Постанова № 13374934, 21.12.2010, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.33

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 грудня 2010 року Справа № 2а-8742/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді:Лагутіна А.А.;

секретаря судового засідання: Кашкарової Г.Є.;

за участю представників сторін:не зявились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови від 20 вересня 2010 року № 000840 про накладення стягнень,-

ВСТАНОВИВ:

26 жовтня 2010 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати постанови від 20 вересня 2010 року № 000826, № 000827, № 000828, № 000829, № 000830, № 000831, № 000832, № 000833, № 000834, № 000835, № 000836, № 000837, № 000838, № 000839, № 000840, № 000841, № 000842, № 000843, № 000844, № 000845, № 000846, № 000847, № 000848, № 000849, № 000850, № 000851, № 000852, № 000853, № 000854, № 000855, № 000856, № 000857, № 000858, № 000859, № 000860, № 000861, № 000862, № 000863, № 000864, № 000865, № 000866, № 000867, № 000868, № 000869, № 000870, № 000871, № 000872, № 000873, № 000874, № 000875, № 000876, № 000877, № 000878, № 000879, № 000880, № 000881, № 000882, № 000883 про накладення стягнень.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 15.11.2010 року у справі № 2а-8116/10/1270 позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправними та скасування постанов від 20.09.2010 року №№ 000826-000883 про накладення стягнень розєднані у самостійні провадження (аркуш справи 20).

Ухвалою суду від 19.11.2010 року було відкрито провадження по справі № 2а-8742/10/1270 позовні вимоги Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови від 20.09.2010 року № 000840 (аркуш справи 1).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області постановою про накладення стягнень від 20 вересня 2010 року № 000840 застосувало до позивача штраф у розмірі 340,00 грн. У постанові відповідач посилається на акт, на підставі якого, враховуючи вимоги статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів», винесено припис від 18 червня 2010 року № 360 про припинення порушень прав споживачів Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (надалі - ЛМКП «Теплокомуненерго»).

Постанову про накладення стягнення позивач вважає неправомірною та такою, що порушує вимоги чинного законодавства з таких підстав.

По-перше, згідно постанови про накладення стягнення відповідач зазначив, що ЛМКП «Теплокомуненерго» не виконало припис начальника управління Лукашика М.Ф. Однак, Законом України від 05 квітня 2007 року № 877 «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Порядком проведення перевірок у субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обовязкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25 жовтня 2006 року № 311, встановлено, що припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснює перевірку.

По-друге, ЛМКП «Теплокомуненерго» виконало припис, призупинило нарахування виплат за послуги теплопостачання. На думку позивача, виконати пункт 3 припису, а саме, провести перерахунок за ненадані послуги з централізованого опалення, взагалі не можливо, оскільки відповідач не зазначив момент, з якого часу потрібно зробити перерахунок та яким нормативним актом це передбачено.

Крім того, позивач зазначив, що припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видано на підставі статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів». Цей закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності. Термін «послуга» у розумінні цього закону є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Підприємство позивача не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відношень між ЛМКП «Теплокомуненерго» та споживачем діючим законодавством не передбачено. Згідно з Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-ІV «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги це субєкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Виробник це субєкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Таким чином ЛМКП «Теплокомуненерго» є виробником послуги, діє на договірних засадах та надає послугу організаціям, на балансі яких знаходяться житлові будинки. Тобто, оскільки відносини між споживачами та ЛМКП «Теплокомуненерго» неможливо розглядати, як послуги в значені, яке вживається в Законі України «Про захист прав споживачів», тому втручання відповідача у господарську діяльність двох субєктів господарювання є протиправним. До того ж, зауважив у позові позивач, не відомо, яким чином управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області встановило факт неотримання послуг централізованого опалення в період, коли послуга з теплопостачання не надавалася.

Згідно листа Міністерства з питань житлово-комунального господарства від 10 грудня 2009 року № 11/14-13332 до ЛМКП «Теплокомуненерго» прийняття рішень про надання дозволів на відключення від мереж централізованого теплопостачання окремих квартир, а також відключення будинків без урахування оптимізованої схеми теплопостачання є порушенням вимог чинного законодавства. Також у листі зазначено, що у разі, якщо споживач провів відключення від мереж централізованого опалення (надалі ЦО) та гарячого водопостачання (надалі ГВП) самовільно, то рішення контролюючих органів щодо припинення нарахування оплати є порушенням вимог чинного законодавства.

