Ухвала суду № 1336947, 03.10.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-1868/07

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“03” жовтня 2007р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Л.В.

Степашка О.І.

при секретарі: Каліушко Ф.А.

за участю представників:

позивача: не явка

відповідача 1:Лесечко Л.В., Трифонов С.М.

відповідача 2:Юмашева В.В.

від Генеральної прокуратури України: Турлова Ю.А.

розглянувши касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 09.03.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року

у справі № 32/76

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вал»

до 1. Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

2. Відділення державного казначейства у Печерському районі м. Києва

за участю Прокуратури м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення рішення та стягнення бюджетної заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Вал» звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва та Відділення державного казначейства у Печерському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення рішення та стягнення бюджетної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що в нього виникло право на отримання бюджетної заборгованості за березень 2004р., просив відшкодувати суму ПДВ, заявлену до відшкодування та визнати недійсним податкове повідомлення рішення від 16.09.2004 року № 0001152308/0 оскільки воно не відповідає вимогам чинного законодавства.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 09.03.2005 року, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вал» задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення рішення від 16.09.2004 року № 0001152308/0, стягнуто з Державного бюджету України через Відділення державного казначейства України у Печерському районі м. Києва на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вал» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за березень 2004 року в сумі 4794 570 грн.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник послався на те, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати їх та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача в судове засідання 03.10.2007р. не зявився, але в минулому судовому засіданні він заперечував проти касаційної скарги і просив залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Справу розглянуто відповідно до приписів ч.4 ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в серпні-вересні 2004 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва проведено позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Вал» з питань достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за березень 2004 року.

За результатами проведеної Державною податковою інспекцією у Печерському районі м. Києва вказаної перевірки 16.09.2004 року складено відповідний Акт № 124/23-8/7/16459203.

За даними вказаного Акту перевірки, на думку податкового органу, встановлено порушенняпозивачем п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні в березні 2004 року податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 4794 570,30 грн., оскільки віднесена позивачем до податкового кредиту зазначена сума ПДВ не є підтвердженою, у звязку з чим нарахований позивачем ПДВ в зазначеній сумі підлягає зменшенню

На підставі вказаного Акту 16.09.2004 року податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення № 0001152308/0, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 4794 570 грн.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в чинній редакції на час здійснення спірних господарських операцій та проведення перевірки) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтопродукт» договору комісії № 21-03/04 від 18.03.2004 року, позивач передав ТОВ «Нафтопродукт» на комісію придбаний у «Лія-Сан» Товар.

На виконання зазначеного договору комісії Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтопродукт» 25.03.2004 року було укладено контракт з фірмою MonoLuxL.L.C. (США) № 03/03 NP.

Судові рішення містять посилання на те, що здійснення експорту за межі митної території України, взятого на комісію товару, підтверджується даними ВМД №70200001/4/005762 від 11.06.2004 року. Валютна виручка за експортований товар перерахована на рахунки комісіонера.

За посиланням судів попередніх інстанцій, зазначені обставини підтверджуються актом виконаних робіт від 22.06.2004 року до договору комісії та звітом комісіонера від 22.06.2004 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили, зокрема, з того, що факт проведення позивачем господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лія-Сан» щодо придбання медпрепарату добавки біологічно активної «Суперпотентин флора» (далі Товару), вартість якого відноситься до складу валових витрат, підтверджується документально, а саме договором на поставку продукції, актом прийому передачі товару, накладними, податковою накладною. Також оскаржувані судові рішення містять висновки про те, що оскільки сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем при придбанні Товару в розмірі 4794570 грн., підтверджується документально, а саме податковою накладною, отриманою від постачальника товару Товариства з обмеженою відповідальністю «Лія-Сан», зареєстрованого як платник податку на додану вартість, то позивачем вказана сума податку на додану вартість правомірно включена до сформованого ним у березні 2004 року податкового кредиту. Судами попередніх інстанцій також зазначено, що названа податкова накладна відповідає вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість.

Проте, суд касаційної інстанції не може погодитися з такими висновками місцевого та апеляційного судів, оскільки вони зроблені без повного та всебічного зясування обставин справи, ґрунтуються здебільшоголише на факті наявності у позивача податкової накладної, виданої його контрагентом.

На думку суду касаційної інстанції, наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, але не вичерпною.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0001152308/0 від 16.09.2004 року про виявлення завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ у сумі 4794 570 грн., податковий орган виходив з того, що Товар фактично позивачем не придбавався та не відчужувався, не вивозився за межі митної території України; сумнівна господарська операція з реалізації біологічно-активної добавки «Суперпотентин флора» по ланцюгу підприємств ПП «Будтехсервіс» - ПП «Укрпромсервіс» - ТОВ «Лія-Сан» - ТОВ «Вал» (та по іншим ланцюгам) була оформлена тільки документально, без фактичної наявності сировини. Крім того, постачальник сировини ПП «Будтехсервіс» має ознаки фіктивності.

Судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обовязок вживати передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобовязує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суди попередніх інстанцій повинні були витребувати від податкового органу докази того, що податкова накладна, видана позивачу його контрагентом, і митна вантажна декларація не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не відповідають фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства. З урахуванням вимог процесуального закону про допустимість доказів ці обставини могли бути підтверджені, зокрема, вирокам про визнання осіб, які видали податкову накладну та оформили митну вантажну декларацію, винними в скоєнні відповідних злочинів. Докази не відповідності фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства митної вантажної декларації та податкової накладної судам не надавались.

Судами попередніх інстанцій не була надана належна правова оцінка угодам, укладеним позивачем з його контрагентами, хоча відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову посилався на їх протиправність.

Довід контролюючого органу про безтоварність господарських операцій взагалі не досліджувався судами першої та апеляційної інстанцій в установленому законодавством порядку.

Але це має безпосереднє відношення для правильного вирішення даного спору по суті, оскільки за змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. А у відповідності з частиною 1 статті 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі встановлення факту протиправних дій позивача, не визнання судами в інших справах недійсними угод, укладених позивачем, не може бути перешкодою для відмови в позові про відшкодування з бюджету суми ПДВ.

Суд касаційної інстанції вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку не здійснення самих операцій. Також суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним Закон повязує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

Першою та апеляційною інстанціями не було зясовано та встановлено, чи сплачувались податки продавцями товару та чи мали операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер, яким чином перевозився і зберігався Товар (чиїм транспортом, за чий рахунок), можливість здійснення господарських операцій з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного.

Крім того, згідно з ч. 1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Проте, судами всупереч приписам ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено предмет доказування у справі, не зобовязано податковий орган надати в необхідному обсязі докази на обґрунтування своїх доводів та не витребувано необхідних і достатніх доказів з власної ініціативи.

Відповідно до розяснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 «Про судове рішення» (зі змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обовязків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 09.03.2005 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2006 року по справі № 32/76 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 239 КАС України.

Головуючий(підпис)Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар В.Б. Ликова