Ухвала суду № 133709509, 02.02.2026, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/7478/25

Провадження № 2/345/631/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.02.2026 м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі судді Миговича О.М. розглянувши в залі суду в м. Калуш в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ФОП ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

представник ФОП Галкіна Г.О. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 738,17 грн. Окрім цього, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 7968,96 грн.

Ухвалою суду від 31.12.2025 відкрито провадження по справі та справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

12.01.2026 від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява, у якій він просив закрити провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України в зв`язку з відсутністю предмета спору та повернути 50 відсотків судового збору з державного бюджету, позивачу, у зв`язку із визнанням відповідачем позову.

15.01.2026 через систему «Електронний суд» представник позивача подала заяву, в якій у зв`язку з тим, що відповідач погасив заборгованість перед позивачем у повному обсязі, просила прийняти відмову від позову, закрити провадження у справі та повернути позивачу 968,96 грн. сплаченого судового збору і судові витрати пов`язані із правовою допомогою.

23.01.2026 від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, яку мотивовано тим, що заявлений розмір правової допомоги є неспівмірним до складності справи, обсяг виконаної роботи та потраченого часу є незначним, нарахована правова допомога є завищеною та необґрунтованою. Просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 910,00 грн.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що провадження у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості необхідно закрити та вирішити питання про розподіл судових витрат, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, представниця ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила стягнути з нього заборгованість в розмірі 738,17 грн., яка складається із: 643,72 грн боргу за житлово-комунальні послуги за період з липня 2019 року по квітень 2021 року, 72,92 грн інфляційних втрат, 21,53 грн - 3% річних.

12.01.2026 відповідач ОСОБА_3 подав до суду заяву, в якій зазначив, що 09.01.2026 ним оплачено заборгованість позивачу у розмірі 738,17 грн., на підтвердження чого долучено відповідну платіжну квитанцію від 09.01.2026.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження по справі на підставі п.2 ч.1 ст.255 ЦПК України, суд зазначає наступне.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у ст. 255 ЦПК України.

Закриття провадження у справі це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову.

Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникнення).

Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо.

Подібного правового висновку Верховний Суд дійшов у постановах: від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19), від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20).

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19); Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20); Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20) зазначено, що закриття провадження у справі через відсутність предмета спору можливе лише за умови, якщо предмет спору відсутній під час пред`явлення позову.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) відступив від висновку, сформульованого у зазначених постановах, конкретизувавши його таким чином: закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і після відкриття провадження у справі, коли на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення між сторонами у зв`язку із цим не залишилося неврегульованих питань.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом 29.12.2025.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 31.12.2025 було відкрито провадження у справі.

Тому саме на виконання вимог позивача, відповідач 09.01.2026 погасив заборгованість, яка була предметом позову, на загальну суму 738,17 грн. і вказані обставини відповідачем не заперечуються.

Таким чином, закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, не допускається, оскільки після відкриття провадження у справі неможливо закрити провадження із підстав відсутності предмету спору.

Суд констатує, що право вибору процесуального способу закінчення судового спору з відповідачем, якщо для цього у позивача виникли підстави, належить саме позивачеві.

Представник позивача Пігулевська Є.М. зазначила, що позивач не підтримує позовних вимог унаслідок задоволення їх відповідачем, і просить прийняти відмову позивача від позову у зв`язку з непідтриманням своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову та відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач має право відмовитися від позову на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Суд, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення заяви представника позивача, погодившись із заявленим правом сторони, оскільки відмова від позову не суперечить вимогам цивільно-процесуального законодавства.

З огляду на викладене, відмову позивача від позову слід прийняти та на підставі п.4 ч.1ст.255 ЦПК України провадження в справі закрити, роз`яснивши позивачу зміст ч. 2 ст. 256 ЦПК України.

За змістом ч. 2ст. 255 ЦПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до ч.1 ст. 142 ЦПК України та згідно з ч.3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи, що представник позивача відмовився від позову до початку розгляду справи по суті, суд вважає, що позивачу слід повернути 50 відсотків судового збору з державного бюджету, сплаченого ним при поданні позову (968,96 грн.), а саме 484,48 грн.

Крім того, звертаючись до суду із позовом, ФОП ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн. А при зверненні із заявою про закриття провадження по справі зменшив витрати на професійну правничу допомогу до 3 647,63 грн.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу долучив копії Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, укладений між Адвокатським бюро «Юлії Біжко» та ФОП ОСОБА_1 , Додатку № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, Додатку № 2 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, копію Акту № 145 здачі-приймання від 10.11.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025 (а.с. 50), копію Акту № 276 здачі-приймання від 14.07.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 13.01.2026.

Відповідач ОСОБА_3 в клопотанні до суду просив зменшити витрати на правничу допомогу, стягнути 910,00 грн таких витрат позивача.

Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 статті 137 ЦПК України визначено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом установленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2023 року у справі № 187/1493/21 зазначено, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Також Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Відповідно до висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Як вбачається з копії Акту № 276 здачі-приймання від 14.07.2025 до Договору про надання професійної правничої допомоги № 14/01 від 14.07.2025, правова допомога адвоката позивача під час розгляду цієї справи в суді полягала в аналізі наданих замовником документів щодо правовідносин сторін, підготовці та складанні позовної заяви, «гонорар успіху» у разі задоволення позовних вимог, всього на суму 3 647,63 грн.

Так, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд виснує, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, заперечення відповідача, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, обсягу наданих адвокатом послуг та фактично витраченого часу, а також фінансового стану сторін, суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

На підставі наведеного, та, керуючись ст. ст. 142, 206, ч. 2 ст.247, п.4 ч.1 ст.255, ст.260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

провадження в справі за позовом ФОП ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованостізакрити на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України в зв`язку з відмовою позивача від позову та прийняттям цієї відмови судом.

Повернути з рахунку отримувача коштів Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області з державного бюджету (Отримувач: ГУК в Iв.-Фр.об./ТГ м.Калуш/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ): 37951998, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): 738999980313151206000009614) фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 50 відсотків судового збору у розмірі 484,48 грн, який сплачено на підставі платіжної інструкції № 836 від 29.12.2025.

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь фізичної особи-підприємця ФОП ОСОБА_1 - 1000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя: