Рішення № 133726109, 02.02.2026, Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/3821/25

2/683/367/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Сагайдак І.М.

секретаря Повзун С.В.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/3821/25, 2/683/367/2026 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» (далі ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог вказує, що 13 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» ( далі - ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА») та ОСОБА_1 був укладений договір позики №545616, який підписано позичальником шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідачки. Підписанням договору позики відповідачка підтвердила, що вона ознайомлена з усіма умовами договору, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

За умовами договору 13 лютого 2020 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надало ОСОБА_1 позику в сумі 6000 грн., зарахувавши її на картковий рахунок відповідачки № НОМЕР_1 , на умовах строковості, зворотності, платності, а остання зобов`язалась повернути позику, сплатити проценти за користування позикою, виконати інші обов`язки, передбачені договором. Позику надано ОСОБА_1 на споживчі потреби строком на 25 днів зі сплатою процентів за користування коштами.

У подальшому додатковим договором від 09 березня 2020 року строк користування позикою було продовжено до 04 квітня 2020 року.

Відповідачка отримала кредитні кошти, однак свої зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим їй неодноразово направлялись вимоги про погашення заборгованості, які залишились без виконання.

22 лютого 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СІРОКО ФІНАНС» (далі ТОВ «СІРОКО ФІНАНС») укладено договір факторингу №015-220221, відповідно до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року.

У подальшому 22 серпня 2024 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу №20240822/1 за умовами якого право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року перейшло до ТОВ «ФК «Артеміда-Ф».

Оскільки ОСОБА_1 всупереч умов договору не виконує взяті на себе зобов`язання, тому товариство змушене було звернутися до суду за захистом своїх прав.

Станом на 26 листопада 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за договором позики становить 23711,68 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість по тілу кредиту; 14085 грн. заборгованість по відсотках; 3626,68 грн. інфляційне збільшення.

Вказану заборгованість ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь, а також 2422,40 грн. судового збору та 7000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 грудня у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» - адвокат Дзундза О.В., яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, не з`явилась, у позовній заяві наявне її клопотання про розгляд справи у її відсутності та проведення заочного розгляду у разі відсутності відповідачки.

Відповідачка ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України, до суду не з`явилась, причини неявки суду не повідомила, у визначений судом строк відзив на позов не подавала.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 27 січня 2025 року постановлено провести по справі заочний розгляд.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 лютого 2020 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику, в тому числі на умовах споживчого кредиту №545616.

Вказаний договір, додаток №1 до нього - Графік платежів, паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 13 лютого 2020 року о 21:23:54 електронним підписом.

Відповідно до п.п.1.1, 1.2., 1.3 договору позики товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 6000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Позика надається строком на 25 днів, стандартна процентна ставка: 1,90 % від суми позики за кожний день користування позикою, акційна процентна ставка 0,95% від суми позики за кожний день користування позикою у межах строку надання позики, визначеного в пункті 1.2 цього договору.

Згідно п.3.2.1 договору умовами застосування акційної процентної ставки (0,95%) є дотримання клієнтом терміну повного повергнення позики, зазначеного у Графіку платежів та недопущення прострочення виконання зобов`язання більше 3 календарних днів. У разі недотримання умов застосування акційної процентної ставки, нарахування процентів здійснюється на умовах п.3.2, але за стандартною процентною ставкою (1,90%).

При цьому, згідно п.3.2 договору проценти нараховуються щоденно, починаючи з дня надання позики та у межах строку надання позики, визначеного у п.1.2 договору, за виключенням дати повернення позики та сплати нарахованих процентів зазначеної у Графіку розрахунків.

У Графіку платежів, сторони узгодили, що дата повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 09 березня 2020 року, сума позики 6000 грн., сума нарахованих процентів 1425 грн.

Відповідно до умов п.1.6 договору позика надається шляхом перерахування грошових коштів на банківський картковий рахунок, вказаний клієнтом.

Відповідно до інформаційної довідки №2345_241009092926 від 09 жовтня 2024 року, виданої ТОВ «Універсальні платіжні рішення», через платіжний сервіс «іPay.ua» 13 лютого 2020 року о 21:25:03 було успішно перераховано кошти на суму 6000 грн. на платіжну картку клієнта № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі «іPay.ua» - 48670970.

09 березня 2020 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №797135 до договору про надання коштів у позику, в тому числі на умовах споживчого кредиту №545616 від 13 лютого 2020 року.

За умовам вказаного додаткового договору сторони продовжили строк користування позикою та встановили нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 04 квітня 2020 року. Також сторони погодили, що процентна ставка за користування позикою буде становити 1,60% від суми позики за кожен день користування позикою. Всі інші умови залишились незмінними.

