 2,70% в день. Орієнтовна реальна річна процентна ставка 642,22%. Орієнтовна загальна вартість кредиту 12091,67 грн. (п.п.2.2.3).

Згідно з договором позики, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.

Підписанням цього договору позики відповідачка підтвердила, що вона ознайомилася на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (п. п. 5.1. п. 5 Договору позики) (а.с. 8).

Як зазначає позивач, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» виконало взяті на себе зобов`язання за договором, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору позики, що підтверджується копією платіжної інструкції №е617айй7-0е24-485Ь-а566-9с6Ь97469а35 про зарахування 24.06.2021 на платіжний інструмент № НОМЕР_1 10255,00 грн, відправник ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів».

Крім того, факт зарахування коштів у розмірі 10255,00 грн. на рахунок відповідача ОСОБА_1 підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова Компанія «Фінекспрес» № КД-000006121/ТНПП від 15.01.2025, номер платежу е617айй7-0е24-485Ь-а566- 9с6Ь97469а35 від 24.06.2021 року, отримувач ОСОБА_2 -ЕПЗ № НОМЕР_1 (а.с.22 та на зв.).

19 листопада 2021 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і «Фінансова компанія управління активами» було укладено договір факторингу № 1911, у відповідності до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відступило ТОВ «Фінансова компанія управління активами» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаними в реєстрі боржників (а.с.23 зв -27).

Відповідно до реєстру прав вимог № 3 від 19 листопада 2021 року до договору факторингу № 1911 від 19 листопада 2021 року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 34412,31грн, №2044 в реєстрі (а.с. 31 зв. -32).

03.04.2023 між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ "Фінпром Маркет" було укладено договір факторингу № 030423-ФК. Відповідно до умов договору фактор передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (а.с.34-38).

Згідно із реєстру боржників до договору факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023, відповідач ОСОБА_1 є боржником за договором позики № 75236184 в загальному розмірі 34412,31грн, №1972 в реєстрі (а.с.42 зв -43).

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість відповідача за договором позики № 75236184 за період з 24.06.2021 по 24.02.2025 року становить 34411,77 грн, яка складається із: 10255,00 грн. сума заборгованості за тілом позики; 24156,77 грн. сума заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами (а.с. 44-46 зворот).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов`язання в натурі. Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються, Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частина 12 ст. 11 вказаного Закону передбачає, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

В судовому засіданні установлено, що договір позики № 75236184 від 24.06.2021 підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора nvOGR3XD та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами указаного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між позивачем та відповідачем не були б укладені.

Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року № 524/5556/19, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 23 березня 2020 року № 404/502/18.

Отже, встановлено, що договір позики № 75236184 від 24.06.2021, підписаний сторонами договору, є чинними, у встановленому законом порядку недійсними не визнавався, сторони визначили всі істотні умови цього договору, а отже між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

Твердження представника відповідача про те, що позивачем не дотримано законодавчо визначений порядок укладення електронних договорів суд до уваги не приймає та відхиляє як безпідставні та недоведені.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договірні зобов`язання ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», виконало та надало відповідачу шляхом перерахування на визначений відповідачем картковий рахунок кредит в сумі: 10255,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 серпня 2020 року у справі № 570/2984/13-ц.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 наведені кваліфікуючі ознаки договору факторингу, а саме договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зумовлює його недійсність.

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 910/7038/17.

На підтвердження позовних вимог позивачем ТОВ «Фінпром Маркет» надано суду належним чином завірену копії договору факторингу № 1911 від 19.11.2021 з додатками, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» і ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та договору факторингу № 030423 -ФК від 03.04.2023 укладеного між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет».

При оцінці вищевказаних договорів факторингу, суд керується закріпленим у ст.204 ЦК України принципом правомірності правочину та зауважує, що ці договори ніким не оспорювались та у встановленому порядку недійсними не визнавались, а відтак, суд приймає їх до уваги.

Отже, надані позивачем вище і досліджені судом письмові докази підтверджують відступлення права вимоги від ТОВ «»,за кредитним договором, укладеним цим Товариством з ОСОБА_3 .

Отже, надані позивачем вище і досліджені судом письмові докази підтверджують відступлення права вимоги від ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та від ТОВ «Фінансова компанія управління активами» до ТОВ «Фінпром Маркет».» за договором позики № 75236184, укладеним первісним кредитором із ОСОБА_1 .

Натомість, відповідач свої договірні зобов`язання у визначеним договором строки і обсяги не виконав, і станом на час розгляду справи відомостей про погашення заборгованості за вказаними договором повністю чи частково суду не надано.

Аргументи представника відповідача про те, що він не укладав цього кредитного договору повністю спростовуються наданими позивачем та витребуваними ухвалою суду від 10.12.2025 від АТ КБ «ПриватБанк» доказами.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За приписами ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ч. 1 ст. 79 ЦПК України та ч. 6 ст. 81 ЦПК України докази мають відповідати ознакам достовірності, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, своєчасно первісним кредиторам грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом не повернув, чим порушив ст. 526 ЦК України та умови договору, разом з тим, первісний кредитор своє право вимоги до відповідача за договором відступлення передав - позивачу, у якого відповідно виникло право стягнення з відповідача на свою користь заборгованості за користування кредитними коштами.

Стороною відповідача не надано будь-яких доказів в розумінні положень ст. ст.76-81 ЦПК України на спростування даних обставин як на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Так, з листа АТ КБ «ПриватБанк» від 25.12.2025 вбачається, що ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_3 є клієнтом банку. На його ім`я було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 (а.с.115).

З виписки по особовим рахункам ОСОБА_1 вбачається, що на його платіжну картку № НОМЕР_2 надійшли 10255,00 грн, дата 24.06.2021 (а.с.116).

Як вбачається з відзиву на позовну заяву, заперечуючи проти позову, відповідач не заперечував факт отримання ним грошових коштів, а посилався лише на те, що відсутні належні докази перерахування коштів первісним кредитором.

Суд зазначає, враховуючи умови надання кредитних коштів, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору.

Доказів ненадходження на банківський рахунок коштів за вказаним договором відповідач суду не надав.

Аргументи представника відповідача повністю спростовуються наданими позивачем та витребуваними ухвалою суду від 10.12.2025 від АТ КБ «ПриватБанк» доказами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром Маркет» заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 10255,00 грн.

Позивач також просив стягнути з відповідача 24156,77 грн. відсотків, які нарахував за період з 25.06.2021 по 22.10.2021.

Проте, встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного між фінансовою установою та відповідачем договору дана фінансова установа надала позичальнику суму позики, а останній зобов`язався повернути надану позику в повному обсязі у визначений договором строк а саме:

- сторонами було погоджено строк дії позики (строк договору), відповідно до п. 2.2 договору - по 24 липня 2021 року (30 днів).

Таким чином, позикодавець відповідно до ст.1048ЦК України мав право стягнути заборгованість по нарахованих і несплачених процентах за користування кредитними коштами в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до розрахунку позивача, заборгованість за договором позики №75236184 від 24.06.2021 становить 34411,77 грн, яка складається із: 10255,00 грн. сума заборгованості за тілом позики; 24156,77 грн. сума заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами (а.с. 44-46 зворот).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 54 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 зробила правовий висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

Представник позивача, заперечуючи на доводи представника відповідача, щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами поза межами дії строку договору позики, посилалася на п. 6.5 Правил, у редакції, що діяла на час укладення договору позики, передбачено, що у разі неповернення/повернення не в повному розмірі/несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частину) товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику (або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику за понадстрокове користування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-16гс22) зазначено, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Схожа правова позиція міститься у постанові КЦС ВС від 30 січня 2025 року у справі №341/416/20 (провадження №61-13572св23).

З вищенаведеного випливає, що ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» за ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти в порядку, передбаченому договором, оскільки таке нарахування можливе лише в межах погодженого строку.

Відповідно до п. 5.2. договору позики № 75236184, позичальник до моменту підписання договору вивчив цей договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/.

Проте роздруківка Правил надання грошових коштів у позику ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» не містить відмітки про те, що вони були підписані ОСОБА_1 (а.с.9 зв.-20) тому їх не можна розцінювати як частину договору позики, укладеного 24.06.2021 року шляхом підписання електронним підписом.

Зазначення в договорі позики про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на яку посилається кредитор.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді можливість пролонгації і відповідно нарахування відсотків протягом довшого строку, ніж 30 днів з дня укладення договору позики і до 21.10. 2021 року включно.

З вищенаведеного випливає, що позивач за ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після закінчення строку дії договору у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати проценти в порядку, передбаченому договором, оскільки таке нарахування можливе лише в межах погодженого строку.

Отже, враховуючи вищенаведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду стосовно правильного застосування положень ст.ст.625, 1048 ЦК України, первісний кредитор ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» вправі був нараховувати договірні відсотки лише у період дії строку кредиту за договором позики № 75236184 з 24.06.2021 року по 24.07.2021 року, а надалі відносини між сторонами трансформуються з договірних в охоронні, де застосовуються положення ст.625 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути відсотки за договором позики №75236184 від 24.06.2021 в розмірі 1836,67 грн за період з 25.06.2021 року по 24.07.2021 року, які були обумовлені договором у межах строку його дії та з такими умовами відповідач був обізнаний при підписанні договору, про що свідчить, зокрема, графік розрахунків, який є додатком № 1 до укладеного договору (а.с.9).

З урахуванням наведеного, приходжу до висновку, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 процентів за договором позики у розмірі 22320,10 грн, нарахованих унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань, після спливу строку кредитування є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно з ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» задоволено частково, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат по сплаті судового збору 851,18 грн (12091,67грн * 2422,40 грн / 34411,77 грн).

Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов такого висновку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача 3500 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача просив суд відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу з відповідача, у зв`язку з необґрунтованістю таких витрат.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

До матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 укладений між ТОВ «Фінпром Маркет» та адвокатом Ткаченко Ю.О.; витяг з акту № 6-П приймання-передачі наданої правничої допомоги до договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024;копію платіжної інструкції від 27.01.2025, ордер серії АХ № 1149961; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2099;

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Керуючись Законом України «Про електрону комерцію» статтями 11, 207, 203, 215, 512-519, 525-526, 530, 536, 549, 551, 610, 626, 629, 638, 639, 1046-1056 ЦК України, статтями 7, 10, 79-81, 141, 265-268, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінпром Маркет" до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» суму заборгованості за договором позики № 75236184 від 24.06.2021 у розмірі 12091,67 грн, яка складається із:

- 10255,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 1836,67 грн. сума заборгованості за відсотками.

Врешті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 851,18 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінпром Маркет", ЄДРПОУ 43311346, адреса місцезнаходження: Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33.

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складений та підписаний 04.02.2026.

Головуючий: Разгуляєва О.В.