Рішення № 133809836, 02.02.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/1149/25

Провадження №: 2/752/1013/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» (далі - ТОВ «Фінфорс», Товариство) звернулось через підсистему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 153125 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (далі - ТОВ «Селфі Кредит», первісний кредитор) та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (https://selficredit.com.ua), який є сукупністю інформаційно-комунікаційних систем первісного кредитора, в рамках якого реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено кредитний договір №1333109. Відповідно до умов указаного договору відповідач отримала кредит у розмірі 25000 грн для задоволення особистих потреб, строком на 360 днів, де детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів були визначені сторонами в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки. Крім того, умовами зазначеного договору його сторонами було погоджено стандартну процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 2,5% і день, а також зниженої процентної ставки 1% на день у випадку, якщо позичальник, як учасник програми лояльності, до 28.03.2024 або протягом перших трьох календарних днів з цієї дати сплатить кошти в сумі не менше суми першого платежу, визначеного графіком.

Як указував у своїй позовній заяві позивач, первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання за укладеним із відповідачем кредитним договором, надавши останній кредитні кошти, проте ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконала та не повернула отримані в кредит грошові кошти. У зв`язку із чим, за останньою станом на 30.08.2024 наявна заборгованість у загальному розмірі 153125 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 25000 грн, нарахованих процентів - 115625 грн, а також неустойки (штрафу) в розмірі 12500 грн.

У подальшому 30.08.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Фінфорс» було укладено договір факторингу №43979069-01, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачеві право вимоги за кредитними договорами до позичальників, у тому числі за кредитним договором №1333109 від 27.02.2024 на загальну суму 153125 грн. Таким чином, ТОВ «Фінфорс» набуло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором та відповідно набуло статусу кредитора по відношенню до останньої.

У зв`язку з тим, що відповідач відмовляється добровільно повернути отримані в кредит грошові кошти та сплатити відсотки за їхнє користування, то позивач з метою захисту свого порушеного права змушений був звернутися до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив стягнути з ОСОБА_1 зазначену заборгованість та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2025 для розгляду цивільної справи №752/1149/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 20 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Разом з тим, судом було задоволено клопотання ТОВ «Фінфорс» та витребувано від Акціонерного товариства «КБ «Глобус» інформацію щодо видачі ОСОБА_1 платіжної картки - маска № НОМЕР_1 , а також інформацію чи отримувала остання грошові кошти в сумі 25000 грн на вказану картку у період з 27.02.2024 по 02.03.2024 з наданням виписки за цей же період.

11.02.2025 від АТ «КБ «Глобус» надійшла витребувана судом інформація.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлялась про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) була направлена позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення (штрих-код 0505226613409).

Копія ухвали суду від 20 січня 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подала до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Фінфорс» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 27.02.2024 між ОСОБА_1 та ТОВ «Селфі Кредит» укладено договір №1333109 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» (далі - кредитний договір).

У відповідності до пункту 1.1 кредитного договору, на його умовах товариство надає споживачу кошти у кредит в національній валюті України - гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Згідно з умовами пунктів 1.2-1.4 кредитного договору його сторони погодили, що сума наданого позичальнику кредиту складає 25000 грн, типом кредиту є кредит. Строк кредиту складає 360 днів із періодичністю здійснення платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором за договором про споживчий кредит, первісна редакція якого наведена в додатку №1 до цього договору.

Метою отримання кредиту є споживчі (особисті) потреби позичальника (пункт 1.6 договору).

Положеннями пунктів 1.5, 1.5.1, 1.5.2 було передбачено, що процентна ставка за укладеним договором є фіксованою. Стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.3 договору. Знижена процентна ставка становить 1% в день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник програми лояльності товариства, до 28.03.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів.

Умовами пункту 2.1 кредитного договору його сторонами погоджено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 . У випадку, якщо після здійснення (ініціювання здійснення) товариством платежу за реквізитами вищевказаної платіжної картки виявиться, що платіж не може бути зарахований на рахунок з будь-яких причин, які не залежать від товариства (в тому числі, але не виключно у випадку відсутності авторизації платіжної картки), сторони укладають додаткову угоду про зміну платіжних реквізитів споживача для надання кредиту за цим договором. При цьому, така додаткова угода може бути укладена лише протягом 24-х годин з моменту прийняття товариством рішення про надання кредиту споживачу. Якщо сторони з будь-яких причин у вказаний строк не укладуть вказану додаткову угоду споживач втрачає право отримати кредитні кошти за цим договором, а у товариства не виникає прострочення кредитора.

Згідно з вимогами пункту 2.4 кредитного договору, кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами, згідно пункту 2.1 договору.

У пункті 6.4 кредитного договору було передбачено, що у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф: у розмірі 3750 грн на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання, та у розмірі 275 грн, починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожен день невиконання та/або неналежного виконання.

Разом з тим у пунктах 4.1, 5.4 кредитного договору його сторони передбачили, що кредитодавець має право вимагати дострокового повернення кредиту, строк сплати якого ще не настав повному обсязі. А саме, у разі затримання споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав в повному обсязі. Вимога надсилається у вигляді електронного листа на електронну адресу споживача, зазначену в договорі, в тому числі з використанням месенджерів. Моментом отримання споживачем повідомлення є момент отримання товариством електронного підтвердження про таке направлення.

Згідно пунктів 7.1-7.3 кредитного договору він укладається за допомогою інформаційно-комунікаційної системи (ІКС) товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт. Електронна ідентифікація споживача в ІКС товариства здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, що є електронним підписом споживача та направлений товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний споживачем при вході/ протягом періоду обслуговування в товаристві. Перед укладенням цього договору товариство здійснює віддалену ідентифікацію споживача з метою надання фінансових послуг. Залежно від технічних особливостей, результатів належної перевірки, умов фінансової послуги використовується один або декілька із визначених договором способів ідентифікація та верифікації споживача з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу.

Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін.

У розділі 10 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «Селфі Кредит», з електронним підписом директора Черненка О., а також ідентифікуючі відомості позичальника ОСОБА_1 , а саме: дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, номери телефонів, електронна пошта та електронний підпис клієнта одноразовим ідентифікатором «Н757».

27.02.2024 ТОВ «Селфі Кредит» та відповідачем було підписано одноразовим ідентифікатором «Н757» додаток №1 до договору про надання споживчого кредиту №1333109, де міститься графік розрахунків та загальна вартість кредиту, дата повернення якого вказана 21.02.2025.

У надані суду копії листа ТОВ «Пейтек Україна» від 26.11.2024 за №20241126-44 міститься інформація про те, ТОВ «Пейтек Україна» є фінансовою установою, що має право надання платіжних послуг. Відповідно до отриманої ліцензії від Національного банку України, що переоформлена Національним банком України 24.05.2024, Товариство надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунку. Між Товариством та ТОВ «Селфі Кредит» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів №03052022-1 від 03.05.2022. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит»: 27.02.2024 10:27:16 на суму 25000 грн. Номер транзакції в системі ТОВ «Пайтек Україна» - c5460e06-3c5b-4265-8a3d-c49e8286d95e, номер транзакції в системі ТОВ «Селфі Кредит» - ea2fc1d067a4a256c44836f159433a2c, Банк-еквайр - АТ «ПУМБ», призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 .

Також, відповідно до листа АТ «КБ «Глобус» від 05.02.2025 за вих.№350-БТ на ім`я відповідача емітовано платіжну картку, маска картки НОМЕР_1 , за період з 27.02.2024 по 02.03.2024 ОСОБА_1 отримувала на вказану картку грошові кошти в розмірі 25000 грн, на підтвердження чого до вказаного листа банківською установою додано відповідну виписку з рахунку.

Крім того, у вказаному листі АТ «КБ «Глобус» засвідчило про зазначення його клієнтом ОСОБА_1 в анкетних даних номеру мобільного телефону, що зазначений і в укладеній між відповідачем та ТОВ «Селфі Кредит» кредитному договорі №1333109 від 27.02.2024.

Таким чином, ТОВ «Селфі Кредит» виконало умови кредитного договору та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 25000 грн, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до складеного первісним кредитором ТОВ «Селфі Кредит» розрахунку заборгованості за кредитним договором №1333109 від 27.02.2024 у відповідача за період з 27.02.2024 по 30.08.2024 та станом на 30.08.2024 наявна заборгованість у загальному розмірі 153125 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 25000 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 115625 грн та штрафних санкцій у розмірі 12500 грн.

У поданій до суду позовній заяві ТОВ «Фінфорс» посилалось на те, що до нього від первісного кредитора перейшло право вимоги до відповідача за вказаним вище договором позики на підставі відповідного договору факторингу.

Так, в матеріали справи надана копія договору факторингу №43979069-01 від 30.08.2024, укладеного між ТОВ «Фінфорс» (фактор) та ТОВ «Селфі Кредит» (клієнт), відповідно до умов пунктів 1.1, 1.2 якого було визначено, що на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до глави 73 Цивільного кодексу України, фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимоги фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором, а клієнт відступає (передає) факторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.

Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором, фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорам, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань боржників за кредитними договорами.

При цьому, при укладенні вказаного вище договору факторингу його сторони визначили, що під терміном «боржники» розуміються фізичні особи, що отримали позику (кредит) за кредитним договором та не виконують свої зобов`язання за таким договором, право вимоги до якого уступається за цим договором. «Право вимоги» - права грошової вимоги клієнта до боржників, строк платежу за якою настав та право грошової вимоги, яке виникне в майбутньому щодо погашення заборгованості, яка виникла та виникне на підставі укладених боржниками кредитних договорів, та підтверджується документацією.

На підтвердження факту переходу до позивача за вказаним вище договором факторингу права вимоги за кредитним договором №1333109 від 27.02.2024, що укладений із відповідачем, ТОВ «Фінфорс» до позовної заяви надано копію акту прийому-передачі реєстру боржників від 30.08.2024 до договору факторингу від 30.08.2024 за №43979069-01.

У наданій суду копії витягу з реєстру боржників до договору факторингу №43979069-01 від 30.08.2024 значиться інформація про передачу позивачеві права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1333109 від 27.02.2024, за яким наявна заборгованість у загальному розмірі 153125 грн, з яких 25000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 115625 грн - залишок по відсотках та 12500 - заборгованість по штрафах/пені.

Позивачем в досудовому порядку 27.09.2024 за вих.№27/09-В8 надсилалася на електронну адресу відповідача вимога про усунення порушення в порядку статті 1050 Цивільного кодексу України, де ОСОБА_1 було повідомлено про перехід права вимоги за спірним кредитним договором до ТОВ «Фінфорс» та висунуто вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати виниклої заборгованості.

Так, положеннями пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами першою та другою статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами частин першої, другої статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Положеннями частини першої статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина друга статті 1054 ЦК України).

Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

У відповідності до вимог частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Так, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року №675-VIII.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до положень частини сьомої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина дванадцята статті 11 Закону).

За змістом статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як убачається з матеріалів справи, договір про надання споживчого кредиту №1333109 від 27.02.2024 містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Умовами кредитного договору відповідач та первісний кредитор передбачили його укладання в електронній формі шляхом накладення електронних підписів, зокрема, зі сторони відповідачем одноразовим ідентифікатором.

У реквізитах підписантів кредитного договору зазначено, що позичальник підписав вказаний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором «Н757».

Крім того, відповідно до наданої в матеріали справи копії листа ТОВ «Селфі Кредит» ідентифікація та верифікація боржниці ОСОБА_1 здійснювалась шляхом отримання ідентифікаційних даних через систему BankID НБУ. Укладення кредитного договору №1333109 від 27.02.2024 здійснювалось за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через веб-сайт товариства відповідно до вимоги Законів України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування». Зазначено перелік здійснених дій перед укладенням вказаного договору, зокрема, щодо реєстрації ОСОБА_1 в системі ІКС товариства на сайті https://selficredit.com.ua із зазначенням номеру телефону, на який при укладенні договору надсилався одноразовий ідентифікаторм «Н757», яким відповідачем і було підписано вказаний договір.

Враховуючи умови та зміст кредитного договору, його було укладено на сайті кредитодавця та ОСОБА_1 , яка підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором. При цьому, без отримання повідомлення з відповідним ідентифікатором, без здійснення входу на сайт товариства та ідентифікації позичальника, такий договір не був би укладений.

Зазначене відповідає висновкам, що викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19, провадження №61-1602св20, від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, провадження №61-2903св21, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, провадження №61-2303св21, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, провадження №61-16059св21, від 08 серпня 2022 року у справі №234/7298/20, провадження №61-2902св21.

Договір містить паспортні дані, податковий номер, номер засобів зв`язку, поштову та електронну адресу відповідача.

Таким чином, договір був вчинений в електронній формі, яка відповідно до статті 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми та він є обов`язковим до виконання сторонами.

