Рішення № 133707688, 30.01.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 січня 2026 рокуСправа № 495/7810/24 Номер провадження 2/495/395/2026

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Волкової Ю.Ф.,

із участю секретаря судового засідання Мартиненко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

датою ухвалення судового рішення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

ТОВ "Юніт Капітал" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 479609035 у сумі 47 704 грн 07 коп.

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

1.1. На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 23.04.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою було укладено кредитний договір № 479609035 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19 , згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін, між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01. 31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021 року.

Загальна сума заборгованості станом на дату звернення до суду за кредитним договором № 479609035 від 23.04.2021 становить 47704 грн 07 коп., з яких 22 250 грн заборгованість по кредиту; 25454 грн 07 коп. заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом. Оскільки відповідач не погашає заборгованість, тому, позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

1.2. Відзив на позовну заяву відповідач не подав.

2. Рух справи у суді

Ухвалою від 06.09.2024 було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 07.10.2024, відкладено на 07.10.2024, 07.11.2024, 10.12.2024.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.12.2024 позовні вимоги ТОВ "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором у сумі 47704 грн 07 коп. Заочне рішення ухвалене без участі сторін (представник позивача подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони).

Ухвалою від 26.03.2025 було задоволено заяву представника ОСОБА_1 адвоката Каланжова Владислава Івановича про перегляд заочного рішення суду у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та скасовано заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19.12.2024 у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

3. Заяви, клопотання учасників процесу та насідки їх вирішення; порядок судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, у прохальній частині позовної заяви просив розгляд справи здійснювати у його відсутність.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, шляхом направлення судової повістки.

Представник відповідача 27.01.2026 подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване його зайнятістю у кримінальному провадженні.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК).

До клопотання про відкладення розгляду справі належних, достатніх доказів заявлених обставин не додано, що є підставою для відмови у його задоволенні.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК України).

4. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 23.04.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідач уклали кредитний договір № 479609035 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт товариства www.moneyveo.ua, ознайомився з правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною кредитного договору. Після чого, добровільно без примусу чи тиску, відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання. Таким чином, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», перед тим як погоджувати заявку на кредитування, не лише перевірило особисті дані відповідача, а і платіжну картку, з метою ідентифікації, тобто, перевірило чи дійсно платіжна картка належить позичальнику. Відповідач підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV82QТ2. Зокрема, 23.04.2021 о 10:34:35 год. відповідач ввів ідентифікацію у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору. Відповідно до п.4.4 кредитного договору, визначається, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор. Одночасно з підписанням договору, товариство відправило на електронну адресу, вказану відповідачем у заявці на кредит, електронного листа з повідомленням про успішне підписанні кредитного договору та вкладеним в нього примірником електронного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту. З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору вбачається, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим. Заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України. Відповідно до п.1.1. договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитного ліміту на суму 22250,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику.

Договір укладено на 98 днів (до 29.07.2021), відсотки за користування кредитними коштами 474,5% річних.

Відразу після вчинення дій відповідача, 23.04.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало грошові кошти у сумі 22 250 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , що в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію кредитодавця ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу №28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року.

28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19 , згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020.

При цьому інші умови договору залишилися без змін, між Клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01. 31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Онлайн фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04.08.2021 року.

За розрахунком позивача, загальна сума на момент подання позовної заяви, за кредитним договором № № 479609035 від 23.04.2021 становить 47704 грн 07 коп., з яких 22 250 грн. заборгованість по кредиту; 25 454 грн 07 коп. заборгованість по несплаченим відсотках за користування кредитом.

5. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої останнім суми заборгованості за кредитним договором.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відтак, після підписання кредитного договору у сторін виникають взаємні права та обов`язки, зокрема, у позикодавця виникає зобов`язання надати кредитні кошти позичальнику, а у позичальника виникає зобов`язання оплачувати послуги фінансової установи, що виникають в результаті використання кредитних коштів.

Згідно із ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Таким чином, первісним кредитором у відповідності до умов кредитного договору, його підписання здійснювалось електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання одноразово ідентифікатора, який було надіслано на номер мобільного телефону, вказаний позичальником при укладанні кредитного договору.

Між сторонами склалися правовідносини у сфері надання кредиту в електронному вигляді, первісний кредитора та позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконало та перерахувало відповідачу грошові кошти в розмірі 22 250 грн, натомість позичальником кредитні кошти кредитодавцю не повернуто, що останнім жодним чином не спростовано, з огляду на що, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної суми боргу у розмірі 22 250 грн суд вважає такими, що є обґрунтованими та потребують задоволення.

Водночас, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч. ч.1-2 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи,та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ч. ч.1, 3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

При цьому судом взято до уваги усталену практику зазначену у постановах Верховного Суду (постанови: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18, від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/10374/17), після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналогічної правової позиції дотримано у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.04.2023 у справі №910/4518/16, якою визначено, що «уразі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зі ст. 1050 ЦК України вбачається, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

За ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що у спірних випадках строк кредитування пролонговувався на підставі договірних умов.

Натомість суд вважає, що вимоги щодо нарахування відсотків є несправедливими і значно перевищують розмір заборгованості стягнутий за тілом кредиту, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

У даному випадку суд стверджує, що дійсно розмір відсотків є завищеним відносно тіла кредиту, непропорційними і нерозумними, що є за своєю суттю несправедливим, оскільки порушують права споживачів кредитних послуг.

Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредиторами застосовувалися відсоткова ставка у розмірі 474,5% річних.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків (25454,07 грн), з огляду на розмір тіла кредиту (22250 грн), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 22250 грн, що дорівнює тілу кредита та відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Отже, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача становить 44500 грн (22250 грн (тіло кредиту)+22250 грн (відсотків за користування кредитними коштами).

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

6. Розподіл судових витрат

6.1 Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про часткове її задоволення, зважаючи на таке:

Відповідно до ч.1 ст.133ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п.1 ч.3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

Представник позивача Тараненко А.І., як доказ понесення останнім витрат на послуги адвоката подав копію договору про надання правничої допомоги від 05.07.2024 № 05/07/24-02 (далі договір), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; актом прийому-передачі наданих послуг до Договору надання правничої допомоги № 05/07/24-02 від 05.07.2024; протоколом погодження вартості послуг до додаткового договору про надання правничої допомоги № 05/07/24-02 від 05.07.2024.

Як встановлено заявлена сума витрат на правничу допомогу становить 6 000 грн. На переконання суду така сума є непропорційною та несправедливою.

Керуючись положеннями частини третьої статті 141 ЦПК України; керуючись принципом дійсності, необхідності, розумності понесених позивачем витрат на правничу допомогу, їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, суд знаходить необхідним зменшити суму правничої допомоги до 2 000 грн.

6.2 Судовий збір.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги, було задоволено частково то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 2260 грн 10 коп ((2422,40 грн * 93,3 % задоволення позовних вимог)/100%)).

Керуючись статтями 525, 526, 530, 615, 626, 628, 629, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором у сумі 44500 грн (сорок чотири тисячі п`ятсот грн).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн (дві тисячі грн).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судовий збір у розмірі 2260 грн 10 коп (дві тисячі шістдесят грн 10 коп).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Дата складення повного судового рішення 30.01.2026.

Повне найменування сторін:

позивач Товариство з обмеженою відповідальність «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ: 43541163, місцезнаходження: вулиця Рогнідинська, 4А/10, місто Київ;

відповідач ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складене 27.01.2026.

Суддя Ю.Ф. Волкова