Рішення № 133777746, 21.01.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/21759/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2026 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді О. Левчука,

за участі секретаря судового засідання М. Янка,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Українське бюро кредитних історій", Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України

про захист прав споживачів,

учасники справи у судове засідання не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Рівненського міського суду Рівненської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Українське бюро кредитних історій", Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України про захист прав споживачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що 08.08.2019 набрало законної сили рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/415/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", про захист прав споживачів. Суд вирішив визнати відновлення в односторонньому порядку АТ КБ "ПриватБанк" чинності, розірваного 16.05.2016 договору про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405, відновлення поточного рахунку та електронного платіжного засобу картки КРЕДИТКА «Універсальна» НОМЕР_4 незаконними. Визнав нараховані на електронний платіжний засіб картку КРЕДИТКА «Універсальна» № НОМЕР_1 АТ КБ "ПриватБанк" грошові зобов`язання незаконними. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2019 року у справі № 569/415/18 без змін.

Після судового розгляду справи позивач взагалі не користувався банківськими послугами відповідача, навіть не заходив до особистого кабінету в Приват 24, який після набрання рішенням у справі законної сили став заблокований з невідомих позивачу причин. За розблокуванням доступу до особистого кабінету позивач до відповідача не звертався з причини, що позивач взагалі не збирався мати справу з таким Банком. Як було зазначено в мотивувальній частині судового рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13 березня 2019 року у справі № 569/415/18 - "... 16.05.2016 за заявою позивача, відповідно до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті - по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 - в повному обсязі, шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно- технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24. Пунктом 2.1.1.8.4 "Умов та правил", передбачено, а саме - картрахунок може бути закритий за письмовою заявою клієнта, при чому повертається картка, однак держатель повинен погасити всі види заборгованостей перед банком в тому числі, які виникли протягом 30 днів з моменту повернення картки, тоді банк закриває рахунок не раніше 30 днів. Поряд з цим, пунктом 2.5.4.12 "Умов та правил" зазначено, що банк не має право здійснювати закриття картрахунку за наявності непогашеної заборгованості. Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено представником банку на день закриття рахунку в позивача ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору не було. На підставі сплати заборгованості банку, позивачу видано довідку від 16.05.2016 №160516/618, з якої вбачається, що картка позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 і всі рахунки закритті...".

08 жовтня 2025 року позивач спробував через інтернет магазин купити товар з послугою оплати частинами, але отримав відмову через нібито наявну заборгованість в іншому Банку. Позивач звернувся до Українського бюро кредитних історій, яке надало йому інформацію про наявну невідомо яку заборгованість в АТ КБ "ПриватБанк", яка утворилась після набрання рішення у справі № 569/415/18 законної сили. Тобто, після набрання рішенням у справі № 569/415/18 - відповідач і далі продовжував незаконно нараховувати позивачу якусь невідомому заборгованість. Незважаючи на судове рішення у справі № 569/415/18, яке набрало законної сили 08.08.2020 та обізнаність АТ КБ "ПриватБанк" з цим рішенням суду - АТ КБ "ПриватБанк" продовжує незаконно нараховувати боргові зобов`язання на вищезазначену кредитну картку, що є нечесною та агресивною підприємницькою діяльністью відповідача.

Ухвалою суду від 16.10.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Українське бюро кредитних історій" та Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України.

30.10.2025 від представника третьої особи Національного Банку України надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначає, що спір між позивачем та відповідачем наразі не впливає на права та обов`язки Національного банку, а законодавство України не уповноважено Національний банк підтримувати або виступати проти будь-якої зі сторін цивільно-правового спору.

14.11.2025 представником відповідача подано відзив на позовну, в якому повідомляє, що до позовної заяви позивач надав відомості з УБКІ станом на березень 2025 року, проте станом на листопад 2025 року позивач не довів доказами наявність відомостей в УБКІ на момент звернення з позовом. До матеріалів справи не надано жодного доказу, що облік боргу порушує права позивача. Твердження позивача про те, що 08.10.2025 йому було відмовлено у оплаті послуг купівлі товару в оплату частинами не підтверджено жодним доказом, які підтверджували б факт відмови у наданні банківських послуг іншим банком чи продавцем чи кимось іншим. Так, відповідно до рішення Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/415/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вказаним судом прийнято рішення по суті спору з наступним формулюванням: "Визнати відновлення в односторонньому порядку відповідачем чинності, розірваного 16.05.2016 договору про надання банківських послуг №SAMDN50000064110405, відновлення поточного рахунку та електронного платіжного засобу картки КРЕДИТКА «Універсальна» № НОМЕР_1 незаконною. Визнати нараховані на електронний платіжний засіб картку КРЕДИТКА «Універсальна» № НОМЕР_1 відповідачем ОСОБА_1 грошові зобов`язання незаконними." З примусовим виконанням даного рішення позивач не звертався. Крім того, рішенням Рівненського міського суду Рівненської обл від 17.03.2020 у справі №569/4845/18 за позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в позові банку відмовлено повністю. АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що у справі №569/415/18 та у справі №569/4845/18 спір між позивачем та відповідачем за договором №SAMDN50000064110405 вирішено, а тому повторне звернення з позовом, що розглядається у справі №569/21759/25 є зловживанням процесуальними правами.

17.11.2025 від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій вказує, що відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами правомірність нарахування позивачу незрозумілої заборгованості та відсутність своєї вини. Доказом того, що неправомірні дії відповідача обмежили позивача на отримання банківських послуг (оплати частинами) - є електронний доказ у вигляді скріншоту екрану телефону позивача, на якому можна побачити відмову ПУМБ та МОНО Банків на погодження кредитної послуги (ліміту) позивачу з оплати частинами після процедурного звернення ПУМБ та МОНО Банків до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро кредитних історій «ТОВ УБКІ», яке надало ПУМБ та МОНО Банкам інформацію про нібито наявну непогашену заборгованість у позивача в іншому Банку (АТ КБ "ПриватБанк", що і стало причиною відмови). Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди на користь позивача останній зазначив, що моральна шкода, яку позивач оцінює у 3 000 000 гривень, полягає у тому, що позивач ОСОБА_1 отримував сильні моральні страждання (негативні емоції, нервування, стрес) по факту зміни звичайного способу життя необхідністю захисту порушених прав у суді.

15.11.2025 від позивача надійшла до суду заява про зміну предмету позову шляхом доповнення позовних вимог новою позовною вимогою наступного змісту: позивач просить суд припинити повністю кредитні правовідношення між позивачем та відповідачем на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України з метою забезпечення ефективного судового захисту прав позивача і з врахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18), від 05 серпня 2020 року у справі № 712/9613/15-ц (провадження № 61-46733св18) та від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23.

Вказана заява про зміну предмета позову подана в порядку ст. 49 ЦПК України, а відтак приймається судом.

21.11.2025 представником відповідача подано відзив на позовну заяву з урахуванням поданої заяви про зміну предмета позову. З такою позовною вимогою відповідач не згідний, оскільки рішенням суду у справі №569/415/18 судом досліджено та встановлено факт розірвання договірних правовідносин між позивачем та відповідачем. Не можливо припините те, що вже розірвано. Позивач не довів доказами наявність відомостей в УБКІ на момент звернення з позовом. До матеріалів справи не надано жодного доказу, що облік боргу порушує права позивача. Більше того, не надано доказів існування будь-якого боргу позивача перед банком. Саме сторона позивача повинна доводити доказами ті обставини на які вона посилається у позовній заяві. Твердження позивача про те, що 08.10.25 йому було відмовлено у оплаті послуг купівлі товару в оплату частинами не підтверджено жодним доказом, які підтверджували б факт відмови у наданні банківських послуг іншим банком чи продавцем чи кимось іншим. Надані знімки позивачем не є належними та допустимими доказами, оскільки невідоме джерело їх походження та дату. Позивач просить суд також стягнути з відповідача на користь позивача завдану моральну шкоду у розмірі 3 000 000 грн. Але відповідач вважає, що враховуючи розмір заявленої суми моральної шкоди є надуманим та не підтвердженим жодним доказом. Просить відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог повністю.

Ухвалою суду від 10.12.2025 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

16.12.2025 від представника третьої особи - ТОВ "Українське бюро кредитних історій" надійшло до суду клопотання про закриття провадження, в якому зазначає, що відповідно до виписки, що надана суду банком, зобов`язання за договором позивача ОСОБА_1 перед АТ КБ "ПриватБанк" відсутнє на час розгляду справи. Також на підтвердження відсутності предмета спору позивач долучає до суду кредитну історію на ім`я ОСОБА_1 , яка оновлена на кінець місяця (29.11.2025). На підставі викладеного, ТОВ «Бюро кредитних історій «ТОВ УБКІ» просить суд закрити провадження у справі №569/21759/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро кредитних історій «ТОВ УБКІ», Національний банк України про захист прав споживачів у зв`язку з відстністю предмета спору.

20.01.2026 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких він вказує, що на сторінках 7/19 - 5/19 додатку до клопотання третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Бюро кредитних історій «ТОВ УБКІ» від 16.12.2025 можна побачити штучно створену відповідачем заборгованість щодо позивача (додаток 1) з серпня 2019 року (після набрання рішенням суду у справі № 569/415/18 законної сили 08.08.2019) у розмірі 12 817,77 грн, яка у грудні 2019 року була зменшена відповідачем до суми 2173.21 грн. і існувала до кінця жовтня 2025 року (часу виникнення спірних правовідносин у цьому позові), що доводить грубе порушення відповідачем своїх зобов`язань з списання заборгованості щодо позивача за рішенням суду. 3 листопада 2025 року відповідачем було самостійно усунуті існуючі фінансові порушення шляхом списання штучно створеної заборгованості з позивача. Позивач наголошує, що самостійне усунення фінансових порушень відповідача щодо позивача тільки з листопада 2025 року - вже не вплинуло на наслідки відмов в наданні позивачу банківських послуг (кредитної послуги оплати частинами) на початку жовтня 2025 року, відповідач не звільняється від відповідальності лише тому, що усунув порушення після відкриття провадження у справі, оскільки факт порушення вже відбувся і зафіксований, хоча усунення порушення може бути враховано судом як пом`якшувальна обставина при визначенні міри відповідальності (наприклад, розміру штрафу чи відшкодування), але не звільняє від обов`язку відшкодування у повному обсязі, що узгоджується з постановою Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 910/1193/22, від 14 грудня 2021 року у справі № 910/7841/20. Просить позовні вимоги задовольнити.

У судове засідання позивач не з`явився, хоч про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не з`явилися, хоч про час, дату та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином.

Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено таке.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/415/18 від 13.03.2019 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів, яке набрало законної сили 08.08.2019, визнано відновлення в односторонньому порядку АТ КБ "ПриватБанк" чинності, розірваного 16.05.2016 року договору про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405, відновлення поточного рахунку та електронного платіжного засобу картки КРЕДИТКА «Універсальна» НОМЕР_4 незаконними. Визнано нараховані на електронний платіжний засіб картку КРЕДИТКА «Універсальна» № НОМЕР_1 АТ КБ "ПриватБанк" грошові зобовязання незаконними.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 13.03.2019 у справі № 569/415/18 без змін.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/415/18 встановлено, зокрема, що "16.05.2016 року за заявою позивача, у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг №SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 р. був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті - по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_2 - в повному обсязі, шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24.

Пунктом 2.1.1.8.4 "Умов та правил", передбачено, а саме - картрахунок може бути закритий за письмовою заявою клієнта, при чому повертається картка, однак держатель повинен погасити всі види заборгованостей перед банком в тому числі, які виникли протягом 30 днів з моменту повернення картки, тоді банк закриває рахунок не раніше 30 днів.

Поряд з цим, пунктом 2.5.4.12 "Умов та правил" зазначено, що банк не має право здійснювати закриття картрахунку за наявності непогашеної заборгованості.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено представником банку на день закриття рахунку в позивача ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору не було.

На підставі сплати заборгованості банку, позивачу видано довідку від 16.05.2016 року №160516/618, з якої вбачається, що картка позивача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 і всі рахунки закритті…".

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом

Таким чином рішенням суду у справі №569/415/18 встановлені обставини розірвання 16.05.2016 між сторонами договору про надання банківських послуг №SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 та відсутність у позивача заборгованості перед банком.

Згідно з частиною першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Стосовно вимоги позивача про визнання підприємницької діяльності відповідача нечесною та агресивною за фактом того, що відповідач своїми умисними протиправними незаконними діями вже на протязі доволі тривалого часу створює репутаційні втрати позивача - штучно створюючи з нього якогось злісного неплатника кредитних зобов`язань, псує позивачу кредитну історію, перешкоджає отриманню споживчих кредитів в інших Банівських установах, тим самим перешкоджаючи позивачу, як споживачу отримувати весь спектр банківських послуг, обмежуючи його у правах та можливостях, створюючи штучні складнощі та проблеми в життєдіяльності, що завдає значних моральних страждань позивачу, як громадянину, який має права та не заслуговує на таке відношення до себе за фактом визнання правомірності своєї поведінки в судовому рішенні Рівненської області від 13 березня 2019 року у справі № 569/415/18, слід вказати , що питання визнання дій банку нечесною підприємницькою практикою є ключовим інструментом захисту прав споживачів (боржників) і часто використовується для визнання недійсними окремих умов кредитного договору або самого договору. Кваліфікуючою ознакою є вплив на економічну поведінку споживача через дії, що вводять в оману або є агресивними (ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів").

У справі №554/1400/16-ц Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2020 року у спорі про визнання недійсними окремих умов кредитного договору вказав, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною, забороняється.

Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.

При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться: час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції, вживання образливих або загрозливих висловів, загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

Як агресивні забороняються, зокрема такі форми підприємницької практики як здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача.

Враховуючи те, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні правовідносини, нечесна підприємницька практика не може бути застосована.

Крім того, вимога позивача про зобов`язання відповідача списати штучно і незаконно нараховану заборгованість позивачу та припинити незаконне нарахування заборгованості з причини того, що у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 р. був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно-технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24 по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 в повному обсязі, не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 предметом спору - є об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовані спірні питання.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі, відповідно до виписки, що надана суду банком та кредитної історії на ім`я ОСОБА_1 , яка оновлена на кінець місяця (29.11.2025), зобов`язання позивача за договором перед АТ КБ "ПриватБанк" відсутнє на час розгляду справи, відповідно між сторонами, у зв`язку з цим, не залишилося неврегульованих питань.

Стосовно вимог позивача про заборонувідповідачу нараховувати позивачу будь яку заборгованість з причини того, що на даний час у позивача відсутні будь які відкриті рахунки в АТ КБ "ПриватБанк" (у відповідності до вимог ч.1 ст.651 ЦК України, договір про надання банківських послуг № SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 р. був розірваний за згодою сторін, а картка КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 та всі технічні рахунки, необхідні для роботи карти були закриті шляхом подання онлайн заявки про закриття картки та поточного рахунку засобами програмно-технічного комплексу "клієнт Інтернет-банк" в Приват24 по факту виконання позивачем умов договору по сплаті кредитного боргу по платіжній картці КРЕДИТКА Універсальна № НОМЕР_1 в повному обсязі) та про припинення повністю кредитних правовідношень між позивачем та відповідачем на підставі пункту 7 частини другої статті 16 ЦК України з метою забезпечення ефективного судового захисту прав позивача і з врахуванням правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18), від 05 серпня 2020 року у справі № 712/9613/15-ц (провадження № 61-46733св18) та від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23, слід вказати, що здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У порядку цивільного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій відповідача у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02.02.2021 №925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатом розгляду позову.

Суд наголошує, що у порядку цивільного судочинства підлягають захисту лише порушені права, однак, суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє для захисту прав особи від можливих негативних дій відповідача у подальшому, оскільки, на час розгляду справи таких не існує.

При цьому, враховуючи встановлені судовим рішенням від 13 березня 2019 року у справі №569/415/18 обставини розірвання 16.05.2016 між сторонами договору про надання банківських послуг №SAMDN50000064110405 від 08.06.2012 та відсутність у позивача заборованості перед банком, суд дійшов висновку про необгрунтваність та безпідставність вимоги про припинення повністю кредитних правовідношень між позивачем та відповідачем.

Окрім того, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від інших вимог, а тому оскільки такі вимоги є необґрунтованими то позовна вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає до задоволення.

Таким чином, з сукупності викладеного вище слідує, що позовні вимоги є необґрунтованими, обставини покладенні в основу позову не підтверджуються долученими до позову доказами, а позивачем не надано суду інших доказів на підтвердження обґрунтованості позову, тобто позов є необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

При цьому інші доводи, викладені позивачем у позовній заяві не спростовують висновків суду про необґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для відмови у задоволенні позові.

Керуючись ст. 4, 10, 12, 19, 81, 141, 247, 259, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ТОВ "Українське бюро кредитних історій", Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України про захист прав споживачів - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, Київська область, 01001, ІК 14360570);

третя особа: ТОВ "Українське бюро кредитних історій" (вул. Грушевського, буд. 1Д, м. Київ, Київська область, 01001, ІК 33546706);

третя особа: Управління захисту прав споживачів фінансових послуг Національного Банку України (вул. Інститутська, буд. 9, м. Київ, Київська область, 01601, ІК 00032106).

Повне судове рішення складене та підписане 29.01.2026.

Суддя О. Левчук