Доказів на спростування факту підписання відповідачем спірних договорів до суду не надано.

Щодо права позивача пред`являти свої вимоги до боржника за цими договорами, то суд керується такими положеннями Закону.

Положеннями частини першої статті 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.

За змістом статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Долученими до матеріалів справи доказами підтверджено факт відступлення права грошової вимоги ТОВ «Селфі Кредит» до ТОВ «Фінфорс» щодо боржника ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №1333109 від 27.02.2024.

За таких обставин, суд доходить висновку про правомірність заявлених позивачем вимог до боржника, оскільки до позивача у встановленому порядку перейшло право вимоги до останньої за спірним кредитним договором.

Як було зазначено вище, згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами частини другої статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статтей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання боржником визначені статтями 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов`язують його сплати суму боргу кредитору.

Відповідно до наданого в матеріали справи розрахунку заборгованості за кредитним договором №1333109 від 27.02.2024 у відповідача за період з 27.02.2024 по 30.08.2024 та станом на 30.08.2024 наявна заборгованість у загальному розмірі 153125 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 25000 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 115625 грн та штрафних санкцій у розмірі 12500 грн.

Так, згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплатити проценти, належні йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Підписаним відповідачем та первісним кредитором Додатком №1 до кредитного договору було встановлено графік повернення кредитних коштів та щомісячної сплати відсотків за їхнє користування, де датою повернення кредиту визначено 21.02.2025.

Умовами пункту 5.4 кредитного договору передбачалося, що у випадку затримання споживачем сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, товариство має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав в повному обсязі.

В ході судового розгляду на підставі належних та допустимих доказів установлені факти укладення кредитного договору, отримання позичальником кредитних коштів, невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань щодо сплати процентів відповідно до умов договору, а саме щомісячно у встановлені графіком строки та розмірі, у зв`язку з чим позичальник має непогашену заборгованість за періодичними платежами.

Отже, оскільки відповідач допустила порушення умов укладеного із первісним кредитором договору, а позивач, як новий кредитор, виконав передбачений умовами такого договору порядок набуття права достроково вимагати повернення коштів шляхом направлення на адресу відповідача відповідної вимоги, то у ТОВ «Фінфорс» станом на дату пред`явлення позову у цій справі наявне право вимагати у відповідача дострокового повернення кредиту та сплати процентів за фактичне користування кредитними коштами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не надала суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості за тілом кредиту, а відтак наданий позивачем розрахунок заборгованості в цій частині, за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, приймається судом як достовірний.

При вирішенні даного спору судом взято до уваги, що відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, та при цьому суд враховує, що фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку банку не повернуті, суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Оскільки ОСОБА_1 допустила порушення умов укладеного із первісним кредитором договору та не виконала направлену позивачем вимогу про дострокове повернення кредиту, то у даній справі наявні правові підстави для стягнення з неї на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту) в розмірі 25000 грн.

При вирішенні заявлених позивачем вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, то суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як убачається із позовної заяви, змісту договору про надання споживчого кредиту №1333109 від 27.02.2024 та розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитними коштами нараховувалися з 27.02.2024 по 27.03.2024 щоденно у розмірі 250 грн, виходячи з пункту 1.5.2 договору по заниженій відсотковій ставці 1% на день, а з 29.03.2024 по 30.08.2024 щоденно у розмірі 625 грн, виходячи з умов пункту 1.7 договору за стандартною процентною ставкою у розмірі 2,5% на день.

Після 30.08.2024 первісний кредитор або позивач відсотки відповідачу не нараховували.

У пункті 1.5.1 кредитного договору вказано, що стандартна процентна ставка становить 2,5% в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в пункті 1.3 цього договору.

Відповідно до пункту 1.5.2 знижена процентна ставка становить 1% в день та застосовується у випадку, якщо споживач, як учасник програми лояльності товариства, до 28.03.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів.

Згідно пунктів 1.7.1 та 1.7.2 кредитного договору денна процентна ставка на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,5% в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2,38% в день.

Так, загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначені Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року.

При цьому, Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів (тобто з 24.12.2023 по 22.04.2024) - 2,5 %;

протягом наступних 120 днів (тобто з 23.04.2024 по 20.08.2024) - 1,5 %.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Як зазначалося вище, позивач за період з 27.02.2024 по 27.03.2024 застосував процентну ставку - 1% (що становить 250 грн в день), а з 28.03.2024 по 30.08.2024 - 2.5% (що становить 625 грн в день), з чим суд не може погодитися.

Відповідно до наведених вище приписів законодавства проценти за користування кредитними коштами мають нараховуватися таким чином:

- за період 27.02.2024 по 27.03.2024 за ставкою 1% як було передбачено умовами договору, що становить 7500 (25000 грн х 1% х 30 днів);

- за період з 28.03.2024 по 22.04.2024 за ставкою 2,5%, що становить 16250 грн (25000 х 2,5% х 26 днів);

- за період з 23.04.2024 по 20.08.2024 за ставкою 1,5%, що становить 45000 грн (25000 грн х 1,5% х 120 днів);

- за період з 21.08.2024 по 30.08.2024 за ставкою 1%, що становить 2500 грн (25000 х 1% х 10 днів)

Всього процентів за вказаний вище період - 71250 грн.

З огляду на зазначене, проценти за користування кредитними коштами підлягають стягненню за період строку кредитування з урахуванням їх обмеження максимальним розміром денної процентної ставки, встановленим частиною п`ятою статті 8, а також пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», що становить 71250 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь неустойки (штрафу) в розмірі 12500 грн за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності 17 березня 2022 року) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 такого змісту: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Враховуючи вищевикладене, підстав для нарахування неустойки у вигляді штрафу після 24 лютого 2022 року немає.

Відповідач, всупереч вимогам частини першої статті 81 ЦПК України, не надала жодних належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів щодо наявної у неї розміру заборгованості за кредитним договором, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої, або наявність заборгованості в іншому розмірі.

Положеннями частин першої та третьої статті 83 ЦПК України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Проте, відповідач не скористалася правом на подання відзиву на позов впродовж встановленого ухвалою суду строку. В матеріалах справи також відсутні докази неможливості подання відповідачем доказів з об`єктивних причин, з яких такі докази не могли бути подані у зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 7 статті 81 ЦПК України).

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відтак, враховуючи той факт, що за наслідками судового розгляду було установлено факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту №1333109 від 27.02.2024, а також зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів з боку відповідача на спростування зазначених вище висновків, як і доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Фінфорс». А саме, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 96250 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 25000 грн, а також заборгованості по відсоткам у загальному розмірі 71250 грн, які були перераховані судом, виходячи з обмеження, встановленого статтею 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно вимог статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат.

Вирішуючи питання судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язанні з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, оскільки за результатами розгляду суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову у цій справі, то відповідно з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 1522,72 грн, тобто пропорційно до загального розміру задоволених позовних вимог (62,86%).

Також, позивачем у поданій до суду позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 15000 грн.

Відповідно до вимог частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-шостої, дев`ятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно меншою, ніж сума, заявлена в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

У цій справі судом встановлено, що позивач на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн надав копії: договору про надання професійної правничої допомоги від 11.03.2024, укладений із адвокатом Кеню Д.В.; додаткової угоди про внесення змін від 08.11.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги; додатку №72 від 15.11.2024 до договору про надання професійної правничої допомоги, де значиться інформація про перелік послуг, що входять до складу правової (правничої) допомоги; акту приймання-передачі наданих послуг від 30.12.2024 на загальну суму 15000 грн (консультація усна 1 год. = 1000 грн, вивчення проблеми, аналіз законодавства та судової практики тривалістю 2 год. х 2000 грн = 4000 грн, підготовка заяв по суті справи (позовна заява з додатками) 3 год. х 3000 грн = 9000 грн, підготовка інших процесуальних документів 0,5 год х 2000 грн = 1000 грн).

В матеріали справи також надано копію ордера на надання правничої допомоги адвокатом Кеню Д.В. серії АІ №1781920 від 30.12.2024.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги «надання усної консультації» має організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не може бути віднесена до правової допомоги, як окрема послуга.

Крім того, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000 грн за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 153125 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тому, з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а також зважаючи на часткове задоволення позову, суд уважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 5000 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінфорс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №1333109 від 27.02.2024 у розмірі 96250 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1522,72 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

У задоволенні інших вимог позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс», адреса: 01042, місто Київ, вулиця Іоанна Павла ІІ, будинок №4/6, корпус В, кабінет №508-2, код ЄДРПОУ 41717584;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне рішення складено 02.02.2026.

Суддя А.О. Митрофанова