Рішення № 133712841, 02.02.2026, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

02.02.2026

Справа № 331/5018/25

Провадження № 2/331/563/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючого судді Антоненко М.В.

за участю секретаря судового засідання Мироненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

01.09.2025 року представник ТОВ «Консалт Солюшенс» Костюкович Ф.Ф. за звернувся до суду до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову зазначено, що 28 лютого 2008 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № Э_022/37_07, за змістом якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень, зі сплатою 24 процентів річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 28 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № Э_022/37_07/ДП-2, за змістом якого Поручитель-1 зобов`язується перед Кредитором відповідати за виконання Боржником умов Кредитного договору № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року.

Того ж дня, 28 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_5 ) було укладено Договір поруки № Э_022/37_07/ДП-1, за змістом якого Поручитель-2 зобов`язується перед Кредитором відповідати за виконання Боржником умов Кредитного договору № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року.

ВАТ «СЕБ Банк» є правонаступником всіх прав та обовязків АБ «Факторіал-Банк».

У зв`язку з невиконанням Відповідачами своїх зобов`язань за Кредитним договором та Договорами поруки, утворилась заборгованість, у зв`язку з чим кредитор звернувся до суду з позовом.

26.05.2011 року рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя у справі № 2-668/11 було стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 за кредитним договором № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року та договорами поруки на користь ВАТ «СЕБ Банк» заборгованість у сумі 15530,00 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять грн. 00 коп.) гривень. Судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

14.04 2016 року, ПАТ «Фідобанк» став правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного банку «Факторіал-Банк» та Публічного акціонерного банку «СЕБ Банк».

За результатом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-23-000001-b за лотом № GL1N019277, між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_204/1 про відступлення прав вимоги від 03.02.2021 року, відповідно до якого ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року, ОСОБА_2 за договом поруки № Э_022/37_07/ДП-2 від 28.02.2008 року, ОСОБА_6 за договором поруки № Э_022/37_07/ДП-1 від 28.02.2008 року.

До теперішнього часу грошове зобов`язання є невиконаним у повному обсязі, відповідач ухиляється від повернення кредитних коштів, тобто безпідставно користується грошовими коштами, а тому в ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до розрахунку загальна заборгованість складає 9 813,13 гривень за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 роки.

При цьому, представник позивача вказує, що звертаючись до суду з позовом, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, позивач дотримується строків позовної давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ до 30.06.2023 року, а в подальшому, були зупинені на строк дії в Україні воєнного стану.

З урахуванням наведеного, актуальної судової практики та обставин у вигляді невиконання відповідачем у повному обсязі свого грошового зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору та було підтверджене рішенням суду, позивач має законне право на застосування наслідків порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а тому просить стягнути в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 9 813 (дев`ять тисяч вісімсот тринадцять) гривень 13 копійок,з яких: 7 530,86 грн. - інфляційне збільшення, 2 282,27 грн. 3% річних за користування грошовими коштами, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 11 вересня 2025 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

11.12.2025 року до суду звернувся представник відповідача: адвокат Онищенко О.Ю. з заявою про поновлення строку на подання відзиву, та з відзивом на позовну заяву про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за користування грошовими коштами. У відзиві адвокат посилалась на те, що відповідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Згідно ч.3,4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторонни у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст.625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Велика Палата Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі №918/117/18, від 30.01.2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Згідно п.19 Прикінцевих положень ЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває й досі.

Норми Прикінцевих положень, що передбачають зупинення строку позовної давності, та ті, що забороняють нарахування інфляційних втрат та 3% річних на період воєнного стану, насамперед спрямовані на захист інтересів слабкої сторони у договірних правовідносинах, задля обмеження додаткових можливостей недобросовісного кредитора, який зловживає правами, та своїми діями порушує права відповідача на захист від притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу.

Рішення м Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 26.05.2011 року у справі № 2-668/11 було звернуто стягнення з метою солідарного погашення заборгованості відповідачів за кредитним договором. Сторонами не надано суду доказів, чи було реалізовано ПАТ «СЕБ Банк » рішення суду щодо звернення стягнення на майно, чи зверталися вони для примусового його виконання.

Не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності (пункт 4 частини першої статті 602 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що:

натуральним зобов`язання (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном;

задавненим зобов`язанням є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності;

законодавець в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред`явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності;

очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто, складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги;

приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки, це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23.11. 2022 року у справі № 285/3536/20, в ній за таких обставин, у задоволенні позовних вимог позивача до відповідачей було відмовлено в зв`язку з тим, що позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, допускається тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

З урахуванням наведеного, представник відповідача адвокат Онищенко О.Ю. заперечувала проти позовних вимог позивача.

16.01.2025 представник ТОВ «Консалт Солюшенс» Коваленко С.О. за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву в якій просить задовольнити позовні вимоги та зазначає, що доводи, викладені у відзиві необґрунтовані, та не погоджується з висновками, викладеними у ньому.

Позивач категорично не погоджується з вказаними висновками та вважає, що ним не пропущено позовну давність до вимог про стягнення з Відповідачів інфляційних втрат та 3% річних за користування грошовими коштами. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для подачі позовної заяви про стягнення 3% річних та інфляційного збільшення застосовується загальна позовна давність. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і три проценти річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Щодо зупинення строків позовної давності, під час дії карантину, із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку до 30 червня 2023 року (пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 02 квітня 2020 року).

Відтак, строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину.Такі ж висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22), в постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 , від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 ,від 20 квітня 2023 року в справі № 728/1765/21.

При цьому, запровадження на всій території карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України. Вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21, у постанові Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З 24.02.2022 року Відповідачі звільнені від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Водночас, пунктом 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, строк загальної позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, було зупинено на строк дії воєнного стану. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Цей правовий режим зберігався і до дня подачі позовної заяви ТОВ «Консалт Солюшенс».

Таким чином, Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року, однак не змінив положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону № 540-ІХ щодо продовження строку давності, зокрема за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих до 24 лютого 2022 року, на період дії карантину. Відтак, починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року перебіг строку позовної давності зупинився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє до даного часу.

Тому? позивач вважає, що не пропущено позовну давність у даній справі, оскільки строки позовної давності продовжувалися на період дії карантину відповідно до Закону № 540-ІХ до 30.06.2023 року, а в подальшому, були зупинені на період дії в Україні воєнного стану, який діє до даного часу.

Позивач навів приклади практики правозастосування Великої Палати Верховного Суду постанови від 02.07.2025 року по справі № 903/602/24, провадження № 12-19гс25, в якій дійшла наступних висновків:

«96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Тому, доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також, він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини. Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та у період ведення воєнного стану, цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів звертає увагу, що у даній справі підлягають застосуванню пункти 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо продовження строків позовної давності».

Також, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 206/2984/23 дійшов наступних висновків: «Строки давності щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на території України скасований з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, тому позивач, звернувшись до суду в червні 2023 року, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ».

Запорізький апеляційнийсуд дійшов аналогічних до вищенаведених висновків, та у постанові від 15 серпня 2025 року по справі № 335/6986/24 зазначив, що «позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України 20.06.2024, тоді як його право на звернення стягнення обмежується строком загальної позовної давності тривалістю у три роки, при цьому вказаний строк, з огляду на застосування пунктів 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягає продовженню у межах трьох років до введення на всій території України карантину у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Отже, з огляду на продовження строку позовної давності на строк дії карантину та на період ведення воєнного стану, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, тому відсутні підстави для застосування строку позовної давності до спірних правовідносин».

Позивач вважає, що з огляду на все вищевикладене, чинним цивільним законодавством України та сталою практикою Верховного Суду з цього питання передбачено, що звернення кредитора з вимогами про стягнення грошових коштів за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року є законним, а строк позовної давності, відповідно, не може вважатися пропущеним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вказана норма носить імперативний (обов`язковий) характер, що підтверджується постановою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 914/479/19. У суду немає дискреції звільняти боржника від сплати 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на введення на території України воєнного стану.

Аналогічна правова позиція зазначена постанові Верховного Суду у від 13.09.2023 року по справі № 910/8741/22 , у постанові Верховного Суду від 05.06.2025 року у справі № 910/4606/24. ,у випадках порушення грошового зобов`язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (статті 607 ЦК України) або на відсутність вини (стаття 614, 617 ЦК України чи статті 218 Господарського кодексу України) (аналогічний висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 910/18566/21, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23).

Також, Верховний Суд після введення воєнного стану постановив низку судових рішень, якими було підтверджено імперативність норми про те, що боржник не звільняється від відповідальності за ст. 625 ЦК України через неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Зокрема, такі висновки містяться в постановах Верховного Суду від 11.07.2025 року у справі № 346/277/23, від 08.07.2025 року у справі № 911/426/24, постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Позивач зазначив, що представник Відповідача посилалась на висновки з постанови Верховного Суду від 23.11.2022 року у справі № 285/3536/20, щодо «задавненої» або «натуральної» вимоги. Вважає, що невірно трактує висновки з вищевказаної постанови.

21.05.2025 року Верховним Судом було винесено постанову у справі № 514/1582/22, провадження № 61-9633св24, за касаційною скаргою ТОВ «Консалт Солюшенс». У вказаній постанові Верховний Суд дійшов наступних висновків: «У цій справі основна вимога кредитора захищена судом у заочному рішенні від 29 липня 2014 року у справі № 514/599/14-ц, яке набрало законної сили, за яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України. Оскільки, кредитор (правонаступником якого є позивач) отримав захист в судовому порядку, і підстав вважати, що у спірних правовідносинах існує натуральнее зобов`язання, немає, тому висновки судів про безпідставність позову є передчасними. Посилання судів попередніх інстанцій на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20 на обґрунтування підстав для відмови у позові є неправильним, оскільки зводяться до помилкового тлумачення судами змісту цієї постанови.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29 листопада 2023 року у справі № 753/1527/22 (провадження № 61-9430св23), в якій зазначено, що «44.

Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції про те, що зобов`язання між сторонами є натуральним, а тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню, на думку колегії суддів є помилковими виходячи з наступного.

45. Так, Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року по справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

1) натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

2) конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

46. В указаній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов`язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку за сплином позовної давності.

47. Разом з тим, в даній справі основна вимога кредитора вже захищена судом у рішенні Дарницького районного суду м. Києва від 20 січня 2011 року у справі №2-717/2011, за яким з відповідача стягнуто суму заборгованості, а отже зобов`язання не можна вважати натуральним».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 по справі № 911/952/22 дійшла висновку, що «нарахування на суму боргу 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) відбувається незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми».

Також, у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 року по справі № 752/9858/21 зазначено, що «Верховний Суд погоджується, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, навіть за умови відмови суду у про поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржницю від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України».

У постанові Верховного Суду від 29.11.2023 року по справі № 753/1527/22 містяться наступні висновки: «Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. В даному випадку розмір заборгованості вже встановлений судовим рішенням по справі №2-717/2011, яке набрало законної сили, та складає 801 575,16 доларів США та 751 367,62 грн. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19 (провадження № 61-14506св20). Апеляційний суд вказаного не врахував та не звернув уваги, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України».

За таких обставин,позивач вважає, що висновки представника Відповідача в цій частині необґрунтованими та безпідставними, оскільки вимога кредитора ТОВ «Консалт Солюшенс» була захищена в судовому порядку, та за наслідком розгляду справи було винесено рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2011 року у справі № 2-668/11 про стягнення з Відповідачів заборгованості. Отже, вимога кредитора не може вважатися «задавненою» чи «натуральною», так як така вимога була захищена в судовому порядку, а рішення суду про стягнення заборгованості є таким, що набрало законної сили та є чинним на даний час.

Також, представник Відповідача разом з відзивом не наддав документів, що свідчать про повне або часткове погашення Відповідачами заборгованості за кредитним договором та рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 26 травня 2011 року у справі № 2-668/11 про стягнення заборгованості за кредитом. Відповідачем не заперечується факт наявності непогашеної заборгованості та не висловлюється незгода з розміром такого боргу.

Тому позивач вважає, що все викладене у відповіді на відзив свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Консалт Солюшенс» у повному обсязі.

26.01.2025 року року в судовому засіданні представник відповідача адвокат Онищенко О.Ю. заперечувала проти задоволення позову, просила суд застосувати позовну давність.

26.01.2026 року в судове засідання відповідачі не з`явились.

27.01.2026 року за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» від представника ТОВ «Консалт Солюшенс» надійшла про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши думку представника відповідача, суд вважає, що позов ТОВ «Консалт Солюшенс» не підлягає задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Судом встановлено, що 28 лютого 2008 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № Э_022/37_07, за змістом якого Кредитодавець надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 50 000,00 (п`ятдесят тисяч) гривень, зі сплатою 24 процентів річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 28 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № Э_022/37_07/ДП-2, за змістом якого Поручитель-1 зобов`язується перед Кредитором відповідати за виконання Боржником умов Кредитного договору № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року.

Того ж дня, 28 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_5 ) було укладено Договір поруки № Э_022/37_07/ДП-1, за змістом якого Поручитель-2 зобов`язується перед Кредитором відповідати за виконання Боржником умов Кредитного договору № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року.

ВАТ «СЕБ Банк» є правонаступником всіх прав та обовязків АБ «Факторіал-Банк».

У зв`язку з невиконанням Відповідачами своїх зобов`язань за Кредитним договором та Договорами поруки, утворилась заборгованість, у зв`язку з чим кредитор звернувся до суду з позовом.

26.05.2011 року рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя у справі № 2-668/11 було стягнуто у солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 за кредитним договором № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року та договорами поруки на користь ВАТ «СЕБ Банк» заборгованість у сумі 15530,00 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот тридцять грн. 00 коп.) гривень. Судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

14.04 2016 року, ПАТ «Фідобанк» став правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного банку «Факторіал-Банк» та Публічного акціонерного банку «СЕБ Банк».

За результатом електронного аукціону № UA-EA-2020-12-23-000001-b за лотом № GL1N019277, між Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_204/1 про відступлення прав вимоги від 03.02.2021 року, відповідно до якого ТОВ «Консалт Солюшенс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Э_022/37_07 від 28.02.2008 року, ОСОБА_2 за договом поруки № Э_022/37_07/ДП-2 від 28.02.2008 року, ОСОБА_6 за договором поруки № Э_022/37_07/ДП-1 від 28.02.2008 року.

До теперішнього часу грошове зобов`язання є невиконаним у повному обсязі, відповідач ухиляється від повернення кредитних коштів, тобто безпідставно користується грошовими коштами, а тому в ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до розрахунку загальна заборгованість складає 9 813,13 гривень за період з 02.04.2017 по 23.02.2022 роки.

При цьому, представник позивача вказує, що звертаючись до суду з позовом, в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 02 квітня 2017 року до 23 лютого 2022 року, позивач дотримується строків позовної давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ до 30.06.2023 року, а в подальшому, були зупинені на строк дії в Україні воєнного стану.

З урахуванням наведеного, актуальної судової практики та обставин у вигляді невиконання відповідачем у повному обсязі свого грошового зобов`язання, яке виникло на підставі кредитного договору та було підтверджене рішенням суду, позивач має законне право на застосування наслідків порушення відповідачем грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України, а тому просить стягнути в солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 9 813 (дев`ять тисяч вісімсот тринадцять) гривень 13 копійок,з яких: 7 530,86 грн. - інфляційне збільшення, 2 282,27 грн. 3% річних за користування грошовими коштами, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходить з наступного.

Згідно ч.2п.1ст.11ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Згідно ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц зазначила: «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».

У Постановах ВП Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 викладена наступна правова позиція: «Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення».

Однак, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у Постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив: «Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року в справі № 910/8349/22).

Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Регулювання позовної давності були запроваджені законодавством, що враховує надзвичайні обставини періоду карантину та воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 роз`яснила межі цього регулювання.

А саме: кредитори можуть сьогодні звертатися до суду з вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за весь період прострочення за умови, що позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, як новий кредитор у грошовому зобов`язанні за кредитним договором від 28 лютого 2008 року, заборгованість за яким стягнуто рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 26.05.2011 у справі № 2-668/11 у солідарному порядку зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 .

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість, стягнута 26.05.2011 року за рішенням суду, в повному обсязі не погашена, залишок боргу складає в сумі 15 530,00 грн., відтак його боргове зобов`язання перед позивачем, як новим кредитором за кредитним договором, продовжує існувати.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання зі сплати заборгованості за кредитним договором згідно рішення суду, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно ст.625 ЦК України, однак з урахуванням вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Позивач за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 02.04.2017 року до 23.02.2022 року прохав стягнути з відповідача інфляційне збільшення 7 530,86 грн. та 3% річних 2 282,27 грн., а всього в сумі 9 813 ,13 грн. відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно ч.3, 4 ст. 267 ЦК Українипозовна давністьзастосовується судомлише зазаявою сторониу спорі,зробленою довинесення нимрішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц.

У Постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Згідно п.19Прикінцевих положеньЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Доводи позивача щодо вимог про стягнення сум за статтею 625 ЦК України, які не спливли на момент набрання чинності Законом № 540-ІХ (02 квітня 2020 року), продовжуються на строк дії такого карантину, суд вважає необґрунтованими, оскільки посилання на висновки щодо застосування Закону № 540-ІХ викладені в пункті 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 в даній справі позовна давність за вимогами не спливла, в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21 також не було спливу позовної давності, в постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року в справі № 487/1342/21 справа є не в подібних правовідносинах.

Також, доводи позивача про безумовну правову підставу для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України, і те, що вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно, являються необґрунтованими, оскільки посилання на висновок, викладений в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21, є некоректним, так як стосується вирішення трудового спору, взагалі не в подібних правовідносинах.

З 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває й досі.

Норми Прикінцевих положень, що передбачають зупинення строку позовної давності, та ті, що забороняють нарахування інфляційних втрат та 3% річних на період воєнного стану, насамперед спрямовані на захист інтересів слабкої сторони у договірних правовідносинах, задля обмеження додаткових можливостей недобросовісного кредитора, який зловживає правами, та своїми діями порушує права відповідача на захист від притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 02.04.17 до 23.02.2022 року на підставі ст.625 ЦК України звернувся до суду лише 01 вересня 2025 року тобто з пропуском строку позовної давності, а тому суд приходить висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до пред`явлених вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд вважає, що позивач, як новий кредитор, не був обмежений у можливості звернення до суду у будь-який час з вимогами застосування наслідків порушення зобов`язання у виді стягнення 3% річних та інфляційних втрат згідно ст.625 ЦК України, між тим, подав позов саме в період дії воєнного стану, коли всі учасники цивільних правовідносин є максимально вразливими, зокрема і щодо додаткового тягаря фінансової відповідальності.

Аналогічна правова позиція щодо застосування строку позовної давності про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно ст.625 ЦК України за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року висловлена Запорізьким апеляційним судом у Постанові від 13.05.2025 року у справі №334/1990/24.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позов поданий ТОВ «Консалт Солюшенс» після спливу позовної давності, а відповідач до винесення рішення просив застосувати позовну давность, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, то суд залишає судові витрати за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 256-259, 263-265 ЦПК України, п.18,19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задовленні позову ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Повий текст судового рішення складений 02 лютого 2026 року.

Суддя: М.В. Антоненко