Рішення № 133739518, 02.02.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/28476/25

Провадження № 2/127/6268/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2026 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Федчишена С.А.,

при секретарі Підвисоцькій О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з метою пошуку квартири для придбання 26.07.2023 року був здійснений огляд квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Показ квартири за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювався без участі ФОП ОСОБА_2 - у присутності двох осіб, що назвалися: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вася і ОСОБА_4 запропонували підписати бланк Договору № 521 про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання від 26.07.2023 та акт, які були не підписані Відповідачем. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 запевнили Позивача, що це проста формальність, щоб вони ( ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ): "змогли показати в агентстві, що ми дійсно їздили на показ квартири, а не просто катаємось по ОСОБА_5 ". Повністю заповненого Примірнику Договору № 521 Позивачу не надали, повідомили, що буде їй наданий пізніше - після заповнення відповідних граф Договору та підписання його Відповідачем, як зазначили ОСОБА_3 і ОСОБА_4 - їх керівником. Позивач заявляє, що з Відповідачем не знайома, ніколи не зустрічалась - а ні до підписання зразку Договору № 521 та акту, а ні після. Після перегляду Позивачем зазначеної квартири, Виконавцем за Договором № 521 (Позивачем - ФОП ОСОБА_2 ) не підготовлено та не пропонувалось укласти договір про наміри (обов`язок підготувати Відповідачем передбачено п.2.2.5 Договору № 521). Відповідачем та/або його представниками не проводились переговори з потенційними продавцями нерухомості, як то передбачено п.2.2.3 Договору № 521. У подальшому ні Відповідач, ні її представники на зв`язок не виходили, інші об`єкти для показу не пропонували, як то передбачено п.2.2.2 Договору № 521. Відповідач чи її представники, Позивачу не повідомляли та не надавали правочинів та/або іншої інформації щодо існування ексклюзивного договору з попередньою власницею квартири, відповідно до якого саме ФОП ОСОБА_2 мала б виключне/ ексклюзивне право на покази цього об`єкту нерухомості та відповідно супроводження укладення відповідних договорів про наміри, купівлі-продажу тощо. За відсутності пропозицій від ФОП ОСОБА_2 щодо зустрічі з власником оглянутої квартири, укладення договору про наміри та/або її купівлі-продажу, відсутність пропозицій щодо перегляду інших квартир, Позивач дійшла до висновку про припинення взаємовідносин з Відповідачем, у тому числі про відсутність договірних відносин з ФОП ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_1 так і не отримала підписаний Позивачем примірник Договору № 521. У подальшому зазначена квартира була знята з продажу. У листопаді 2023 року чоловік Позивача натрапив на оголошення іншої агенції нерухомості АН «Дельта-С», яке мало ексклюзивне право на продаж цієї ж квартири та відповідно був укладений 25.11.2023 Договір №1857, між власницею ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , за сприяння адміністратора агенції нерухомості АН «Дельта-С» ФОП ОСОБА_7 , яка не тільки показувала цей об`єкт нерухомості, та на відміну від ФОП ОСОБА_2 , здійснювала цей показ за участі родини Позивача та родини продавця, а саме за участі її доньки - громадянки ОСОБА_8 , яка має можливість надати відповідні пояснення та свідчення щодо обставин укладання договору купівлі-продажу у якості свідка на стороні Позивача. (Копія Договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2023 №1857 додається). Тобто, Позивач, не після показу представників Відповідача, не самостійно та особисто з Продавцями уклала цей Договір №1857, а за сприяння та супроводження АН «Дельта-С» в особі ФОП ОСОБА_7 . В березні 2024 року Позивач довідалася про те, що ФОП ОСОБА_2 намагається стягнути з Позивача безпідставної винагороди в сумі 1608 дол. США 44 центи, керуючись пунктами 2.1.5, 2.1.6, 2.1.7., 3.1.1., 3.1.3 Договору №521, пунктами якого Позивача зобов`язано: 2.1.5 - оформити Договір придбання тільки за участі представників ФОП ОСОБА_9 ; 2.1.6 - не здійснювати Придбання запропонованих ФОП Поліщук об`єктів нерухомості не повідомивши про це ФОП ОСОБА_9 та не сплативши вартості його послуг; 2.1.7. - Повідомити ФОП ОСОБА_9 у письмовому вигляді в строк за три дні до підписання про дату, час та місце укладення договору про наміри, попереднього договору, договору про набуття у власність, який був Запропонований Виконавцем для огляду Замовником. 3.1.1. - випадку придбання нерухомості, вказаної в акти огляду, оплатити послуги Виконавцю в розмірі 5% від реальної ринкової вартості придбаного об`єкту (але не меньше ніж 35 000 грн) в порядку передбаченому в р. 3.1.3 даного Договору. 3.1.3 Замовник зобов`язується здійснити оплату послуг Виконавця наступним чином: в день укладання Договору про наміри попередню оплату послуг - розмір не визначений, а решту - в день укладення правочину, на підставі якого здійснюється відчуження нерухомості. Якщо договір про наміри не укладається, то 100% суми сплачується в день укладання договору про відчуження нерухомості. 3.2. у випадку відмови замовника від придбання об`єкту нерухомості після оплати послуг виконавця, сума зазначена як попередня оплата в п. 3.1.3 не повертається, а Виконавець вважається таким, що надав послуги належним чином. При цьому, ФОП ОСОБА_2 , жодних належних та допустимих доказів про те, що після перегляду Позивачем квартири за адресою: АДРЕСА_1 нею вчинялися дії направлені на сприяння придбанню родиною Позивача вказаного об`єкту не надано та не зазначено в жодній з її заяв. Крім того, відсутні докази, про те, що Відповідач пропонувала, а Позивач відмовилася придбавати вказану квартиру за участі саме ФОП ОСОБА_2 . Не існує жодних переписок, листувань, з яких убачається, що Позивач взагалі вела будь-яке спілкування з ФОП ОСОБА_2 або її представниками. При цьому, п. 2.1.6 та п.2.1.7 Договору №521, ні акт огляду взагалі ніколи виконати було неможливо, тому що Договір №521 не містить ні електронної адреси, ні телефону, ні адреси місцезнаходження ФОП ОСОБА_9 , ні адреси для листування, на які було можливо повідомити про будь-які наміри та дії Позивача. Крім того, між ФОП ОСОБА_2 не існувало ексклюзивного договору з попередньою власницею квартири ОСОБА_6 , відповідно до якого саме ФОП ОСОБА_2 мала виключне право на покази цього об`єкту нерухомості та відповідно супроводження укладення відповідних договорів купівлі-продажу. Тобто, дії ФОП ОСОБА_2 щодо намагання стягнути неіснуючу винагороду, за послуги які вона не надавала, без вказання реквізитів для повідомлення, в розмірі, який передбачено саме на той випадок, якщо вона супроводжувала б укладання Договору купівлі-продажу, а не послугу одноразового показу квартири, ще й в іноземній валюті, свідчать про те, що Показ квартири та надання Позивачу на підпис бланків Договору, акту, не мали на меті досягнення цілі - придбання Позивачем квартири. На теперішній час у провадження Вінницького районного суду Вінницької області перебуває справа № 128/1060/24 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів на підставі вказаного Договору №521. Просить визнати недійсним договір про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання від 26.07.2023 №521, що був укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 29.09.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала за обставин викладених в позові, просила позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала щодо його задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

При розгляді справи судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 26.07.2023 міжОСОБА_1 (та ФОП ОСОБА_2 було укладено Договір N 521 про надання послуг по пошуку нерухомого майна для придбання.

За умовами п. 1.1. Договору, Виконавець в інтересах Замовника надає за плату послугу з пошуку об`єкту нерухомості для придбання його у власність Замовником на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити Виконавцеві зазначену послугу на умовах, встановлених цим Договором.

На виконання вказаного Договору, Виконавець надав послуги по пошуку нерухомого майна для придбання, а саме квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується Актом огляду від 26.07.2023 року, скріпленим підписами сторін.

За положеннями п. 2.1.3 Договору, Замовник зобов`язується, у випадку придбання будь-якого з об`єктів нерухомості запропонованих Виконавцем оплатити Послуги Виконавця. Строк оплати послуг Виконавця визначено датою придбання об`єкта.

Строк дії Договору - 1 рік (п. 7.1 Договору).

Положеннями п. 2.1.7. Договору, сторони погодили обов`язок Замовника повідомити Виконавця в письмовому вигляді в строк за три дні до підписання про дату, час та місце укладення договору про наміри, попереднього договору, договору про набуття у власність об`єкта нерухомості та або укладення договору про дольову участь у будівництві об`єкту, який був запропонований Виконавцем для огляду Замовником.

Вказаних обов`язків, Замовник послуг не виконав, оскільки 25.11.2023 року уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , не повідомивши Виконавця та не оплативши його послуги (підтверджується Інформаційною довідкою з реєстру речових прав № 362557542 від 19.01.2024).

Розмір та порядок оплати послуг Виконавця визначено розділом 3 Договору, за яким до оплати належало 1475,00 дол. США (5% від вартості об`єкта вказаної у Акті огляду).

Між ФОП ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_10 укладено договір про співпрацю і партнерство №1 від 03.07.2023, що вбачається з копії договору. Згідно п. 5.2. цього договору сторони домовились проводити спільну діяльність під назвою Ріелторська компанія "Крамниця нерухомості".

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 (чоловіку позивача) було відмовлено - справа № 127/11717/24.

З викладеного слідує, що з вказаних фактичних обставин та з вказаним предметом спір уже вирішувався судом і суд надавав оцінку вказаним обставинам. Зокрема суд апеляційної інстанції при перегляді даної справи у постанові від 19.06.2025 року дійшов висновку, що позивачем не було доведено, що ФОП ОСОБА_2 діяла недобросовісно при укладенні спірного правочину. Натомість ОСОБА_1 участі у розгляді справи не брала, до суду не з`являлась, явку свого представника для участі в засіданні не забезпечила, натомість подавала тричі клопотання про зупинення розгляду справи № 128/1060/24 про стягнення боргу до вирішення судом спору про визнання недійсним договору, що додатково свідчить про штучний характер даного і попереднього позовів, які направлені на затягування розгляду справи про стягнення боргу.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

З вказаного слідує, що саме позивач та її чоловік, подаючи позови про визнання договору про надання послуг недійсними, після його виконання та показу об`єкту нерухомості, діють недобросовісно, маючи на меті уникнення своїх виконання зобов`язань.

