Рішення № 133784838, 04.02.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/10564/25

Провадження № 2/202/1363/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра

в складі: головуючого судді Слюсар Л.П.,

за участю секретаря Коваленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» в особі представника через систему «Електронний суд» звернулися до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, відповідно до якої просили стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором № 3808321 від 03.10.2021 року у розмірі 68 000,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

Вимоги позовної заяви обґрунтовані наступним. 03.10.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 3808321.

Відповідно до умов Договору Кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений договором, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у договорі, а позичальник зобов`язався повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений договором термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором.

Відповідно до Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000,00 грн., Проценти за користування кредитом 5 100,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,70% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Договір передбачає, що Позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

13.01.2022 року між TOB «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» було укладено Договір № 13-01/2022-79, відповідно до умов якого TOB «Мілоан» відступило TOB «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 року, укладеним між TOB «Мілоан» та ОСОБА_1 .

У свою чергу, TOB «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», відповідно до Договору відступлення права вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 року, в тому числі за Договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 року, укладеним між TOB «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача за Договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 року, заборгованість відповідача на день формування позовної заяви становить 68 000,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 56 100,00 грн. заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги; 1 900,00 грн. заборгованість за комісіями.

Відповідач взяті на себе зобов`язання, визначені укладеним Кредитним договором, не виконала, у передбачені в договорах строки грошові кошти та нараховані відсотки за користування кредитом не повернула, заборгованість не погашена, що стало підставою для звернення ТОВ «Коллект Центр» до суду із вказаним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 жовтня 2025 року, головуючим суддею у справі визначено судді Слюсар Л.П., ухвалою якої від 03 листопада 2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із наявністю її недоліків та позивачу було надано строк для їх усунення.

06 листопада 2025 року на виконання ухвали судді від 31 жовтня 2025 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано заяву про усунення недоліків, якою надано позовну заяву у новій редакції із застосуванням текстового редактора шляхом заповнення форми такого документу, як передбачено Інструкцією користувача Електронного суду.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 07 листопада 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі з призначенням до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

12.12.2025 року від представника відповідача, адвоката Алєксєєнка А.І., за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості, відповідно до якого просив поновити пропущений процесуальний строк на подачу відзиву, відмовити в задоволені позовних вимог в стягнені заборгованості у розмірі 68 000,00 грн. та стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 15 100,00 грн. Зазначив, що відповідач не спростовує того факту, що договір між нею та ТОВ «Мілоан» був укладений та відповідачем не заперечується факт не виконання своїх зобов`язань перед кредитором. Проте, ТОВ «Коллект Центр» не повідомило її жодним чином про відступлення їм права грошової вимоги за кредитним договором.

Крім того, щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками зазначає, що строк кредитування 30 днів, за вказаний період розмір відсотків становить 5100,00 грн., що також підтверджується відомостями зазначеними в Анкеті заяві на кредит №3808321 від 03.10.2021, Паспорті споживчого кредиту №3808321 від 03.10.2021 та Договорі про споживчий кредит №3808321 від 03.10.2021. Позивачем не було надано доказів того, що відповідач звертався до нього з вимогою про пролонгацію строку кредитування. Відповідно проценти були нараховані позивачем поза межами строку кредитування (30 днів). Також, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. За таких обставин, пункт кредитного договору про сплату на користь кредитодавця комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому, відповідачка просить суд відмовити у стягненні комісії за надання кредиту в розмірі 1900, 00 грн. Таким чином, заявлені вимоги в части задоволенні стягнення заборгованості за відсотками та комісією є безпідставними та в даній частині позовні вимоги не підлягають задоволенню.

12.12.2025 року від представника відповідача, адвоката Алєксєєнка А.І. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, яким просив відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення понесених витрат на правову допомогу у розмірі 16 000,00 грн. та стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн., зазначаючи, що вони є необґрунтованими, не розумними, не пропорційними та не співмірними виконаній роботі адвоката за цим договором.

22.12.2025 року від директора ТОВ «Коллект Центр» Ткаченко М.М. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої остання наполягала на задоволені позовних вимог в повному обсязі. Зазначила, що сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від кредитора, ні від позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості, тому кредитором нараховано заборгованість відповідно до умов укладеного договору.

Щодо витрат на правничу допомогу, зазначили що на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт, а також їх вартості їх вартості, до позовної заяви було надано достатні, належні та достовірні докази для підтвердження витрат на правову допомогу.

23.12.2025 року від представника відповідача, адвоката Алєксєєнка А.І., за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких зазначив, що споживач є слабшою стороною у договорі про надання споживчого кредиту. Пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Договір про надання споживчого кредиту це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більш співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, натомість в прохальній частині позовної заяви просили здійснювати розгляд цивільної справи без участі представника позивача. Проти ухвалення заочного рішення не заперечували.

Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлялися належним чином. Скористалися своїм правом, надали відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив.

Враховуючи, що відповідачем надано відзив на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та його представника за наявними доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази в їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит № 3808321, відповідно до умов якого сума кредиту становить 10 000,00 грн., який надається строком на 30 днів з 03.10.2021 року (строк кредитування). Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 02.11.2021 року. Комісія за надання кредиту: 1900,00 грн., яка нараховуються за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово. Проценти за користування кредитом 5 100,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,70% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Додатком № 1 до договору про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 року, визначено графік платежів за вказаним договором, відповідно до якого заборгованість мала бути сплачена 02.11.2021 року в розмірі 17 000,00 грн., з яких: 10 000,00 грн. - сума кредиту, 5 100,00 грн. - проценти за користування кредитом, 1 900,00 грн. комісія.

ТОВ «МІЛОАН» виконало свої зобов`язання за Договором, надавши позичальнику кредитні кошти згідно договору № 3808321 від 03.10.2021 в сумі 10 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 791e6649-5do4-4010-aaedd7a3a6cc48da_637688764878429437.

Натомість, відповідачка в установлений кредитним договором строк не повернула грошові кошти в повному обсязі, не сплатила проценти за користування ними.

Станом на 01.01.2022 року розмір заборгованості за кредитним договором склав 47 000.00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками 35 100.00 грн., заборгованість з комісії - 1 900,00 грн.

13 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міліон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу № 13-01/2022-79, відповідно до умов якого ТОВ «Міліон» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, у тому числі і за договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021, що укладений між ТОВ «Міліон» та ОСОБА_1 .

Відповідно до Реєстру боржників від 13 січня 2022 року до Договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13 січня 2022 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 3808321 від 03.10.2021 у сумі 47 000.00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками 35 100.00 грн., заборгованість з комісії - 1 900,00 грн.

У подальшому, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до позичальників Товариству з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" відповідно до Договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, у тому числі і за договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Пунктом 5.4. договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10 січня 2023 року передбачено, що до Нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, Новий кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів та/чи процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання (відповідно до ст. 625 ЦК України) за договорами позики (кредитними договорами) (в тому числі за періоди, що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійснені Первісним кредитором) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов договорів позики (кредитних договорів).

Відповідно до реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило, а ТОВ "Коллект Центр" набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 3808321 від 03.10.2021 в сумі 68 000,00 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту - 10 000,00 грн., заборгованість за відсотками 56 100,00 грн., заборгованість з комісії - 1 900,00 грн.

До матеріалів справи долучено Акт зарахування зустрічих однорідних вимог від 28.02.2023.

ТОВ "Коллект Центр" є фінансовою установою, яка здійснює діяльність з надання фінансових послуг.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ "Коллект Центр", ОСОБА_1 станом на 17.10.2025 має непогашену заборгованість за договором № 3808321 від 03.10.2021 у сумі 68 000,00 грн., із яких: 10 000,00 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту), 56 100,00 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 900,00 грн. - заборгованість по комісії за надання кредиту.

Отже, вищенаведені докази підтверджують виникнення у позивача права вимоги до відповідачки за договором № 3808321 від 03.10.2021.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.)

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі №234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Так, судом встановлено, що 03 жовтня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 3808321, який підписано одноразовим ідентифікатором.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 №910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд вважає, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі N 234/7160/20 (провадження N 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі N 234/8084/20 (провадження N 61-2303св21).

Підписавши вказаний договір, відповідач погодилася з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «Мілоан».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі N 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19 (провадження N 61-7203св20).

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (ч. 1ст. 1084 ЦК України).

Разом із тим щодо суб`єктного складу таких правовідносин ч. 3ст.1079ЦКУкраїни визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.

Зокрема, у п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За п. 11 ч. 1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

У ч. 1 ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.

Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ "Коллект Центр" підтверджує, що ТОВ "Коллект Центр" за своїм правовим статусом відноситься до юридичних осіб, що мають статус фінансових установ, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України.

Відповідно до ст.ст. 12,13 ЦПК України, суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Як зазначено в ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з огляду на наведені обставини та докази у справі, судом встановлено, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладених договорів факторингу, а тому до ТОВ "Коллект Центр" перейшло право вимоги за кредитним договором № 3808321 від 03.10.2021 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 .

Отже, позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором № 3808321 від 03.10.2021 року.

В постанові від 18.10.2023 у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012).

Суд звертає увагу, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості , а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 25 вересня 2015 року по справі № 6-979цс15, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Разом з тим, відповідачкою не надано суду доказів на підтвердження того, що вона належним чином виконувала кредитні зобов`язання як щодо первісного кредитора, так і стосовно нового кредитора.

Таким чином, судом установлено, що між відповідачкою та первісним кредитором укладено у належній формі договір кредиту, первісним кредитором виконані умови договору кредиту належним чином, надано відповідачці кредитні кошти. Право вимоги за договором перейшло до позивача внаслідок заміни кредитора. Відповідачкою не надано належних та допустимих доказів повернення нею у повному обсязі отриманих у кредит коштів у повному обсязі зі сплатою відсотків за користування кредитом, у межах визначеного сторонами строку кредитування як первісному кредиторові, так і новим кредиторам. Відповідачкою не надано доказів сплати заборгованості. З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що відповідачка не виконала зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту, а тому з неї на користь позивача, як правонаступника кредитора у зобов`язанні, слід стягнути заборгованість за основним зобов`язанням в розмірі 10 000,00 грн.

Що стосується вимог про стягнення відсотків за користування кредитом, суд зазначає таке.

Визначаючи розмір заборгованості за процентами за Кредитним договором суд перевірив розрахунок заборгованості, наданий позивачем та отриманий від первісного кредитора умовам самого Кредитного договору з огляду на узгоджений сторонами порядок нарахування процентів та їх розмір, строк, протягом якого таке нарахування проведене.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За ч. 1, 2 ст. 1056-1 процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

При цьому, статтею 625 ЦК України визначено поняття відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Зокрема, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пунктах 1.3, 1.4 вказаного договору зазначено, що кредит надається строком на 30 днів з 03.10.2021 року (строк кредитування); термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу) 02.11.2021 року.

Пунктом 2.3 договору визначено умови щодо пролонгації строку кредитування, зокрема пункт 2.3.1.2 передбачає пролонгацію на стандартних (базових) умовах коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але на строк не більше 60 днів. При цьому у період такої пролонгації проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною у пункті 1.6 цього договору.

Тобто, за умовами договору № 3808321 від 03 жовтня 2021 року протягом 30 днів нараховуються передбачені пунктом 1.5.2 договору проценти за ставкою 1,70 відсотків відповідно, за наступні 60 днів (у випадку пролонгації) передбачені пунктом 1.6 договору за ставкою 5,0 відсотків.

При цьому умовами договору не передбачено пролонгації строку кредитування більше, ніж на 60 днів, а отже, не передбачено і нарахування процентів за користування кредитом поза межами цього строку.

Доказів, які свідчать про подальше узгодження сторонами істотних умов кредитування, матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у Постанові Великої Палати від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі №0814/6450/2012, провадження № 61-18489св21: «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) визначила, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Відповідно до висновку Великої Палати у справі №910/4518/16 від 05 квітня 2023 року, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку.

Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця

Отже нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормамст.1048 ЦК України.

При перевірці розміру відсотків, заявлених позивачем до стягнення суд ураховує умови Кредитного договору, узгоджені відповідачкою у частині строку та порядку нарахування відсотків, складові показники, факт продовження строку дії договору відповідачкою, принцип арифметичної вірності та послідовності, а отже приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки відсотків у розмірі 35 100,00 грн.(10000 грн. х 1.70% : 100 % х 30 дн. = 5 100 грн.) + (10000 грн. х 5.00% : 100 % х 60 дн. = 30 000 грн.)

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості по комісії за надання кредиту.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження №61-4202сво22).

Таким чином, виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України "Про споживче кредитування", які викладені у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

З договору про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 встановлено, що у п.1.5.1 сторонами узгоджено сплату комісії за надання кредиту у розмірі 1900,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Отже, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачкою комісії за надання кредиту у розмірі 1 900,00 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, відповідає вимогам діючого законодавства.

Відтак, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 в загальній сумі 47 000,00 грн., що складається 10 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 35 100,00 грн. заборгованість за відсотками та 1 900,00 грн. заборгованість за комісією за надання кредиту.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша друга статті 133 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн. надано договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 р.; прайс-лист АО "Лігал Ассістанс", затверджений рішенням загальних зборів №01-11/2023 від 01.11.2023 р.; заявка на надання юридичної допомоги № 1897 від 01.09.2025 р.; витяг з акту № 14 про надання юридичної допомоги від 30.09.2025 р.

Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд враховує, що вказана категорія справ відноситься до малозначних та розглядається у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням ціни позову, а також те, що судова практика з вказаної категорії справ є сталою, тому заявлена сума у 16 000,00 грн. є завищеною.

Отже, суд вважає за необхідне, виходячи з засад розумності, беручи до уваги співмірність розміру витрат на виконання професійної правничої допомоги з ціною позову та обсягом фактично виконаних робіт, а також пропорційності стягнення судових витрат, стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Щодо вирішення питання про стягнення судового збору, суд зазначає наступне.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача також слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 674,30 грн.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 12, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за Договором про споживчий кредит № 3808321 від 03.10.2021 року в розмірі 47 000 (сорок сім тисяч) гривень 00 (нуль) копійок, з яких: 10 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 35 100,00 грн. заборгованість за відсотками; 1 900,00 грн. - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (01133, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 3, оф. 306, код ЄДРПОУ 44276926) сплачений судовий збір у розмірі 1 674,30 грн . та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 лютого 2026 року.

Суддя Л.П. Слюсар