Рішення № 133754798, 03.02.2026, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2026 року Справа№200/23/26

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Заботін Віталій Вікторович (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) в інтересах ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) звернувся через підсистему Електронний суд до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, пл.Соборна, 3) про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії з серпня 2025 року; зобов`язання поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії з серпня 2025 року шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк» НОМЕР_3 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач став на облік в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. З 01.03.2016 на виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.05.2018 по справі 219/11412/17, яке набрало законної сили 08.06.2018, відновлено нарахування призначеної пенсії. В подальшому виплату пенсії призупинено з 01.12.2018 без законних на те підстав. За відновленням порушеного права позивач звертається в межах шестимісячного строку звернення.

На підтвердження сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн надана квитанція від 02.01.2026.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що на виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.05.2018 по справі №219/11412/17 Бахмутським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було поновлено нарахування пенсії позивачу з 01.03.2016. Заборгованість з пенсійних виплат нарахована за період з 01.03.2016 по 31.12.2018 у сумі 92978,51 грн. Виплата пенсії позивачу не здійснювалась за відсутності актуального банківського рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк».

У грудні 2025 позивач звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою №11986 про зміну виплатних реквізитів та надав реквізити поточного рахунку, відкритого в АТ «Ощадбанк». За результатами розгляду заяви виплатні реквізити внесені до електронної пенсійної справи ОСОБА_1 .

Проте, відповідач стверджує, що заява про зміну виплатних реквізитів не є підставою для поновлення виплати пенсії.

Також відповідач зазначив, що 20.07.2024 позивачем засобами веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України було подано заяву №1098 про поновлення виплати. 26.07.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області в порядку екстериторіальності було розглянуто відповідну заяву та прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії, у зв`язку з необхідністю особистого звернення позивача до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про поновлення пенсії відповідно до вимог абзацу 1 пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1. Відповідач вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області з дислокацією у м. Бахмут як внутрішньо переміщена особа та як отримувач пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.

У відповідь на адвокатський запит Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області листом від 02.01.2026 0500-0202-8/514 повідомила позивача, що виплату пенсії позивачу призупинено з 01.03.2016 відповідно до вимог статті 12 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

На виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.05.2018 по справі 219/11412/17, яке набрало законної сили 08.06.2018, відновлено нарахування призначеної пенсії ОСОБА_1 з 0103.2016.

Пенсію призупинено з 01.12.2018 до з`ясування відповідно до статті 12 Закону №1706.

За поновленням виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2018 до органів Пенсійного фонду не звертався.

01.06.2024 ОСОБА_1 надав засобами веб-порталу заяву про проведення ідентифікації особи за допомогою відеоконференцзв`язку про що наявне рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.07.2024 №275783 про встановлення його особи.

На підставі зазначено рішення автоматизованим способом сформована технічна заява про поновлення виплати пенсії №10984.

Заява опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, що передбачено пунктом 4.2 Порядку №22-1, та за результатами розгляду 26.07.2024 прийнято рішення №580 про відмову в поновленні виплати пенсії, оскільки відсутнє особисте звернення пенсіонера. Підстави щодо поновлення виплати пенсії згідно із рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.05.2018 по справі 219/11412/17 з урахуванням рішення про встановлення особи від 19.07.2024 №275783 відсутні. Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутися до будь-якого територіального управління Пенсійного фонду України або надіслати заяву встановлено форми поштою (в разі перебування за кордоном) та надати повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації засобами поштового зв`язку.

В матеріалах справи наявне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №580 від 26.07.2024 про відмову позивачу у поновленні пенсії. З відповідного рішення вбачається, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися особисто з заявою до будь-якого відділу обслуговування громадян (сервісного центру) і пройти ідентифікацію особи, та надати оновлену довідку внутрішньо переміщеної особи.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із неврахуванням відповідачем заяви представника позивача про поновлення виплати пенсії на банківський рахунок.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною першою статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 1706-VII (заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Суд зауважує, що згідно із абзацами першим другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З листа відповідача від 02.01.2026 0500-0202-8/514 підстави припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 встановити неможливо, і , як наслідок, неможливо встановити правомірність такого припинення нарахування та виплати пенсії позивачеві в межах спірних правовідносин.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ураховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Частиною першою статті 49 Закону № 1058-IVвизначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Правової позиції щодо пріоритетності застосування норм статті 49 Закону № 1058-IV як підстави для припинення виплати пенсії дотримується Верховний Суд у своїх рішеннях за 2018 рік, зокрема, від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).

Щодо доводів відповідача, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи до 24.02.2022 суд зазначає, що у зв`язку з відсутністю рішення про припинення нарахування та виплати пенсії неможливо встановити, чи стало підставою для такого припинення саме відсутність як стверджує відповідач поновленої довідки.

При цьому, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в Україні, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ніхто не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

У даному випадку наявність статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера, на відміну від інших громадян України, здійснення додаткових дій, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

У частині 2 ст. 49 указаного Закону зазначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У пункті 1.2 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1), зазначено, що заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596.

Згідно з пунктом 1.1. Порядку № 22-1 заява про поновлення пенсії (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

У період дії воєнного стану в Україні та протягом трьох наступних місяців після місяця, в якому його буде припинено чи скасовано, заява про призначення (поновлення) пенсії та документи, необхідні для призначення (поновлення) пенсії, особами, які у зв`язку з агресією Російської Федерації тимчасово проживають за кордоном та отримали тимчасовий захист або статус біженця (далі - особи, які тимчасово проживають за кордоном), можуть надсилатись поштою.

Пунктами 4 і 6 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі Порядок № 1596), у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України через вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).

Одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.

Згідно з п.п. 8-9 Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно з вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.

Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.

Згідно з першим абзацом п. 10 Порядку № 1596 передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України.

Водночас останнім абзацом п. 10 Порядку № 1596 передбачено, що заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

Пунктом 16 Порядку № 1596 передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов`язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення згідно з вимогами, визначеними в пункті 10 цього Порядку.

У разі невиконання одержувачем цієї умови орган Пенсійного фонду або орган соціального захисту населення припиняє перерахування пенсії та грошової допомоги на поточний рахунок у визначену одержувачем установу уповноваженого банку та проводить виплату через національного оператора поштового зв`язку за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті у межах України в установленому порядку.

Як було зазначено, до суду не надано рішення органу Пенсійного Фонду України про припинення виплати пенсії позивачу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що припиняючи виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак виплата якої була припинена з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, отже згідно ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає з серпня 2025 (в межах заявлених позовних вимог).

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Зважаючи на те, що у резолютивній частині судового рішення йдеться не про стягнення суми боргу, а про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії, суд не вбачає підстав для звернення судового рішення до негайного виконання в межах суми стягнення на один місяць.

За вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з серпня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) поновити нарахування та виплату щомісячної пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з серпня 2025 року шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у АТ «Ощадбанк» НОМЕР_3 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1064 (тисяча шістдесят чотири) гривень 96 копійок.

Повний текст рішення складено та підписано 03.02.2026 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя О.О. Кошкош