Рішення № 133760966, 03.02.2026, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 461/8016/25

пр.№ 2/464/671/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.02.2026 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова у складі судді Тімченко О.В., розглянувши цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення майнового відшкодування, за участі представників сторін: позивача адвоката Сечка С.В., відповідача адвокатів: Мелех Д.О., Заставного Р.А.,

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Галицького районного суду м.Львова з позовною заявою в порядку цивільного судочинства, в якій просить стягнути з відповідача суму сплаченого майнового відшкодування у розмірі 34 380 грн унаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини відповідача.

Галицький районний суд м.Львова ухвалою від 30 вересня 2025 року справу направив за підсудністю до Сихівського районного суду м.Львова.

Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст.32 ЦПК України).

За результатами автоматизованого розподілу судову справу передано на розгляд судді Тімченко О.В., інформація щодо справи є відкритою та оприлюднюється на офіційному вебпорталі судової влади України.

Суддя ухвалою від 04 листопада 2025 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у зв`язку із малозначністю справи, що визначено імперативними приписами цивільного законодавства.

Ухвала про відкриття провадження по справі оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень з додатковим відображенням в електронній формі програмними засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, у тому числі з використанням мобільного застосунку Порталу Дія.

Заперечень проти письмового провадження, визначеного ухвалою суду про відкриття провадження, до суду не надходило, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису у такому випадку не здійснюється.

Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою беруться до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо проведення публічного розгляду справи.

Саме така правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 712/1100/20, що у порядку ч.4 ст.263 ЦПК України підлягає урахуванню при застосуванні норм права.

Відповідач через свого представника реалізував своє право на подання відзиву (надано докази направлення позивачу), де виклав своє заперечення проти позову з підстав відсутності вини відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, адже провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито за відсутності події та складу правопорушення. Одночасно просить стягнути з позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач скористався правом подання відповіді на відзив (з направленням стороні відповідача), в якій просить заяву відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без задоволення, вважаю такі завищеними.

Порядок здійснення цивільного судочинства встановлений ЦПК України, за яким суд розглядає справи у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, наданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися нам припущеннях (ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України).

За позицією Верховного Суду у справі № 607/16163/19 (постанова від 27 січня 2021 року) обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них, як на підставу своїх вимог.

Вирішуючи заявлені вимоги про стягнення сплаченого майнового відшкодування унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд виходить із положень ст.11 ЦК України, за яким підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За вимогами ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У силу положень ч.2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної безпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Як регламентовано п.п.«а» п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону (забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована), та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п.13.1 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (п.п.38.2.1 п.38.2 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Заявляючи вимоги про стягнення регресної вимоги, позивач обґрунтовує позов встановленням вини відповідача постановою суду від 24 квітня 2023 року та здійснення потерпілій особі регламентної виплати, так як цивільно-правова відповідальність застрахована не була (долучено підтверджуючі документи).

У ході розгляду справи судом з`ясовано наступне.

Письмові докази у справі свідчать та визнається сторонами, що 04 березня 2023 року у м.Одеса відбулось зіткнення між автомобілем марки «ОПЕЛЬ ВЕКТРА» номерний знак НОМЕР_1 під керуванням відповідача та автомобілем марки «ДАЧІА ЛОГАН» номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 24 квітня 2023 року по справі № 523/5071/23 встановлено порушення відповідачем Правил дорожнього руху України та визнано його винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст.124 КУАП з накладенням адміністративного стягнення.

Судове рішення переглянуто в апеляційному порядку та постановою Одеського апеляційного суду від 30 серпня 2023 року постанову суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУАП за відсутності в діях відповідача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУАП.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає ст.294 КУАП.

За положеннями ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (постанова Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19).

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 234/16272/15-ц виснував, що преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі. Постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУАП, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Розглядаючи спір щодо відшкодування шкоди, який випливає зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі перевіряти обставини ДТП, обговорювати вину особи і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до дорожньо-транспортної пригоди (постанова Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19).

Беручи до уваги, що у справі про адміністративне правопорушення констатовано непідтвердження порушення відповідачем правил дорожнього руху та відсутність наявності причинно-наслідкового зв`язку між його діями та виникненням ДТП, унаслідок чого звернення позовних вимог до нього як особи, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду, є безпідставними.

У цій справі судом не установлено порушення прав позивача, які б підлягали захисту в судовому порядку. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20). Суд погоджується із переконливими доводами відповідача та відхиляє твердження позову, що зводяться до власного помилкового бачення обставин справи. Суд зауважує, що позивачем жодним чином не заперечено аргументи відповідача, викладені у відзиві, що розцінюється судом як погодження з такими.

У матеріалах справи відсутні відомості та докази, які б доводили протилежне та беззастережно спростовували даний висновок суду. У даній справі судом надано відповіді на доречні аргументи сторін, здатні вплинути на вирішення спору. Інші доводи не є визначальними та вагомими, які б могли вплинути на правильність рішення у справі (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 910/6322/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2024 року у справі № 990/135/22).

Однією із засад (принципів) цивільного судочинства з відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення (ст.2 ЦПК України).

Розподіляючи судові витрати, суд виходить із положень ст.ст.133, 141 ЦПК України, за якими судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з відмовою в позові судові витрати зі сплати судового збору до відшкодування позивачу не підлягають.

Відповідачем у відзиві на позов заявлено про відшкодування за рахунок позивача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, у підтвердження чого надано: договір про надання професійної правничої допомоги з Адвокатським об`єднанням «ЦЕНТР ЗАХИСТУ ПРИ ДТП «АВТОПОМІЧ» від 06 листопада 2025 року з додатком, детальний опис робіт (наданих послуг) від 17 листопада 2025 року, платіжну інструкцію, щодо неспівмірності таких витрат заявлено відповідачем.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 638/13336/21 виснував, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч.4 ст.137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Указані критерії адвокатських витрат є оціночним поняттям.

Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 127/9918/14-ц виснував, що відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Звертаючись до правової позиції Верховного Суду, викладеній у додатковій постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 905/493/22, суд зазначає, що беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, зокрема, підготовку процесуального документа, виступ в суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації процесуальних прав та захист інтересів клієнта.

З огляду на конкретні обставини справи: справа цивільної юрисдикції за правилами спрощеного провадження без проведення судових засідань, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі про стягнення регламентної виплати, щодо вирішення вказаного спору існує безліч судової практики, зокрема Верховного Суду, обсяг юридичної/технічної роботи, зокрема, подання відзиву, виходячи з критерію розумності, пропорційності, справедливості співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд переконаний, що розмір витрат є явно завищеним. Суд критично оцінює співмірність витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн та зменшує такі до 2000 грн, оскільки не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката. У даному випадку суд погоджується з доводами позивача.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Інформація про учасників справи:

позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України, код ЄДРПОУ 21647131, м.Київ, Русанівський бульвар, 8;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , зазначена відповідачем адреса АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 03 лютого 2026 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя Олена ТІМЧЕНКО