Ухвала суду № 133669426, 28.01.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/870/26

Провадження № 1-кс/461/548/26

УХВАЛА

28.01.2026 року слідчий суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 ,, ознайомившись з матеріалами скарги ОСОБА_2 , який діє в інтересах Львівської міської ради скаргу на постанову слідчого Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відмову у визнанні потерпілим,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 , в інтересах Львівської міської ради, у порядку статті 303 КПК Україні звернувся зі скаргою від 27.01.2026 року на постанову слідчого Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відмову у визнанні потерпілим в рамках кримінального провадження № 122414000000825 від 14.08.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 365-2, ч.3 ст. 358, ст. 190 КК України. Крім того, заявник просить слідчого суддю поновити строк на подання вказаної скарги, оскільки такий було пропущено з поважних причин. Зокрема, скаржник вказує, що Львівська міська рада реалізувала право на судове оскарження в межах процесуального строку, визначеного ч.1 ст. 304 КПК України, оскільки 16.01.2026 року звернулась з аналогічною скаргою до Личаківського районного суду м. Львова. Повернення скарги ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2026 було зумовлене виключно поданням її до неналежного суду та не пов`язане з бездіяльністю чи зловживанням процесуальними правами з боку скаржника. Повторне звернення до належного суду було здійснене без зволікань 22.01.2026 року. Заявник вважає, що за таких обставин пропуск процесуального строку є наслідком об`єктивних процесуальних причин, що не залежали від волі Львівської міської ради, а відтак підлягає поновленню відповідно до ч.1 ст. 117 КПК України.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 7 КПК серед основних засад кримінального провадження, передбачено забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, зміст якого розкривається у ст. 24 КПК.

Згідно із ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 303 КПК на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення прокурора, слідчого, дізнавача про відмову у визнанні потерпілим - особою, якій відмовлено у визнанні потерпілою.

Частиною 1 ст. 304 КПК встановлено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 КПК, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Згідно із п. 3 ч. 2 ст. 304 КПК скарга повертається, якщо вона подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

Згідно зі ст. 113 КПК процесуальні строки - це встановлені, зокрема, законом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов`язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК.

Відповідно до частин 3, 5, 7 ст. 115 КПК при обчисленні строку днями строк закінчується о двадцять четвертій годині останнього дня строку. При обчисленні строків днями не береться до уваги той день, від якого починається строк. При обчисленні процесуального строку в нього включаються вихідні і святкові дні, а при обчисленні строку годинами - і неробочий час. Якщо закінчення строку, який обчислюється днями або місяцями, припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день, за винятком обчислення строків тримання під вартою та перебування в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи.

З долучених до скарги матеріалів вбачається, що постановою слідчого Головного управління національної поліції у Львівській області від 02.12.2025 року Львівській міській раді було відмовлено у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 122414000000825 від 14.08.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 365-2, ч.3 ст. 358, ч.3 ст. 190 КК України.

Зазначена постанова слідчого про відмову у визнанні потерпілим була отримана Львівською міською радою 07.01.2026 року (що підтверджується заявником у самій скарзі та відміткою про реєстрацію постанови слідчого у Львівській міській раді).

Таким чином, останнім днем подання скарги до слідчого судді слід вважати 19.01.2026 року включно (оскільки 18.01.2026 року вихідний). Натомість вищезазначену скаргу до суду було направлено 28 січня 2026 року, що підтверджується вхідним штампом суду, тобто після закінчення строку, визначеного ч. 1 ст. 304 КПК України.

Представник заявника просить поновити процесуальний строк на подання вказаної скарги з тих підстав, що 16 січня 2026 року ним, у визначений КПК України, десятиденний строк було подано скаргу на постанову слідчого Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відмову у визнанні потерпілим до Личаківського районного суду м. Львова.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 21.01.2026 року зазначену скаргу було повернуто скаржнику для подачі до належного суду.

В подальшому, 22.01.2026 року він звернувся із зазначеною скаргою до Галицького районного суду м. Львова, однак таку ухвалою слідчого судді від 23.01.2026 року було повернуто у зв`язку з пропущенням процесуальних строків звернення зі скаргою до слідчого судді та відсутністю клопотання про поновлення вказаного пропущеного процесуального строку.

Вирішуючи питання про можливість поновлення процесуального строку на подання даної скарги, слідчий суддя виходить з наступного.

Пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді (ч. 1 ст. 117 КПК України). Вирішення питання про поважність причин пропущення строку покладається на розсуд слідчого судді. В загальному, поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах установленого законом, прокурором, слідчим суддею, судом проміжку часу.

За приписами статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Таким чином, особі гарантується право на звернення до суду.

Водночас, як зазначив ЄСПЛ в ухвалі від 30 червня 2006 року щодо прийнятності заяви (справа «Каменівська проти України»), право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право на доступ до суду (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та має бути пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 29 липня 1998 року у справі «Герен проти Франції»(Guerin v. France), п. 37). Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. Водночас такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (див. рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain), п. 45).

Отже, за практикою ЄСПЛ, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У пункті 41 рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Суд визнав що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Чинний КПК України не пов`язує право суду/слідчого судді поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд/слідчий суддя повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування заяви про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності При цьому, поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій. Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду/слідчого судді, яке він використовує виходячи з поважності причин пропуску строку на оскарження.

Сам лише факт подання клопотання про поновлення строку не зобов`язує суд/слідчого суддю автоматично відновити цей строк, оскільки клопотання про поновлення строку також повинно містити обґрунтування поважності пропуску цього строку.

Крім цього, слідчий суддя враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

З урахування вищевикладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що неправильне визначення і застосування правил підсудності, чітко визначених в КПК України, під час звернення Львівської міської ради до Личаківського районного суду м. Львова, що призвело до спливу строку звернення до належного суду - не вважається поважною причиною для поновлення строку на оскарження. Крім того, слідчий суддя враховує, що з моменту винесення оскаржуваної постанови (02.12.2025 року) та отримання її заявником (07.01.2026 року) пройшов тривалий строк, відтак поновлення такого строку буде порушенням принципу юридичної визначеності.

Керуючись ст.ст.32,33 304, КПК України, слідчий суддя -

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_2 , який діє в інтересах Львівської міської ради, у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення зі скаргою на постанову слідчого Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 122414000000825 від 14.08.2024 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 365-2, ч.3 ст. 358, ст. 190 КК України.

Скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах Львівської міської ради скаргу на постанову слідчого Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відмову у визнанні потерпілим,- повернути скаржнику.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1