За приписами частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст.626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627ЦК України передбачено принцип свободи договору, згідно з яким сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст.530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтями 525, 526ЦК України передбачено, що. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Виходячи з викладеного, доводи позову про те, що відповідач, яка була Замовником послуг за оспорюваним договором, прийшла до висновку про припинення взаємовідносин за вказаних договором, є необґрунтованими і такими що суперечать вказаним положенням закону, оскільки одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи про введення позивача в оману, як і всі попередньо зазначені доводи є необґрунтованими та такими що спростовуються наступним:

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою ст.230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення(частина перша ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

За змістом ст.230ЦК України у взаємозв`язку із загальним засадами цивільного судочинства щодо змагальності сторін, під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої ст.229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; потретє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання договору про надання послуг недійсним зобов`язана довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

При цьому, стороною позивача не заперечується факт надання послуг за оспорюваним договором і не заперечується факт підпису оспорюваного договору замовником послуг.

Відсутність юридичної освіти не є обставиною, яка безумовно свідчить про те, що, підписуючи оспорюваний договір, вона не могла усвідомлювати (розуміти) його зміст або розуміла його помилково, неправильно, тощо (правовий висновок ВС у справі № 554/1781/20).

Натомість, Договір містить чіткі, зрозумілі і однозначні умови про вартість послуг, їх зміст, подію, з настанням якої виникає обов`язок сплатити вартість послуг, а також розмір неустойки (штрафу). Зазначені умови не допускають неоднозначного тлумачення та їх розуміння не потребує спеціальних (юридичних) знань.

Тоді як, факт виконання умов договору доводиться Актом огляду від 26.07.2023 року, підписаним сторонами. При цьому, показ вищезазначеної квартири ОСОБА_10 здійснювався на підставі Договору про співпрацю і партнерство № 1 від 03.07.2023, укладеному між ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_10 .

Крім того, виконання умов договору доводиться розміщення оголошеннями на сайті -Оголошення https://dom.ria.com/uk/realty-prodaja-kvartira-strijavka-vinnitsamolodjojnaya-ulitsa-26291414.html видалено з сайту.

По звіту використання публікацій зафіксовано використання публікацій у бізнескабінеті https://prnt.sc/p0aTGY7EDGQd.

Вказані обставини будуть доводитись крім іншого показами свідками, оскільки фактом показу квартири саме іншою особою відмінною від ФОП ОСОБА_2 , яку в позові вказано як « ОСОБА_4 », обґрунтовуються позовні вимоги.

Таким чином, надані докази не свідчать про надання відповідачем неякісних послуг за договором, при цьому жодних доказів на підтвердження тих обставин, що цей договір (умови договору) відповідачу на час його підписання був незрозумілим, чи умови даного договору були несправедливими по відношенню до неї не надано.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до частин першої, другої, шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як вже зазначалось вище, спірний договір був підписаний позивачем, як замовником та відповідачем, як виконавцем.

Під час укладання спірного договору, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, вони досягли всіх істотних умов договору, їх волевиявлення відповідало внутрішній волі. Після підписання договору, у випадку незгоди з певними умовами, позивач не ініціювала питання внесення змін до договору.

Вищенаведеним спростовуються доводи про те, що позивач не володіла повною та достовірною інформацією про надану послугу, була введена виконавцем в оману, вартість наданої послуги є несправедливою, а сама послуга - неякісною.

При цьому, у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 березня 2021 року у справі №904/2073/19 вказано, що на кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За таких обставин, виходячи з вищевикладених норм права та правових висновків Верхового Суду, відсутні підстави для визнання спірного договору недійсним, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Судові витрати позивача залишити за ним.

Представник відповідача заявив про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00грн. понесених відповідачем.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (частини 1, 3ст. 133 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East|West Aliance Limited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/ 16-ц.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача ( п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»(далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VIвстановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30Закону№5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до Постанова Великої Палати Верховного Суду справа № 755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року, розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 ЩЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таку правову позицію щодо застосування норм права висловив Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п`ятою та дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції», заява № 31107/96, (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) також зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9,00 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

Виходячи із положень ч.3ст. 141 ЦПК України, враховуючи характер виконаної адвокатом Мишковською Т.М. роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначені представником відповідача адвокатом Мишковською Т.М. витрати на правничу допомогу в розмірі 15000, 00 грн. є завищеними, а тому дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача на користь відповідача 10 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 141, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про надання послуг відмовити.

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 10 000,00грн. у відшкодування витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.02.2026року.

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

ФОП ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 .

Суддя: