Рішення № 133684874, 30.01.2026, Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області

Справа № 139/914/25

Провадження № 2/139/583/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2026 року Мурованокуриловецький районний суд Вінницької області в складі: головуючої - судді Тучинської Н.В.,

з участю секретаря судових засідань Хонькович Л.І.,

розглянувши в селищі Муровані Курилівці у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

У позові зазначено, що сторони перебувають у договірних правовідносинах на підставі Кредитного договору (оферти) № 28.07.2024-100000846 від 28 липня 2024 року і що відповідно до умов цього Договору, позивач надав відповідачеві кредит у розмірі 10 тисяч гривень на умовах його строковості, платності і поворотності, а відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на дату подання позову у нього утворилася заборгованість на загальну суму 31000 гривень, в тому числі: 10000 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 14000 гривень - заборгованість по процентах за користування кредитом, 2000 гривень заборгованість по комісії, 5000 гривень неустойка.

Від представника позивача ОСОБА_2 30 грудня 2025 року через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов цей позов про стягнення заборгованості за Кредитним договором (оферти) № 28.07.2024-100000846 від 28 липня 2024 року в сумі 31000 гривень.

У позовній заяві адреса проживання відповідача зазначена у Київській області. За анкетними даними відповідача, які зазначені у позові, з ЄДДР отримано відповідь № 2198158 від 31.12.2025 (а.с. 10), що таку особу не знайдено.

На підставі ч. 6 ст. 187 ЦПК України було зроблено запит до органу місцевого самоврядування (а.с. 11), та 05 січня 2026 року отримано інформацію про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с. Вищеольчедаїв (вул. Нагірна, буд. 103) Могилів-Подільського (раніше - Мурованокуриловецького) району Вінницької області (а.с. 12). Така ж адреса ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджена відповіддю з ЄДДР № 2206646 від 05.01.2026 (а.с. 14).

Ухвалою від 05 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду Мурованокуриловецьким районним судом та відкрито провадження у справі (а.с. 15). Цією ж ухвалою задоволено клопотання позивача та ухвалено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Позивачу копія ухвали про відкриття провадження у справі та повістка-повідомлення направлені до електронного кабінету. Представник позивача в абз. 3 позовних вимог просив розгляд даної справи проводити за його відсутності та відсутності позивача.

Судова повістка-повідомлення разом з ухвалою про відкриття провадження була направлена для відома відповідачу на адресу зареєстрованого місця проживання, однак поштове відправлення повернулося без вручення, у зв?язку з відсутністю адресата за вказаною адресою (а.с. 18-19). З урахуванням положень ст. 128 ЦПК України відповідач є особою, яку належно повідомлено про час і місце розгляду справи.

За приписами ч. 1 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими ЦПК України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ЦПК України. Тому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 211, ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив про розгляд справи без участі сторін.

Розглянувши справу, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, з урахуванням такого:

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити відсотки. Частина 2 ст. 1056-1 ЦК України визначає, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» стверджує, що перебуває з ОСОБА_1 у договірних правовідносинах на підставі на підставі Кредитного (оферти) № 28.07.2024-100000846 від 28 липня 2024 року, предметом якого є кредит в сумі 10000 гривень.

Одним із загальних принципів цивільного процесу є змагальність сторін, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, на позивача при зверненні до суду із позовом про стягнення грошових коштів покладено обов`язок, навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

На ствердження своїх позовних вимог, до позовної заяви в електронному вигляді долучено, зокрема, копію Кредитного договору (оферти) № 21.05.2025-100001310 від 25 травня 2025 року, довідку-розрахунок про стан кредитної заборгованості (позичальник ОСОБА_3 , Кредитний договір (оферти) 21.05.20250100001310 від 21.05.2025, квитанцію до платіжної інструкції № 20229-1391-219533097 від 21.05.2025 (призначення платежу видача за договором кредиту № 21.05.2025-100001310.

Цивільним процесуальним законодавством закріплено принцип диспозитивності цивільного процесу, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), а також обов?язок сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Згідно рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не довів належними і допустимими доказами, що він перебуває у договірних правовідносинах із ОСОБА_1 на підставі Кредитного договору (оферти) №28.07.2024-100000846 від 28 липня 2024 року.

Дослідивши позовну заяву, подані позивачем разом з нею письмові докази та оцінивши, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку відсутні підстави захисту прав позивача, шляхом стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 28.07.2024-100000846 від 28 липня 2024 року в сумі 31 тисяча гривень, оскільки такі вимоги є необґрунтованими і недоведеними належними, допустимими та достовірними доказами, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а п. 2 ч. 2 цієї норми, - що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в позові, судові витрати у вигляді сплаченого при подачі позову в суд судового збору позивачу не відшкодовуються.

Керуючись: ст.ст. 42 і 61 Конституції України, ст.ст. 526, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141,259, 263-265, 268, 275, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Товариству з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» відмовити в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 28.07.2024-100000846 від 28 липня 2024 року.

Рішення може бути оскаржено сторонами протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833, р/р НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя: __