У судовому засіданні представник позивача не зявився про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не відомі.

Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області адміністративний позов не визнало, про що подало заперечення на адміністративний позов від 08.11.2010 року за № 6736, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (аркуші справи 16-19).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області на підставі статі 26 Закону України «Про захист прав споживачів» та згідно направлень від 1, 8, 16 та 17 червня 2010 року №№ 000882, 000881, 000883, 001008, 001006, 001005, 001004, 000879, 000878 здійснило позапланові перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у ЛМКП «Теплокмуненерго» за зверненнями громадян, зокрема і ОСОБА_2 В ході перевірки встановлено, що у заявника в наявності повний пакет документів, передбачений законодавством, на встановлене автономне опалення. За результатами перевірки відповідачем було складено акт перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів та надано ЛМКП «Теплокомуненерго» припис від 18.06.2010 року № 360 про припинення порушень прав споживачів, а саме: припинити порушення прав гр. ОСОБА_2 в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги та встановлено строк для надання інформації управлінню у справах захисту прав споживачів у Луганській області про прийняті міри щодо виконання приписів. У встановлений управлінням строк ЛМКП «Теплокомуненерго» не надало цю інформацію. Керуючись пунктом 9 статті 23 та статтею 26 Закону України «Про захист прав споживачів» управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області застосувало до ЛМКП «Теплокомуненерго» штрафи та прийняло постанову про накладення стягнення.

На думку відповідача, начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області має право надавати обовязкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів ЛМКП «Теплокомуненерго», оскільки пунктом 4.2 Порядку проведення перевірок у субєктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, якості продукції, додержання обовязкових вимог щодо безпеки продукції, а також додержання правил торгівлі та надання послуг, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технологічного регулювання та споживчої політики від 25.10.2006 року № 311, встановлено, що за результатами перевірки відповідно до виявлених порушень керівником органу у справах захисту прав споживачів або його заступником серед іншого приймається рішення про видання субєкту господарювання обовязкового для виконання припису про припинення порушень прав споживачів.

Враховуючи той факт, що ЛМКП «Теплокомуненерго» єдина організація у м. Луганську з надання послуги ЦО та ГВП та отримує за це абонентську плату від споживачів та проводить перерахунки у разі ненадання послуг ЦО та ГВП, тобто кожен споживач має у позивача свій особистий рахунок, на якій вносить кошти за отримані послуги та отримує квитанцію. Тому саме ЛМКП «Теплокомуненрго» і є виконавцем послуг споживачам в розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» і управління мало всі законні підстави для застосування вимог статті 26 зазначеного Закону.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач або субєкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Отже, після встановлення автономної системи опалення в квартирі споживача гр. ОСОБА_2 він фактично перестав отримувати теплову енергію від позивача, тому він не повинен був сплачувати, а позивач продовжував нараховувати плату за послуги, які не надавалися, чим порушено ст.19 Конституції України. Факт відключення квартири споживача від централізованої системи опалення та постачання гарячої води підтверджується актом про відключення кварти від внутрішньо будинкових мереж ЦО та ГВП, актом на пуск газу та зверненням гр. ОСОБА_2

У судовому засіданні представник відповідача не зявився про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином та надав письмові запереченнях проти позову від 08 листопада 2010 року № 6736 (аркуш справи 16-19). Причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Законом України від 12.05.1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі-Закон № 1023) встановлено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.

Згідно з ч.3 ст.5 Закону № 1023 захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.

Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23.06.2009 року № 229 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.07.2009 року за № 636/16652, визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.

Згідно зі ст.26 Закону № 1023 спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і, серед іншого, мають право:

- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;

- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч.8 ст.7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі-Закон № 877) припис - це обовязкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) субєкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.

Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є субєктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень та постанови про накладення стягнень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правові акти індивідуальної дії можуть бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обовязки та відповідальність субєктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон № 877.

Відповідно до ст.1 Закону № 877:

- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі- органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства субєктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;

- заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до абз.5 ч.1 ст.6 Закону № 877 підставою для здійснення позапланових заходів є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення субєктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення. Під час проведення позапланового заходу зясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обовязковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Субєкт господарювання відповідно до ч.3 ст.6 Закону № 877 повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Строк здійснення позапланового заходу згідно із ч.4 ст.6 Закону № 877 не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо субєктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 14 червня 2010 року № 70 та наданої Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики згоди на проведення позапланових заходів зі здійснення державного нагляду (контролю) діяльності субєкта господарювання від 11 травня 2010 року № 03/18-5211-20-00 посадовою особою управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області за зверненням громадян, у тому числі гр. ОСОБА_2 було проведено позапланову перевірку Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів, за результатами якої складено акт від 17.06.2010 року № 001007 (аркуші справи 9, 10).

Актом перевірки від 17 червня 2010 року № 001007 зафіксовано, що гр. ОСОБА_2 має у повному обсязі дозвільні документи, що передбачені законодавством, на встановлення автономного опалення (аркуш справи 11-15).

У звязку з цим начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області Лукашика М.Ф. дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються, та проведення перерахунків з моменту звернення заявника до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», внаслідок чого на підставі цього акта перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ним видано припис від 18.06.2010 року № 360 (арк. справи 10) про усунення порушень з боку Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» прав споживачів з відповідними вимогами.

За невиконання зазначеного припису відповідачем до позивача у відповідності зі статтею 26, пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» постановою від 20.09.2010 року № 000840 застосований штраф у розмірі 340,00 грн. (арк. справи 9).

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття вказаної постанови.

Згідно зі ст.21 Закону № 1023, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;

2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення;

3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору;

4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач;

5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію;

6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою;

7) ціну продукції визначено неналежним чином;

8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

У відповідності зі ст.23 Закону № 1023 у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть певну відповідальність.

Тобто, відповідальність субєкта господарювання у разі порушення прав споживачів настає тільки у випадках, передбачених ст.23 Закону № 1023 і саме у вказаних випадках може бути видано припис про усунення цих порушень та накладено стягнення у вигляді штрафу.

Судом встановлено, що у даному випадку фактично виник спір між позивачем як теплопостачальною організацією та споживачами теплової енергії з приводу відмови їх від отримання теплової енергії та оспорювання правомірності нарахування оплати за поставлену теплову енергію, що не підпадає під перелік випадків, за які субєкт господарювання несе відповідальність, як за порушення прав споживачів.

Закон України від 02.06.2005 року № 2633-ІV «Про теплопостачання» (далі-Закон № 2633) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.3 Закону № 2633).

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обовязки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.

Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (п.25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630).

На виконання п.25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.

Згідно із п.2.5 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 року за № 1478/11758, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.

По закінченні робіт, відповідно до п.2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом від 22.11.2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вказаних норм, випливає, що питання, повязані з виробництвом теплової енергії та її постачанням, яке здійснюється на договірній основі, у тому числі і питання відключення від теплопостачання у встановленому порядку, відноситься до сфери господарської діяльності теплопостачальної організації.

Згідно з ч.4 ст.4 Закону № 877 у сфері господарської діяльності» орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Таким чином, у даному випадку спір між теплопостачальною організацією та споживачем підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідачем помилково було накладено на позивача стягнення у вигляді штрафу за невиконання припису, оскільки за результатами перевірки йому цей припис було видано безпідставно.

Доводи відповідача про те, що у даному випадку відносини, які виниклі між позивачем та споживачем гр. ОСОБА_2, відносяться до правовідносин, які підпадають під дію Закону № 1023, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищенаведеним та свідчать про те, що відповідачем хибно тлумачаться положення Закону № 1023 в цій частині.

Доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого ч.5 ст.99 КАС України, суд не приймає до уваги, оскільки вважає, що у даному випадку, враховуючи положення ч.3 ст.23 Закону № 1023, до спірних правовідносин застосовується строк звернення до суду, визначений ч.2 ст.99 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови від 20.09.2010 року № 000840 про накладення стягнень задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 20.09.2010 року № 000840 про накладення на Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» (ідентифікаційний код 24047779) стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340,00 грн. (триста сорок гривень 00 копійок).

Повернути Луганському міському комунальному підприємству «Теплокомуненерго» (ідентифікаційний код 24047779, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23-А) з Державного бюджету України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з ч.3 ст.160 КАС України постанова складена у повному обсязі та підписана 24.12.2010 року.

СуддяА.А. Лагутін