Вказаний додатковий договір №797135 від 09 березня 2020 року, а також паспорт споживчого кредиту підписано ОСОБА_1 09 березня 2020 року о 10:21:47 електронним підписом.

22 лютого 2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» укладено договір факторингу №015-220221, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» приймає належні ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» права вимоги до боржників, що вказані у Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №015-220221 від 22 лютого 2021 року до договору факторингу №015-220221 ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий номер 3713 у Реєстрі) за договором №545616 від 13 лютого 2020 року в сумі 20085 грн., з яких 6000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 14085 грн. заборгованість за процентами.

22 серпня 2024 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» укладено договір факторингу №20240822/1, відповідно до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» приймає належні ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги до боржників, що вказані у Реєстрі прав вимоги.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №20240822/1 від 22 серпня 2024 року до договору факторингу № №20240822/1 ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 (порядковий номер 93 у Реєстрі) за договором №545616 від 13 лютого 2020 року в сумі 20085 грн., з яких 6000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 14085 грн. заборгованість за процентами.

Згідно виписки по особовому рахунку за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року станом на 26 листопада 2025 року заборгованість ОСОБА_1 за цим договором становить 23711,68 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість по тілу кредиту, 14085 грн. заборгованість по відсотках, 3626,68 грн. інфляційне збільшення, яке нараховане позивачем за період з 05.04.2020 по 23.02.2022.

30 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» направило ОСОБА_1 вимогу про виконання зобов`язань за договором позики на суму 20085 грн., однак у добровільному порядку заборгованість відповідачкою не погашена.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

В силу ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст.634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4, 7 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

В силу ч.1 ст.1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається зі змісту договору позики №545616 від 13 лютого 2020 року, а також додаткового договору №797135 від 09 березня 2020 року, ці договори підписано електронним підписом ОСОБА_1 , який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону із зазначенням адреси проживання відповідачки, її паспортних даних, РНОКПП. Крім того за умовами договору його невід`ємною частиною є публічна пропозиція (оферта) товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті товариства.

При укладанні договору відповідачкою вчинено ряд дій, без здійснення яких договір був би не укладеним, що в свою чергу підтверджує укладання вказаного договору в електронній формі.

ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з умовами вищевказаного договору позики, однак не виконала грошового зобов`язання по поверненню коштів, а тому заборгованість по договору в межах строку кредитування підлягає стягненню за рішенням суду.

Крім того, відповідачкою ОСОБА_1 договір позики не оспорювався.

Враховуючи факт підписання відповідачкою ОСОБА_1 електронного договору шляхом використання електронного підпису, суд вважає, що укладення договору позики №545616 від 13 лютого 2020 року, а також додаткового договору №797135 від 09 березня 2020 року відбулось, що узгоджується зі ст.ст.6, 627 ЦК України та ст.ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію», та останній перераховано суму кредиту в розмірі 6000 грн. на банківську картку НОМЕР_1 .

За приписами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою ст.1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Надані позивачем договори факторингу, Реєстри прав вимоги, які є додатками до цих договорів, платіжні інструкції про перерахунок грошових коштів за договорами факторингу, акти-прийому передач документів, свідчать про те, що ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» набуло у встановленому законом порядку право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року.

Отже, ОСОБА_1 несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за вищезазначеним договором перед новим кредитором ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором.

Оскільки ОСОБА_1 отримані кошти у визначений договором строк не повернула, тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, які доведені належними та допустимими доказами, ґрунтуються на законі та договорі підлягають задоволенню і з ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 6000 грн.

Що стосується розміру відсотків за користування грошовими коштами за вказаним договором позики, то суд зважає на наступне.

Як вбачається із наданих суду розрахунків, заборгованість за відсотками становить 14085 грн. При цьому, період, у межах якого нарахована заборгованість за відсотками, позивачем не зазначений.

Однак, у п.1.2 кредитного договору сторони погодили, що позика надається строком на 25 днів, а згідно Графіка платежів, що є Додатком №1 до цього договору, дата повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 09 березня 2020 року.

Згідно додаткового договору №797135 від 09 березня 2020 року сторони внесли зміни у п.1.2 кредитного договору та встановили нову дату повернення позики та сплати нарахованих процентів не пізніше 04 квітня 2020 року.

При цьому, умови договору позики не передбачають права нараховувати проценти після закінчення терміну дії договору, який визначений сторонами по 04 квітня 2020 року.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно якої надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Отже, з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року відсотки за користування грошовими коштами, з урахуванням умов додаткового договору від 09 березня 2020 року, можуть бути нараховані лише по 04 квітня 2020 року, тобто терміну, на який була надана позика.

Відсотки за користування позикою повинні нараховуватись наступним чином.

