Рішення № 133775956, 29.01.2026, Ставищенський районний суд Київської області

Єдиний унікальний номер: 378/1683/25

Провадження № 2/378/104/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2026 року Ставищенський районний суд Київської області в складі:

головуючого - судді: Скороход Т. Н.

за участю секретаря: Соколової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Ставище справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду з вказаним позовом звернулося ТОВ «Факторинг Партнерс» з посиланням на те, що з посиланням на те, що 01.12.2020 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3280307, відповідно до умов якого кредитодавець надав споживачу кредит у сумі 5000 грн. на строк 360 днів, а позичальник зобов`язався отримати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Кредитодавець свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав позичальнику можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в розмірі, передбачених договором. Відповідач свої зобов`язання за вказаним договором не виконує.

26.08.2021 було укладено договір № 26082021, відповідно до якого ТОВ «Авентус Україна» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3280307.

23.05.2024 було укладено договір № 23/05/2024, відповідно до якого ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» відступило на користь ТОВ «Факторинг партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 3280307.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань останній має заборгованість в розмірі 16400 грн., з яких 5000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 11400 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Позивач просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за вказаним договором в розмірі 16400 грн., витрати, понесені на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн. та на правову допомогу у розмірі 9000 грн..

Ухвалою судді Ставищенського районного суду Київської області від 10 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін (а. с. 79-80).

Представник позивача в судове засідання не прибув, ТОВ «Факторинг Партнерс» в позовній заяві зазначило, що просить справу розглядати без участі представника (а.с. 2-6).

Відповідач в судове засідання вдруге не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання та шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті судової влади України (а.с. 93,96), відзив на позовну заяву не надав.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши подані письмові докази, приходить до наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В судовому засіданні встановлено, що 1 грудня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 3280307 (а.с. 25-27), який підписаний електронно-цифровим підписом позичальника, про що свідчить п. 10. договору кредиту, реквізити та підписи сторін.

Відповідно до п. 1.2. договору, товариство надає споживачу кредиту гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Пунктами 1.3-1.4 договору погоджено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 5000 грн.; строк кредиту 30 днів. Дата повернення кредиту вказується в графіку платежів, що є додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах визначених в розділі 4 цього договору.

Пунктом 1.5 договору погоджено, тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання споживачем умов договору та становить: знижена процентна ставка 0,01% в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4. цього договору (без пролонгації), якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку (п. 1.5.1); стандартна процентна ставка 1,90% в день від суми кредиту, застосовується: у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, якщо споживач не виконав умови зазначені в пп. 1.5.1 договору для застосування зниженої процентної ставки; та у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п. 4.1-4.6 цього договору та у межах період прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України (п. 1.5.2).

Відповідно до п. 2.1 договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на платіжну картку споживача № НОМЕР_1 або іншу картку реквізити якої надані споживачем в особистому кабінеті.

Кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) на користь споживача (п. 2.4).

Відповідно до п. 3.1. договору, нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2-4.5 договору (п. 4.1).

Споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн. (включно) може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п. 4.3 договору (п. 4.2).

Пунктом 7.4 договору погоджено, у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф: у розмірі 240 грн. на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання (п. 7.4.1); у розмірі 60 грн., починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання (п. 7.4.2); штрафи за цим договором нараховуються в момент сплати (п. 7.4.3).

Підписуючи цей договір, споживач підтвердила, що перед укладенням цього договору йому була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація, вказана в ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та розміщена на веб-сайті; він ознайомлений з усіма умовами Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», розміщені на веб-сайті та затверджені наказом № 53-ОД від 16.01.2020, повністю розуміє їх, погоджується з ними і зобов`язується неухильно їх дотримуватися (п. 9.8).

Всі додатки до цього договору підписані сторонами є невід`ємною частиною договору (п. 9.12).

Відповідно до копії квитанції до платіжної інструкції № 18597-1327-144254671 від 01.12.2020 (а.с. 49) ТОВ «Авентус Україна» було перераховано кошти ОСОБА_1 на платіжну картку № НОМЕР_1 в розмірі 5000 грн..

Докази того, що банківська картка з вищезазначеним номером належить відповідачу, останнім не спростовані.

Відповідачем на погашення заборгованості було здійснено один платіж 27.12.2020 на суму 13,50 грн., в зв`язку з чим відбулася пролонгація на строк 30 днів, що підтверджується карткою обліку договору (розрахунок заборгованості) (а.с. 51-56).

З вказаної картки обліку договору (розрахунок заборгованості) та копії розрахунку заборгованості судом встановлено, що станом на 26.08.2021 розмір заборгованості за вказаним кредитним договором становить 16400 грн., з яких 5000 грн. - основний борг, 11400 грн. - заборгованість за процентами (а.с. 51-56, 57).

Надані розрахунки заборгованості за тілом кредиту, нарахованими процентами судом перевірено. Так, сума процентів нарахована у відповідності до відсоткової ставки, передбаченої договором та у межах строку кредитування.

Суд враховує, що такий розрахунок не спростовано відповідачем, та ним не надано суду свій контррозрахунок на суму боргу.

Позивачем до позовної заяви також додано графік платежів до договору про надання фінансового кредиту № 3280307 від 01.12.2020, який підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 42) та Правила надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» (а.с. 45-48).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Передбачено ст. 628 ЦК України, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про електронну комерцію» електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (стаття 11 Закону).

Згідно положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалів справи докази, суд дійшов висновку, що належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами договору № 3280307 про надання фінансового кредиту від 01.12.2020 (а. с. 25-27).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У частині першій статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з частиною першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 513 ЦК України).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (статті 517 ЦК України).

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі №6-979цсі5.

26 серпня 2021 року ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «ЄАПБ»» уклали договір факторингу № 26082021 (а.с. 58-59).

Відповідно до п. 1.1. договору, за цим договором фактор ТОВ «ФК «ЄАПБ»» зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта ТОВ «Авентус Україна» (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання забов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані, зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.

Перехід від клієнта до фактора права вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги (п.1.2).

Відповідно до копії Акту прийому-передачі реєстру боржників від 26.08.2021 до вказаного договору факторингу (а.с. 7) згідно з вимогами договору факторингу клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників.

Відповідно до витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 26082021 від 26.08.2021, у вказаному додатку ОСОБА_1 значиться як боржник за кредитним договором № 3280307, сума заборгованості за яким - 16400 грн., з яких: 5000 грн. - сума заборгованості за тілом, 11400 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 8-10).

23 травня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ»» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали договір факторингу № 23/05/24 (а.с. 11-18).

Відповідно до п. 1.1. договору, за цим договором фактор ТОВ «Факторинг Партнерс» передає грошові кошти, що дорівнюють ціні продажу, в розпорядження клієнта ТОВ «ФК «ЄАПБ»» за плату, а клієнт відступає факторові права вимоги, до боржників, зазначених в реєстрі заборгованостей (додаток № 1 до цього договору), в розмірі портфеля заборгованості.

До фактора переходять права клієнта у зобов`язанні в обсязі і на умовах , що існували (передбачені кредитним (первісним) договором) на момент переходу цих прав, права вимоги, які відступаються клієнтом фактору згідно цього договору, не обмежуються лише розміром заборгованості кожного боржника перед клієнтом, що зазначається в реєстрі боржників. За кожним кредитним договором, вказаним в реєстрі боржників, фактор має право нараховувати кожному боржнику штрафи, пені та будь-які інші суми до сплати за кредитним договором, якщо нарахування таких сум передбачено кредитним договором та/або законодавством, незалежно від того, чи здійснював нарахування таких сум клієнт і не зважаючи на те, чи зазначені такі суми в реєстрі боржників (п. 1.2).

Перехід від клієнта до фактора права вимоги за портфелем заборгованості відбувається в момент підписання актів прийому-передачі реєстру заборгованостей , після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно портфеля заборгованості та набуває відповідні права вимоги. Підписані сторонами Акти прийому-передачі реєстру заборгованостей підтверджують факт переходу від клієнта до фактора відповідних прав вимог та є невід`ємними частинами цього договору (п. 5.2).

20 грудня 2024 року ТОВ «ФК «ЄАПБ»» та ТОВ «Факторинг Партнерс» уклали додаткову угоду № 1 до договору факторингу № 23/05/24 від 23.05.2024 (а.с. 19).

Відповідно до п. 1 додаткової угоди у зв`язку із виявленням технічної помилки (описки) сторони вирішили внести зміни до реєстру заборгованостей № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 від 23.05.2024, виклавши преамбулу реєстру заборгованостей № 1, № 2, № 3, № 4 та № 5 від 23.05.2024 в новій редакції.

Всі інші умови договору залишаються без змін і сторони підтверджують свої зобов`язання щодо їх виконання (п. 2).

Відповідно до п. 3 додаткової угоди, ця додаткова угода № 1 є невід`ємною частиною договору та складена українською мовою у двох автентичних примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному для клієнта та фактора.

На виконання умов договору про відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ»» сплатило ТОВ «Факторинг Партнерс» в якості компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги кошти згідно договору факторингу, що підтверджується копією платіжної інструкції №422780413 від 24.05.2024 (а.с. 21).

Відповідно до копії Акту прийому-передачі реєстру заборгованостей від 23.05.2024 до вказаного договору факторингу (а.с. 22-23) згідно з вимогами договору факторингу клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників.

Відповідно до витягу з реєстру заборгованостей № 1 до вказаного договору факторингу, у вказаному реєстрі ОСОБА_1 значиться як боржник за кредитним договором № 3280307, сума заборгованості за яким - 16400 грн., з яких: 5000 грн. - сума заборгованості за тілом, 11400 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с. 24, 28, 29-30).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, а на відповідачі відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства та встановлених у справі обставин, суд вважає, що відповідач, отримавши обумовлену у кредитному договорі суму, належним чином не виконав взяті на себе кредитні зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 16400 грн., яка підтверджується письмовими доказами та підлягає стягненню з позичальника на користь ТОВ «Авентус Україна».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи

У позовній заяві позивач просив стягнути із відповідача на користь ТОВ «Факторинг партнерс» сплачений судовий збір в розмірі 2422,4 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 9000 грн.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ч.ч. 1,2 ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься у ст. 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Тобто діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини (позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/92/15/15-ц, об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 у справі №925/1137/19).

У відповідності до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами першою - третьою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин даної справи, а також інших чинників. Зі змісту частини другої статті 134 ЦПК України очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат (позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» представляло Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс».

Позивачем на підтвердження витрат ТОВ «Факторинг Партнерс» на правничу допомогу надано копії: договору № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024 (а.с. 37-40), прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 41), заявка на надання юридичної допомоги № 777 від 01.10.2025 (а.с. 43), витяг з акту № 21 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025 (а.с. 44), відповідно до яких розмір гонорару за надання правничої допомоги становить 9000 грн., в тому числі надання усної консультації - 3000 грн., складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 6000 грн.. Вказані копії договору № 02-07/2024 про надання правової допомоги від 02.07.2024, прайс-листа АО «Лігал Ассістанс», заявки на надання юридичної допомоги № 777 від 01.10.2025, витягу з акту № 21 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025, визначають зміст та обсяг надання правової (правничої) допомоги клієнтові адвокатом, а також порядок оплати гонорару за надання правової (правничої) допомоги.

Відповідач ОСОБА_1 не ставив питання про зменшення витрат на правову допомогу через їх не співмірність зі складністю справи та наданих адвокатом послуг; часом, витраченим адвокатом на надання послуг; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони.

Правові висновки щодо можливості зменшення витрат на правову допомогу лише у разі наявності клопотання сторони про їх зменшення внаслідок не співмірності містяться у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року (справа № 910/4881/18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням того, що судом ухвалюється рішення про задоволення позовних вимог, у матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу в межах розгляду даної справи, вказані витрати є співмірними із складністю справи та виконаною роботою, заперечення відповідача відсутні щодо їх розміру та обсягу, а відтак, суд доходить висновку щодо наявності підстав для їх стягнення.

Таким чином, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача, відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 205, 207, 526, 530, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 628, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст. ст. 3, 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором № 3280307 про надання фінансового кредиту від 01.12.2020 у розмірі 16400 (шістнадцять тисяч чотириста) гривень, понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521 код ЄДРПОУ: 42640371).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Повне рішення складено 29 січня 2026 року.

Суддя Т. Н. Скороход