Вирок № 133682833, 29.01.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/11215/23

Провадження № 1-кп/127/348/23

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2026 місто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі головуючої судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

зі сторони обвинувачення прокурора ОСОБА_3 ,

зі сторони захисту захисника - адвоката ОСОБА_4 ,

за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 (in absentia) в порядку спеціального судового провадження, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене 30 травня 2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022020000000100, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Севастополь, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН;

№ 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії

- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила в дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки України, схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та Російська Федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов?язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов?язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв?язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР та Федеральним Законом Російської Федерації від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, Російська Федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов?язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов?язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований Російською Федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет У країни поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід?ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва ЗС РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які були розцінені представниками влади і ЗС РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС РФ вирішили досягти шляхом розв`язання та ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань та вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб ЗС РФ, розробили злочинний план, яким передбачалося досягнення військово-політичних цілей РФ, які, на думку співучасників, були прямо пов`язані з необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України та, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.

Указаний план повною мірою відповідав та був розроблений з урахуванням принципів та підходів, викладених під час виступу начальника ГШ ЗС РФ ОСОБА_6 перед Академією військових наук РФ з доповіддю про гібридну війну в лютому 2013 року, яка у подальшому отримала назву «доктрина Герасимова», де зазначалося, що з метою досягнення цілей повинна надаватися перевага невоєнним заходам (політичним, економічним, інформаційним, гуманітарним), які застосовуються з використанням протестного потенціалу населення, інформаційного протиборства, а також воєнним заходам прихованого характеру.

У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та ЗС РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.

Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій на Євромайдані, вказувалося на хибність європейського вектора розвитку зовнішніх відносин України. При цьому, шляхом перекручування, постійного нав`язування хибного тлумачення та компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України до дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники ультра націоналістичних поглядів, а учасники національно-визвольного руху середини XX століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалася їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.

Одночасно, за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності та пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.

Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та ЗС РФ серед інших територій України, які були об?єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), це сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ ЗС РФ поряд з іншими елементами гібридної війни; а тому ведення гібридної війни проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати на території півострова Крим.

Для ефективної реалізації плану вирішено залучити військовослужбовців ЗС РФ, співробітників інших силових відомств РФ, представників влади, інших громадян Російської Федерації та України. Крім того, з цією ж метою, представниками влади РФ створено та озброєно іррегулярні незаконні збройні формування, озброєні банди та групи найманців, якими керували офіцери спецслужб і ЗС РФ.

Зокрема, на військовослужбовців ЧФ РФ співучасниками покладалося вжиття заходів щодо підготовки та розв`язання агресивної війни на території АР Крим і м. Севастополя, а саме:

- планування, підготовка, організація прийняття та розосередження на об?єктах ЧФ РФ військових підрозділів ЗС РФ, які передбачалися ГШ ЗС РФ для здійснення вторгнення на територію АР Крим і м. Севастополя для ведення агресивної війни проти України;

- організація блокування підрозділами ЧФ РФ у взаємодії з військовими козацькими товариствами РФ, діючими під виглядом місцевих жителів АР Крим і м. Севастополя, та з представниками так званої «самооборони» - незаконними збройними формуваннями, військових частин Збройних Сил України (далі - ЗС України) та Державної прикордонної служби України (далі - ДПС України) з метою перешкоджання їхній законній діяльності щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності;

- організація блокування транспортних комунікацій з метою нейтралізації роботи морського та повітряного військового транспорту, пошкодження об?єктів, які мають важливе оборонне значення для України;

- організація захоплень будівель і споруд органів державної влади України з метою перешкоджання їхній нормальній роботі.

Так, починаючи з 20 лютого 2014 року для реалізації вищезазначеного умислу, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об`єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії РФ території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, принципів Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625(V) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 ІІІ Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС РФ.

У подальшому військовослужбовці ЧФ РФ, у взаємодії з підрозділами спеціальних військ ЗС РФ, підрозділами та спеціальними формуваннями інших силових відомств РФ, іррегулярними незаконними збройними формуваннями, озброєними бандами, групами найманців та із залученням представників військових козацьких товариств РФ, продовжили реалізацію спільного умислу, спрямованого на військову окупацію та подальшу анексію АР Крим та м. Севастополя.

Зокрема, 27 лютого 2014 року близько 04 год. 30 хв. понад 100 озброєних військовослужбовців НОМЕР_1 окремого полку спецпризначення ПДВ ЗС РФ проникли до будівель Верховної Ради АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, проспект Кірова, 13, та Ради Міністрів АР Крим за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Карла Маркса, 18, захопили їх та установили контроль над їхньою діяльністю з метою забезпечення прийняття вигідних та необхідних для РФ рішень.

Здійснивши захоплення будівель центральних органів влади АР Крим і м. Севастополя, представники командування ЗС РФ на виконання вказівок та розпоряджень представників влади РФ продовжили агресивні військові дії, визначені заздалегідь розробленим злочинним планом, з метою порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміни меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Зокрема, упродовж 27-28 лютого 2014 року здійснено блокування автошляхів, захоплення аеропортів та транспортних підприємств, що організовували та забезпечували безпечний рух повітряних суден.

Одночасно із блокуванням автошляхів та захопленням аеропортів і транспортних підприємств розпочато блокування та захоплення військових частин ЗС України, дислокованих на території АР Крим і м. Севастополя, пошкодження та знищення військового майна, що має важливе оборонне значення для України.

Після захоплення військових частин та виведення з ладу системи протиповітряної оборони підрозділів ЗС України, дислокованих в АР Крим і м. Севастополі, порушуючи державний повітряний простір України, на територію півострова Крим почали безперешкодно здійснювати неодноразові перельоти з території Південного військового округу РФ та посадку в районах аеродромів «Кача» та «Гвардійське» ЧФ РФ військові літаки та вертольоти з військовослужбовцями ЗС РФ на бортах.

Крім того, для забезпечення контролю над повітряним простором півострова Крим та з метою недопущення на зазначену територію військових підрозділів ЗС України і представників правоохоронних органів України для вжиття заходів щодо відсічі збройній агресії РФ, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, військовослужбовцями ЧФ РФ у взаємодії з військовослужбовцями військових частин спеціального призначення ЗС РФ, якими здійснено вторгнення на територію півострова Крим, проведено блокування, захоплення та диверсії на військових аеродромах, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя.

Таким чином, з 20 лютого 2014 року представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Виконання вищевказаних дій надало можливість представникам влади та службовим особам із числа керівництва ЗС РФ забезпечити військову окупацію території АР Крим та м. Севастополя, проведення диверсій, блокування військових частин, установ та органів військового управління ЗС України та інших військових формувань, державних органів та органів місцевого самоврядування, ведення підривної діяльності, організацію проведення на території АР Крим та м. Севастополя 16 березня 2014 року незаконного сепаратистського референдуму, спрямованого на порушення територіальної цілісності України, проголошення так званої «Республіки Крим» суверенною державою та подальше звернення нелегітимного парламенту АР Крим до Російської Федерації із пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу РФ як нового суб`єкта федерації.