Згідно п.1.2, 3.2 договору позики строк позики 25 днів, сума позики 6000 грн., процентна ставка, яка підлягає застосуванню 1,90%, оскільки ОСОБА_1 не дотрималась

умов застосування акційної процентної ставки (0,95%), визначених у п.3.2 договору. Отже, за цей період користування позикою ОСОБА_1 має сплатити 2850 грн. процентів (6000 х 1,9% х 25 = 2850).

За умовами п.1.2, 1.3 додаткового договору №797135 від 09 березня 2020 року сторони продовжили строк користування позикою з 09 березня 2020 року по 04 квітня 2020 року та погодили, що процентна ставка за користування позикою буде становити 1,60% від суми позики за кожен день користування позикою у межах строку повернення позики, зазначеного у п.1.2 договору. Отже, з урахуванням п.3.2 договору, який визначає, що проценти нараховуються щоденно, починаючи з дня надання позики та у межах строку надання позики, визначеного у п.1.2 договору, за виключенням дати повернення позики та сплати нарахованих процентів, проценти повинні нараховуватись за період з 09 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року включно, що становить 26 днів, із застосуванням процентної ставки 1,60%. За цей період користування позикою ОСОБА_1 має сплатити 2496 грн. процентів (6000 х 1,6% х 26 = 2496).

Отже, з відповідачки на користь позивача слід стягнути 5346 грн. відсотків за договором позики, а тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню на вказану суму.

Таким чином, розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» становить 11346 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 5346 грн. заборгованість за відсотками.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» просило також стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 3626,68 грн. інфляційного збільшення, нарахованого на підставі ч.2 ст.625 ЦК України за період з 05 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений1 договором.

Однак, згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установивши, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого відповідним законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Як вбачається із матеріалів справи, індекс інфляції від простроченої суми нараховувався позивачем після закінчення строку кредитування, а саме з 05 квітня 2020 року по 23 лютого 2022 року, що відповідає положенням ст.625 ЦК України та п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Суд погоджується із середнім розміром індексу інфляції за цей період, який становить 1,18056671, та був визначений позивачем у розрахунку заборгованості (а.с.37).

Однак, при розрахунку інфляційних втрат позивач застосував розмір простроченої заборгованості в сумі 20085 грн., з чим суд не погоджується.

Так, судом встановлено, що станом на 04 квітня 2020 року (дата повернення позики) розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором позики становить 11346 грн. З урахуванням вказаної заборгованості, яка станом на 23 лютого 2022 року відповідачкою не сплачена, інфляційні втрати за період з 05.04.2020 по 23.02.2022 року становлять 2048,71 грн. (11346 х 1,18056671 11346 = 2048,71)

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» слід стягнути заборгованість за договором позики №545616 від 13 лютого 2020 року в сумі 13394,71 грн., з

яких: 6000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 5346 грн. заборгованість за відсотками, 2048,71 грн. інфляційне збільшення.

При розподілі судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 22.01.2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.

Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивача ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» під час розгляду справи в суді на підставі договору про надання правової допомоги №251124-6Ш від 24 листопада 2025 року та ордеру серії ВС №1332239 від 25 листопада 2025 року здійснювала адвокат Дзундза О.В.

За умовами п.4.2 договору про надання правової допомоги №251124-6Ш від 24 листопада 2025 року сторони визначили, що у разі ухвалення судом рішення у даній справі про задоволення позовних вимог у повному обсязі ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» зобов`язується сплатити адвокату Дзундзі О.В. винагороду у розмірі 7000 грн.

Так, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №211/3113/16-ц).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Зважаючи на складність справи, а саме, предмет доказування, необхідність збору доказів, складність застосування норм права, обсягу поданих заяв по суті справи та інших процесуальних документів, що були подані адвокатом Дзундзою О.В. у даній справі, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений позивачем до відшкодування в сумі 7000 грн. відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2422,40 грн., ціна позову становила 23711,68 грн., позов задоволено на суму 13394,71 грн., тобто на 56,49% (13394,71 х 100% : 23711,68), а тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 1368,41 грн. (2422,40 грн. х 56,49%) судового збору.

Крім того, з відповідачки підлягають також стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на 56,49%, то до стягнення підлягає 3954,30 грн. (7000 х 56,49%) витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 280-282 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором №545616 про надання коштів у позику від 13 лютого 2020 року в розмірі 13394,71 грн., з яких: 6000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 5346 грн. заборгованість за відсотками, 2048,71 грн. інфляційне збільшення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф» 1368,41 грн. судового збору та 3954,30 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В решті позову відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда-Ф», місцезнаходження: вул. С. Бандери,87, офіс 54, м. Львів, 79013, код ЄДРПОУ 42655697.

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Текст рішення складено 02 лютого 2026 року.

Суддя: