Ухвала суду № 133673620, 22.01.2026, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/1212/26

Провадження №2/523/2878/26

У Х В А Л А

"22" січня 2026 р. м. Одеса

Суддя Пересипського районного суду м. Одеси Середа І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_3 (відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання відсутні), третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради (місцезнаходження: просп. Шевченка, 4, м. Одеса, 65032), про позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИЛА:

19 січня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє її представниця адвокат Хрульова В.Б., до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після надходження позовної заяви суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду відповідно до ст. ст. 14, 33 ЦПК України.

За положеннями ч.6 ст.187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (ч. 1 ст. 27 ЦПК України).

Відповідно до довідки № 2260417 від 21 січня 2026 року, сформованої засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд», за даними Єдиного державного демографічного реєстру відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

За відомостями Єдиної інформаційної системи соціальної сфери ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, фактичне місце проживання якої зазначено: АДРЕСА_4 .

Відомості про зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні, отримання відомостей про перебування його на обліку як внутрішньо переміщеної особи отримати не вдається через відсутність інформації про РНОКПП особи.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною 1 статті 5 Закону визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі № 409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Отже, враховуючи встановлені обставини та викладені норми, приходжу до висновку про необхідність застосування положень спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та визначити підсудність даного спору за фактичним місцем проживання відповідачки як внутрішньо переміщеної особи.

Статтями 263-264 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Дотриманням судами процесуальних норм інституту підсудності означає дотримання положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За нормою ст. 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Відповідно до ч. 9 ст. 187 ЦПК України якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу. Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України).

Спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана ст. 32 ЦПК України.

Таким чином, суддя дійшла висновку, що справа не підсудна Пересипському районному суду м. Одеси, у зв`язку з чим матеріали цивільної справи слід передати на розгляд Дніпровського районного суду міста Києва.

Керуючись ст.ст. 27, 28, 31, 187, 260, 261, 353 ЦПК України,

УХВАЛИЛА:

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав передати на розгляд Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення ухвали.

Ухвала складена та підписана 22 січня 2026 року.

Суддя