Так, 06 березня 2014 року Верховною Радою Автономної Республіки Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму».

Водночас, Указом виконувача обов`язків Президента України від 7 березня 2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 березня 2014 року № 2-рп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, Що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом і за домовленістю.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим незаконною постановою «Про Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 11 березня 2014 року № 1727-6/14 затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, спільно прийняту депутатами Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Севастопольської міської ради.

Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 20 березня 2014 року № 3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим і суперечить статтям 2, 8, 132, 133, 134, частині 2 статті 135, статтям 137, 138 Конституції України, а також є порушенням положень статті 73, пункту 2 частини першої статті 85 Основного закону України.

16 березня 2014 року на окупованих Російською Федерацією територіях АР Крим та м. Севастополь представниками влади та ЗС РФ, діючими на виконання спільного злочинного плану щодо порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та подальшої анексії вказаних територій, організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на набуття законної сили постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17 березня 2014 року нелегітимною Верховною Радою АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до Російської Федерації з пропозицією про прийняття «Республіки Крим» до складу Російської Федерації як нового суб?єкта РФ зі статусом республіки.

Після цього, представники влади РФ продовжили реалізацію спільного злочинного плану, спрямованого на порушення територіальної цілісності України шляхом окупації та анексії території півострова Крим.

Так, незважаючи на незаконність організованого та проведеного представниками влади РФ на території півострова Крим референдуму 16 березня 2014 року, нелегітимність існуючих органів влади Автономної Республіки Крим, всупереч наведеним вище міжнародним зобов`язанням РФ стосовно України, 17 березня 2014 року видано Указ Президента РФ № 147 «Про визнання Республіки Крим».

Цього ж дня Президентом РФ видано розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного Договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18 березня 2014 року в м. Москва РФ, Президентом РФ ОСОБА_7 та самопроголошеними представниками так званої «влади Криму» ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , а також самопроголошеним так званим «мером» м. Севастополя ОСОБА_10 підписано «Договір між Російською Федерацією та Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі - «Договір»).

20 березня 2014 року Державна Дума Федеральних зборів РФ прийняла Федеральний закон № 36-ФЗ «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією і Республікою Крим про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» та погодила супутній до «Договору» Федеральний конституційний Закон № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб`єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя».

21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних зборів РФ на позачерговому засіданні своєю постановою № 68-СФ також погодила ратифікацію цього «Договору», а крім того, постановою № 69-СФ прийняла супутній до «Договору» Федеральний конституційний закон щодо утворення в РФ двох нових суб`єктів - «Республіки Крим» і «міста федерального значення Севастополя».

У той же день вищевказані федеральний (№ 36-ФЗ) та федеральний конституційний (№ 6-ФКЗ) закони були підписані Президентом РФ та набули чинності.

Таким чином представниками влади РФ здійснена окупація частини території України - Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та спроба легітимізувати указані дії.

Також представниками влади і ЗС РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на решті території держави.

Так, вказаними особами організовувалися та проводилися у березні - квітні 2014 року антиурядові протестні акції, найбільш масові з яких - у Луганській, Донецькій, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій, Миколаївській, Херсонській та Одеській областях. Основою їх метою було поширення спартських проросійських гасел та здійснення силового захоплення адміністративних будівель органів державної влади для послідуючої організації незаконних референдумів, спрямованих на порушення територіальної літі України.

З метою гарантованого досягнення указаних цілей та створення видимості того, що в Україні триває внутрішній конфлікт, представники влади та ЗС РФ вирішили створити на її території терористичні організації, які поряд із основною функцією - здійснення терористичної діяльності, повинні створити враження діяльності в межах Донецької та Луганської областей опозиційних сил, які нібито від імені та за цілковитої підтримки місцевого населення відстоюють їх право на самовизначення та незалежність, що прямо суперечить Конституції України та нормам міжнародного права.

Так, під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та ЗС РФ, 7 квітня 2014 року на території Донецької області України створено терористичну організацію «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»), а 27 квітня 2014 року на території Луганської області України - терористичну організацію «Луганська народна республіка» (далі - «ЛНР»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.

Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та ЗС РФ.

Основними завданнями учасників указаних терористичних організацій є насильницьке повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, зміна меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом застосування зброї, вчинення терористичних актів - здійснення вибухів, підпалів та інших дій, які створюють небезпеку для життя та здоров`я людини, загрозу заподіяння значної майнової шкоди та настання інших тяжких наслідків.

Враховуючи викладене, «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» є стійкими об`єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов`язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.

7 квітня 2014 року, за поданням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із Головою Служби безпеки України, на території Донецької і Луганської областей розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО).

13 квітня 2014 року, через посилення сепаратистських виступів та захоплення державних установ на сході України, виконуючий обов?язки Президента України Указом від 14 квітня 2014 року № 405/2014 затвердив рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», та Україною розпочато на території Донецької та Луганської областей широкомасштабну АТО із залученням Збройних Сил України та інших військових формувань.

Визнання Верховною Радою України «Донецької народної республіки» і «Луганської народної республіки» терористичними організаціями, як і численні злочини вчинені їх представниками, знайшли своє відображення у Заяві Верховної Ради України «Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1596-VII, Заяві Верховної Ради України «Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму», схваленій постановою Верховної Ради України від 22 липня 2014 року № 1597-VII, Зверненні Верховної Ради України до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженому постановою Верховної Ради України від 14 січня 2015 року № 106-VIII, Заяві Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленій постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VIII.

Отже, Верховною Радою України, як єдиним законодавчим органом державної влади, констатовано віднесення «ДНР» і «ЛНР» до терористичних організацій, а відповідних осіб, які забезпечують їх функціонування, як учасників терористичної організації.

Керівники терористичних організацій «Донецька народна республіка» і «Луганська народна республіка» за сприяння та координації представників влади РФ провели фіктивні референдуми про відокремлення Донецької і Луганської областей від України та проголошення їх незалежними «державами».

Усвідомлюючи, що законні дії сил АТО по припиненню діяльності терористичних організацій та відновленню конституційного правопорядку на території України ставлять під загрозу реалізацію їх злочинного плану, представники влади РФ залучили до його виконання не лише терористичні організації та іррегулярні збройні формування, а й регулярні підрозділи ЗС РФ, які здійснювали ракетно-артилерійські обстріли, а також збройні напади на підрозділи і позиції сил ATO з території РФ.

Зокрема, 22 червня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ із застосуванням мінометів, гранатометів та стрілецької зброї обстріляно колону підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_2 на перехресті доріг Біловодськ-Чугінка-Розквіт.

5 липня 2014 року диверсійно-розвідувальною групою ЗС РФ, яка рухалася на двох маломірних плавзасобах з боку РФ, в Азовському морі здійснено мінометний обстріл підрозділів « ІНФОРМАЦІЯ_3 » і « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ІНФОРМАЦІЯ_5 .

11 липня 2014 року з території РФ із реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град» здійснено обстріл підрозділу тактичного угрупування «Кордон» в районі населеного пункту Зеленопілля.

У травні-липні 2014 року силами АТО взято під контроль приблизно 70 відсотків території Донецької та Луганської областей, звільнено від учасників терористичних організацій значну кількість міст і населених пунктів та забезпечено контроль за основними транспортними комунікаціями. При цьому місто Луганськ, місто Горлівка Донецької області та частково місто Донецьк були блоковані.

Враховуючи указані успіхи сил АТО, з метою перешкодити їм відновити контроль над державним короно України в Донецькій і Луганські областях, представники влади РФ прийняли рішення про необхідність вторгнення регулярних підрозділів ЗС РФ на територію Донецької області.

Упродовж 7-11 серпня 2014 року здійснено посилення угруповання ЗС РФ уздовж Державного кордону України, яке нараховувало до 32 батальйонно-тактичних груп (далі - БТГр) та 3 ротно-тактичних груп (далі - РТГр). Чисельність особового складу становила не менше 45 100 осіб, танків - до 160 одиниць, БМП та БТР - до 1 360 одиниць, артилерії - до 350 одиниць, РСЗВ - до 130 одиниць, бойових літаків -192 одиниці, вертольотів - 137 одиниць.

24 серпня 2014 року військовослужбовці 331-го гвардійського парашутно-десантного полку 98-ї дивізії ПДВ ЗС РФ загальною кількістю близько 400 осіб у взаємодії з іншими невстановленими підрозділами ЗС РФ у складі 3-х батальйонно-тактичних груп (військовослужбовці ЗС РФ у кількості понад 3 500 осіб, у розпорядженні яких перебувало близько 60 танків, 320 БМД та БМП, 60 гармат, у т.ч. до 16 протитанкових, близько 45 мінометів), діючи на виконання злочинного наказу представників влади і ЗС РФ, з метою зміни меж території та державного кордону України шляхом ведення агресивної війни, здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України в районі населених пунктів Побєда - Берестове Старобешевського району Донецької області та маршем просунулися в район м. Іловайськ Донецької області, де оточили підрозділи сил АТО.

29 серпня 2014 року, безпосередньо під час виходу особового складу підрозділів сил АТО з оточення в районі м. Іловайськ у похідному (не бойовому) порядку за визначеним маршрутом в якості наданого представниками влади і ЗС РФ гуманітарного коридору, в районі населених пунктів Старобешево, Чумаки, Новодворське, Агрономічне, Многопілля, Червоносільське, Осикове, Новокатеринівка Донецької області, дві колони сил АТО, за наказами вищевказаних осіб, були розстріляні підрозділами ЗС РФ та учасниками терористичної організації «ДНР».

Незаконні збройні формування терористичних організацій «ДНР» і «ЛНР», іррегулярні збройні формування РФ та військовослужбовці ЗС РФ чинять збройний опір Україні у відновленні територіальної цілісності та забезпеченні правопорядку, при цьому учасники політичного блоку вказаних терористичних організацій, за підтримки та сприяння представників влади РФ під виглядом органів державної влади, створили окупаційні адміністрації Російської Федерації, які забезпечують подальшу окупацію та здійснюють управління вказаними територіями на місцевому рівні.

3 огляду на викладене, між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року триває збройний конфлікт міжнародного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року, а також Автономну Республіку Крим та місто Севастополь визначено як тимчасово окуповану території України внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Достовірно знаючи про викладені обставини громадянин України ОСОБА_5 , який є керівником та власником Інтернет-видання «ПолитНавигатор» - ІНФОРМАЦІЯ_26 (Рішенням РНБО України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних, спеціальних, економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) від 19.03.2019, введеного в дію Указом Президента України № 82/2019 від 19.03.2019 до власника вказаного вище доменного імені застосовано персональні санкції у вигляді блокування інтернет-провайдером доступу до ресурсів, в тому числі до субдомену) з лютого 2014 року використовуючи названий інтернет-ресурс систематично здійснює публікацію матеріалів антиукраїнського характеру, які містять заклики до здійснення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

З метою ведення підривної інформаційної діяльності направленої на дискредитацію органів державної влади в Україні, Збройних Сил України, розповсюдження заздалегідь неправдивої антиукраїнської інформації, а також публікацій, що містять заклики до здійснення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України, ОСОБА_5 починаючи з 2014 року почав підтримувати контакти із громадянами України ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Зокрема, у невстановлений час, із використанням загальнодоступних онлайн-сервісів по пошуку роботи, ОСОБА_5 найняв ОСОБА_11 у якості позаштатного кореспондента та автора видання «ПолитНавигатор», без дотримання встановленого чинним законодавством порядку працевлаштування громадян.

У подальшому, ОСОБА_5 , перебуваючи на тимчасово окупованій Території України - м. Севастополі АР Крим, в період квітня-травня 2014 року, діючи умисно, за попередньою змовою із ОСОБА_11 , поставив останньому завдання з підготовки до публікації статей та фото- відеоматеріали тендеційного антиукраїнського змісту, серед який і публікації, які містять публічні заклики до вчинення дій, з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

За вказаних обставин ОСОБА_13 як головний редактор та власник Інтернет-видання «ПолитНавигатор» - ІНФОРМАЦІЯ_26, опублікував на вказаному веб-сайті наступні статті:

« ІНФОРМАЦІЯ_6 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

« ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

« ІНФОРМАЦІЯ_10 », опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

«ІНФОРМАЦІЯ_25 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_23.

У відповідності до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 1689/22-21 від 23.03.2022, в текстових матеріалах публікацій, викладених на сторінках Інтернет-видання «ПолитНавигатор» ІНФОРМАЦІЯ_26, через цитування та трансляцію мовлення інших осіб або прямо поширюються публічні заклики до дій, спрямованих на вторгнення російської армії на територію України та до позитивного ставлення до такого вторгнення, до дій, спрямованих на зменшення території України шляхом утворення на її території інших суверенних держав та створення з цією метою збройних формувань і проведення з цього питання призначеного в неконституційний спосіб референдуму, а отже на зміну конституційного ладу та зміну меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Крім того, за викладених вище обставин, ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що між державами РФ та Україна з 20 лютого 2014 року до даного часу триває збройний конфлікт міжнародного характеру пов`язаний із збройною агресією РФ проти України, будучи керівником та власником Інтернет-видання «ПолитНавигатор» - ІНФОРМАЦІЯ_26 (Рішенням РНБО України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних, спеціальних, економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) від 19.03.2019, введеного в дію Указом Президента України № 82/2019 від 19.03.2019 до власника вказаного вище доменного імені застосовано персональні санкції у вигляді блокування інтернет-провайдером доступу до ресурсів, в тому числі до субдомену), на якому із лютого 2014 року систематично публікує матеріали антиукраїнського характеру з метою ведення підривної інформаційної діяльності направленої на дискредитацію органів державної влади в Україні, Збройних Сил України, розповсюдження заздалегідь неправдивої антиукраїнської інформації, а також публікацій, що містять заклики до здійснення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України, починаючи з 2014 року, почав підтримувати контакти із громадинами України ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Так, 06.01.2022, ОСОБА_5 , за використанням акаунта інтернет-месенджера Telegram « ОСОБА_14 », надав ОСОБА_12 , який використовував акаунт інтернет-месенджера Telegram «ІНФОРМАЦІЯ_27» НОМЕР_2 », завдання по вивченню можливості залучення осіб до розповсюдження у інформаційному просторі України «кремлівських наративів» на шкоду інформаційній безпеці України за грошову винагороду, формування так званого «пулу експертів», окремо акцентувавши увагу на необхідності маскування та конспіративних заходах такої діяльності, на що ОСОБА_12 відповів згодою. Додатково ОСОБА_5 наголосив, що особа, яка надала йому замовлення на вказану вище діяльність на шкоду інформаційній безпеці України, перебуває у м. Москва.

На виконання поставлених ОСОБА_5 завдань, діючи з корисливим мотивом, 08.01.2022 ОСОБА_12 , який використовував акаунт інтернет-месенджера Telegram «ІНФОРМАЦІЯ_27» НОМЕР_2 », надав ОСОБА_5 , який використовував акаунт інтернет-месенджера Telegram « ОСОБА_14 », списки відповідних людей, розцінки публікацій «замовних матеріалів», які мав надавати ОСОБА_13 для подальшої публікації.

В подальшому, у період часу з 01.02.2022 до 08.02.2022, ОСОБА_5 поставив ОСОБА_12 задачу по розповсюдженню заздалегідь неправдивої, підготовленої ОСОБА_5 в інтересах іноземної держави (Російської Федерації), інформації, направленої на дискредитацію органів державної влади в Україні, нанесення шкоди інформаційній безпеці України, на виконання якої ОСОБА_12 здійснив розсилку особам, із якими підтримує сталі контакти у інформаційній діяльності, тенденційного заздалегідь неправдивого матеріалу щодо діяльності Державної міграційної служби України, із проханням здійснити публікацію таких матеріалів за грошову винагороду, отримавши 08.02.2022 за результатами таких дій звіти від осіб із якими підтримує сталі контакти у інформаційній діяльності, які, в свою чергу, передав із використанням інтернет-месенджера Telegram ОСОБА_5 , підтвердивши виконання наданого у період 01.02.2022 до 08.02.2022 завдання.

У відповідності до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 1876/22-21 від 05.04.2022, в аудіо- і текстових повідомленнях, зафіксованих під час електронного листування між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 у месенджері «Телеграм», містяться висловлювання, зміст яких вказує на надання ОСОБА_12 представникам іноземної держави (Російської Федерації) через співпрацю із ОСОБА_5 допомоги у проведенні підривної діяльності проти України в інформаційній сфері, а також висловлювання, зміст яких вказує на те, що за здійснення своєї діяльності ОСОБА_12 мав намір отримати від представників іноземної держави (Російської Федерації) певну грошову винагороду, а також на те, що ОСОБА_12 підшуковував інших осіб із числа громадян України, які залучалися ним до виконання поставлених завдань, та надавав ОСОБА_5 інформацію про цих осіб.

Продовжуючи протиправну діяльність, після початку повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України у період з 24.02.2022 по 10.03.2022, із застосуванням власного акаунту інтернет- месенджера «Telegram» « ОСОБА_15 » з номером телефону НОМЕР_3 , ОСОБА_5 , під час спілкування із ОСОБА_11 , який використовував акаунт інтернет-месенджера «Telegram» із обліковими записами « НОМЕР_4 » та « НОМЕР_5 », надав завдання ОСОБА_11 готувати заздалегідь неправдиві тенденційні матеріали, спрямовані на розхитування суспільно-політичної обстановки, викривлення реальних обставин воєнної агресії ЗС РФ та приховування злочинів військовослужбовців РФ.

У подальшому, з метою завершення злочинного задуму, діючи умисно, маючи на меті завдання шкоди інформаційній безпеці України, ОСОБА_5 , отримав від ОСОБА_11 підготовлені останнім матеріали та опублікував на їх основі на веб-сторінці видання «ПолитНавигатор» (на сторінці субдомену-дзеркала ІНФОРМАЦІЯ_12 під псевдонімом « ОСОБА_16 » наступні публікації:

« ІНФОРМАЦІЯ_13 » опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_14 19:13 (Мск) із 540 переглядами, ІНФОРМАЦІЯ_15

« ІНФОРМАЦІЯ_16 », опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_17 18:44 (Мск), Киев, авторства « ОСОБА_16 » із 5585 переглядами,

ІНФОРМАЦІЯ_18 », опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_19 20:15 (Мск), Киев, авторства « ОСОБА_16 » із 4211 переглядами, ІНФОРМАЦІЯ_20 ;

«Украинские власти намеренно увеличивают жертвы среди ОСОБА_17 », опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_19 10:37 (Мск), Киев, авторства « ОСОБА_16 » із 2143 переглядами, ІНФОРМАЦІЯ_21 .

У відповідності до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 1782/22-21 від 18.04.2022, в текстових повідомленнях, зафіксованих під час електронного листування між абонентами ОСОБА_5 та ОСОБА_11 у месенджері «Telegram», містяться висловлювання, зміст яких вказує на надання ОСОБА_11 особі, що проживає на території, яка тимчасово окупована і перебуває під політичним впливом РФ, допомоги у проведенні підривної діяльності проти України в інформаційній сфері. В публіцистичних текстах, надісланих ОСОБА_11 . ОСОБА_5 під час електронного листування у месенджері «Telegram», містяться лінгвістичні ознаки, які вказують на поширення в них ідей, поглядів, переконань, спрямованих на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.

Досудове провадження та судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia) ОСОБА_5 , який показань суду не надав та будь-яких клопотань від останнього на адресу суду не надходило.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 «Шомоді проти Італії», проведення заочного розгляду кримінального провадження відповідатиме принципам, закріпленим у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (право на справедливий суд), тільки в тому випадку, якщо з боку державних органів будуть вжиті заходи забезпечення ретельної перевірки «з метою встановлення поза обґрунтованим сумнівом того, чи дійсно особа беззастережно відмовилася від свого права виступати в суді».

До початку судового процесу за відсутності обвинуваченого суд зобов`язаний переконатися, що обвинувачений був повідомлений про судовий розгляд. Контрольні механізми в галузі прав людини, які вважають судовий розгляд «in absentia» допустимим у виняткових обставинах, передбачають, що в цьому випадку суди зобов`язані ще суворіше дотримуватися права обвинуваченого на захист. До таких прав також відноситься право на допомогу адвоката, навіть якщо обвинувачений відмовився особисто бути присутнім на суді («Пелладоах проти Нідерландів»; «Пуатрімоль проти Франції»).

Положенням ст. 297-1 КПК України передбачена можливість здійснення спеціального досудового розслідування, в тому числі і щодо злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України, у яких обвинувачується ОСОБА_5 .

В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 06.04.2023 року повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри, у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України, шляхом опублікування в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, однак обвинувачений ОСОБА_5 до слідчого не з`явився.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області, якому і було вручено повідомлення про заміну раніше повідомленої підозри, про що свідчить розписка наявна в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, судом враховано, що підозрюваний ОСОБА_5 , постановою слідчого від 30.05.2022 оголошений у державний, міждержавний та міжнародний розшук.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.03.2023 року, надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України, в порядку глави 24-1 КПК України, у зв`язку із тим, що останній переховується від органів слідства з метою ухилення від відповідальності та перебуває у міжнародному розшуку.

Вказана інформація була в подальшому опублікована в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур`єр».

Таким чином, факти систематичних викликів та повідомлень обвинуваченого ОСОБА_5 про необхідність явки до органів досудового розслідування повністю підтверджується матеріалами кримінального провадження.

В подальшому, після надходження кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України до суду, судом було вжито всіх заходів для інформування обвинуваченого про розгляд кримінального провадження відносно нього, шляхом розміщення повідомлень, як на офіційному веб-сайті Вінницького міського суду Вінницької області, так і шляхом опублікування відповідної інформації у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 22.10.2024 року було задоволено клопотання прокурора та постановлено здійснювати спеціальне судове провадження стосовно ОСОБА_5 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України. Обвинувачений викликався до суду на 20.12.2024, 29.01.2025, 02.04.2025, 19.05.2025, 31.07.2025, 07.10.2025, 04.12.2025 та 28.01.2026 року.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який в свою чергу повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права стати перед українським судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, та так само свідчать про його наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.

В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 від правосуддя суд оцінює, як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області.

У ході судового провадження захисник ОСОБА_4 просив суд закрити кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у зв`язку із не доведенням винуватості ОСОБА_5 у вчинені інкримінованих йому правопорушень.

З досліджених доказів, що надані прокурором під час судового провадження, вбачається наступне.

Свідок ОСОБА_12 суду повідомив, що познайомився із ОСОБА_5 у 2013 році до допомогою мережі Інтернет. Спілкування між ними відбувалося виключно шляхом надсилання повідомлень, обвинуваченого він ніколи не бачив. Свідок вказав, що ОСОБА_5 проживав у АР Крим, є українським журналістом видання «ПолітНавігатор». У 2014 році ОСОБА_5 звертався до нього і запитаннями, а свідок надав схвальні коментарі з приводу нафтогазового комплексу України та критичні коментарі з приводу міграційної політики України. У виданні «ПолітНавігатор» свідок не читав статті, які там опубліковувалися, а лише переглядав коментарі, які він сам надавав. Про зв`язки ОСОБА_5 із громадянами Російської Федерації йому не відомо. У 2021 році до нього звернувся обвинувачений та попросив, аби свідок писав статті та надав йому список людей, які можуть писати дописи про міграційну політику України. На що ОСОБА_12 надав бажаний обвинуваченим список. За надання таких послуг ОСОБА_5 обіцяв свідку грошову вигоду, одна грошових коштів не сплатив. Про те, що обвинувачений є головним редактором видання «ПолітНавігатор» свідку не відомо. Також ОСОБА_5 звернувся до свідка із проханням розмістити коментар на тему: «Критика допуску мігрантів в Українські міста». За вказане обвинувачений запропонував 100 доларів за одну публікацію. Окрім свідка, публікували у мережі Facebook пости на замовлення ОСОБА_5 ще двоє осіб. В загальному, із ОСОБА_5 свідок спілкувався до повномасштабного вторгнення.

Свідок ОСОБА_11 суду повідомив, що у 2014 році він працював журналістом та відкликався на оголошення ОСОБА_5 , яке було розміщене на Інтернет сервісі із пошуку роботи. Згодом, свідок почав працювати у м. Києві в якості репортера у Інтернет ресурсі «ПолітНавігатор». ОСОБА_11 працював у зазначеному виданні із травня 2014 року по березень 2022 року. ОСОБА_5 є головним редактором та засновником Інтернет видання «ПолітНавігатор». Спілкування із ОСОБА_5 було виключно за допомогою мережі Інтернет та свідок жодного разу із ним не зустрічався. Спілкування проводилося по відео та аудіо зв`язку.

Робота свідка полягала у тому, що він готував репортажі та брав коментарі у різного роду експертів та спікерів. У період із 24 лютого 2022 року по 04 березня 2022 року свідок виконував моніторинг соціальних мереж для Інтернет видання «ПолітНавігатор». До прикладу, однією із тем, яку подавав свідок обвинуваченому, була проблема дефіциту та постачання продуктів харчування у магазинах м. Києва. Тему про курс долару в Україні на той час ОСОБА_5 не прийняв. Також обвинувачений просив ОСОБА_11 підготувати статтю, яка освітлювала виключення одного із тогочасних народних депутатів України із складу партії «ОПЗЖ» та втечу його до Росії. Виготовлені матеріали свідок надсилав ОСОБА_5 у месенджер «Telegram». Протягом деякого періоду у 2017 або 2019 році свідок писав публікації під псевдонімом « ОСОБА_18 ».

За виконану роботу, як повноцінний працівник Інтернет видання «ПолітНавігатор» свідок отримував гонорари на банківську карту. Публікацію під назвою «Украинские власти намеренно увеличивают жертвы среди мирного населения», автором якої є він, та інші його публікації, останній не вважає антиукраїнськими. Без втручання ОСОБА_5 , жодні матеріали, написані свідком не могли бути опубліковані, рішення про публікацію приймав саме обвинувачений. При цьому свідок зазначив, що вказане медіа інформувало саме громадян Росії.

Після закінчення співпраці із обвинуваченим, свідок попросив його видалити усі написані ним публікації.

З письмових доказів судом встановлено, що 30.05.2022 року до ЄРДР внесено відомості, відповідно до яких, громадяни України ОСОБА_11 та ОСОБА_5 , діючи за попередньою змовою групою осіб у період часу із лютого 2014 року по теперішній час, за грошову винагороду здійснюють збір інформації, підготовку та розміщення статей на веб-ресурсі «ПолитНавигатор» матеріалів антиукраїнського характеру, які містять заклики до здійснення умисних дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Відповідно до актів огляду речей та документів від 15.03.2022 та 18.03.2022 року та долучених до них стенограм відеозаписів, об`єктом огляду є веб-ресурс «ПолитНавигатор», розташований в мережі Інтернет за адресою: «ІНФОРМАЦІЯ_26», на якому здійснюється розміщення текстових публікацій, в тому числі наступні статті:

« ІНФОРМАЦІЯ_6 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

« ІНФОРМАЦІЯ_8 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_22 ;

« ІНФОРМАЦІЯ_10 », опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

«ІНФОРМАЦІЯ_25 », опублікована ІНФОРМАЦІЯ_23 .

До статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » долучено відеозапис «ІНФОРМАЦІЯ_28» наступного змісту:

ОСОБА_19 - Особое поручение Донецкой народной республики. Обращаемся к вам с просьбой поддержать нас в борьбе за Отечество. Дорогие братья и сестры, просим вас не допускать геноцида народа Донбасса и помочь защитникам... и помочь защитить наши семьи, детей и стариков. Уважаемый президент Российской Федерации ОСОБА_20 просим вас лично обратить свое внимание на сложившуюся обстановку и помочь нам по мере сил и возможностей. И в знак единства братских народов мы поднимаем рядом с флагом Донецкой народной республики флаг Российской Федерации. Спасибо за внимание, пресс-конференция окончена.

Відповідно до висновку судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 1689/22-21 від 23.03.2022 року, у текстових матеріалах публікацій, викладених на сторінках інтернет-сайту «ПолитНавигатор», розташованого в мережі Інтернеті за адресою ІНФОРМАЦІЯ_12 :ІНФОРМАЦІЯ_26, наведених у дослідницькій частині цього висновку, через цитування та трансляцію мовлення інших осіб або прямо поширюються заклики до таких дій:

у текстовому матеріалі публікації «ІНФОРМАЦІЯ_29» (ВИДЕО):

- до президента Росії: надати жителям т.зв. «ДНР» будь-яку посильну допомогу у їхній боротьбі за свою незалежність;

у текстовому матеріалі публікації «ІНФОРМАЦІЯ_30»:

- до керівництва РФ: захистити російськомовне населення Сходу України і, за необхідності, використати для цього Збройні сили РФ;

у текстовому матеріалі публікації «ІНФОРМАЦІЯ_31 (ВИДЕО):

- до жителів східних регіонів та читачів інтернет-ресурсу «Новігатор»: створювати збройні формування задля звільнення своєї території від економічного та політичного впливу України і створення окремого державного утворення «Киевская Русь»;

у текстовому матеріалі публікації «ІНФОРМАЦІЯ_32»:

- до читачів інтернет-сайту «ПолитНовигатор»: взяти участь у референдумі про незалежність Донецької і Луганської областей від України і проголосувати за створення т.зв. «Донецької Народної Республіки».

Ці заклики є публічними і спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій схилити певну кількість людей до дій, спрямованих на вторгнення російської армії на територію України та до позитивного ставлення до такого вторгнення, до дій, спрямованих на зменшення території України шляхом утворення на її території інших суверенних держав та створення з цією метою збройних формувань і проведення з цього питання призначеного в неконституційний спосіб референдуму, а отже на зміну конституційного ладу та зміну меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Крім того, інформаційно-змістове та емоційно-тематичне наповнення інтернет-сайту «ПолитНавигатор», експліковане у цих текстових матеріалах, відображає публічне схвалення та виправдання здійснення збройної агресії Росії проти України, схвалення окупації частини України та публічні заклики до підтримки відповідних рішень, схвалення і підтримку створення на тимчасово окупованій території України незаконно створених збройних формувань, а також формує у адресатів негативі установки та зневажливе ставлення як до українських релігійних груп і їх спільнот, української влади, Збройних сил України, так і до держави Україна, її суверенітету, унітарності і недоторканості кордонів загалом, та містить ознаки розпалювання релігійної ворожнечі і є принизливим для українського народу.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних, спеціальних, економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) від 19.03.2019 року, введеного в дію Указом Президента України № 82/2019 від 19.03.2019 до власника доменного імені «ІНФОРМАЦІЯ_26» застосовано персональні санкції у вигляді блокування інтернет-провайдером доступу до ресурсів, в тому числі до субдомену.

У висновку судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 1782/22-21 від 18.04.2022 року досліджено електронне листування між абонентом ОСОБА_5 та ОСОБА_11 , наявне у матеріалах кримінального провадження та досліджене у судовому засіданні.

Зміст досліджуваних висловлювань, їх стверджувальний характер, ситуативний контекст реалізації та відсутність у мовленні учасників електронного листування мовних засобів вираження заперечення, припущення, сумніву щодо істинності викладеної в них інформації і заперечення своєї обізнаності або участі в обговорюваних ситуаціях дає підстави для висновку про те, що на лінгвістичному рівні у мовленні ОСОБА_11 містяться ознаки, які вказують на його участь у підготовці та розповсюдженні в українських інтернет-ЗМІ матеріалів певного змісту, а також на те, що така діяльність контролюється і координується іншою особою, яка перебуває на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим, і саме ця особа визначає теми (зміст та контекст реалізації яких вказує, загалом, на антиукраїнську спрямованість), які ОСОБА_11 в подальшому розповсюджував в ЗМК Інтернет.

Наведене вище, а також зміст публіцистичних текстів, надісланих ОСОБА_11 ОСОБА_5 , в яких прямо (експліцитно) та в імпліциті (у підтексті) передаються такі смисли:

- в столиці України Києві хаос, жителі в паніці евакуюються, за правопорядком ніхто не слідкує;

- в столиці України Києві та інших містах України закінчуються продукти харчування, неконтрольовано підвищуються ціни, люди у розпачі та в очікуванні важких часів;

- мирним жителям не потрібно брати участь у військових діях, адже від них все одно нічого не залежить, а ті, хто долучаться до партизанської війни, - будуть покарані російськими військами;

- війна Росії в Україні - це превентивний захід, який дозволить уникнути ще більш важких наслідків і врятує багато людських життів;

- українська влада не зацікавлена у збереженні життів українців і робить все, щоб серед населення було багато жертв і в подальшому звинуватити в цьому Росію;

- представникам місцевих органів влади потрібно домовлятися з росіянами і в них все буде добре;

- війна, яка відбувається в Україні, спричинена не конфліктом України і Росії, а просуванням НАТО на схід;

- Володимир Путін мудрий державний лідер, який вивів свою країну на високий політичний і економічний рівень;

- українська влада може прийняти рішення про підрив дамби Київської ГЕС задля того, щоб звинуватити у цьому Росію;

- українська влада умисно не попереджає громадян про можливі бомбардування, щоб збільшити кількість жертв і звинуватити в подальшому у цьому Росію;

- Росія робить все, щоб убезпечити українців від наслідків бомбардувань і намагається попередити людей про майбутні атаки, але місцева влада блокує такі повідомлення;

- українські джерела інформації брехливі, а російські поширюють правдиву інформацію;

- територіальна оборона Києва неорганізована, недієздатна і займається мародерством, а як наслідок - в столиці хаос;

- Президент України ОСОБА_22 як Головнокомандувач слабкий і некомпетентний;

- Донбас і Крим ніколи не увійдуть до складу України.

Дає підстави для висновку про те, що в повідомленнях, зафіксованих у тексті електронного листування між абонентами ОСОБА_5 та ОСОБА_11 у месенджері «Telegram», містяться висловлювання, зміст яких та ситуативний контекст реалізації вказує на надання ОСОБА_11 особі, яка перебуває на території, що тимчасово окупована і перебуває під політичним впливом Російської Федерації, допомоги у проведенні діяльності, спрямованої на підготовку і поширення в українському медіапросторі проросійського дезінформаційного контенту, а отже на підрив національної безпеки України в інформаційній сфері, а зміст самих публіцистичних текстів, надісланих ОСОБА_11 . ОСОБА_5 , як випливає зі значень понять «державний суверенітет», «обороноздатність держави», «територія України», наведених у цьому дослідженні, на лінгвістичному рівні містить ознаки, які вказують на поширення в них ідей, поглядів та переконань, які за своїм об`єктивним змістом спрямовані на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості і обороноздатності України.

З урахуванням викладеного, а також виходячи зі значення поняття «підривна діяльність», наведеного у цьому дослідженні, є лінгвістичні підстави для висновку про таке:

В текстових повідомленнях, зафіксованих під час електронного листування між абонентами ОСОБА_23 та ОСОБА_11 . У месенджері «Telegram», містяться висловлювання, зміст яких вказує на надання ОСОБА_11 особі, яка проживає на території, що тимчасово окупована і перебуває під політичним впливом Російської Федерації, допомоги у проведенні діяльності, спрямованої на підготовку і поширення в українському медіапросторі проросійського дезінформаційного контенту, а отже на підрив національної безпеки України в інформаційній сфері.

В публіцистичних текстах, надісланих ОСОБА_11 . ОСОБА_5 під час електронного листування в месенджері «Telegram», містяться лінгвістичні ознаки, які вказують на поширення в них ідей, поглядів та переконань, спрямованих на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.

Листування між ОСОБА_11 та ОСОБА_5 містять надсилання публікацій із наступними назвами: «В Киеве заканчиваются продукты, ретейлеры поднимают цены»; «Зеленский намекнул на возможность подрыва Киевской ГЭС, затопит все города ниже по течению»; «Никогда Путин не допустит, чтобы убивали гражданских - ОСОБА_24 »; «Украинские власти намеренно увеличивают жертвы среди мирного населения».

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 31.03.2022 року надано дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії до 31 травня 2022 року щодо ОСОБА_12 , а саме аудіо, - відео контролю особи, зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж за абонентським номером, установлення місцезнаходження радіоелектронного зняття інформації з електронних інформаційних систем, спостереженням за особою.

Відповідно до протоколу за результатами проведення негласної слідчої дії, зняття інформації з електронних інформаційних систем від 31.03.2022 року, оглянуто фактичні данні, отримані в ході проведення оперативно-технічного заходу на підставі ухвали Вінницького апеляційного суду від 31.03.2022 року. Вказаними фактичними даними є скріншоти та аудіо файли листування ОСОБА_12 із ОСОБА_5 у месенджері «Telegram».

Згідно висновку судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 1876/22-21 від 05.04.2022, в аудіо- і текстових повідомленнях, зафіксованих під час електронного листування між абонентами ОСОБА_5 та ОСОБА_12 у месенджері «Telegram», містяться висловлювання, зміст яких вказує на надання ОСОБА_12 представникам іноземної держави (Російської Федерації) допомоги у проведенні підривної діяльності проти України в інформаційній сфері.

В аудіо- і текстових повідомленнях, зафіксованих під час електронного листування між абонентами ОСОБА_5 та ОСОБА_12 у месенджері «Telegram», містяться висловлювання, зміст яких вказує на те, що за здійснення своєї діяльності ОСОБА_12 мав намір отримати від представників іноземної держави (Російської Федерації) певну грошову винагороду, а також на те, що ОСОБА_12 підшуковував інших осіб з числа громадян України, які залучалися ним до виконання поставлених завдань, та надавав ОСОБА_5 інформацію про цих осіб.

Відповідно до протоколу огляду від 20.04.2022 року, об`єктом огляду являється Інтернет-сторінка проекту «Миротворець». В ході огляду вказаного вище веб-сайту здійснено пошук за ідентифікатором « ОСОБА_5 », за результатами якого отримано відомості (ПІБ, дата народження, адреса проживання, контактний телефон, код ДФРО, адреси сторінок у соціальних мережах) щодо керівника та власним інтернет-виданням «ПолитНавигатор» ІНФОРМАЦІЯ_26, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_24 , громадянина України.

Із відомостей, наявних на сайті ІНФОРМАЦІЯ_26 зазначено тип новин: «Новости Украины и Крыма», керівник: « ОСОБА_25 », адреса: « АДРЕСА_2 ».

ОСОБА_5 обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, об`єктивна сторона якого складається з вчинення діяння, тобто не за свої погляди чи переконання, а за вчинення конкретних, визначених Кримінальним Кодексом України дій, що утворюють склад конкретного кримінального правопорушення.

Так, ч. 2 ст. 110 КК України передбачає відповідальність за саме розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Згідно із обвинуваченням дії ОСОБА_5 , що утворили склад вказаного кримінального правопорушення, полягали у тому, що він, як головний редактор та власник Інтернет-видання «ПолитНавигатор», опублікував на вказаному веб-сайті статті, які були підготовлені ОСОБА_11 на його завдання, тобто розповсюдив у вільний доступ для перегляду іншими користувачами публікації.

Те, що ОСОБА_5 є головним редактором та власником Інтернет-видання «ПолитНавигатор» підтверджується інформацією із самого сайту та показаннями свідка ОСОБА_11 , який зазначив, що саме за рішенням обвинуваченого на сайті опубліковувалися його статті, оскільки ОСОБА_5 є саме головним редактором.

Суд зазначає, що публічний заклик та розповсюдження матеріалів з такими закликами до зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади є діями, що утворюють склад вказаних вище кримінальних правопорушень.

Для кваліфікації дій особи за вказаною нормою слід встановити наявність умисного вчинення дії (дій), що утворюють об`єктивну сторону у виді публічного заклику та довести, що вказаний заклик по-перше є публічним та, по-друге, має чітке спрямування, а саме закликає до зміни меж території або державного кордону України з порушенням порядку, встановленого Конституцією України у першому складі та до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади у другому складі, або здійснення розповсюдження матеріалів з такими закликами.

Статтями 1 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Відповідно до статей 13, 21, 34 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.

Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.

Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Разом з тим, текстові матеріали публікацій, які поширював ОСОБА_5 на сайті Інтернет-видання «ПолитНавигатор», через цитування та трансляцію мовлення інших осіб прямо поширюють публічні заклики до дій, спрямованих на вторгнення російської армії на територію України та до позитивного ставлення до такого вторгнення, та до дій, спрямованих на зміну кордонів України шляхом утворення на її території інших «держав» та створення з цією метою збройних формувань і проведення з цього питання призначеного в неконституційний спосіб референдуму, а отже на зміну конституційного ладу та зміну меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Оцінюючи поняття чи були вказані дії закликом та чи мав вказаний заклик ознаки публічності, суд приймає до уваги висновки експертів, які визначили, що «заклик» - це звертання до певної групи людей, у якому у стислій форму висловлено провідну ідею часу, політичну вимогу, завдання, гасло. Завдання, у тому числі, - це наперед визначена, запланована справа; мета, до якої прагнуть. За визначенням експерта «Публічними» завжди є заклики, розміщені у мережі «Інтернет». Тексти та відео, які функціонують у Всесвітній мережі «Інтернет», мають публічний комунікативний характер, оскільки в даній комунікації створені всі умови для доведення інформації до відомостей невизначеного числа осіб, тобто існує передбачувана можливість ознайомлення із змістом матеріалів інших осіб (незалежно від їх кількості). За вказаним критерієм експертами досліджені матеріали визнано публічними закликами, оскільки вони розміщені у мережі Інтернет.

Факти публічного заклику підтверджені і способом виявлення вказаного правопорушення, оскільки публікації виявлено шляхом перегляду в Інтернет-виданні «ПолитНавигатор», які є доступними для невизначеного кола осіб. При цьому вказані заклики доступні для невизначеного кола осіб, як на момент реєстрації кримінального правопорушення, так і тепер. Тобто вказані заклики є доступними та існують і тепер в мережі Інтернет.

Оцінюючи зміст поширених ОСОБА_5 публікації, суд приймає до уваги висновок експерта, якими беззаперечно підтверджено, що у публікаціях містяться публічні заклики до зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України. При цьому, докази у справі та показання свідка підтверджують факт вчинення зазначеного кримінального правопорушення ОСОБА_5 за попередньою змовою групою осіб.

Також ОСОБА_5 обвинувачується за ч. 1 ст. 111 КК України, а саме у вчиненні державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду інформаційній безпеці України (в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення).

Оцінюючи вказане, суд зазначає, що ОСОБА_5 є громадянином України, разом з тим із застосуванням власного акаунту інтернет- месенджера «Telegram» під час спілкування із ОСОБА_11 , надав останньому завдання готувати заздалегідь неправдиві тенденційні матеріали, спрямовані на розхитування суспільно-політичної обстановки, викривлення реальних обставин воєнної агресії ЗС РФ та приховування злочинів військовослужбовців РФ, що підтверджено змістом їх листування отриманим у встановленому законом порядку.

ОСОБА_5 , отримавши від ОСОБА_11 підготовлені останнім матеріали, опублікував на веб-сторінці видання «ПолитНавигатор».

Висновок судової лінгвістичної (семантико-текстуальної) експертизи № 1782/22-21 від 18.04.2022, беззаперечно підтверджує, що в текстових повідомленнях, зафіксованих під час електронного листування між абонентами ОСОБА_5 та ОСОБА_11 у месенджері «Telegram», містяться висловлювання, зміст яких вказує на надання ОСОБА_11 особі, що проживає на території, яка тимчасово окупована і перебуває під політичним впливом РФ, допомоги у проведенні підривної діяльності проти України в інформаційній сфері. В публіцистичних текстах, надісланих ОСОБА_11 . ОСОБА_5 під час електронного листування у месенджері «Telegram», містяться лінгвістичні ознаки, які вказують на поширення в них ідей, поглядів, переконань, спрямованих на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканості та обороноздатності України.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинено на шкоду інформаційній безпеці України.

Сукупність вказаного свідчить про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень.

Таким чином, аналізуючи та оцінюючи усі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю знайшла своє підтвердження у ході судового провадження та підтверджується дослідженими у ході судового провадження доказами, які є належними, допустимими та такими, що узгоджуються між собою.

На підставі вказаного, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 :

за ч. 2 ст. 110 КК України, як розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, вчинене за попередньою змовою групою осіб (в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення);

за ч. 1 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду інформаційній безпеці України (в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення).

При вирішенні питання щодо обрання ОСОБА_5 покарання, суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України, роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», приймає до уваги ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

З вимоги про судимість від 16.05.2022 року вбачається, що ОСОБА_5 раніше не судимий.

Обставин, що відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, враховуючи ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, в тому числі особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, особу обвинуваченого ОСОБА_5 , суд вважає, що покаранням необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде остаточне покарання у виді позбавлення волі з конфіскацією всього майна належного на праві власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року і відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Враховуючи, що ОСОБА_5 вчинив сукупність кримінальних правопорушень, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 70 КК України та призначити остаточне покарання обвинуваченому за сукупністю кримінальних правопорушень.

Під час досудового розслідування ОСОБА_5 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, а також його було оголошено в розшук на підставі ст. 281 КПК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід слід залишити без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.

При цьому, строк відбування основного покарання обвинуваченому необхідно рахувати з моменту його затримання для приведення вироку до виконання, строк додаткового покарання - з моменту відбуття основного покарання, а строк відбування додаткового покарання у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна - з дня набрання вироком суду законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 323, 368, 369, 370, 371, 374, 615 КПК України, ст. 65-67, 70, 110, 111 КК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110, ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції на момент вчинення кримінальних правопорушень).

Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 110 КК України (в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення) у виді десяти років позбавлення волі.

Призначити ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції на момент вчинення кримінального правопорушення) у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві власності ОСОБА_5 майна в дохід держави Україна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України визначити ОСОБА_5 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого основного покарання більш суворим і приєднанням додаткового покарання та призначити остаточне покарання у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного на праві власності ОСОБА_5 майна в дохід держави Україна.

Початок строку відбування основного покарання рахувати з дня затримання ОСОБА_5 на виконання вироку.

Заходи забезпечення кримінального провадження, застосовані на підставі ст. 193 КПК України продовжити, а саме:

Оголосити в міжнародний розшук обвинуваченого ОСОБА_5 .

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 залишити без змін у вигляді тримання під вартою.

Роз`яснити, що згідно з положеннями ч. 6 ст. 193 КПК України, після затримання оголошеної у міжнародний розшук особи і не пізніше як через сорок вісім годин з часу доставки її до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановлює ухвалу.

Зобов`язати посадову особу органу уповноваженого на затримання особи, після затримання обвинуваченого ОСОБА_5 і не пізніш як через 48 (сорок вісім) годин з часу доставки до місця кримінального провадження у справі доставити ОСОБА_5 до Апеляційного суду Вінницької області для розгляду питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його заміну на більш м`який запобіжний захід.

Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вручити копію вироку прокурору - негайно.

Копію вироку, яка підлягає врученню ОСОБА_5 вручити захиснику, а інформацію про вирок опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями ст. 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя: